Окрема думка

від 12.02.2025 по справі 754/6498/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

12 лютого 2025 року м. Київ

справа № 754/6498/23

провадження № 61-14212св24

Рішенням від 07 березня 2024 року Деснянський районний суд м. Києва задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Визначив місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 травня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що визначення місця проживання дитини разом із батьком відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Позивач працює, має стабільний дохід, створив усі необхідні умови для проживання сина.

Суд не взяв до уваги висновок Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про недоцільність визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки на засіданні комісії не досліджено і не надано оцінки перебування дитини з понеділка до п`ятниці під наглядом бабусі, не досліджувалось питання щодо причин винесення 17 липня 2023 року виконавчим комітетом Іванківської селищної ради Київської області рішення про негайне відібрання малолітньої дитини із сім`ї та тимчасове її влаштування до КНП ІСР «Іванківська ЦРЛ», не надано оцінки розписці, складеній саме ОСОБА_1 , про повернення дитини в біологічну родину.

ОСОБА_2 переклала обов`язки щодо виховання дитини на бабусю, разом з дитиною не проживає, перебуваючи у м. Києві більшу частину свого часу, не створила умов для спільного проживання із сином.

Постановою від 24 вересня 2024 року Київський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Білінським Б. П., без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Суд дійшов висновку, що проживання малолітнього сина саме з батьком у звичному для нього середовищі буде відповідати найкращим інтересам дитини та забезпечить розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2025 року за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року і постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року залишено без змін.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини з батьком, які, у свою чергу, виходили з того, що відповідач фактично переклала обов`язки щодо виховання дитини на бабусю, разом із дитиною з понеділка до п`ятниці не проживає, оскільки працює в м. Києві, усталеним місцем проживання малолітньої дитини є місце проживання із батьком, де дитина відвідує садочок; батько дитини на відміну від матері створив необхідні умови для проживання із сином, та вказали, що саме проживання з батьком буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Верховний Суд, зокрема зазначив, що відповідач, заперечуючи проти позову та визначення місця проживання із батьком, не ініціювала в суді першої та апеляційної інстанцій питання щодо визначення місця проживання малолітнього сина з нею у м. Києві, як і не надала доказів створення умов для проживання разом із ним. Суди не встановили обставин, а відповідач не надала належних доказів того, що поведінка чи дії ОСОБА_1 можуть суперечити інтересам сина або впливати на нього негативно, перешкоджати його фізичному та духовному розвитку. Матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем кримінальних правопорушень або іншої протиправної поведінки як стосовно свого малолітнього сина, так і щодо будь-якої іншої дитини.

Також Верховний Суд зауважив, що мати дитини не обмежена у можливості реалізації належного їй права на спілкування із сином та участі у його вихованні.

Однак з висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повністю погодитися не можу з таких підстав.

У статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини (стаття 141 СК України).

Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

В постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що «рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах».

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21) зазначено, що «міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах».

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

Тобто права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій установили, що обидва батьки мають необхідні умови для проживання дитини, працевлаштовані, отримують заробітну плату, а їх син однаково ставиться до батьків і любить їх обох.

Визначаючи місце проживання малолітнього разом із батьком, суди надали оцінку умовам проживання кожного з батьків, при цьому, жодної оцінки інтересам дитини щодо проживання саме з батьком чи з матір`ю суди не надали.

Суди не врахували, щоміж інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

Між тим, позивач не надав достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків.

Як на підставу при визначенні місця проживання дитини з батьком, суди посилались на те, що відповідачка не пред`являла зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з нею, при цьому не врахували, що не пред`явлення позову одним із батьків не є само по собі підставою для визначення місця проживання дитини з тим із батьків, хто такий позов ініціював.

З обставин справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради від 19 вересня 2022 року визначений спосіб участі батька у вихованні малолітньої дитини та встановлено, що дитина буде перебувати з ним тиждень через тиждень. Тобто орган опіки та піклування визначив, що син сторін тиждень перебуває з матір`ю, а тиждень - з батьком., й таке рішення батьки дитини виконували.

Вирішуючи спір, суди, серед іншого, посилались на обставини щодо вилучення дитини у її баби під час знаходження матері на роботі, що, у свою чергу, також не є підставою для визначення місця проживання дитини саме з батьком.

За таких обставин передчасними є висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, оскільки судами не встановлено та не наведено мотивів щодо найкращих інтересів дитини при розв`язанні спору між батьками.

Вважаю, що суду касаційної інстанції необхідно було скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд.

СуддяМ. Є. Червинська