Постанова

від 05.03.2024 по справі 522/20442/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/648/24

Справа № 522/20442/16-ц

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

з участю секретаря Виходець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2021 року, постановленого під головуванням судді Чернявської Л.М., повний текст рішення складений 19 жовтня 2021 року, у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , приватного підприємства «Кайлас Плюс» про стягнення боргу за договором кредиту, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі ПАТ «ВіЕс Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного підприємства «Кайлас Плюс» (далі ПП «Кайлас Плюс») про стягнення боргу за договором кредиту № KF017503 від 25.05.2012 року, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ПП «Кайлас Плюс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 178591, 81 грн. та судовий збір у розмірі 3367, 87 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 25 травня 2012 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № KF017503, згідно з яким ОСОБА_1 видано кредит у сумі 200000 грн. з кінцевим строком погашення не пізніше 24.05.2017 року під 21,5% річних.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивач уклав з ПП «Кайлас Плюс» договір поруки від 25.05.2012 року, за умовами якого ПП «Кайлас Плюс» зобов`язалось відповідати перед кредитором солідарно з боржником у повному обсязі за своєчасне виконання боржником його зобов`язань по договору, позивач свої зобов`язання перед позичальником належно виконав, грошові кошти надав, натомість відповідачі від виконання своїх зобов`язань ухиляються.

У зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань за кредитним договором в частині повернення суми кредиту у відповідача виникла заборгованість, розмір якої станом на 10 жовтня 2016 року складає 178591,81 грн., з яких: 13875,08 грн. заборгованість за тілом кредиту; 23056,90 грн. заборгованість за процентами за період з вересня 2015 року по 10 жовтня 2016 року, 141659,83 грн. пеня.

Судом до участі у справі в якості правонаступника позивача було залучено акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі АТ «Таскомбанк»).

22 жовтня 2020 року АТ «Таскомбанк» подало до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ПП «Кайлас Плюс» на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором № KF017503 від 25.05.2012 року в сумі 36008,21 грн. яка складається із 13875,08 грн. основний борг по кредиту; 10940,46 грн. заборгованість за відсотками; 11192,67 грн. заборгованість за комісією.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2021 року у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, АТ «Таскомбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне та неналежне дослідження обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції однобічно та формально підійшов до дослідження та аналізу наявних письмових доказів у справі, не здійснив перевірку та аналіз належності наданого відповідачем доказу, а саме висновку експертного дослідження №191 судової економічної експертизи та безпідставно відмовив у задоволені позовних вимог.

Судом першої інстанції не взято до уваги що відповідач уникає виконання своїх обов`язків з повернення кредиту, чим порушуються права позивача та суд не врахував, що на момент ухвалення рішення від 26 квітня 2016 року суми, що були задоволені судом до стягнення вже не відповідали реальному стану заборгованості за кредитом в тому числі і по тілу кредиту.

Також суд першої інстанції не взяв до уваги, що у поданій заяві від 06 травня 2016 року, ОСОБА_1 визнає, що заборгованість за кредитним договором не була повністю погашена, що суперечить наданому висновку експерта.

У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Валах В.В., представник ОСОБА_1 просить в задоволені апеляційної скарги відмовити, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування рішення суду, а рішення суду законним та таким, що постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Також адвокат Валах В.В., представник ОСОБА_1 просить вирішити питання про стягнення витрат на правову допомогу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 22 грудня 2021 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Колеснікову Г.Я. (а.с. 210 т. 2).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року у справі було відкрито апеляційне провадження (а.с. 211 т. 2).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2022 року справа призначена до розгляду (а.с. 215 т. 2).

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №96/0/15-23 від 21 лютого 2023 року суддю ОСОБА_2 звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с. 7 т. 3).

Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 22 березня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Пузановій Л.В. (а.с. 8 т. 3).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 травня 2023 року справу призначено до розгляду (а.с. 12 т. 3).

Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 16 червня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С., для подальшого розгляду, у зв`язку із достроковим закінчення відрядження судді Херсонського апеляційного суду Пузанової Л.В., згідно з рішенням Вищої ради правосуддя № 567/0/15-23 від 30 травня 2023 року (зі змінами, відповідно до рішення № 572/0/15-23 від 31 травня 2023 року) (а.с. 13-14 т. 3).

Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 28 червня 2023 року цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С., зі складом колегії суддів (а.с. 16 т. 3).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 червня 2023 року цивільна справа прийнята до провадження та призначена до розгляду (а.с. 17 т. 3).

В судове засідання, призначене на 05 березня 2024 року сторони не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 72-77 т. 3).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає зміні, за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає не в повній мірі, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано детального розрахунку заборгованості за кредитом, процентами, комісією, також періоду, за який виникла заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед банком, а тому суд прийшов висновку про недоведеність вимог позивача про наявність заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № KF017503 від 25.05.2012 року, при цьому прийнявши також до уваги висновок судово-економічної експертизи від 08.08.2018 року за № 191.

Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення або невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 25.05.2012 року між публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» (правонаступник акціонерне товариство «Таскомбанк») та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір № KF017503, згідно з яким ОСОБА_1 видано кредит у сумі 200 000 (двісті тисяч) грн. з кінцевим строком погашення не пізніше 24.05.2017 року під 21, 5 % річних (а.с. 10-16 т. 1).

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивач уклав з ПП «Кайлас Плюс» договір поруки від 25.05.2012 року, за умовами якого ПП «Кайлас Плюс» зобов`язалось відповідати перед кредитором солідарно з боржником у повному обсязі за своєчасне виконання боржником його зобов`язань по договору (а.с. 29-30 т.1).

18.02.2014 року ПАТ «ВіЕс Банк» до боржника ОСОБА_1 та до поручителя ПП «Кайлас Плюс» надіслано повідомлення вимога про дострокове повернення кредиту у розмірі 162143,68 грн., а саме 153205,38 грн. основного боргу, 3334 грн. простроченого боргу 5604,30 грн. простроченої заборгованості за процентам (а.с. 31-32 т. 1).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2015 року позовні вимоги ПАТ «ВіЕс Банк» до боржника ОСОБА_1 та до поручителя ПП «Кайлас Плюс» задоволені у повному обсязі (а.с. 129-134 т. 1).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26.04.2016 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2015 року в частині задоволення позову ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 змінено.

Позов ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість за кредитним договором № KF017503 від 25.05.2012 року у розмірі 198605 грн. 92 коп., яка складається з заборгованості по кредиту у сумі 156539 грн. 38 коп., заборгованості по відсоткам у сумі 32066 грн. 54 коп., і заборгованості по пені у сумі 10000 грн. (а.с. 56-60 т.1).

З рішення апеляційного суду Одеської області від 26.04.2016 року вбачається, що у червні 2014 року ПАТ «ВіЕс Банк» звернулося до суду з позовом до боржника ОСОБА_1 та до поручителя ПП «Кайлас Плюс» про солідарне стягнення 170353,18 грн. боргу, в подальшому уточнивши позовні вимоги остаточно заявив про солідарне стягнення у розмірі 224705,88 грн., з яких: 156539,38 грн. - загальна заборгованість за кредитом; 35716,68 грн. - заборгованість по відсоткам; 28920,96 грн. - заборгованість по пені та 3528,86 грн. - витрати на проведення претензійно-позовної роботи.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26.04.2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2015 року в частині позову ПАТ «ВіЕсБанк» до ПП «Кайлас Плюс» скасовано, а провадження у справі в цій частині закрито (а.с. 51-53 т. 1).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26.04.2016 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 березня 2015 року змінено, та ухвалено нове, яким в задоволенні позову ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 про виселення з предмету іпотеки відмовлено.

Викладено резолютивну частину заочного рішення Приморського районного суду від 12 березня 2015 року в наступній редакції:

Звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , шляхом визначеним ст. 38 Закону України «Про іпотеку», п.п. 6.5, 6.6 іпотечного договору, а саме на підставі рішення суду шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк», від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за початковою ціною предмету іпотеки в розмірі 491376,00 грн., а кошти одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог ПАТ «ВіЕс Банк» в рахунок заборгованості за кредитним договором №KF17503 від 25 травня 2012 року, укладеному між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_1 , станом на 09 лютого 2015 року у розмірі 198 605,92 грн., у тому числі: за кредитом - 156 539,38 грн., за відсоткам за користування кредитом- 32 066,54 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання по договору 10 000 грн. (а.с. 54-55, 143-161 т. 1).

На виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 26.04.2016 року, ОСОБА_1 у добровільному порядку 29.04.2016 року та 30.04.2016 року сплачено на користь ПАТ «ВіЕс Банк» 198605,92 грн., що підтверджується квитанціями про сплату у розмірі 149999 грн., та у розмірі 48606,92 грн. (а.с. 61 т. 1).

Відповідно до статті 61 Конституцій України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку за недоведенністю, суд першої інстанції не врахував, що за рішенням апеляційногосуду Одеськоїобласті від26.04.2016року була стягнута сума у розмірі 198605 грн. 92 коп., яка складається з заборгованості по кредиту у сумі 156539 грн. 38 коп., заборгованості по відсоткам у сумі 32066 грн. 54 коп., і заборгованості по пені у сумі 10000 грн. за тим самим кредитним договором, яка повністю добровільно сплачена ОСОБА_1 .

Щодо позовної вимоги про стягнення з поручителя ПП «Кайлас Плюс», то суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником за останні три роки, які передували зверненню позивача з відповідним позовом до суду..

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання.

Отже, після того, як ОСОБА_1 виконане рішення про стягнення боргу, шляхом сплати на користь банку суми зазначеної у рішенні суду, порука ПП «Кайлас Плюс» за кредитним договором припинилась.

За таких підстав, колегія суддів приходить висновку про відмову у задоволенні позову до поручителя, у зв`язку з припиненням поруки.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення відсотків, передбачених кредитним договором, після ухвалення рішення про стягнення боргу та його виконання не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Такий правовий висновок узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, № 127/15672/16-ц від 08.11.2019 року, № 723/304/16-ц від 23.10.2019 року, № 1519/2-3165/11 від 03.07.2019 року, № 461/10610/13-ц від 10.04.2019 року.

Щодо стягнення заборгованості за комісією, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) суд зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № 500958141 від 28 серпня 2014 року про сплату позичальником на користь банку комісій є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року».

Таким чином, посилання Банку на умови кредитного договору щодо стягнення комісійної винагороди є безпідставними, оскільки зазначена винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункти договору, які передбачають її сплату, є нікчемними.

Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 641/11984/15-ц.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 у заяві від 06.05.2016 року зазначив про те, що стягнута сума боргу зазначена станом на 09.02.2015 року, та просить надати розрахунок процентів за користування кредитними коштами за період неохоплений рішенням суду, що свідчить про визнання відповідачем заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає необґрунтованими, з наступних підстав.

Після закінчення строку кредитування чи у разі реалізації вимоги про дострокове повернення кредиту кредитор втрачає право на нарахування процентів за кредитним договором.

Колегія суддів, звертає увагу на те, що у випадку закінчення терміну дії кредитного договору чи у випадку його дострокового розірвання з ініціативи кредитора, через неналежне виконання зобов`язань з боку позичальника, позикодавець не має права нараховувати проценти передбачені кредитним договором у порядку передбаченому статтею 1048 ЦК України, а його права захищаються положеннями статті 625 ЦК України. Іншими словами, процентна ставка змінюється з тієї, яка зазначається у кредитному договорі до 3 % річних (або іншого розміру, який може бути зазначений у договорі).

До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: № 536/1841/15-ц від 23.06.2020 року; № 912/1120/16 від 04.02.2020 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги що відповідач уникає виконання своїх обов`язків з повернення кредиту, чим порушуються права позивача та суд не врахував, що на момент ухвалення рішення від 26 квітня 2016 року суми, що були задоволені судом до стягнення вже не відповідали реальному стану заборгованості за кредитом в тому числі і по тілу кредиту, колегія суддів вважає необґрунтованими з підстав того, що у позивача було відсутнє право повторно стягувати суму основного боргу при наявності судового рішення про стягнення цих сум.

З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції зробив вірний висновок про відмову у задоволенні позову, однак помилився в мотивах його прийняття.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та проведенням експертизи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На замовлення адвоката Чіканчі О.І., представника ОСОБА_1 , була проведена судово-економічна експертиза від 08.08.2018 року за № 191, згідно з якою за заявленими позовними вимогами документально сума заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором № KF017503 від 25.05.2012 року станом на 10.10.2016 року в розмірі 178 591,81 грн., в тому числі по тілу кредиту в розмірі 13 875,08 грн., за нарахованими та несплаченими процентами за період з 01 вересня 2015 року по 10 жовтня 2016 року в сумі 23 056,90 грн., а також по пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, обрахованої від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення, в сумі 141 659,83 грн. не підтверджується (а.с. 204-209 т. 1).

Однак, даний висновок експертизи колегія суддів не приймає до уваги, з наступних підстав.

Колегією суддів при розгляді справи встановлено, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню не з підстав доведення висновком експерту про відсутність заборгованості, а з підстав того, що рішенням суду вже було стягнуто заборгованість при цьому ОСОБА_1 в повному обсязі її виплатив.

Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Колегія суддів висновок експерта не приймає, тому що він не є доказом для відмови у задоволенні позову з підстав відсутності заборгованості, а тому виходячи із засад розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також забезпечення конструкції передбачуваності застосування процесуальних норм, що відповідає принципу верховенства права, суд апеляційної інстанції приходить висновку про відмову у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові ВП ВС від 22.11.2023 року у справі №712/4126/22.

Також адвокат Валах В.В., представник ОСОБА_1 просить вирішити питання про стягнення витрат на правову допомогу (а.с. 222 т. 2).

Колегія суддів вважає, що в задоволені заяви ОСОБА_3 , представник ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Таскомбанк» 6 400 грн. в якості правничої допомоги за розгляд справи слід відмовити, оскільки звертаючись до суду з проханням про стягнення зазначених витрат, заявником був наданий лише ордер.

При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять детального опису виконаних доручень, акту прийому-передачі виконаних робіт, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові ВС у справі №922/2604/20.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Відповідно до п. 3,4 ч. 1 ст.376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

На підставівищевикладеного,апеляційна скаргаАТ «Таскомбанк»підлягає частковому задоволенню, рішення судупро відмовуу задоволенніпозовних вимогАТ «Таскомбанк» підлягає зміні,з викладенняммотивувальної частинив редакціїцієї постанови,а рішення суду в частині стягнення судових витрат по оплаті судово-економічної експертизи скасуванню, з відмовою у їх стягненні.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Таскомбанк» задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду від 12 жовтня 2021 року про відмову у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , приватного підприємства «Кайлас плюс» про стягнення боргу за договором кредиту № KF017503 від 25.05.2012 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2021 року в частині стягнення судових витрат по оплаті судово-економічної експертизи в розмірі 41 698 (сорок одна тисяча шістсот дев`яносто вісім) гривень 80 копійок. скасувати.

Прийняти в цій частині постанову.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволені заяви про стягнення судових витрат по оплаті судово-економічної експертизи в розмірі 41 698 (сорок одна тисяча шістсот дев`яносто вісім) гривень 80 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 19 березня 2024 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.М. Вадовська

---

Є.С. Сєвєрова