Рішення

від 29.02.2024 по справі 761/12843/22

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 761/12843/22

Провадження № 2/947/499/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.2024 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.

представника позивача адвоката Білінського Б.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції за правилами загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання удаваним договору позики,-

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Києва 12.07.2022 надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у частині невиконаного зобов`язання за договором позики від 14 вересня 2021 року у розмірі 292549,00 грн., що є еквівалентом 10000 доларів США.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Одеси від 30 березня 2023 року справа була направлена за підсудністю до Київського районного суду м. Одеси. Підсудність була визначена за місцем офіційної реєстрації місця проживання відповідача.

Ухвалою від 15.08.2023 року цивільна справа прийнята до провадження з а правилами загального позовного провадження Київським районним судом м. Одеси.

21.09.2023 та 08.11.2023 року від позивача надійшли заяви про збільшення розміру позовних вимог за змістом останньої позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 14 вересня 2021 року у загальному розмірі 1758 143,92 грн, яка складається із заборгованості за тілом позики у розмірі 1454636 грн що еквівалентно 40000 доларів США, заборгованості по процентах 191284,46 грн., а також інфляційних витрат у розмірі 112223,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зобов`язання по поверненню грошових коштів отриманих відповідачкою за договором позики не виконуються в наслідок чого у позивача виникло право вимагати виконання грошового зобов`язання та стягувати у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні витрати та проценти, встановлені договором, за невиконання грошового зобов`язання.

Не погоджуючись із позовними вимогами відповідач заперечувала факт отримання грошей , та наполягала на тому, що надана в якості доказу розписка від 14 вересня 2021 року про отримання грошей у позику є попередньою угодою про продаж позивачем частки у статутному капіталі ТОВ «УЗВІЗ» із визначенням розміру вартості вказаної частки, однак у подальшому сторони узгодили значно меншу вартість статутного капіталу а тому 11.11.2021 сторонами було узгоджено та підписано договір купівлі-продажу 30% у статутному капіталі ТОВ « УЗВІЗ» , які належали на праві власності ОСОБА_1 за 69000 грн.. яки були у повному обсязі передані продавцю до підписання договору.

Враховуючи, що на думку від повідки при підписанні Договору позики №14/09/21 від 14 вересня 2021 року сторони не мали наміру укладення саме договору позики а фактично уклали договір для забезпечення домовленості по договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, який у подальшому був реалізований, ОСОБА_2 21.11.2023 було подано зустрічний позов про визнання удаваним договору позики №14/09/21 від 14.09.2021.

ОСОБА_1 незгодний із зустрічним позовом та обставинами викладеними у відзиві заперечував проти задоволення зустрічного позову, підтримував власний позов та наполягав на тому що дійсно , майже водночас , сторонами узгоджувались та укладались два правочину, які не мали відношення один до одного договір купівлі-продажу позивачем належної йому частки у статутному капіталі ТОВ « УЗВІЗ» та надання, на прохання ОСОБА_2 строком на один рік грошових коштів у позику із визначенням строку повернення грошей та наслідків порушення терміну виконання зобов`язання.

Судом встановлено, що згідно договору позики №14/09/21, укладеним 14 вересня 2021 року у письмовому вигляді та підписаним сторонами ( т.1 а/с 15), ОСОБА_2 отримала у борг у ОСОБА_1 40000 доларів США з визначенням строку у повернення боргу частинами по 10000 доларів США: першої суми до 01 квітня 2022 року; другою суми до 14 вересня 2022 року; третьої суми до 14 вересня 2023 року та четвертої суми до 14 вересня 2024 року.

Водночас у п. 1.2 Договору зазначено що гроші отримані позичальником у сумі 40000 доларів США до підписання договору а у п. 1.3 Договору сторони узгодили що у випадку порушення позичальником умов Договору в частині порядку повернення заборгованої суми позикодавець претендує на повернення всієї суми з процентами у розмірі 1,5 процентів в місяць від простроченої суми.

Пунктом 2.3 Договору встановлено що грошові кошти вважаються поверненими згідно письмового акту прийняття-передачі підписаної сторонами.

Також 11 листопаду 2021 року продавець ОСОБА_1 та покупець ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі ТОВ «УЗВІЗ», у вигляді 30% у статутному капіталі , номінальною вартістю 69000 грн. ( т.1 а/с 16) , та відповідно до умов акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «УЗВІЗ» від 11 листопаду 2021 року ОСОБА_1 передав належні йому 30% частки у статутному капіталі та сторони зазначили про відсутність матеріальних претензій ( т.1 а/с 18).

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема,Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Правовідносини пов`язані із зобов`язаннями по договору позики та визнання правочину недійсним внаслідок укладання удаваного правочину врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України ).

Так відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

За домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням ( ч.1 ст. 1053).

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 року по справі №754/5396/17 За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Ця судова практика є незмінною.

У даному випадку документом , на підставі якого позивача просить стягнути заборгованість, є безпосередньо укладений між сторонами у письмовому вигляді Договір позики в якому сторонами було узгоджено як розмір позики так і порядок і строки її повернення, а також підтверджено факт отримання позичальником всієї суми грошей на момент підписання Договору.

Таким чином вказаний договір відповідає всім вимогам договору позики та, на думку суду, підтверджує правовідносини яки виникли між сторонами за якими ОСОБА_2 взяла у борг 40000 доларів США та зобов`язалась повернути всю суму у узгоджений сторонами термін.

З загальних положень договору позики вбачається , що якщо договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку остаточного виконання зобов`язання право позикодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. ( аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Таким чином, незважаючи на те, що загальний строк останнього платежу позичальником по Договору позики визначено 14 вересня 2024 року, але зобов`язання по поверненню чергових платежів, строк виконання яких визначено до 01.04.2022, до 14.09.2022 ) не було виконане, суд вважає встановленим та підтвердженим порушення право позичальника на виконання умов Договору та його права вимагати дострокового повернення всієї суми заборгованості .

При визначенні розміру заборгованості суд враховує усталені позиції Верховного Суду, який неодноразово визначав, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом ( зокрема постанова ВП ВС, 723/304/16-ц, 23.10.19 року ).

Позивач та його представник наполягали на стягнення суми заборгованості у грошовому еквіваленті гривнях України із розрахунку розміру заборгованості у доларах.

Суд при визначенні розміру заборгованості за Договором позики приймає до уваги , що на день розгляду справи за курсом Національного банку України один долар США дорівнює 38,2077 гривень, а тому розмір заборгованості визначається у розмірі 1528308 ,00 гривень, і сама ця сума є сумою заборгованості за тілом позики , яку на думку суду, слід стягнути з відповідача.

Що стосується вимог про визнання даного договору удаваним так як при його укладенні сторони фактично здійснювали письмове забезпечення виконання покупцем іншого Договору договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ 2УЗВІЗ» суд вважає дані вимоги необґрунтованими та непідтвердженими належними та допустимими доказами, у звязку з наступним.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133 цс 12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026 цс 16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992 св 18),від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження№ 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822 св 20).

Суд, аналізуючи надані сторонами пояснення та докази, застосовуючи критерії « більшої переконливості» доказів, приходить до висновку, що заперечення та вимоги ОСОБА_2 не підтверджується ані наявними та допустимими доказами ані відповідають критеріям розумності та переконливості, так як не підтверджують самих обставин можливого укладення такого договору для забезпечення іншого, та не пояснюють того, чому на забезпечення Договору , який сторони намагаються укласти у подальшому та по якому не визначені основні складові вартість , вже укладається договір в якому визначений, начебто, графік сплати вартості із визначенням повної суми платежів, та чому вказаний Договір узгоджений сторонами саме як Договір поруки а ні графік погашення платежів або просто розписка про зобов`язання. Також суд вважає недоведеним і факт того, чому різниця між вартістю частки на момент укладення забезпечення була визначена сторонами у 40000 доларів США а вже через два місяці вартість узгоджена у розмірі 69000 гривень, а також чому, у випадку суттєвої зміни ціни перед укладенням Договору купівлі-продажу не було скасована угода про існуюче попереднє забезпечення виконання умов вказаного Договору яке явно не відповідає умовам угоди яка укладається.

Зазначені обставини , разом зі змістом самого договору позики, дозволяє суду зробити висновок про те що Договір позики та Договір купівлі-продажу є різними правочинами укладеними сторонами стосовно різних обставин та правовідносин, а правова позиція ОСОБА_2 , фактично заснована лише на тому що вказані угоди були укладені за невеликим розбігом у часі.

Враховуючи вищевикладене суд вважає позовні вимоги по зустрічному позову такими що не підлягають задоволенню внаслідок їх необґрунтованості та недоведеності.

Водночас позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ОСОБА_2 процентів за порушенням строку виконання грошового зобов`язання , згідно умов визначених у Договорі позики та стягнення інфляційних витрат у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Вимоги ч.2 ст. 625 ЦК України визначають що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи, що розмір заборгованості визначається судом у еквіваленті до доларів США на день винесення рішення це суперечить самому принципу стягнення інфляційних витрат як способу запобігти знеціненню грошової одиниці України.

Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Відповідне положення міститься упостанові КЦС ВС від 3 березня 2021 року у справі № 130/2604/18.

Крім того, згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України ( Положення) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З 24 лютого 2022 року ( і на день винесення рішення ) на території України діє воєнний стан введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, на період якого розповсюджуються п. 18 Положень.

Зазначені обставини визначають що у період з моменту виникнення зобов`язання по поверненню першої черги грошових зобов`язань за Договором позики ( 01 квітня 2022 року ) не підлягає стягненню неустойка, яка нарахована саме за порушення терміну повернення грошової суми за договором позики а також позичальник звільнений від відповідальності , визначеної ст. 625 ЦК України.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики №14/09/21 від 14.09.2021 року.

Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; зазначене місце тимчасового проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) заборгованість за договором позики №14/09/21 від 14.09.2021 року у розмірі 1528308 ,00 ( один мільйон п`ятсот двадцять вісім тисяч триста вісім ) гривень 00 копійок.

В частині стягнення процентів за порушення грошового зобов`язання та інфляційних витрат відмовити.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання удаваним договору позики №14/09/21 від 14.09.2021 року.

Питання розподілу судових витрат розглянути окремо у відповідності до вимог ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 11.03.24.

Суддя Луняченко В. О.