Ухвала

від 28.11.2024 по справі 240/752/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 240/752/24

адміністративне провадження № К/990/42843/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Комісії з розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Комісії з розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади від 04 грудня 2023 року № 07/1/1-21п-23 «Про наявність у діяльності керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону ОСОБА_1 , підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 41 Закону України «Про прокуратуру», для звільнення з цієї адміністративної посади»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону №823к від 15 грудня 2023 року «Про звільнення з адміністративної посади» ОСОБА_1 з посади керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону з 15 грудня 2023 року у зв`язку із неналежним виконанням прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частина 1 стаття 41 ЗУ «Про прокуратуру);

- поновити його на посаді керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону з 16 грудня 2023 року;

- стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону різницю у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за період з 16 грудня 2023 року по день винесення судом рішення про поновлення;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на його користь моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року, ухваленим в порядку загального позовного провадження та залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.

08 листопада 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» позивач надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.

Предметом спору у цій справі є правомірність звільнення позивача з посади керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Оскаржуючи судові рішення, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 5 розділу І Порядку розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, затвердженого наказом Генерального прокурора № 113 від 01 липня 2022 року (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора № 206 від 30 вересня 2022 року, № 200 від 26 липня 2023 року) (далі - Порядок №113), у частині наявності чи відсутності у Комісії повноважень розглядати звернення та приймати рішення щодо осіб, посади яких скорочені та непередбачені у структурі та штатній чисельності органів прокуратури;

- підпунктів 1, 2 пункту 12 розділу IV Порядку №113, у частині наявності чи відсутності у Комісії повноважень розглядати звернення та приймати рішення щодо осіб (прокурорів), повноваження яких припинені та які не обіймають посади в структурі (системі) органів прокуратури.

Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.

Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.

Проаналізувавши доводи заявника, Суд доходить висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки позивач лише послався на відсутність такого висновку, проте указавши про пункт 5 розділу І Порядку №113, та вказавши про необхідність висновку Верховного Суду стосовно наявності чи відсутності у Комісії повноважень розглядати звернення та приймати рішення щодо осіб, посади яких скорочені та непередбачені у структурі та штатній чисельності органів прокуратури, не навів у касаційній скарзі належної аргументації як саме такий висновок щодо указаної норми може вплинути на вирішення подібних спорів у інших справах, виходячи з обставин, установлених судами у цій справі, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для цих правовідносин, а також скаржник не вказує, у чому полягає неправильне застосування норми права.

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент прийняття спірного рішення Комісією відсутній факт припинення правовідносин із ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 51 Закону № 1697-VII за посадою керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, у зв`язку з чим суди дійшли висновку, що позивач станом на момент прийняття Комісією з розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, рішення від 04 грудня 2023 року № 07/1/1-21п-23 був керівником Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, тобто займав адміністративну посаду.

Верховний Суд відхиляє протилежні доводи позивача щодо, як він стверджує, необіймання ним посади керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, а перебування його у статусі прокурора у резерві Офісу Генерального прокурора, оскільки ці доводи спростовуються заявленими позивачем позовними вимогами в частині поновлення його на посаді саме керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.

Також Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах підпунктів 1, 2 пункту 12 розділу IV Порядку №113, у частині наявності чи відсутності у Комісії повноважень розглядати звернення та приймати рішення щодо осіб (прокурорів), повноваження яких припинені та які не обіймають посади в структурі (системі) органів прокуратури, оскільки відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 12 розділу IV Порядку №113 член Комісії відмовляє у відкритті провадження, якщо звернення не містить відомостей, передбачених пунктом 2 цього розділу цього Порядку; звернення є анонімним, тобто доводи скаржника щодо необхідності формування висновку Верховного Суду стосовно застосування у подібних правовідносинах підпунктів 1, 2 пункту 12 розділу IV Порядку №113 не відповідають змісту цих викладених скаржником норм, які, на думку останнього, потребують висновку Верховного Суду.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, з посиланням на обставини справи, що свідчать про переоцінку доказів у справі, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Суд указує, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Разом з цим скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та, як наслідок, в оскаржуваному судовому рішенні не надав жодної правової оцінки доказам, які вказують на протиправність спірного рішення та наказу, при цьому, ці докази в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачами не оспорювались, що підтверджується технічними записами судового засідання, зокрема проведеного в суді апеляційної інстанції 08 жовтня 2024 року.

Так, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

Щодо посилання на пункт 1 частини другу статті 353 КАС України Верховний Суд наголошує, що доводи про порушення судом норми процесуального права, передбаченої пунктом 1 частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв`язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним.

Проте перевіркою Верховним Судом змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Отже, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відтак, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Комісії з розгляду звернень щодо неналежного виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про визнання протиправним та скасування рішення - повернути особі, яка її подала.

2. Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

3. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

СуддяС.А. Уханенко