Постанова

від 24.09.2024 по справі 754/6498/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 754/6498/23 головуючий у суді І інстанції Сенюта В.О.

провадження № 22-ц/824/11028/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Білінським Богданом Петровичем на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державна адміністрація, служба у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради Вишгородського районну Київської області про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідачки ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державна адміністрація про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, у якому просив суд:

визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком за адресою АДРЕСА_1 ;

стягнути з відповідачки на свою користь аліменти на утримання малолітньої дитини у розмірі заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Позовну заяву обґрунтовує тим, що 12 липня 2018 року між сторонами укладено шлюб. У період шлюбу народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . З дня укладення шлюбу сторони спільно проживали за адресою АДРЕСА_1 . З початком війни для безпеки родини, були змушені виїхати всі разом до с. Заруддя Київської області. Після закінчення військових дій на території Київської області, дружина відмовилася повертатися до Києва та почала чинити перешкоди позивачу у спілкуванні з сином. Наразі відповідачка проживає у своєї матері в с. Заруддя Київської області та подала позов про розлучення. Дружина з її матір`ю не давала спілкуватися з сином, у зв`язку із чим позивач вимушений був звернутися до Виконавчого комітету Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області щодо визначення способу участі батька у вихованні дитини. За результатами звернення, 19 вересня 2022 року винесено рішення «Про визначення способу участі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини». Позивач рішення виконує ретельно, проте відповідачка допускає порушення при виконанні вказаного рішення. Таким чином між сторонами існує спір про визначення місця проживання дитини. Позивач, звертаючись із вказаним позовом стверджує, що діє виключно в інтересах дитини. Враховуючи зміну місця проживання дитини, останньому доводитися адаптуватися до нового місця та соціального середовища. Систематичні перешкоди відповідачки у спілкуванні батька з сином суперечать найкращим інтересам дитини та негативно відзначаються на його емоційному стані. Декларація з сімейними лікарем дитини укладена за місцем його реєстрації у поліклініці м. Києва. Село Заруддя Київської області знаходиться на відстані 100 км від Києві, не має власного дитячого садочка, школи, амбулаторії, магазину, культурно-розважальних установ та заходів. Відповідач не має часу приділяти дитині увагу та піклуватися про сина, оскільки з понеділка по п`ятницю, перебуває у м. Києві на роботі, залишаючи дитину на свою матір. Також, відповідачка не має власного житла, джерело доходів її нестабільне і невелике. Дитина більше прихильна до батька, який приділяє їй більше часу на спілкування та виховання.

25 серпня 2023 року відповідачка подала відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає позов необґрунтованим, невмотивованим. Відповідачка підтверджує, що у період з 12 липня 2018 року по 18 травня 2023 року сторони проживали у шлюбі, у період якого народився син. Позивач постійно погрожує фізичною розправою та наголошує, що забере дитину і ніколи не поверне. Відповідачка занепокоєна такою поведінкою позивача та хвилюється за безпеку та здоров`я дитини. Єдина мета звернення позивача із вказаним позовом - відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації. Таким чином, позивач з 24 квітня 2022 року почала проживати окремо за адресою АДРЕСА_2 . Відповідачка стверджує, що має стійкий емоційний зв`язок з дитиною. За заявою відповідачки Іванківський районний суд Київської області видав судовий наказ про стягнення з позивача аліменти на утримання дитини. Заборгованість по аліментам становить 37 357,25 грн. Натомість відповідачка створила всі умови для повноцінного та гармонійного розвитку дитини, має бажання виховувати та розвивати сина в подальшому. Рішенням Іванківської селищної ради не в повній мірі встановлено місце та спосіб його виконання в частині зустрічі батька та дитини, відсутній часовий регламент, при цьому позивач вказане рішення в судовому порядку не оскаржував. Укладення декларації із сімейним лікарем носить формальний характер. Працюючи з понеділка по п`ятницю, відповідачка вживає всіх заходів щодо матеріального забезпечення дитини. Відповідачка отримує гідну заробітну плату та має позитивні відгуки за місцем роботи.

26 вересня 2023 року позивач подав відповідь на відзив. Вказує, що припущення відповідачки щодо дійсної мети звернення до суду з позовом є образливим, оскільки єдина мета позову - бажання спілкування з сином, бути з ним поруч та дбати про його розвиток, інтереси та здоров`я. Доводи щодо погроз фізичною розправою документально не підтверджені. Саме відповідачку не влаштовує рішення виконавчого комітету Іванківської селищної ради від 19 вересня 2022 року у зв`язку із чим вона чинить перешкоди у спілкуванні з сином. У відзиві мова йде суто про інтереси відповідачки, оскільки інтереси дитини не враховуються. Дитина в садочок не ходить, друзів не має, жодних розвиваючих гуртків не відвідує. Відповідачка не спростовує той факт, що фактично з дитиною перебуває лише на вихідних, а в інші дні, вихованням дитини займається бабуся, отже мати свій обов`язок не виконує.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів задоволено. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 травня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн. та на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1073,60 грн.

Не погодившись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Білінський Богдан Петрович 19 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник апелянта вказав на хибність висновків суду першої інстанції та їх невідповідність фактичним обставинам справи.

Зазначив, що вважає протиправним рішення Іванківської селищної ради №475 від 17 липня 2023 року про негайне відібрання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері ОСОБА_1 , за її колишнім місцем проживання по АДРЕСА_2 . Дії начальника служби у справах сім`ї та дітей Іванківської селищної ради під час реалізації цього рішення є предметом досудового розслідування.

Місцевий суд залишив поза увагою, що згідно листа служби у справах сім`ї та дітей Іванківської селищної ради №03-18-805 від 18 липня 2023 року дитину повернуто апелянту, а не її колишньому чоловіку.

На переконання апелянта суд першої інстанції безпідставно поклав в основу оскаржуваного рішення висновок органу опіки та піклування Іванківської селищної ради, вважаючи його незаконним та упередженим. Місцевий суд проігнорував порушення закону при підготовці висновку органу опіки та піклування, адже засідання комісії проведено без участі матері, яку повідомили у переддень засідання.

В той же час, суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги висновок Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, №102/03/38-4343 від 27 вересня 2023 року щодо недоцільності визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_2 .

Під час засідання комісією було досліджено, що дитина проживає разом з матір`ю в с. Заруддя Київської області. Відповідачка повідомила комісію, що під час перебування на роботі, дитина залишалася з бабусею. Також, комісія взяла до уваги рішення виконавчого комітету Іванківської селищної ради Київської області щодо негайного відібрання малолітньої дитини.

Наразі ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , що в пішій доступності як до садочка сина, так і до помешкання батька. Вважає, що визначення місця проживання сина з матір`ю відповідає його інтересам, оскільки вона має усі якості та можливості для забезпечення люблячої атмосфери та належних умов для проживання, виховання та утримання дитини.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Білінським Богданом Петровичем на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державна адміністрація, служба у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради Вишгородського районну Київської області про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

04 червня 2024 року ОСОБА_2 подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Свою позицію обґрунтував обставинам, на які посилався у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та її представник - адвокат Білінський Богдан Петрович вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник - адвокат Каменська Оксана Анатоліївна заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

У судове засідання інші учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 12 липня 2018 року по 18 травня 2023 року.

У період шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син - ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_2 та малолітня дитина ОСОБА_3 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради від 19 вересня 2022 року визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 та встановлено, що дитина буде перебувати з батьком тиждень через тиждень.

Згідно відповіді виконавчого комітету Іванківської селищної ради від 24 лютого 2023 року ОСОБА_2 роз`яснено, що у разі не виконання рішення від 19 вересня 2022 року одним з батьків малолітньої дитини, позивач має право звертатися до суду.

Згідно акту проведення оцінки рівня безпеки дитини від 17 липня 2023 року, вказано, що фактично догляд за дитиною здійснює бабуся ОСОБА_4 , батьки відсутні, в телефонному режимі повідомлені про відібрання дитини та поміщення до Іванківської ЦРЛ.

Відповідно до письмових матеріалів справи, 17 липня 2023 року рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради Київської області вирішено негайно відібрати малолітню дитину ОСОБА_3 із сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з загрозою життю та здоров`я дитини. Дитину тимчасово влаштовано до КНП ІСР «Іванківська ЦРЛ».

Розпискою від 18 липня 2023 року підтверджено факт повернення дитини у біологічну родину.

На підтвердження створення позивачем умов для повноцінного розвитку малолітнього сина, ОСОБА_2 надав довідку від 06 грудня 2022 року Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №784, відповідно до якої ОСОБА_3 дійсно зарахований до дошкільного навчального закладу №784 з 14 травня 2021 року і відвідував його до 09 лютого 2022 року. Відповідно до довідки від 16 травня 2023 року КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» підтверджує проживання дитини за адресою своєї реєстрації та спостереження в медичному закладі з народження по теперішній час. Позивач працює водієм автотранспортних засобів в Центральній виборчій комісії, за місцем своєї роботи характеризується позитивно, отримує заробітну плату, до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває, умови для проживання та виховання малолітнього сина створені.

В свою чергу відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована на території Іванківської селищної ради в АДРЕСА_2 . Працює на посаді лаборанта в ТОВ «НВП «Єнамін», за місцем роботи характеризується позитивно, отримує заробітну плату. Психіатричні протипоказання для виховання неповнолітньої дитини відсутні. До кримінальної відповідальності не притягувалась, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває. Відповідно до акту обстеження за адресою реєстрації відповідачки, для виховання та розвитку дитини створені необхідні умови для виховання та розвитку дитини. У дитині є іграшки, книги. На подвір`ї є іграшки для вуличних розваг.

Згідно відповіді Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 20 липня 2023 року, у с. Заруддя Вишгородського району немає аптек та аптечних кіосків, відсутній дитячий садок та молодша/середня школа, найближчий заклад для отримання дітьми дошкільного віку освітніх послуг знаходиться за 9 км. від с. Заруддя, відсутні спортивні та дитячі майданчики, зони відпочинку для мам з дітьми, відсутня дитяча бібліотека.

Відповідно до висновку Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на яку покладено повноваження органу опіки та піклування від 27 вересня 2023 року №102/03/38-4343 вважає за недоцільне визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_2 .

Згідно висновку Органу опіки та піклування Іванківської селищної ради, який затверджений рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 06 листопада 2023 року №878, відповідно до якого вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з понеділка по п`ятницю з батьком ОСОБА_2 , а суботу та неділю з матір`ю ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку наявним у справі доказам, суд відхилив Висновок Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 27 вересня 2023 року №102/03/38-4343, оскільки на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації не було досліджено та не надано оцінку обставинам, про те, що малолітня дитини ОСОБА_3 з понеділка по п`ятницю перебуває під наглядом бабусі, в той час як мати дитини працює та знаходиться у м. Києві. Крім того, не досліджувалось питання щодо причин винесення 17 липня 2023 року рішення виконавчим комітетом Іванківської селищної ради Київської області щодо негайного відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 із сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та тимчасового влаштування дитини до КНП ІСР «Іванківська ЦРЛ», а також розписці від 18 липня 2023 року про повернення дитини в біологічну родину, складену саме батьком дитини ОСОБА_2 .

Вирішуючи спір по суті пред`явлених вимог, місцевий суд вважав, що відповідачка ОСОБА_1 обов`язки та відповідальність за виховання дитини переклала на бабусю, разом з дитиною не проживає, перебуваючи у м. Києві більшу частину свого часу, не створила умов для спільного проживання із дитиною. В той же час, позивач працює, має стабільний дохід, у його квартирі для проживання дитини створено всі необхідні умови, організовано процес адаптації дитини до садочку, а тому виходячи з якнайкращих інтересів дитини з метою забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, факт належного виконання позивачем своїх батьківських обов`язків, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини разом із батьком. Крім того, з урахуванням принципу рівності прав та обов`язків батьків щодо утримання дитини, суд задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідачки аліментів на утримання малолітнього сина в розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі №607/20787/19.

У постанові від 06 червня 2019 року у справі №495/2106/17 Верховний Суд виснував, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов`язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.

Наведені правові висновки Верховного Суду потрібно розуміти так, що суди під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини мають керуватися принципом якнайкращих інтересів дитини, а при однаковому ставленні батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та забезпечення умов проживання дитини враховувати сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

За обставин цієї справи сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ході розгляду справи сторони не заперечували, що дитина з народження проживає у м. Києві за адресою реєстрації батька, відвідує садочок, тобто усталеним та звичним для неї є місце проживання позивача.

Під час судового розгляду сторони підтвердили, що наразі добровільно і належно виконують рішення виконавчого комітету Іванківської селищної ради від 19 вересня 2022 року, яким визначено їх спосіб участі у вихованні сина.

Апеляційний суд враховує, що презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин» більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Цаунеґґер проти Німеччини», (ZAUNEGGER v. GERMANY), заява № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року).

Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім`ї».

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі №718/1796/16-ц, від 02 липня 2020 року у справі №428/13225/15-ц, від 19 травня 2021 року у справі №686/1379/19.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі №6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі №6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Верховний Суд у своїй практиці наголошує, що для зміни усталеного місця проживання дітей мають бути вагомі аргументи, яких суд першої інстанції у цій справі не встановив.

Дослідивши наявні у справі докази, місцевий суд, прийнявши до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, їх поведінку щодо дитини, вік дитини, умови проживання та інші обставини, що мають істотне значення, надавши оцінку висновкам органів опіки та піклування, дійшов обґрунтованого висновку, що проживання малолітнього сина саме з батьком, у звичному для нього середовищі буде відповідати найкращим інтересам дитини та забезпечить розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів сприймає критично посилання апелянта на порушення органом опіки та піклування процедури надання висновку про визначення місця проживання дитини, оскільки, з урахуванням обставин справи, неявка матері на засідання комісії, не призвела до порушень інтересів ОСОБА_3 , а оцінку висновку місцевий суд надав саме з урахуванням інших наявних у матеріалах справи доказів в сукупності.

Крім того, згідно висновку Органу опіки та піклування Іванківської селищної ради, затверджений рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 06 листопада 2023 року №878, відповідно до якого вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з понеділка по п`ятницю з батьком ОСОБА_2 , а суботу та неділю з матір`ю ОСОБА_1 .

Апеляційний суд враховує, що у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі №750/9620/20 та від 14 грудня 2022 року у справі №742/2571/21 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною у спорах про визначення місця проживання малолітньої дитини (з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком).

Однак у цій справі відповідачкою не ініціювалося питання визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 з нею, або встановлення спільної фізичної опіки сторін над сином.

Крім того, матеріали справи не містять Акту обстеження органом опіки та піклування місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , а тому встановити чи дійсно відповідачкою створено належні умови для проживання сина неможливо.

В той же час, як попередньо встановлено судом і не заперечується сторонами, усталеним місцем проживання малолітнього ОСОБА_5 є місце проживання батька, а тому відмова у задоволенні позову все одно матиме наслідком залишення дитини у звичному для неї середовищі від самого народження.

Крім того, під час судового розгляду обидві сторони підтвердили, що наразі добровільно і належно виконують рішення виконавчого комітету Іванківської селищної ради від 19 вересня 2022 року, яким визначено їх спосіб участі у вихованні сина, тобто тиждень син перебуває з мамою, а тиждень з татом. При цьому, жодна із сторін не ставила перед судом питання спільної фізичної опіки батьків над дитиною (з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком). Також апелянтка відмовилася від запропонованого позивачем добровільного вирішення спору шляхом, укладання мирової угоди або нотаріального посвідчення договору про участь у вихованні сина.

Отже, встановивши всі обставини у справі апеляційний суд доходить висновку, що у даній справі мати не позбавлена права спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, а у разі виникнення підстав у подальшому вирішити питання про зміну місця проживання сина у встановленому Законом порядку.

За таких обставин колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Щодо доводів апелянта у частині стягнення аліментів, то вони колегією суддів також розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки той з батьків з ким проживає дитина має право на отримання аліментів від того з батьків, хто проживає окремо.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Білінським Богданом Петровичем - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26 вересня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова