Постанова

від 19.03.2024 по справі 240/752/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/752/24

Головуючий у 1-й інстанції: Шимонович Роман Миколайович

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

19 березня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Комісії з розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дію оскаржуваного наказу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону № 823к від 15.12.2023 року «Про звільнення з адміністративної посади» ОСОБА_1 з посади керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону з 15.12.2023 року, у зв`язку із неналежним виконанням прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (п.3 ч.1 ст.41 ЗУ «Про прокуратуру) до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 заяву про забезпечення позову задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволені заяви про забезпечення позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, заявник обґрунтовує свою заяву тим, що за результатами проведення перевірки та комісією з розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади винесено рішення №07/1/1 -21п-23 від 04.12.2023 року, яким встановлено наявність у діяльності керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону Галичанського Ігоря Валентиновича, з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру», для звільнення з цієї посади.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 задоволено заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову та зупинено дію вищевказаного оскаржуваного Рішення Комісії № 07/1/1-21 п-23 від 04.12.2023 до набрання рішенням суду у даній справі законної сили (справа № 240/34896/23).

28.12.2023 року представник позивача звернувся з адміністративним позовом, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади від 04 грудня 2023 року № 07/1/1-21 п-23 «Про наявність у діяльності керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону Галичанського Ігоря Валентиновича, підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 41 Закону України «Про прокуратуру», для звільнення з цієї адміністративної посади».

08.01.2024 року позивач отримав наказ Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону №823к від 15.12.2023 року «Про звільнення з адміністративної посади». Відповідно до наказу, підставою зазначено: рішення Комісії з розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади від 04.12.2023 року №07/1/1-21п-23.

Однак, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 задоволено заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову та зупинено дію вищевказаного оскаржуваного рішення Комісії № 07/1/1-21п-23 від 04.12.2023 до набрання рішенням суду у даній справі законної сили (справа № 240/34896/23).

Тобто, 08.01.2024 року Керівнику Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону було відомо про ухвалу суду, щодо зупинення дії рішення Комісії з розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади від 04.12.2023 року №07/1/1-21п-23.

Наведені обставини свідчать про обізнаність відповідачів щодо наявності ухвали суду, якою зупинено дію оскаржуваного Рішення Комісії № 07/1/1-21п-23 від 04.12.2023 до набрання рішенням суду у даній справі законної сили (справа № 240/34896/23), що є безсумнівним.

Суд першої інстанції, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Тобто, колегія суддів зауважує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, тобто покликане гарантувати виконання рішення адміністративного суду і спрямоване на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Разом з тим, визначені в ст. 150 КАС України підстави забезпечення позову є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.

Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності учасників справи.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуальної рівності.

Крім того, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

У зв`язку з цим суд у кожному випадку повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає від меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Аналогічні правові висновки зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 640/2326/19.

Таким чином, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.

Крім того, відповідно до абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав" проти України" суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Тому, підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні з заявою про забезпечення позову, позивачем зазначено, що невжиття заходів, визначених заявником у поданій заяві, унеможливить ефективний судовий захист та поновлення порушених прав.

Колегія суддів наголошує, що ч.2 ст.150 КАС України законодавчо регламентовано підстави для вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, правова конструкція згаданої норми не вимагає встановлення судом на цій стадії протиправності відповідного рішення суб`єкта владних повноважень, а обмежується достатністю виявлення лише «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача.

Водночас, такі ознаки не мають окреслених законодавчих меж та кваліфікуючих критеріїв і в кожній конкретній справі ці поняття є оціночними.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність самих таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

Аналогічну правову позиції викладено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 та від 06 лютого 2019 року справа № 826/13306/18, від 28 січня 2021 року у справі №ЗД/460/11/20.

В свою чергу, в заяві про забезпечення позову заявник зазначає, що не зупинення дії рішення до набрання рішенням суду у даній справі законної сили, може призвести до неможливості виконання судового рішення у разі задоволення адміністративного позову, та до неможливості поновлення порушених прав та інтересів позивача. Так, як наслідком цього рішення буде видання наказу про звільнення.

З цього приводу, колегія суддів звертає увагу сторін, що як зазначає апелянт та не заперечує заявник, 15.12.2023 було прийнято наказ Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону №823к «Про звільнення з адміністративної посади» ОСОБА_1 .

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що як вбачається з даної справи, позивач звернувся до суду з заявою про зупинення дії наказу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону №823к від 15.12.2023 «Про звільнення з адміністративної посади» ОСОБА_1 , а саме з посади керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону з 15.12.2023 у зв`язку із неналежним виконанням прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (п.3 ч.1 ст.41 ЗУ «Про прокуратуру), до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

Також колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора у справі № 240/34896/23 задоволено повністю. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року скасовано. Прийняти нову постанову, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення Комісії з розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади №07/1/1-21п-23 від 04.12.2023 до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

Щодо невідворотності змін в частині звільнення позивача з займаної посади, колегія суддів зазначає, що як встановлено судом дана обставина вже настала. Крім того, згідно з ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а тому у разі задоволення адміністративного позову в колегії суддів відсутні підстави вважати, що в межах задоволених вимог матиме місце невиконання рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

З урахуванням вказаного, колегія суддів зазначає, що позивач (заявник) належним чином не обґрунтував свою заяву про забезпечення позову, а суд першої інстанції не дослідив в повній мірі усі обставини, що мають передувати прийняттю ухвали про забезпечення позову в межах доводів наведених заявником. Також, заявник не надав доказів того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Отже, заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б унеможливили захист прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.

Сам по собі факт прийняття рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Враховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо забезпечення позову.

У відповідності з статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні заяви щодо забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону задовольнити повністю.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо забезпечення позову шляхом зупинення дію оскаржуваного наказу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону № 823к від 15.12.2023 року «Про звільнення з адміністративної посади» ОСОБА_1 з посади керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону з 15.12.2023 року, у зв`язку із неналежним виконанням прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (п.3 ч.1 ст.41 ЗУ «Про прокуратуру) до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.