Постанова

від 19.03.2024 по справі 906/171/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року Справа №906/171/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Олексюк Г.Є.

суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Колективного автотранспортного підприємства 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.12.2023 (суддя Соловей Л.А., повний текст рішення складено 20.12.2023)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП №0662"

до 1) Колективного автотранспортного підприємства 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд"

2) Державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради Харченко А.В.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Житомирська міська рада

про скасування державної реєстрації прав

за участю представників:

позивача - Гуртовенка Р.М.,

відповідача-1 - Войцешука В.В.,

відповідача-2 - не з`явився,

третьої особи - Дідовець Ю.П.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.12.2023 позов задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради від 23.01.2023 №66168356. Стягнуто з відповідача-1 на користь ТОВ "АТП №0662" 2684,00 грн судового збору.

Суд першої інстанції, враховуючи на підставі ч.4 ст.75 ГПК України обставини встановлені рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.06.2021 у справі №906/1475/20, вказав, що позивач у 2008 році набув право власності на майновий комплекс виробничих будівель, а тому право постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акта серія ЖТ від 27.11.2000 за відповідачем-1 припинилося автоматично в силу закону, а саме положень ст.141 Земельного кодексу України.

Відтак, суд зазначив, що державним реєстратором було проведено реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:07:008:0055 за КАТП 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" на підставі державного акта серія ЖТ від 27.11.2000, який не міг слугувати підставою для вказаних реєстраційних дій, оскільки втратив чинність, а тому останнім порушено вимоги Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо перевірки наявності необхідних документів для проведення реєстрації та їх відповідність чинному законодавству.

Враховуючи, що реєстрація права постійного користування на земельну ділянку за відповідачем-1 відбулась без дослідження документів заявника на предмет їх відповідності вимогам законодавства, без визначення факту виникнення у заявника права на майно (будівля насосної станції та вбиральня), та за відсутності визначених законодавством підстав, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:07:008:0055, площею 2,7238 га. Оскільки підставою для державної реєстрації речових прав є рішення державного реєстратора, то відповідно його скасування є підставою для скасування таких прав.

Щодо належності та ефективності способу захисту у даній справі суд вказав, що оскільки порушення права позивача як землекористувача спірної земельної ділянки відбулось у результаті державної реєстрації за відповідачем-1 права постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акта про право постійного користування землею серія ЖТ від 27.11.2000, який втратив чинність, заявлені позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 23.01.2023 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення, що відповідає способу захисту, передбаченому п.4 ч.2 ст.16 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт, зокрема, вказує, що позивачем невірно обрано спосіб захисту прав, оскільки вимога про скасування державної реєстрації прав, без вимоги одночасного визнання, зміни чи припинення таких прав позбавлена змісту, а тому задоволення позовних вимог позивача жодним чином не відновить порушення прав позивача, про які він вказує в позовній заяві та про які суд вказує в оскаржуваному рішенні.

Скаржник, посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду, також зазначає, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи). З огляду на що державний реєстратор виконавчого комітету Житомирської міської ради Харченко А.В. не може бути відповідачем у даній справі, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті рішення.

Крім того, вважає, що факти у справі №906/1475/20, на яку посилається позивач, не є обов`язковими для даної справи у порядку ст.75 ГПК України. У свою чергу, нібито факт про перехід до позивача права користування земельною ділянкою в обсязі, що нею користується відповідач, в зв`язку з переходом (навіть і фіктивним) права власності на частину майна відповідача до позивача, спростовується наявністю нерухомого майна (комплекс будівель та споруд), що розташоване на земельній ділянці, у власності відповідача та підтверджується Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності не нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №319642640 від 05.01.2023 року.

Відповідач-1 також звертає увагу на помилковий розподіл відшкодування судових витрат в даній справі (не зважаючи на наявність двох відповідачів у даній справі, стягнення визначено лише щодо одного); відсутність дослідження обставин та підстав реєстрації (судом не досліджено відомості державного земельного кадастру та наявність чи відсутність технічної документації).

У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що обставини щодо втрати КАТП 0662 внаслідок відчуження майнового комплексу виробничих будівель права постійного користування земельною ділянкою на підставі акта на право постійного користування землею серія ЖТ від 27.11.2000 та відповідно втрати юридичної сили вказаного акта з моменту набуття права власності на майновий комплекс іншою особою, встановлені рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.06.2021 у справі №906/1475/20, яке набрало законної сили, та є преюдиціальними, тому не потребують доказування в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Позивач також зазначає, що обраний ним спосіб захисту шляхом скасування вказаної державної реєстрації є ефективним, оскільки зумовить припинення державної реєстрації постійного користування відносно земельної ділянки, яке фактично, було припинилося в силу закону, та відповідно відновить права позивача як власника нерухомого майна на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться вказане майно.

Відтак, вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 06.12.2023 у даній справі є правомірним, законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга КАТП-0662 на дане судове рішення є безпідставною і такою, яка задоволенню не підлягає.

19.03.2024 року від апелянта надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів з метою спростування набуття позивачем спірного майна на підставі правочину, оскільки такі докази вказують на використання позивачем для реєстрації за собою нерухомого майна на підставі підроблених документів.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, зокрема, в частині 3 вказаної статті передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків викладених Верховним Судом у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиним винятковим випадком, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Крім того, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц.

Допущення прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів (нових) матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.06.2022 у справі №906/707/18).

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази.

Вказане відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п.40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Таким чином, враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку подання нових доказів, а також не дотримання представником апелянта чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання нових доказів в суді апеляційної інстанції, а саме не обґрунтування ним наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, як і не доведення неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а отже не вчинення відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам на стадії апеляційного розгляду справи.

У судове засідання, призначене на 19.03.2023 року, відповідач-2 не забезпечив явку свого уповноваженого представника, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.2, а.с.149), про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги належне повідомлення учасників справи про розгляд справи та той факт, що їх явка в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача-2.

Відповідно до ч. 1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.01.2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП №0662" (позивач, покупець) на підставі договору купівлі-продажу (т.1, а.с.9) придбало у ПП "Іглс" (продавець) майновий комплекс виробничих будівель загальною площею 5365,0 кв.м. за адресою: м.Житомир, вул.Промислова, 22, до складу якого входить: адмінбудинок, ремонтний цех, цегла, заг.пл. 3551,7 кв.м; прохідна, цегла, пл. 8,1 кв.м.; мийка, цегла, пл.400,8 кв.м.; склад ПММ, цегла, пл.126,6 кв.м.; склад, цегла, пл.522,2 кв.м., склад, цегла, пл.140,4 кв.м.; гараж, цегла, пл.391,6 кв.м.; майстерня, цегла, пл. 193,6 кв.м.

Продавець, ПП "Іглс", придбав зазначені об`єкти нерухомості у відповідача-1 - Колективного автотранспортного підприємства 0662 Житомирського обласного кооперативно-державного виробничого об`єднання по агропромисловому будівництву "Облагробуд" колективної корпорації "Украгропромбуд" на підставі договору купівлі-продажу від 24.01.2008 (т.1, а.с.10-11).

Із інформаційної довідки та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що станом на 05.01.2023 власником майнового комплексу виробничих будівель загальною площею 5365,0 кв.м. за адресою: м.Житомир, вул.Промислова, 22 є - Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП №0662" (т.1, а.с.13-17).

07.08.2020 позивач звернувся до Житомирської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею (орієнтовною площею) 3,00 га з метою оформлення права оренди на земельну ділянку, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна позивача.

Однак, з інформаційної довідки з Реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради здійснено реєстраційну дію, згідно якої за відповідачем КАТП-0662 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування землею серія ЖТ від 27.11.2000, виданого виконкомом Житомирської міської ради.

Позивач, вважаючи, що реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припиненого за відповідачем-1 права постійного користування земельною ділянкою, порушує його права на отримання у користування відповідної земельної ділянки, звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, звернувшись до суду за їх захистом.

В обґрунтування звернення з даним позовом до суду, позивач вказує, що відповідач-1 втратив автоматично в силу закону право постійного користування на земельну ділянку кадастровий номер 1810136600:07:008:0055, площею 2,7238 га на підставі державного акта на право постійного користування землею серія ЖТ від 27.11.2000, оскільки відчужив майновий комплекс, який був розміщений на зазначеній земельній ділянці, а тому позивач вважає, що проведено незаконну реєстрацію права постійного користування на підставі того ж державного акта.

За приписами ст.92 Земельного кодексу України (далі ЗК України), право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного землекористування є безстроковим і на відміну від права оренди може бути припинене лише з підстав, передбачених ст.141 ЗК України.

Статтею 141 ЗК України передбачено вичерпний перелік підстав припинення права користування землею, до яких належить, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт "е" ч.1 ст.141 ЗК України).

Судом апеляційної інстанції враховується, що позивач у 2008 році набув право власності на майновий комплекс виробничих будівель загальною площею 5365,0 кв.м. за адресою: м.Житомир, вул.Промислова, 22, право постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акта серія ЖТ від 27.11.2000 за відповідачем-1 припинилося автоматично в силу закону.

При цьому, будь-які інші об`єкти нерухомого майна, які б належали КАТП 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" на праві власності, на спірній земельній ділянці відсутні.

Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Житомирської області у справі №906/1475/20 за позовом ТОВ "АТП №0662" до КАТП 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним державного акта на право постійного користування (т.1, а.с.20-25).

Крім того, у вказаній вище справі судом було встановлено, що державний акт на право постійного користування землею серія ЖТ від 27.11.2000 втратив юридичну силу з моменту набуття права власності на майновий комплекс ТОВ "АТП 0662".

За наявності визначених ст.75 ГПК України підстав учасники процесу можуть бути звільнені від доказування, зокрема частиною четвертою цієї статті передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Отже, виходячи з вищевикладеного, враховуючи принцип обов`язковості судових рішень згідно ст.129-1 Конституції України, а також принцип правової певності як основний елемент верховенства права, рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/1475/20, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів та має преюдиціальне значення, а встановлені при її ухваленні обставини, зокрема, обставина щодо втрати юридичної сили державного акта на право постійного користування землею серія ЖТ від 27.11.2000 та відповідно припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою за відповідачем-1 на підставі вказаного державного акта, повторного доказування у даній справі не потребують в силу ч.4 ст.75 ГПК України, що було вірно враховано судом першої інстанції.

Оцінюючи правові підстави для задоволення позовних вимоги позивача про скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, здійснену державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради, згідно якої за відповідачем-1 зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою, апеляційний суд враховує наступне.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав (ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Частиною 4 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

У відповідності до ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав передбачено ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема, наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Як вірно зауважив суд першої інстанції, для перевірки інформації з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо.

Відтак, на державного реєстратора, в силу вимог закону, покладено обов`язок дослідження документів заявника на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення у заявника права на майно або ж його обтяження, а також встановлення повноважень у особи на подання заяви про державну реєстрацію прав.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.08.2021 за відповідачем-1 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, які знаходяться за адресою: вул.Промислова, 22, м.Житомир, заг.площею 15,3 кв.м, на підставі довідки №25 від 13.07.2021, виданої КАТП 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" (т.1, а.с.14).

19.01.2023 року державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради Харченко А.В. здійснено державну реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:07:008:0055 площею 2,7238 га, яка знаходиться за адресою: вул.Промислова, 22, м.Житомир, за відповідачем-1, на підставі державного акта на право постійного користування землею від 27.11.2000 (т.2, а.с.53-54).

Таким чином, державним реєстратором було проведено реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:07:008:0055 за КАТП 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" на підставі державного акта серія ЖТ від 27.11.2000, який втратив чинність, а тому не міг слугувати підставою для вказаних реєстраційних дій.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що державним реєстратором під час здійснення державної реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою за КАТП 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" не було перевірено наявність необхідних документів для проведення реєстрації та їх відповідність чинному законодавству, не з`ясовано наявних суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на земельну ділянку, чим порушено вимоги Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та як наслідок порушено право позивача на оформлення права користування спірною земельною ділянкою, на якій розміщені об`єкти нерухомого майна, які належать позивачеві на праві приватної власності.

Отже, позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136600:07:008:0055, площею 2,7238 га є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежність обраного позивачем способу захисту, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Реалізовуючи передбачене ст.55 Конституції України, ст.4 ГПК України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно ст.16 ЦК України, положення якої кореспондуються зі ст.20 Господарського кодексу України (далі ГК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст.16 ЦК України визначає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Колегія суддів звертає увагу, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

При цьому, зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на ті правові наслідки, які захищають право.

Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист належним/ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

У межах розгляду даної справи судами встановлено порушення прав позивача як землекористувача спірної земельної ділянки у зв`язку із здійсненням державної реєстрації за відповідачем-1 права постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акта про право постійного користування землею серія ЖТ від 27.11.2000, який втратив чинність. З огляду на вказане заявлені позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Як вірно вказав суд першої інстанції, із врахуванням обставин конкретної справи вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою не може бути розцінена судом як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призведе до припинення державної реєстрації права постійного користування відносно земельної ділянки, яке фактично припинилося в силу закону. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення - відсутність державної реєстрації будь-якого речового права на земельну ділянку (оренди, постійного користування, суперфіцій, тощо) за будь-яким суб`єктом. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому п.4 ч.2 ст.16 ЦК України.

Варто звернути увагу, що оскаржувана державна реєстрація речового права була проведена державним реєстратором виконавчого комітету Житомирської міської ради відносно уже припиненого права, а сам державний акт серія ЖТ від 27.11.2000 втратив чинність, відтак у даному випадку відсутні підстави для визнання припиненим права, яке припинилось в силу закону.

Крім того, оцінюючи доводи апеляційної скарги про необхідність поєднання в одному позові позовної вимоги щодо скасування державної реєстрації прав та майнових вимог, колегія суддів зауважує, що в даному спорі майновою вимогою може бути лише вимога про визнання права оренди або права власності на земельну ділянку, на якій розташований належний позивачу на праві власності майновий комплекс виробничих будівель. Однак, такі майнові права набуваються заінтересованими особами в іншому порядку, визначеними ст.80-85, 93, 116-1261 ЗК України, що не є спірним у межах розгляду даної справи.

Таким чином, вчинивши оскаржувану реєстраційну дію, за наслідками якої за відповідачем-1 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, було порушено інтереси позивача, який, в свою чергу має легітимні сподівання та правомірні очікування на реалізацію права користування земельною ділянкою, на якій розташований майновий комплекс, що належить ТОВ "АТП 0662" на праві приватної власності.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, судом апеляційної інстанції враховується таке.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст. 14 ГПК України).

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи (ч.1 ст.45 ГПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (п.2, 4 ч.3 ст.162 ГПК України).

Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц, п.41).

Поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №712/8916/17 (п.27), від 09.02.2021 року у справі №635/4741/17 (п.33.2).

Колегія суддів враховує, що згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.09.2018 року у справі №823/2042/16, від 12.12.2018 року у справі №570/3439/16-ц, від 04.02.2020 року у справі №910/7781/19, від 05.07.2023 року у справі №910/15792/20, належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

При цьому, заявлення позовної вимоги до неналежного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову з таких підстав.

Відтак, приймаючи до уваги вказані правові позиції Верховного Суду в силу ч.4 ст.236 ГПК України, враховуючи встановлені обставини справи, зміст та характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку не може бути пред`явлена до державного реєстратора, якого позивач визначила співвідповідачем у даній справі.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позові до державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради Харченко А.В. як до неналежного відповідача, що не було враховано судом першої інстанції, а тому рішення Господарського суду Житомирської області у вказаній частині підлягає до скасування на підставі п.4 ч.1 ст.277 ГПК України.

При цьому, колегія суддів враховує, що господарський суд в частині заявлених позовних вимог до Колективного автотранспортного підприємства 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції при розгляді заявленого позову до відповідача-1, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення в частині задоволення позову до відповідача-1.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги покладається на відповідача-1 згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Колективного автотранспортного підприємства 0662 Житомирського обласного об`єднання по агропромисловому будівництву "Житомироблагропромбуд" на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.12.2023 у справі №906/171/23 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 06.12.2023 у справі №906/171/23 в частині задоволення позову до Державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради Харченко А.В. скасувати.

3. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП №0662" до Державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради Харченко А.В. про скасування державної реєстрації прав відмовити.

4. У решті рішення Господарського суду Житомирської області від 06.12.2023 у справі №906/171/23 залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "21" березня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.