Рішення

від 07.03.2024 по справі 754/6498/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/254/24

Справа №754/6498/23

РІШЕННЯ

Іменем України

07 березня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді: Сенюти В.О.,

при секретарі: Солонюк К.Г.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

відповідача: ОСОБА_3

представника відповідача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідачки ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державна адміністрація про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Подану позовну заяву обґрунтовує тим, що 12.07.2018 між сторонами укладено шлюб. У період шлюбу народився син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . З дня укладення шлюбу сторони спільно проживали за адресою АДРЕСА_1 . З початком війни для безпеки родини, змушені виїхати всі разом до с. Заруддя Київська область. Після закінчення військових дій на території Київської області, дружина відмилась повертатися до Києва та почала чинити перешкоди позивачу у спілкуванні з сином. Наразі відповідачка проживає у своєї матері в с. Заруддя Київської області та подала позов про розлучення. Дружина з її матір`ю не давала спілкуватися з сином, у зв`язку із чим позивач вимушений звернутися до Виконавчого комітету Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області щодо визначення способу участі батьків у вихованні дитини. За результатами звернення, 19.09.2022 винесено рішення «Про визначення способу участі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вихованні малолітньої дитини». Позивач рішення виконує ретельно, проте відповідачка допускає порушення при виконанні вказаного рішення. Таким чином між сторонами існує спір про визначення місця проживання дитини. Позивач, звертаючись із вказаним позовом стверджує, що діє виключно в інтересах дитини. Враховуючи зміну місця проживання дитини, сину доводитися адаптуватися до нового місця та соціального середовища. Систематичні перешкоди відповідачки у спілкуванні батька з сином суперечать найкращим інтересам дитини та негативно відзначається на емоційному стані дитини. Декларація з сімейними лікарем дитини укладена за місцем його реєстрації у поліклініці м. Києва. Село Заруддя Київської області знаходиться на відстані 100 км від Києві, не має власного дитячого садочка, школи, амбулаторії, магазину, культурно - розважальних установ та заходів. Відповідач не має часу приділяти дитині увагу та піклуватися про сина, оскільки з понеділка по п`ятницю, перебуває у м. Києві на роботі, залишаючи дитину на свою матір. Відповідачка не має власного житла, джерело доходів її нестабільне і невелике. Дитина більше прихильна до батька, який приділяє більше часу на спілкування та виховання дитини. На підставі викладеного позивач просить визначити місце проживання дитини з батьком за адресою АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідачки на свою користь аліменти на утримання малолітньої дитини у розмірі заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 17.05.2023 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 14.06.2023 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 03.08.2023 у задоволенні заяви позивача про забезпечення доказів відмовлено.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 03.08.2023, яка занесена до протоколу судового засідання Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області залучена в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 29.11.2023, яка занесена до протоколу судового засідання закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Відповідачка подала відзив на позовну заяву відповідно до якого просить у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає позов необґрунтованим, невмотивованим. Відповідачка підтверджує, що у період з 12.07.2018 по 18.05.2023 сторони проживали у шлюбі, у період якого народився син. Позивач постійно погрожує фізичною розправою та наголошує, що забере дитину і ніколи не поверне. Відповідачка занепокоєна такою поведінкою позивача та хвилюється за безпеку та здоров`я дитини. Єдина мета звернення позивача із вказаним позовом - відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації. Таким чином, позивач з 24.04.2022 почала проживати окремо за адресою АДРЕСА_2 . Відповідачка стверджує, що має стійкий емоційний зв`язок з дитиною. За заявою відповідачки Іванківський районний суд Київської області видав судовий наказ про стягнення з позивача аліменти на утримання дитини. Заборгованість по аліментам становить 37357,25 грн. Натомість відповідачка створила всі умови для повноцінного та гармонійного розвитку дитини, має бажання виховувати та розвивати сина в подальшому. Рішенням Іванківської селищної ради не в повній мірі встановлено місце та спосіб його виконання в частині зустрічі батька та дитини, відсутній часовий регламент, при цьому позивач вказане рішення в судовому порядку не оскаржував. Укладення декларації із сімейним лікарем носить формальний характер. Працюючи з понеділка по п`ятницю, відповідачка вживає всіх заходів щодо матеріального забезпечення дитини. Відповідачка отримує гідну заробітну плату та має позитивні відгуки за місцем роботи.

Позивач подав відповідь на відзив. Вказує на те, що припущення відповідачки щодо дійсної мети звернення до суду з позовом є лише образливим припущенням, оскільки єдина мета позову - бажання спілкування з сином, бути з ним поруч та дбати про його розвиток, інтереси та здоров`я. Доводи щодо погроз фізичною розправою документально не підтверджені. Саме відповідачка не влаштовує рішення виконавчого комітету Іванківської селищної ради від 19.09.2022 у зв`язку із чим відповідачка чинить перешкоди у спілкуванні з сином. У відзиві мова йде суто про інтереси відповідачки, оскільки інтереси дитини не враховуються. Дитина в садочок не ходить, друзів не має, жодних розвиваючих гуртків не відвідує. Відповідачка не спростовує той факт, що фактично з дитиною перебуває лише на вихідних, а в інші дні, вихованням дитини займається бабуся, отже мати свій обов`язок не виконує.

В судовому засіданні позивач та представник позивача подану позовну заяву підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Відповідачка та представник відповідачки в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просили у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державна адміністрація в судове засідання не з`явився про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У своїй заяві просить розгляд справи проводити у відсутність представника служби.

Вислухавши вступне слово, дослідивши письмові матеріали справи та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 12.07.2018 по 18.05.2023.

У період шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 , батьками якого вказано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_1 та малолітня дитина ОСОБА_5 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради від 19.09.2022 визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_5 та встановлено, що дитина буде перебувати з батьком тиждень через тиждень.

Згідно відповіді виконавчого комітету Іванківської селищної ради від 24.02.2023 ОСОБА_1 роз`яснено, що у разі не виконання рішення від 19.09.2022 одним з батьків малолітньої дитини, позивач має право звертатися до суду.

Згідно акту проведення оцінки рівня безпеки дитини від 17.07.2023, вказано, що фактично догляд за дитиною здійснює бабуся ОСОБА_6 , батьки відсутні, в телефонному режимі повідомлені про відібрання дитини та поміщення до Іванківської ЦРЛ.

Відповідно до письмових матеріалів справи, 17.07.2023 рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради Київської області вирішено негайно відібрати малолітню дитину ОСОБА_5 із сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у зв`язку з загрозою життю та здоров`я дитини. Дитину тимчасово влаштовано до КНП ІСР «Іванківська ЦРЛ».

Суд звертає увагу на ту обставину, що відібрання дитини із сім`ї відбулось за місцем проживання дитини у бабусі, де саме відповідачка залишила малолітню дитину.

Розпискою від 18.07.2023 складеною позивачем ОСОБА_1 підтверджує факт повернення дитини у біологічну родину.

На підтвердження створення позивачем умов для повноцінного розвитку малолітнього сина, ОСОБА_1 надав довідку від 06.12.2022 Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 784, відповідно до якої ОСОБА_5 дійсно зарахований до дошкільного навчального закладу № 784 з 14.05.2021 і відвідував його до 09.02.2022. Відповідно до довідки від 16.05.2023 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» підтверджує проживання дитини за адресою своєї реєстрації та спостереження в медичному закладі з народження по теперішній час. Позивач працює водієм автотранспортних засобів в Центральній виборчій комісії, за місцем своєї роботи характеризується позитивно, отримує заробітну плату, до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває, умови для проживання та виховання малолітнього сина створені.

В свою чергу відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована на території Іванківської селищної ради в АДРЕСА_2 . Працює на посаді лаборанта в ТОВ «НВП «Єнамін», за місцем роботи характеризується позитивно, отримує заробітну плату. Психіатричні протипоказання для виховання неповнолітньої дитини відсутні. До кримінальної відповідальності не притягувалась, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває. Відповідно до акту обстеження за адресою реєстрації відповідачки, для виховання та розвитку дитини створені необхідні умови для виховання та розвитку дитини. У дитині є іграшки, книги. На подвір`ї є іграшки для вуличних розваг.

Разом з тим, згідно відповіді Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 20.07.2023, у с. Заруддя Вишгородського району немає аптек та аптечних кіосків, відсутній дитячий садок та молодша/середня школа, найближчий заклад для отримання дітьми дошкільного віку освітніх послуг знаходиться за 9 км. від с. Заруддя, відсутні спортивні та дитячі майданчики, зони відпочинку для мам з дітьми, відсутня дитяча бібліотека.

Відповідачка всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надала докази на підтвердження погроз з боку позивача фізичною розправою та відібрання дитини.

Відповідно до висновку Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на яку покладено повноваження органу опіки та піклування від 27.09.2023 № 102/03/38-4343 вважає за недоцільне визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_1 .

Згідно висновку Органу опіки та піклування Іванківської селищної ради, затверджений рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 06.11.2023 № 878, відповідно до якого вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 з понеділка по п`ятницю з батьком ОСОБА_1 , а суботу та неділю з матір`ю ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно частин другої - четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон) сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону).

Верховний Суд зазначає, що міжнародні та національні норми не містять норми, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

Дитина є суб`єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Аналіз наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на яку покладено повноваження органу опіки та піклування від 27.09.2023 № 102/03/38-4343 про недоцільність визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_1 . суд до уваги не приймає, оскільки на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації не було досліджено та не надано оцінку обставинам, про те, що малолітня дитини ОСОБА_5 з понеділка по п`ятницю перебуває під наглядом бабусі, в той час як мати дитини працює та знаходиться у м. Києві. Крім того, не досліджувалось питання щодо причин винесення 17.07.2023 рішення виконавчим комітетом Іванківської селищної ради Київської області щодо негайного відібрання малолітньої дитини ОСОБА_5 із сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та тимчасово влаштування дитини до КНП ІСР «Іванківська ЦРЛ», а також розписці від 18.07.2023 про повернення дитину в біологічну родину, складену саме батьком дитини ОСОБА_1 .

Твердження сторони відповідачки щодо дійсної мети звернення позивача ОСОБА_1 з вказаним позовом до суду, спростовуються письмовими матеріалами справи, а саме витягом з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов`язаного, відповідно до якого ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на строк проведення мобілізації.

Відповідно до вступного слова ОСОБА_3 , остання в судовому засіданні вказала про те, що вона з понеділка по п`ятницю перебуває у м. Києві, дитина в цей час перебуває у бабусі в с. Заруддя, де відсутній дитячий садок, відсутні установи для розвитку малолітньої дитини, дитячі майданчики, а відтак вказане жодним чином не свідчить про врахування інтересів дитини. Відповідачка, перебуваючи у м. Києві винаймає кімнату, в якій не дозволяється проживати з дитиною. При цьому, за період перебування цивільної справи в провадженні суду, ОСОБА_3 не вчинено дій спрямованих на організацію місця для спільного проживання матері та дитини.

Твердження відповідачки про те, що вона має сталі міцні соціальні зв`язки з дитиною суд вважає неспроможними, оскільки малолітня дитина ОСОБА_5 більшу частину свого часу перебуває із бабусею, а не з матір`ю.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 заперечує про визначення місця проживання дитини з батьком, однак при цьому обов`язки та відповідальність за виховання дитини переклала на бабусю, разом з дитиною не проживає, перебуваючи у м. Києві більшу частину свого часу, не створила умов для спільного проживання із дитиною, позивач в свою чергу працює, має стабільний дохід, у його квартирі для проживання дитини створено всі необхідні умови, організовано процес адаптації дитини до садочку, а тому виходячи з якнайкращих інтересів дитини з метою забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, факт належного виконання позивачем своїх батьківських обов`язків, суд приходить до висновку про задоволення вимог позову останнього та визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Суд враховує, що цим рішенням матір дитини не обмежена у можливості реалізації належного їй права на спілкування з дитиною, вияв турботи стосовно дитини та участь у її вихованні. Вона може реалізувати свої права шляхом досягнення домовленості з батьком дитини про встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

З визначенням місця проживання дитини пов`язано вирішення батьками питань щодо утримання й виховання дитини. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року по справі № 646/13541/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частиною 1 ст.182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

У відповідності до положень ч.1,2 ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Щодо розміру аліментів, то суд виходить з наступного.

Суд враховує, що відповідачка є працездатною особою і має доходи; не має інших неповнолітніх дітей, осіб, на утримання яких з неї були б стягнуті аліменти.

Підстав для звільнення відповідачки від обов`язку утримувати дитину, передбачених ст.188 СК України, не встановлено.

Пунктом 17 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм СКУ при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006р. роз`яснено, що суд при визначені розміру аліментів, повинен врахувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

З огляду на вказане, приймаючи до уваги принцип рівності прав та обов`язків батьків щодо утримання дитини, враховуючи матеріальне становище платника аліментів та матеріальне становище утримувача аліментів, з урахуванням принципів розумності та справедливості суд визначає, що з відповідачки на ім`я позивача слід стягнути аліменти на утримання малолітнього сина в розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім`я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Відповідно до вимог ст. 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Тому за сукупності наведених висновків позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн., за вимогу про стягнення аліментів судовий збір у розмірі 1073,60 грн. підлягає стягненню з відповідачки на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 ).

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації - АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 ) на утримання дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 травня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації - АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації - АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1073,60 грн.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

В разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи строк оскарження рішення обчислюється з дня складання його повного тексту.

Повний текст рішення суду складено: 21 березня 2024 року.

Суддя В.О. Сенюта