Постанова

від 12.02.2025 по справі 754/6498/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 754/6498/23

провадження № 61-14212св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком у кв. АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання малолітньої дитини у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з 12 липня 2018 року між сторонами укладено шлюб, у якому у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З дня укладення шлюбу сторони проживали у кв. АДРЕСА_1 , на початку війни виїхали до с. Заруддя Київської області. Після закінчення військових дій на території Київської області дружина відмовилася повертатися до Києва та почала чинити позивачу перешкоди у спілкуванні із сином. Відповідач проживає у своєї матері в с. Заруддя та подала позов про розлучення.

19 вересня 2022 року рішенням Виконавчого комітету Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області визначено способи участі у вихованні малолітньої дитини. Позивач виконує це рішення, відповідач допускає порушення його виконання.

Дитині доводиться адаптуватися до нового місця та соціального середовища у зв`язку з переїздом до с. Заруддя. Систематичні перешкоди відповідача у спілкуванні батька з сином суперечать найкращим інтересам дитини та негативно впливають на його емоційний стан.

Декларація із сімейним лікарем малолітнього ОСОБА_3 укладена за місцем його реєстрації у поліклініці м. Києва. Село Заруддя не має власного дитячого садочка, школи, амбулаторії, магазину, культурно-розважальних установ. Відповідач не має часу приділяти увагу дитині й піклуватися про неї, оскільки з понеділка до п`ятниці перебуває у м. Києві на роботі, залишаючи дитину на свою матір. Також вона не має власного житла, джерело доходів її нестабільне і невелике. Дитина більше прихильна до батька, він приділяє більше часу на спілкування із сином та його виховання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 07 березня 2024 року позов задовольнив. Визначив місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 травня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що визначення місця проживання дитини разом із батьком відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Позивач працює, має стабільний дохід, створив усі необхідні умови для проживання сина.

Суд не взяв до уваги висновок Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про недоцільність визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки на засіданні комісії не досліджено і не надано оцінки перебування дитини з понеділка до п`ятниці під наглядом бабусі, не досліджувалось питання щодо причин винесення 17 липня 2023 року виконавчим комітетом Іванківської селищної ради Київської області рішення про негайне відібрання малолітньої дитини із сім`ї та тимчасове її влаштування до КНП ІСР «Іванківська ЦРЛ», не надано оцінки розписці, складеній саме ОСОБА_1 , про повернення дитини в біологічну родину.

ОСОБА_2 переклала обов`язки щодо виховання дитини на бабусю, разом з дитиною не проживає, перебуваючи у м. Києві більшу частину свого часу, не створила умов для спільного проживання із сином.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 24 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Білінським Б. П., залишив без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Проживання малолітнього сина саме з батьком у звичному для нього середовищі буде відповідати найкращим інтересам дитини та забезпечить розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Короткий зміст касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження зазначає те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та постановах Верховного Суду від 20 вересня 2020 року у справі № 638/3792/20, від 26 травня 2022 року у справі № 554/11459/20, від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, від 22 травня 2024 року у справі № 754/3063/22, від 08 вересня 2021 року у справі № 607/25451/19.

Як на обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Визначення місця проживання дитини з батьком буде суперечити інтересам сина.

Суди залишили поза увагою дійсні обставини щодо відібрання 17 липня 2023 року дитини і поміщення її до лікарні, проігнорували наявність досудового розслідування щодо злочинних дій посадових та службових осіб Іванківської селищної ради і поклали в основу рішень висновок органу опіки і піклування Іванківської селищної ради, затверджений рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради, від 06 листопада 2023 року № 878, який є незаконним та упередженим.

Водночас суди безпідставно не взяли до уваги висновок Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 27 вересня 2023 року № 102/03/38-4343, з посиланням на те, що орган опіки не дослідив усіх обставин, що не відповідає дійсності.

Розгляд справи здійснено за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем проживання батька, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду справи, що є порушенням статті 19 СК України.

Суд апеляційної інстанції обмежив право ОСОБА_2 на доступ до правосуддя і порушив визначений статтею 368 ЦПК України порядок розгляду справи.

У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

04 грудня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 12 липня 2018 року до 18 травня 2023 року.

У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 і малолітній син ОСОБА_3 зареєстровані в кв. АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради від 19 вересня 2022 року визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 та встановлено, що дитина буде перебувати з батьком тиждень через тиждень.

В акті проведення оцінки рівня безпеки дитини від 17 липня 2023 року вказано, що фактично догляд за дитиною здійснює бабуся ОСОБА_4 , батьки відсутні, в телефонному режимі повідомлені про відібрання дитини та поміщення до Іванківської ЦРЛ.

Рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради Київської області від 17 липня 2023 року вирішено негайно відібрати малолітню дитину, ОСОБА_3 із сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв`язку з загрозою життю та здоров`ю дитини. Дитину тимчасово влаштовано до КНП ІСР «Іванківська ЦРЛ».

18 липня 2023 року дитину повернено у біологічну родину.

ОСОБА_3 зарахований до дошкільного навчального закладу № 784 з 14 травня 2021 року і відвідував його до 09 лютого 2022 року (довідка Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 784 від 06 грудня 2022 року).

Дитина проживає за адресою своєї реєстрації та спостерігається в медичному закладі з народження дотепер (довідка КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 від 16 травня 2023 року).

Позивач працює водієм автотранспортних засобів у Центральній виборчій комісії, за місцем своєї роботи характеризується позитивно, отримує заробітну плату, до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває, умови для проживання та виховання малолітнього сина створені.

ОСОБА_2 зареєстрована на АДРЕСА_2 на території Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області. Працює на посаді лаборанта в ТОВ «НВП «Єнамін», за місцем роботи характеризується позитивно, отримує заробітну плату. Психіатричних протипоказань для виховання неповнолітньої дитини немає. До кримінальної відповідальності не притягувалась, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.

Відповідно до акта обстеження за адресою реєстрації відповідача для виховання та розвитку дитини створені необхідні умови. У дитині є іграшки, книги. На подвір`ї є іграшки для вуличних розваг.

Згідно з відповіддю Іванківської селищної ради від 20 липня 2023 року у с. Заруддя немає аптек та аптечних кіосків, дитячого садочка та молодшої/середньої школи, найближчий заклад для отримання дітьми дошкільного віку освітніх послуг знаходиться за 9 км від с. Заруддя, немає спортивних та дитячих майданчиків, зони відпочинку для мам з дітьми, дитячої бібліотеки.

Відповідно до висновку Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, на яку покладено повноваження органу опіки та піклування від 27 вересня 2023 року № 102/03/38-4343 вважає за недоцільне визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Іванківської селищної ради, який затверджений рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 06 листопада 2023 року № 878, доцільно визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , з понеділка до п`ятниці з батьком ОСОБА_1 , а суботу та неділю з матір`ю ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права.

Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів, зокрема, щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь- кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Суди встановили, що ОСОБА_2 з понеділка до п`ятниці перебуває у м. Києві, де винаймає кімнату, в якій не дозволяється проживати з дитиною. Малолітній син в цей час перебуває у бабусі в с. Заруддя.

Сторони визнали (не заперечували), що ОСОБА_5 з народження проживає у м. Києві за адресою реєстрації батька, відвідує садочок. Усталеним та звичним місцем проживання для дитини є місце проживання позивача.

Встановивши, що відповідач фактично переклала обов`язки щодо виховання дитини на бабусю, разом із дитиною з понеділка до п`ятниці не проживає, оскільки працює в м. Києві, усталеним місцем проживання малолітньої дитини є місце проживання із батьком, де дитина відвідує садочок; батько дитини на відміну від матері створив необхідні умови для проживання із сином, і саме проживання з батьком буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно дійшов висновку про визначення місця проживання із батьком.

Відповідач, заперечуючи проти позову та визначення місця проживання із батьком, не ініціювала в суді першої та апеляційної інстанцій питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 з нею у м. Києві, як і не надала доказів створення умов для проживання разом із сином.

Суди не встановили обставин, а відповідач не надала належних доказів того, що поведінка чи дії ОСОБА_1 можуть суперечити інтересам сина або впливати на нього негативно, перешкоджати його фізичному та духовному розвитку. Матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем кримінальних правопорушень або іншої протиправної поведінки як стосовно свого малолітнього сина, так і щодо будь-якої іншої дитини.

Також Верховний Суд зауважує, що мати дитини не обмежена у можливості реалізації належного їй права на спілкування із сином та участі у його вихованні.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, не містять доказів порушення судами процесуальних прав, що унеможливило з`ясування зазначених у касаційній скарзі питань, здебільшого є аналогічними доводам апеляційної скарги, які апеляційний суд обґрунтовано спростував, тому ці доводи додаткової оцінки не потребують.

Визначивши місце проживання дитини із позивачем, суди правильно стягнули з відповідача на його користь аліменти на утримання сина.

Касаційна скарга не містить доводів щодо стягнення та розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача.

З урахуванням встановлених обставин висновки суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, зазначених у касаційній скарзі.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

При цьому Верховий Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені в касаційній скарзі.

У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року і постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов