Постанова

від 05.03.2024 по справі 815/1209/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/889/24

Справа № 815/1209/18

Головуючий у першій інстанції Буран В.М.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

з участю секретаря Виходець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства комерці йний банк «ПриватБанк» на рішенняБіляївського районногосуду Одеської області від21березня 2022року, постановленого під головуванням судді Буран В.М., повний текст рішення складений 01 квітня 2022 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Груєвої О.В., ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності та відновлення в реєстрі записів про державну реєстрацію права власності, -

в с т а н о в и в:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Груєвої О.В., ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності та відновлення в реєстрі записів про державну реєстрацію права власності, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32481072 від 22.11.2016 р. про державну реєстрацію право власності банку на житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, загальна площа 278,4 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 517656751210, та на земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер - 5121084200:04:001:0061, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 552417951210. Також просить скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «ПриватБанк»: за номером 17557642 від 18.11.2016 р. - на згаданий житловий будинок, та запис за номером 17557891 від 18.11.2016на земельну ділянку, та поновити право власності позивача на спірне майно та відновити у реєстрі записи про реєстрацію її права власності на житловий будинок з надвірними спорудами на підставі договору дарування від 15.12.2004 р., зареєстрованого 12.01.2005 р. КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», реєстраційний номер майна: 8468870, номер запису335 в книзі 96-ж-143, та земельну ділянку, площею 0,100 га, кадастровий номер:5121084200:04:001:0061, на підставі Державного акту про право власності на землю серії ЯА №364987, виданого 18.07.2005 Нерубайською сільською Радою Біляївського району Одеської області, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Біляївський районний відділ ОРФ ДП «Центр ДЗК», реєстраційний номер:552417951210.

В обґрунтування свого позову зазначила, що 05.06.2008 року спірне нерухоме майно передано позивачем в іпотеку ЗАТ КБ «ПриватБанк» (після реорганізаціїПАТ КБ «ПриватБанк») в якості забезпечення кредитних зобов`язань ОСОБА_2 за споживчим кредитним договором №OD55GA0000000001 від 04.06.2008 р., про що укладено договір іпотеки (зі змінами) посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренко Р.Б., реєстр №1-3243, видана заставна серії ПБ №022115 від 05.06.2008, та на підставіст.73 Закону України «Про нотаріат»накладена заборона на відчуження нерухомого майна до припинення дії цього договору. 19.01.2015, в зв`язку із укладенням 12.01.2015 р. до кредитного договору додаткової угоди №1, до іпотечного договору вчинено договір про внесення змін №1. Одночасно, заставна серії ПБ №022115 від 05.06.2008 анульована, та видана нова заставна серії ПБ 023281. При цьому, в іпотечному договорі зазначено адресу майна із помилкою: АДРЕСА_1 , отже виправлення адреси в тексті договору сторонами не проводилось.

16.03.2018 року позивачці стало відомо з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що 18.11.2016 р. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32481072 від 22.11.2016 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Груєвою О.В. внесено запис, яким змінено власника предметів іпотеки, та власником іпотечного майна зареєстровано ПАТ КБ «ПриватБанк». При цьому, інформація про іпотекодавця залишилася без змін, розділ про іпотеку не закрито. Вказане рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності банка на майно позивача є незаконним, тому щопідставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором. Повідомлення про усунення порушень позивачці не направлялося та нею не отримувалось. Крім того, будинок який використовується позивачкою як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнутий на підставі діїЗакону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «ПриватБанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 споживчого кредитного договору №OD55GA0000000001 від 04.06.2008 р., укладеного в іноземній валюті. Отже у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказане майно за ПАТ «КБ «ПриватБанк».

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року справа направлена за встановленою юрисдикцією до Біляївського районного суду Одеської області для розгляду по суті.

Рішенням Біляївського районногосуду Одеської області від21березня 2022року позов ОСОБА_1 задоволений.

Визнано незаконним та скасовано рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Груєвої О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32481072 від 22.11.2016 про державну реєстрацію право власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, загальна площа 278,4 кв.м., житлова площа 65,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 517656751210, та на земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер - 5121084200:04:001:0061, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 552417951210.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис за номером 17557642 від 18.11.2016 про проведення державної реєстрації право власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, загальна площа 278,4 кв.м., житлова площа 65,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 517656751210.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис за номером 17557891 від 18.11.2016 про проведення державної реєстрації право власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер - 5121084200:04:001:0061, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 552417951210.

Поновлено право власності позивача на спірне майно та відновлено у реєстрі записи про реєстрацію права власності ОСОБА_1 :

- на житловий будинок з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 , загальною площею 278,40 кв.м., на підставі договору дарування від 15.12.2004 посвідченого приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Галайко О.Д., реєстр №4704, зареєстрованого 12.01.2005 КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», реєстраційний номер майна: 8468870, номер запису 335 в книзі 96-ж-143;

- на земельну ділянку, площею 0,100 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер:5121084200:04:001:0061, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Державного акту про право власності на землю серії ЯА №364987, виданого 18.07.2005 Нерубайською сільською Радою Біляївського району Одеської області, зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорі оренди землі за №01.05.516.00767, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Біляївський районний відділ ОРФ ДП «Центр ДЗК», реєстраційний номер:552417951210.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ«ПриватБанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи позов у своєму рішенні не зазначив про те, чи було витребувано реєстраційні справи та чи досліджувалися вони у судовому порядку, не зазначено які саме докази було досліджено, з урахуванням чого суд без достатнього з`ясування обставин та дослідження доказів прийшов до висновку, який не було обґрунтовано, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Апелянт вважає, що судове рішення ґрунтується на доводах лише однієї сторони, що призвело до ухвалення негативного та незаконного рішення.

Також апелянт зазначив, що висновки суду про те, що у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведені державної реєстрації права власності на майно за ПАТ КБ «ПриватБанк» через будинок, який використовується позивачем, як місце постійного проживання його сім`ї є помилковими, оскільки процедура державної реєстрації право власності ПАТ КБ «ПриватБанк» проведена з урахуванням вимог чинного законодавства та не підлягає скасуванню.

Відзиву до апеляційного суду не надходило.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

В судове засідання, призначенена 05 березня 2024 року ОСОБА_1 , її представник адвокат Доніна Л.А., приватний нотаріус Груєва О.В., Наконечний С.О. не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 234-236 т. 4).

Від адвокатаДоніної Л.А.до судунадійшла заявапро відкладеннярозгляду справи,у зв`язкуіз зайнятістюу іншомусудовому процесі(а.с.237-240 т. 4).

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від інших учасників справи до суду не надходило.

Апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що справа за апеляційною скаргою ПАТ КБ «Приватбанк» перебуває у провадженні з серпня 2022 року (а.с. 67 т. 4).

В судові засідання у суд апеляційної інстанції, які були призначені на 08.02, 11.04, 27.06 2023 року, 05.03.2024 року від адвоката Доніної Л.А., представника ОСОБА_1 надходили клопотання про відкладання розгляду справи з підстав знаходження у іншому судовому засіданні та у зв`язку з хворобою (а.с. 156, 172, 203, 237 т. 4)

Відповідно до статті44 ЦПК України, учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Зловживанням процесуальними правами в розумінні процесуального закону є, крім іншого, вчинення (або не вчинення) дій, спрямованих на безпідставне затягування розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 3 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Колегія суддів враховує складність справи, стадію розгляду, та час перебування справи за апеляційною скаргою в провадженні суду, готовність сторони до самостійного захисту своїх інтересів, добросовісність дій апелянта, неодноразові відкладання розгляду справи за клопотаннями адвоката Доніної Л.А., дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи,явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, поясненняадвоката Яковлєвої-Ангеловської О.А., представника АТ КБ «ПриватБанк», перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає не в повній мірі, з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 15.12.2004 року, належав житловий будинок з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 , загальною площею 278,40 кв.м. (а.с. 28-34, 234-235 т. 1).

На підставі Державного акту про право власності на землю серії ЯА №364987 виданого 18.07.2005р. ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку, площею 0,100 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер:5121084200:04:001:0061, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 236-239 т. 1).

05.06.2008 р., між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», в якості забезпечення за споживчим кредитним договором ОСОБА_2 , укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,100 га, по АДРЕСА_1 (а.с. 38-43 т. 1).

19.01.2015 р., в зв`язку із укладенням 12.01.2015 р. до кредитного договору - додаткової угоди №1, до іпотечного договору вчинено договір про внесення змін №1 посвідчений державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Ю.А., реєстр №1-31. Одночасно, заставна серії ПБ №022115 від 05.06.2008 р. анульована, та видана нова заставна серії ПБ 023281( а.с. 44-45 т. 1).

18.11.2016 р. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32481072 від 22.11.2016 р., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Груєвою О.В. внесено запис, яким змінено власника предметів іпотеки, та власником житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,100 га кадастровий номер 5121084200:04:001:0061 зареєстровано публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Підстава виникнення права власності банка на іпотечне майно Договір іпотеки зі змінами, серія та номер: 1-3243, виданий 05.06.2008 р., видавник: Державний нотаріус Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренко Р.Б., номер запису про право власності: 17557891 (а.с. 28-34 т. 1).

При цьому, інформаційною довідкою від 16.03.2018 р. підтверджується, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному реєстрі іпотек, інформація про Іпотекодавця залишилась без змін ОСОБА_3 , розділ про іпотеку не закрито.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що будинок який використовується позивачем як місце постійного проживання його сім`ї в складі 4 осіб (власник ОСОБА_1 , чоловік ОСОБА_2 , син ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 ), що підтверджується довідкою (випискою з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію) від 07.08.2017 р., не може бути примусово стягнутий на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «ПриватБанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 споживчого кредитного договору №OD55GA0000000001 від 04.06.2008 р., укладеного в іноземній валюті.

Однак, колегія суддів з висновком суду в частинізастосування мораторію не погоджується, за наступних підстав.

За визначенням підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 07 червня 2014 року, не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно ізстаттею 5Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що предметом іпотеки, яким забезпечувалося виконання кредитного зобов`язання, виступав житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 278,40 кв.м., а також земельна ділянка площею 0,1 га, розташовані за АДРЕСА_1 (а.с. 42 т. 1).

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції помилково вважав, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюється на спірні правовідносини з підстав того, що по-перше цей закон не стосується земельних ділянок, а по друге житловий будинок іпотекодателя ОСОБА_1 привішує 250 кв.м.

За таких підстав позовні вимоги ОСОБА_1 в частині застосування мораторію задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог заявлених до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Груєвої О.В., колегія суддів зазначає наступне.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Колегія суддів приходить висновку про те, що у справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та ПАТ «ПриватБанк», а тому приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Груєва О.В. є неналежним відповідачем, і у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Груєвої О.В. слід відмовити.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 року у справі № 461/8641/19, від 09.08.2022 року у справі № 266/2666/19, від 10.08.2022 року у справі № 565/315/21, від 10.08.2022 року у справі № 725/873/20.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відсутність іпотечного застереження, суд першої інстанції прийшов висновку про те, що Банком не надано доказів на підтвердження того, що було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя між позивачем та іпотекодержателем.

Однак, з такими висновками суду, колегія суддів не погоджується, за наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, положення Закону України «Про іпотеку» прямо вказують, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що п. 24 іпотечного договору, передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 18.8.1, 18.8.2, 18.9 договору іпотеки, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріусу або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в договорі іпотеки (а.с. 215 т. 1).

У п. 29 договору іпотеки, зазначено про застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», а саме, що звернення стягнення відбувається за вибором іпотекодержателя, та може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу права власності до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов`язання (а.с. 216 т. 1).

Аналіз вищевказаного пункту договору іпотеки від 05 червня 2008 року свідчить про те, що сторони договору у цьому пункті обумовили, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто закріпили іпотечне застереження про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Отже, зазначений вище пункт договору іпотеки містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням.

Таким чином, суд при задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 помилково послалися на відсутність іпотечного застереження у договорі іпотеки, оскільки тлумачення вищевказаного пункту договору іпотеки необхідно розуміти як іпотечне застереження, яке не потребує укладення сторонами окремого договору про застосування вказаного позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справа № 199/8324/19, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі 363/2337/19.

Щодо позовнихвимог проскасування запису у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та поновлення права власності за ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно доп.35.3.іпотечного договору ОСОБА_1 передає віпотеку житловий будинокз надвірнимиспорудами,загальною площею278,40кв.м.,а такожземельну ділянкуплощею 0,1га,розташованих за АДРЕСА_1 (а.с.217т.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 ЗаконуУкраїни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

Відповідно до частини 3статті 26 ЗаконуУкраїни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(в редакції 16 січня 2020 року на момент винесення судового рішення) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної правової норми в редакції, яка діяла на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, на відміну від положень статті 26 Закону України«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»в попередній редакції (до 16 січня 2020 року), яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, на даний час способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Отже, на момент ухвалення судом першої рішення у цій справі скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» є правомірним та ефективним способом захисту прав позивача, з урахуванням положеньЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За наведених підстав, колегія суддів приходить висновку, що позовна вимога про скасування запису та поновлення права власності заявлена ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження, з залишенням попереднього запису.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи протиправним та скасовуючи рішення приватного нотаріуса, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутність належних та допустимих доказів вручення позивачці письмової вимоги про усунення порушень, передбаченої п. 61 Порядку № 1127, приватний нотаріус мав прийняти рішення про відмову у державній реєстрацій прав банку.

З таким висновком суду, колегія суддів погоджується в повному обсязі, за наступних підстав.

Відповідно до п. 24 іпотечного договору у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем, іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення, якщо протягом тридцяти денного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 215 т. 1).

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1 Закону «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено Законом «Про іпотеку».

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Так, відповідно до п. 61 Порядкудержавної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень(у редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення державного реєстратора), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотеко держателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно, є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеному у ньому.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у реєстраційній справі міститься повідомлення про застереження задоволення вимог іпотекодержателя банку на адресу ОСОБА_1 (а.с. 225 т. 1).

З матеріалів справи також вбачається, що на даному повідомлені міститься надпис про ознайомлення та отримання документу.

Між тим, у справі відсутня дата такого вручення ОСОБА_1 .

Більш того, підставою для внесення рішення приватним нотаріусом запису про право власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» послугувало саме це повідомлення, без дати отримання, замість документу, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя (а.с. 200- 215 т. 1).

Таким чином, необхідними умовами для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги банку про усунення порушень договору кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що наявні документи, які містяться в реєстраційній справі не доводять дотримання саме 30 денного терміну з моменту вручення повідомлення ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор відмовляє у державній реєстрації прав, серед іншого, у разі якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом (пп. 3 ч. 1 ст. 24 Закону), подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (пп. 4 ч. 1 ст. 24 Закону).

Виходячи з викладених вище обставин, приватний нотаріус, під час розгляду заяви банку, на підставі якої було прийнято оскаржуване рішення, мав застосувати положення п. 23 Порядку, пп. 3 і пп. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та прийняти рішення про відмову у державній реєстрацій прав банку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про порушення порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, та вважає такий висновок вірним.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Відповідно до п. 3,4 ч. 1 ст.376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

На підставі вищевикладеного, апеляційна скарга ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню, рішення судув частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності підлягає зміні, з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Рішення суду в частині заявлених позовних вимог до приватного нотаріусу, а також в частині задоволення позовних вимог про скасування запису та поновлення права власності підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 березня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 березня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Груєвої Олександри Валеріївни про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності, відновлення в реєстрі записів про державну реєстрацію права власності скасувати.

Прийняти постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності задовольнити частково.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Груєвої Олександри Валеріївни про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності та відновлення в реєстрі записів про державну реєстрацію права власності залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 березня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 про проведення реєстрації права власності та відновлення права власності скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 про скасування записів та поновлення права власності відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 19 березня 2024 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.М. Вадовська

---

Є.С. Сєвєрова