Ухвала

від 20.03.2024 по справі 311/2233/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 березня 2024 року

м. Київ

справа № 311/2233/19

провадження № 61-4014св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача- ОСОБА_2 ;

відповідачі: ОСОБА_3 , фермерське господарство «Смена», фермерське господарство «Орбіта-СМ»;

третя особа -Василівська районна державна адміністрація Запорізької області;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 лютого 2020 року у складі судді Сидоренко Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , фермерського господарства «Смена», фермерського господарства «Орбіта-СМ», третя особа - Василівська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання договорів оренди та суборенди земельної ділянки недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 10 листопада 2010 року між ним та

ОСОБА_3 було укладено договір встановлення емфітевзису щодо земельної ділянки із кадастровим номером 2320955700:02:026:0002, загальною площею

8,76 га, яка розташована на території Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до пункту 2. 3. вищезазначеного договору емфітевзису, емфітевтичне право встановлено на 100 років. У пункті 1. 3. договору емфітевзису зроблено застереження про те, що відносно вищевказаної земельної ділянки було укладено на 10 років договір оренди між ОСОБА_3 та сільськогосподарським виробничим кооперативом «Перемога», який діяв до 31 березня 2018 року. Тому державну реєстрацію договору емфітевзису відкладено до закінчення строку дії вказаного договору оренди.

Позивач вказував, що він у повному обсязі здійснив ОСОБА_3 оплату за передачу емфітевтичного права у розмірі 100 000 грн, про що було зазначено у договорі емфітевзису. У травні 2019 року йому стало відомо, що 19 серпня

2018 року між ОСОБА_3 та фермерським господарством «Смена» укладено договір оренди щодо цієї самої земельної ділянки строком на 15 років з правом пролонгації.

30 квітня 2019 року між фермерським господарством «Смена» та фермерським господарством «Орбіта-СМ» укладено договір суборенди строком на 3 роки з правом пролонгації стосовно цієї самої земельної ділянки. Щодо таких прав оренди та права суборенди державним реєстратором Василівської районної державної адміністрації Запорізької області зроблено відповідні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно Інформаційної довідки від 01 червня 2019 року.

ОСОБА_1 вважав, що вищевказані договори є недійсними, оскільки дії

ОСОБА_3 , який уклав з ним договір емфітевзису щодо цієї самої земельної ділянки та отримав за це від нього грошові кошти, а потім під час дії договору емфітевзису уклав договір оренди вказаної земельної ділянки з фермерським господарством «Смена», суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.

Укладаючи договір емфітевзису, ОСОБА_3 повинен був розуміти те, що він передає йому свою земельну ділянку у володіння та користування й протягом всього періоду дії емфітевзису не має права здійснювати жодних дії, направлених на обмеження або позбавлення його щодо її використання.

Вважав, що укладений між ОСОБА_3 та фермерським господарством «Смена» договір оренди земельної ділянки суперечить пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, оскільки він є наслідком недобросовісної поведінки відповідача щодо нього. У відповідача були відсутні правові підстави для укладання договору оренди та передачі у строкове право володіння і користування земельною ділянкою фермерським господарством «Смена», оскільки на той момент (і зараз) вона обтяжена таким його правом.

Укладений між фермерським господарством «Смена» та фермерським господарством «Орбіта-СМ» договір суборенди земельної ділянки від 30 квітня 2019 року є також недійсним з огляду на недійсність основного договору оренди. Укладання спірних договорів оренди та суборенди, а також реєстрація похідних від них речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позбавляють його можливості реєстрації у даному реєстрі свого права емфітевзису та його використання.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив судвизнати договір оренди земельної ділянки від 19 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 і фермерським господарством «Смена», номер запису про інше речове право 27626052 щодо земельної ділянки, площею 8,7645 га, кадастровий номер 2320955700:02:026:0002; договір суборенди земельної ділянки від 30 квітня

2019 року, укладений між фермерським господарством «Смена» та фермерським господарством «Орбіта-СМ», номер запису про інше речове право 31497232 щодо земельної ділянки, площею 8,7645 га, кадастровий номер 2320955700:02:026:0002, недійсними.

Короткий зміст судових рішеньсудів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 26 лютого

2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що після укладення 10 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору емфітевзису земельної ділянки, відповідне право емфітевзису підлягало обов`язковій державній реєстрації. Враховуючи відсутність реєстрації права емфітевзису в установленому законом порядку, договір емфітевзису

є неукладеним та, як наслідок, сторони за вказаним договором не набули відповідних прав та обов`язків. Позивач не є стороною оспорюваних ним договорів, останні укладені згідно з вимогами чинного законодавства, зареєстровані в установленому порядку, є чинними, а захист права позивача,

у цьому випадку, має відбуватися шляхом звернення до суду з позовом про повернення безпідставно отриманих грошових коштів. Отже, спосіб захисту порушеного права позивачем обрано неправильно.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 19 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 та фермерським господарством «Смена», номер запису про інше речове право - 27626051, щодо земельної ділянки, площею 8,7645 га, кадастровий номер 2320955700:02:026:0002.

Визнано недійсним договір суборенди земельної ділянки від 30 квітня 2019 року, укладений між фермерським господарством «Смена» та фермерським господарством «Орбіта-СМ», номер запису про інше речове право - 31497232, щодо земельної ділянки площею 8, 7645 га, кадастровий номер 2320955700:02:026:0002.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року касаційні скарги фермерського господарства «Смена», фермерського господарства «Орбіта-СМ» задоволено частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження

№ 61-12035св20).

Останньою постановою Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення.Рішення Василівського районного суду Запорізької області

від 26 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, уклавши договір емфітевзису під час дії договору оренди, сторони мали проявити обачність та одразу після закінчення строку дії договору оренди, здійснити реєстрацію емфітевзису. ОСОБА_1 після закінчення договору оренди 31 березня 2018 року та до часу укладення нового договору оренди між ОСОБА_3 та фермерським господарством «Смена» 19 серпня 2018 року не зареєстрував своє емфітевтичне право, відтак не набувши його, тому його суб`єктивне матеріальне право, за захистом якого він звернувся до суду з цим позовом, не є порушеним вказаним договором, а також наступною передачею земельної ділянки в суборенду за договором від 30 квітня 2019 року. Фактично у справі відбулось невиконання сторонами однієї із істотних умов договору емфітевзису щодо реєстрації цього речового права, що ніяким чином не може свідчити про недійсність оспорюваних позивачем договорів. При цьому, помилковість висновків суду першої інстанції у частині того, що державній реєстрації підлягав сам договір емфітевзису, не призвела до загальних правильних висновків відносно того, що права позивача не порушені у тій мірі, у якій він зазначаєу позові, і тому не підлягають захисту, зокрема, й у обраний ним спосіб. Сам договір емфітевзису є укладеним та чинним, а лише не було передано ОСОБА_3 та набуто ОСОБА_1 емфітевтичне право, а тому воно й не вважається порушеним.

Зазначаючи у скарзі про недобросовісну поведінку сторони за договором ОСОБА_3 , позивач не надав жодного доказу тому, що звертався з приводу реєстрації емфітевтичного права після закінчення договору оренди 31 березня 2018 року, про що йому було достеменно відомо, оскільки саме він від імені

СВК «Перемога» укладав перший договір оренди, а також він не звертався і до ОСОБА_3 з щодо реєстрації цього права. Також не надав доказів про наявність перешкод у цьому протягом півроку, коли земельна ділянка була вільна від інших прав на неї з боку третіх осіб. Отже, невиконання обов`язку з реєстрації емфітевтичного права, яке у разі відсутності конкретно визначеної у договорі особи, яка мала здійснити його реєстрацію, покладалось на обидві сторони рівною мірою, та здебільшого у цьому був зацікавлений набувач цього права, вбачається й з боку самого позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі.

Витребувано матеріали справи з Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області, оскільки відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 10 березня 2022 року № 4/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність судових справ з Василівського районного суду Запорізької області на Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 14 вересня 2022 року № 49 внесено зміни до розпорядження Голови Верховного Суду від 10 березня 2022 року

№ 4/0/9-22, визначивши територіальну підсудність судових справ, зокрема Василівського районного суду Запорізької області - Заводському районному суду м. Запоріжжя.

Уберезні 2023 року, у відповідь на повторний запит про витребування матеріалів справи, до Верховного Суду надійшов лист Заводського районного суду

м. Запоріжжя, відповідно до змісту якого суд першої інстанції повідомив, що матеріали цивільної справи № 311/2233/19 до суду не надходили.

Станом на 03 серпня 2023 року матеріали цивільної справи № 311/2233/19 до Верховного Суду не надходили, Василівський районний суд Запорізької областізнаходиться на тимчасово окупованій території України та не відновив здійснення правосуддя.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2023 року направлено до Заводського районного суду м. Запоріжжя копії матеріалів касаційного провадження для вирішення питання щодо відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 311/2233/19.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2024 року частково відновлено втрачене провадження у справі.

У лютому 2024 року Заводський районний суд м. Запоріжжя надіслав до Верховного Суду матеріали частково відновленого втраченого судового провадження у цивільній справі № 311/2233/19.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2024 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , фермерського господарства «Смена», фермерського господарства «Орбіта-СМ», третя особа - Василівська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання договорів оренди та суборенди земельної ділянки недійсними призначено до судового розгляду.

2. Позиція Верховного Суду

Верховний Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про необхідність закриття касаційного провадження, з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до частини першої статті 494 ЦПК України на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

Тлумачення частини першої статті 494 ЦПК України свідчить, що допускається відновлення втраченого провадження в частині, якщо провадження втраченого у відповідній частині. При цьому, не допускається відновлення втраченого провадження в частині, якщо воно втрачене повністю.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 111/2150/13-ц (провадження № 61-24083сво18), який вирішував справу з метою забезпечення єдності судової практики.

Згідно частин третьої, четвертої статті 494 ЦПК України у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз`яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів. Після набрання законної сили ухвалою суду, визначеною частиною третьою цієї статті, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, провадження у якій втрачено.

Так, згідно з ухвалою суду першої інстанції про часткове відновлення втраченого судового провадження, не відновлено договір суборенди тощо. При цьому позовні вимоги стосуються визнанню недійсним цього договору суборенди. Тому, не знаючи тексту умов договору суборенди, Верховний Суд не має можливості вирішити заявлений позов по суті.

Верховний Суд звертає увагу й на те, що учасники справи не оскаржили

у встановленому порядку ухвалу суду першої інстанції про часткове відновлення втраченого провадження.

Подальші дії заявника урегульовані частиною третьою статті 494 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, з урахуванням того, що судове провадження у справі відновлене тільки частково і неможливий розгляд касаційної скарги, Верховний вважає, що відкрите ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2022 року касаційне провадження підлягає закриттю.

Керуючись статтями 260, 494 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , фермерського господарства «Смена», фермерського господарства «Орбіта-СМ», третя особа - Василівська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання договорів оренди та суборенди земельної ділянки недійсними за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 лютого

2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець