Постанова

від 15.11.2023 по справі 372/815/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 372/815/18

провадження № 61-16051св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача),

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національний природний парк «Голосіївський», Комунальне підприємство «Лісопаркове господарство «Конча Заспа»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА),

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національний природний парк «Голосіївський», Комунальне підприємство (далі - КП) «Лісопаркове господарство «Конча Заспа», про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказував, що розпорядженням Обухівської РДА від 20 серпня 2008 року № 1341 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та передано у власність вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20 серпня 2008 року Управлінням Держкомзему в Обухівському районі 25 вересня 2008 року вказаним громадянам видані державні акти на право власності на земельні ділянки.

Прокурор зазначав, що розпорядження Обухівської РДА винесено з порушенням вимог діючого земельного та лісового законодавства, оскільки передані у власність громадян земельні ділянки мають лісогосподарське призначення та є земельними ділянками природно-заповідного фонду загальнодержавного значення і вибули з власності держави поза її волею.

Крім того, вказував, що про порушення вимог закону при передачі вказаних земельних ділянок у власність громадян прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами опрацювання інформації органів державної влади, установ та організацій, що пов`язано з складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави.

За таких обставин прокурор просив:

- визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення з цим позовом та поновити позовну давність;

- визнати недійсним розпорядження Обухівської РДА від 20 серпня

2008 року № 1341 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та передано у власність вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010; ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009; ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0008; ОСОБА_4 -земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 1,0000 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006, загальною вартістю 158 571,94 грн, які розташовані в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня

2019 року, ухваленим у складі судді Потабенко Л. В., позов задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської РДА від 20 серпня 2008 року

№ 1341 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради», яким затверджено

проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та передано у власність вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009; ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0008; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1,0000 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006, загальною вартістю 158 571,94 грн, які розташовані в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки відносяться до лісових земель та розташовані на території об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, тому в силу положень статей 4, 7, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд», статей 43, 44, 84 Земельного кодексу (далі - ЗК) України не могли бути передані у приватну власність для ведення особистого селянського господарства. Місцевий суд зазначив, що вилучення і надання у приватну власність земель державної власності лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду не відноситься до компетенції Обухівської РДА, тому остання передала земельні ділянки у власність з перевищенням повноважень, передбачених частиною п`ятою статті 122 та

частиною п`ятою статті 149 ЗК України. Крім того, в порушення вимог статті 20 ЗК України та статті 57 Лісового кодексу (далі - ЛК) України Обухівська РДА передала у власність громадянам землі лісогосподарського призначення без зміни цільового призначення лісової ділянки, за відсутності відповідного погодження з органом лісового господарства.

Постановою Київського апеляційного суду від 3 лютого 2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині задоволення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову у вказаній частині. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до Обухівської РДА, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без змін.

Оскаржуваною постановою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1

відмовлено. В частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, пред`явлених прокурором до ОСОБА_1 , зазначивши, що обставини незаконності розпорядження Обухівської РДА встановлені постановою Київського апеляційного суду від 3 лютого 2021 року, яка прокурором у касаційному порядку не оскаржена.

Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що прокурор пред`явив позов поза межами позовної давності, про застосування наслідків спливу якої в суді першої інстанції заявив представник ОСОБА_1 .

Дійшовши висновку про сплив позовної давності, суд апеляційної інстанції врахував обставини, встановлені постановою Київського апеляційного суду від 3 лютого

2021 року у даній справі про те, що розпорядження Обухівської РДА

від 28 серпня 2008 року № 1341 підлягало обов`язковому опублікуванню, а, отже, перебувало у вільному та необмеженому доступі. У відкритому доступі також перебували відомості у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, в якій були зареєстровані видані державні акти на право власності на земельні ділянки. У Кабінету Міністрів України та органів прокуратури існували певні зобов`язання, як міра належної поведінки, в результаті виконання яких вони мали б змогу дізнатись про можливі відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Приймаючи постанову від 3 лютого 2021 року у даній справі, апеляційний суд встановив, що землевпорядна документація та інші документи, які стосуються виділення земельних ділянок та передачу їх громадянам, витребовувалися органами прокуратури у 2013 році.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 3 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції

частини четвертої статті 82 ЦПК України, за змістом якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Апеляційний суд безпідставно вважав преюдиційними обставини щодо спливу позовної давності за вимогами, пред`явленими прокурором до ОСОБА_1 , оскільки суд, приймаючи постанову, розглядав цю ж справу. Вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 82 ЦПК України щодо використання преюдиції з судового рішення в одній і тій же справі.

Вказує про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої

Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), про те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності.

Також вказує про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої

Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22 травня 2018 року

у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 6 червня 2018 року

у справі № 372/1387/13-ц (провадження № 14-147цс18) та від 20 червня 2018 року

у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), про те, що позовна давність має відліковуватись не з моменту винесення органом державної влади розпоряджень, що порушують права позивача, а з моменту, коли дані про порушення були або об`єктивно могли бути виявлені; у органів виконавчої влади відсутня законодавча можливість самостійного встановлення факту порушення інтересів держави, у зв`язку з чим вказане у позові порушення вимог законодавства і на даний час залишається не усунутим.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:

- застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 6 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц (провадження № 14-147цс18) та від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 82 ЦПК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

Ухвалою Верховного Суду від 3 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що розпорядженням Обухівської РДА від 20 серпня 2008 року № 1341 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та передано у власність вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20 серпня 2008 року Управлінням Держкомзему в Обухівському районі 25 вересня 2008 року видано, зокрема, ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460522, який посвідчує її право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010. Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100705.

Зі змісту інформації, наданої КП «Лісопаркове господарство «Конча Заспа» в листі

від 2 листопада 2017 року № 422 та додатках до нього, суди встановили, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення і розташовані у кварталах 31, 35, 39 Дачного лісництва за матеріалами лісовпорядкування підприємства 2016 року та у кварталах 73, 77, 81 за матеріалами лісовпорядкувань 2000, 2010 років згідно з планово-картографічними матеріалами, які додаються.

З інформації, наданої Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО «Укрдержліспроект» в листі від 12 травня 2017 року № 235, судами встановлено, що вказані земельні ділянки, розташовані у кварталі 73 (виділах 16, 19), кварталі 77 (виділах 1, 8) та кварталі 81 (виділі 4) Дачного лісництва Конча-Заспівського ЛПГ згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування

2010 року, є земельними ділянками лісового фонду.

Указом Президента України від 27 серпня 2007 року № 794/2007 (зі змінами) «Про створення національного природного парку «Голосіївський» створено Національний природний парк «Голосіївський», відповідно до якого до складу вказаного парку включено 2406,07 га земель КП «ЛПГ «Конча-Заспа» КО «Київзеленбуд» без вилучення у землекористувача (Конча-Заспівське і Дачне лісництво). Зазначену територію передано під охорону КП «ЛПГ «Конча-Заспа» відповідно до охоронного зобов`язання від 29 січня 2008 року № 1-1-2.

З листа Адміністрації НПП «Голосіївський» від 9 червня 2017 року за № 236/2-08 суди встановили, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:006:0006, 3223155400:05:006:0007, 3223155400:05:006:0008, 3223155400:05:006:0009, 223155400:05:006:0010 знаходяться у кварталах 31, 35, 39 Дачного лісництва КП «ЛПГ «Конча-Заспа» (нумерація кварталів відповідно до лісовпорядкування 2016 року) ввійшли до складу НПП «Голосіївський» відповідно до Указу Президента України

від 27 серпня 2007 року № 794/2007 (зі змінами) «Про створення національного природного парку «Голосіївський». Крім того, на вказані землі природно-заповідного фонду НПП «Голосіївський» у 2013 році розроблено Проект організації території

НПП «Голосіївський», охорони, відтворення і рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, який затверджено наказом Мінприроди України від 19 грудня 2013 року за № 532.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції вважав преюдиційними обставини, встановлені Київським апеляційним судом у постанові від 3 лютого 2021 року, прийнятій у цій же справі, за апеляційними скаргами інших відповідачів.

За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі № 640/748/19 (провадження № 61-752св21) здійснено тлумачення частини четвертої статті 82 ЦПК України та зазначено, що «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення».

Вважаючи, що обставини, встановлені у постанові Київського апеляційного суду

від 3 лютого 2021 року, не підлягають доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, суд апеляційної не врахував, що вказана норма процесуального права зазначає про те, що обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, а вказана постанова Київського апеляційного суду прийнята у цій же справі за апеляційними скаргами ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийняв постанову з порушенням частини четвертої статті 82 ЦПК України та безпідставно вважав обставини, встановлені вказаним рішенням, преюдиційними.

Приймаючи постанову від 3 лютого 2021 року у даній справі, Київський апеляційний суд зазначив, що рішення Обухівського районного суду Київської області

від 24 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до Обухівської РДА, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння судом апеляційної інстанції не переглядалось, оскільки Обухівська РДА, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в апеляційному порядку вказане рішення місцевого суду не оскаржували.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Касаційний суд вважає за необхідне врахувати висновки Верховного Суду,

викладені після подання касаційної скарги у постанові від 1 червня 2022 року

у справі № 640/748/19 (провадження № 61-752св21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Колегія суддів не вбачає підстав для викладення висновку щодо застосування частини четвертої статті 82 ЦПК України, оскільки вказана норма прямо вказує про те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді саме іншої справи, і розширеному тлумаченню ця норма не підлягає.

Оскільки апеляційним судом порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час перегляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, усунути вказані недоліки на стадії касаційного перегляду неможливо, тому у суду касаційної інстанції відсутні підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин постанова апеляційного суду не відповідає вимогам

статті 263 ЦПК України та ухвалена з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи в частині вирішення позовних вимог

до ОСОБА_1 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Крім того, надаючи оцінку заяві представника ОСОБА_7 про застосування наслідків спливу позовної давності, у випадку встановлення обставин віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду апеляційному суду необхідно врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду,

викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22).

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 , тому в іншій частині оскаржуване судове рішення касаційний суд не переглядає.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року в частині вирішення позову прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк