Постанова

від 03.06.2024 по справі 372/815/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2024 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/10648/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий - Євграфова Є. П. (суддя-доповідач),

судді - Мазурик О. Ф., Желепа О. В.

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі прокурора Скляра Д.Ю. ,

представника відповідача ОСОБА_2 - Романишена Р. М. ,

представника КП «Лісопаркове господарство «Конча Заспа» - Козінцевої Є. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданої представником Романишеним Романом Миколайовичем ,

на рішення Обухівського районного суду Київської області

у складі судді Потабенко Л. В.

від 24 жовтня 2019 року

у цивільній справі № 372/815/18 Обухівського районного суду Київської області

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Обухівської районної державної адміністрації Київської області,

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

треті особи: Національний природний парк «Голосіївський»,

Комунальне підприємство «Лісопаркове господарство «Конча Заспа»,

про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА), ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національний природний парк «Голосіївський», Комунальне підприємство (далі - КП) «Лісопаркове господарство «Конча Заспа», про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказував, що розпорядженням Обухівської РДА від 20 серпня 2008 року № 1341 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та передано у власність вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20 серпня 2008 року Управлінням Держкомзему в Обухівському районі 25 вересня 2008 року вказаним громадянам видані державні акти на право власності на земельні ділянки.

Прокурор зазначав, що розпорядження Обухівської РДА винесено з порушенням вимог діючого земельного та лісового законодавства, оскільки передані у власність громадян земельні ділянки мають лісогосподарське призначення та є земельними ділянками природно-заповідного фонду загальнодержавного значення і вибули з власності держави поза її волею.

Крім того, вказував, що про порушення вимог закону при передачі вказаних земельних ділянок у власність громадян прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами опрацювання інформації органів державної влади, установ та організацій, що пов`язано з складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави.

За таких обставин прокурор просив:

- визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення з цим позовом та поновити позовну давність;

- визнати недійсним розпорядження Обухівської РДА від 20 серпня 2008 року № 1341 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та передано у власність вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010; ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0008; ОСОБА_6 -земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007; ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 1,0000 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006, загальною вартістю 158 571,94 грн, які розташовані в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області 24 жовтня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20.08.2008 року № 1341 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та передано у власність вищевказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки з незаконного володіння: ОСОБА_2 площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010; ОСОБА_4 площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009; ОСОБА_5 площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0008; ОСОБА_6 площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007; ОСОБА_7 площею 1,0000 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006, загальною вартістю 158 571,94 грн., які розташовані в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Вирішено питання судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині задоволення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову у вказаній частині. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до Обухівської РДА, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 залишено без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено. В частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року в частині вирішення позову прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі, що подана представником Романишеним Р. М. , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2 , просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апелянт вказує, що прокурором пропущено строк звернення до суду, проте, суд першої інстанції не розглядав питання причин пропуску строків позовної давності. Відсутні жодні підстави стверджувати, що прийняття спірного рішення було поза межами повноважень Обухівської районної державної адміністрації Київської області та будь-яким чином порушені права Кабінету Міністрів України. Прокурор не зазначив, в чому саме відбулося порушення інтересів держави і чому орган державної влади, який уповноважений на захист вказаних інтересів і від імені якого був поданий позов самостійно не здійснює або неналежним чином здійснює захист порушених прав та інтересів. Прокурор не надав доказів, які б підтверджували віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення. Копії схем та планшету лісовпорядкування за 2010 та 2016 роки не можуть братися до уваги як належні та допустимі докази, оскільки були складені вже після передачі земельних ділянок у власність відповідачам. Докази перебування спірних земельних ділянок на момент їх передачі у власність відповідачам у складі Національного природного парку «Голосіївський» відсутні. З моменту прийняття спірного рішення пройшло більше 10 років і весь цей час відповідачка вільно користувалася, розпоряджалася та володіла належними їй на праві власності земельною ділянкою. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельних ділянок та жодних підстав для припинення права власності на земельні ділянки законодавством України не передбачено. Прокурором не заявлялася вимога про визнання недійсними державних актів.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Романішена Р. М., _прокурора, представника Комунального підприємства «Лісопаркове господарство «Конча Заспа», дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка ОСОБА_2 , разом із земельними ділянками інших відповідачів, відносяться до лісових земель та розташована на території об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, тому в силу положень статей 4, 7, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд», статей 43, 44, 84 Земельного кодексу (далі - ЗК) України не може бути передана у приватну власність для ведення особистого селянського господарства. Місцевий суд зазначив, що вилучення і надання у приватну власність земель державної власності лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду не відноситься до компетенції Обухівської РДА, тому остання передала земельні ділянки у власність з перевищенням повноважень, передбачених частиною п`ятою статті 122 та частиною п`ятою статті 149 ЗК України. Крім того, в порушення вимог статті 20 ЗК України та статті 57 Лісового кодексу (далі - ЛК) України Обухівська РДА передала у власність громадянам землі лісогосподарського призначення без зміни цільового призначення лісової ділянки, за відсутності відповідного погодження з органом лісового господарства.

Таким чином, за висновком суду, позов прокуратури Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу, а здійснення Обухівською районною державною адміністрацією права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування з володіння, зокрема ОСОБА_2 земельної ділянки на користь держави.

Відхиляючи заяву ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності суд першої інстанції виходив із того, Кабінету Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження відомо не було, оскільки воно приймалось без його участі, погодження у випадках, передбачених законодавством, на вилучення спірних ділянок не надавалось. Крім того, інформація про виведення землі із складу земель лісогосподарського призначення та їх передачу у приватну власність у загальнодоступних базах даних була відсутня. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено, у зв`язку з чим Кабінет Міністрів України на захист порушених прав держави до суду не звертався, оскільки про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 12.05.2017 та КП «Лісопаркове господарство «Конча Заспа» від 14.04.2017 р., що є об`єктивними обставинами, пов`язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави після чого про це стало відомо і Кабінету Міністрів України. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції вважав, що встановлений ст. 257 ЦК України трьохрічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсними вищезазначених рішень відповідача пропущено з поважних причин, що є підставою відповідно до частини 5 ст. 267 ЦК України для захисту порушеного права та витребування земельної ділянки з підств визначених ст.ст. 387,388 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що судом вірно встановлені обставини справи, що мають значення, висновки суду щодо порушень порядку вилучення і надання у приватну власність земель державної власності лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду відповідають встановленим обставинам, та зазначає наступне.

Встановлено, що розпорядженням Обухівської РДА від 20 серпня 2008 року № 1341 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та передано у власність вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20 серпня 2008 року Управлінням Держкомзему в Обухівському районі 25 вересня 2008 року видано, зокрема, ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460522, який посвідчує її право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010. Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100705.

За змістом ст. 3 ЗК України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

Відповідно до ст. 5 ЛК України та ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до п. 5 Розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу (в редакції станом 20.08.2008) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

З метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів, згідно ст. 49 ЛК України, на території України на основі державного земельного кадастру ведеться Державний лісовий кадастр, який відповідно до ст. 50 ЛК призначений для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян достовірною та об`єктивною інформацією щодо природного, господарського стану та правового режиму використання лісового фонду України.

Документація державного лісового кадастру відповідно до вимог ст. 52 ЛК ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках лісів і постійних лісокористувачах.

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (у редакції станом на 20.08.2008 року) землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Аналогічні положення вміщенні у статтях ст. 43, 44 ЗК України.

Згідно ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Колегія суддів виходить із того, що сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють належність землі народу України в особі органів державної влади, а також встановлюють порядок та умови придбання державної власності і визначають вичерпний перелік земель, які не можуть надаватись у приватну або комунальну власність являють собою право державної власності. Право державної власності характеризує належність землі народу України в цілому й визначає компетенцію держави з управління нею у загальнонародних інтересах.

Згідно ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» (у редакції станом на 20.08.2008 року) рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається ЗК України.

Зі змісту інформації, наданої КП «Лісопаркове господарство «Конча Заспа» в листі від 2 листопада 2017 року № 422 та додатках до нього, земельні ділянки надані відповідачам відносяться до земель лісогосподарського призначення і розташовані у кварталах 31, 35, 39 Дачного лісництва за матеріалами лісовпорядкування підприємства 2016 року та у кварталах 73, 77, 81 за матеріалами лісовпорядкувань 2000, 2010 років згідно з планово-картографічними матеріалами, які додаються.

З інформації, наданої Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО «Укрдержліспроект» в листі від 12 травня 2017 року № 235, встановлено, що вказані земельні ділянки, розташовані у кварталі 73 (виділах 16, 19), кварталі 77 (виділах 1, 8) та кварталі 81 (виділі 4) Дачного лісництва Конча-Заспівського ЛПГ згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2010 року, є земельними ділянками лісового фонду.

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» 2010 року спірні земельні ділянки розташовані у виділах 16, 19 кварталу 73, виділах 1, 8 кварталу 77 та виділі 4 кварталу 81 Дачного лісництва КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» покриті лісовою рослинністю та мають відповідні таксаційні характеристики:

виділ 16: площа 7,0 га, склад: сосна звичайна, вік 100 років, висота - 28 м, діаметр 36 см, запас на 1 га - 320 метрів кубічних;

виділ 19: площа 0,8 га, склад: сосна звичайна, вік 90 років, висота - 27 м, діаметр 36 см, запас на 1 га - 330 метрів кубічних;

виділ 1: площа 12,6 га, склад: сосна звичайна, вік 75 років, висота - 25 м, діаметр 36 см, запас на 1 га - 270 метрів кубічних;

виділ 8: площа 1,5 га, склад: сосна звичайна, вік 60 років, висота - 21 м, діаметр 26 см, запас на 1 га - 190 метрів кубічних;

виділ 4: площа 3,6 га, склад: сосна звичайна, вік - 50 років, висота -18 м, діаметр - 24 см, запас на 1 га - 170 метрів кубічних.

Згідно матеріалів лісовпорядкування 2016 року, на даний час спірні земельні ділянки знаходяться у кварталах 31, 35, 39 Дачного лісництва КП ЛПГ «Конча-Заспа».

Згідно до інформації наданої КП «Лісопаркове господарство «Конча- Заспа» в листі від 01.03.2018 року за № 60 та долучених до неї актів обстеження вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 покрита лісами в кількості 360 дерев; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009 покрита лісами в кількості 413 дерев; земельна ділянка і кадастровим номером 3223155400:05:006:0008 покрита лісами в кількості 421 дерево; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007 покрита лісами в кількості 572 деревами; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006 покрита лісами в кількості 578 дерева.

Крім того, відповідно до Указу Президента України від 27.08.2007 р. № 794/2007 (зі змінами) «Про створення національного природного парку «Голосіївський», створено Національний природний парк «Голосіївський», відповідно до якого до складу вказаного парку включено 2406,07 га земель КП «ЛПГ «Конча - Заспа» КО «Київзеленбуд» без вилучення у землекористувача (Конча-Заспівське і Дачне лісництво). Зазначену територію передано під охорону КП «ЛПГ «Конча-Заспа» відповідно до охоронного зобов`язання від 29.01.2008 № 1-1-2, копія якого наявна в матеріалах справи.

З листа Адміністрації НПП «Голосіївський» від 09.06.2017 за № 236/2-08 вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:006:0006, 3223155400:05:006:0007, 3223155400:05:006:0008, 3223155400:05:006:0009, 223155400:05:006:0010 знаходяться у кварталах 31, 35, 39 Дачного лісництва КП «ЛПГ «Конча-Заспа» (нумерація кварталів відповідно до лісовпорядкування 2016 року), ввійшли до складу НПП «Голосіївський» відповідно до Указу Президента України від 27.08.2007 № 794/2007 (зі змінами) «Про створення національного природного парку «Голосіївський». Крім того, на вказані землі природно-заповідного фонду НПП «Голосіївський» у 2013 році розроблено Проект організації території НПП «Голосіївський», охорони, відтворення і рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, який затверджено наказом Мінприроди України від 19.12.2013 року за № 532.

Відповідно до картосхеми функціонального зонування території із Проекту організації території НПП «Голосіївський», охорони, відтворення і рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, затвердженого наказом Мінприроди України від 19.12.2013 року встановлено, що спірні землі у кварталах 73, 77, 81 Дачного лісництва КП «ЛПГ «Конча-Заспа» за матеріалами лісовпорядкування 2000, 2003 років), на даний час квартали 31, 35, 39 Дачного лісництва КП «ЛПГ «Конча-Заспа» (за матеріалами лісовпорядкування 2016 року) відносяться до зони регульованої рекреації.

Відповідно до положень статті 48 ЛК України матеріали лісовпорядкування 2010 року затверджені у встановленому порядку, так, згідно з протоколом другої лісовпорядної наради 15.07.2011 року з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства КП «ЛПГ «Конча-Заспа», їх погоджено та затверджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві (21.07.2011р.), Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (19.07.2011р.), Київським комунальним об`єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» 18.07.2011року, що підтверджується додатком 3 із матеріалів лісовпорядкування 2010 року із відповідними відмітками наявним в матеріалах справи.

Комунальне підприємство «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» створене рішенням Київської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1957р. N 2159 «Про відвод Управлінню зеленої зони м. Києва території в районі урочища «Конча-Заспа» під будівництво лісопаркового господарства», є правонаступником державного комунального підприємства» паркового господарства «Конча-Заспа», засновано на комунальній власності територіальної громади м. Києва і підпорядковується Київській міській державній адміністрації. Протягом всього періоду існування підприємства, кожне вилучення земель з балансових територій підприємства здійснювалось виключно на підставі рішень Київської міської ради або її попередників.

Земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:05:006:0006; 3223155400:05:006:0007; 3223155400:05:006:0008; 3223155400:05:006:0009; 3223155400:05:006:0010, які були надані відповідачам, знаходяться у межах кварталів 31, 35, 39, що підтверджують матеріали впорядкування 2016 року або у кварталах 73 (виділ 16, 19), 77 (виділ 1, 8), 81 (виділ 4) згідно матеріалів лісовпорядкування 2010 року та попередніх років.

Спірні земельні ділянки знаходились та знаходяться у межах міста Києва з моменту заснування Підприємства, про що свідчать, в Планшет № 6 «Лесоустройства 1979 г.», Планшет № 6 «Лесоустройства 1969 г.», Планшет № 8 матеріалів лісовпорядкування 2010 р. та Планшети № 5 та № 8 матеріалів лісовпорядкування 2016 року з відповідною відміткою про віднесення вказаних земель до складу Голосіївського району міста Києва.

За загальним правилом, визначеним у ст. 84 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. А єдиний можливий такий випадок, передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, за якою громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель сільськогосподарського призначення у приватну власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить.

Статтею 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд» передбачено, що зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону.

Відповідно до «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України (в редакції станом на 20.08.2008 р.) землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом, належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400 цс 19).

Отже матеріалами справи, зокрема планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, у тому числі складеними до 20.08.2008 року, підтверджується й відповідачем це не спростовано, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення Національного природного парку «Голосіївський», територія якого є власністю Українського народу.

Рішення про зміну меж, категорії або про скасування статусу об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення Національного природного парку «Голосіївський», в частині земельної ділянки 3223155400:05:006:0010, у порядку, встановленому станом на серпень 2008 року статтями 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» не приймалося, а отже відповідно до обмежень встановлених ст. ст. 4, 7, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд», ст. ст. 43, 44, 84 ЗК України така земельна ділянка не могла бути передана у приватну власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України (у редакції на час прийняття оспорюваного розпорядження Обухівської РДА від 20.08.2008 року), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 3 ст. 122 ЗК України (у редакції станом на 20.08.2008 року) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Відповідно до ч. 7 цієї ж статті, Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Згідно ч. 9 ст. 149 (в редакції станом на 20.08.2008 року) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, з огляду на встановлені обставини належності земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 до лісових земель та її розташування у складі території об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення Національного природного парку «Голосіївський», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вилучення та надання у приватну власність земель державної власності лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду не відносилось до компетенції Обухівської районної державної адміністрації, а отже її розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20.08.2008 № 1341 прийнято з перевищенням повноважень передбачених ч. 5 ст. 122, ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України.

Згідно ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20.08.2008 р. № 1341 прийнято всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 4, 7, 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд», ст. ст. 19, 20, 43, 44, 55, 56, 57, 84,116,122,149 ЗК України, ст. 5, 27, 31 ЛК України, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним судом в порядку передбаченому ст. ст. 21,152, 155 ЗК України, ст. ст. 16, 21, 393 ЦК України.

Водночас, щодо висновків суду про задоволення вимог про витребування земельної ділянки на користь Держави з незаконного володіння ОСОБА_2 з підстав визначених ст. 388 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Враховуючи, що Кабінет Міністрів України у межах повноважень в галузі земельних відносин, визначених ст. 13 Земельного кодексу України не погоджував вилучення земельної ділянки лісового фонду, що відноситься до території об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення Національний природний парк «Голосіївський», право державної власності, що у спірних правовідносинах від імені Українського народу здійснює орган державної влади - Кабінет Міністрів України, на цю ділянку не припинилося і до відповідача ОСОБА_2 не перейшло.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у свої постановах звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)).

У даному випадку помилкова з огляду на обставини справи юридична кваліфікація позивачем і судом першої інстанції позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 387 і 388 ЦК України, призвела до неправильного вирішення справи, результат якої ґрунтується на поважних причинах пропуску позовної давності.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду зокрема від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).

За обставинами справи мета позивача (першого заступника прокурора Київської області) спрямована на усунення перешкод власникові - державі Україна, який не втратив володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (земельною ділянкою на території об`єкта природно-заповідного фонду), у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 шляхом її повернення від ОСОБА_2 .

Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд» потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов (див.постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц провадження № 14-76цс22)

Отже, оскільки мета позову прокурора спрямована на усунення Державі, яка не втратила володіння земельною ділянкою, перешкод у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від ОСОБА_2 , колегія суддів розглядає вимогу витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 на користь Держави в особі Кабінету Міністрів України, як вимогу про повернення цієї земельної ділянки Державі за правилами негаторного позову.

Вирішуючи питання наявності/відсутності підстав застосування наслідків спливу позовної давності, на застосуванні якої наполягає апелянт, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96)).

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення.

Оскільки приписи про наслідки спливу позовної давності у спірних правовідносинах не застосовуються, земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 площею 0,99 га, яка розташована в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області підлягає поверненню державі в особі Кабінету Міністрів України.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, щодо представництва прокурора у справі, колегія суддів зазначає, що здійснення відповідно до статті 131-1 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 2 і статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництва інтересів держави у суді відповідає у спірних правовідносинах суспільним інтересам та спрямовано на досягнення ідей, закладених у Преамбулі та статтях 13 і 14 Конституції України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на наведене, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження, рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки підлягає зміні, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Підстави для зміни розподілу судових витрат відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , поданої представником Романишеним Романом Миколайовичем , задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 змінити.

Повернути державі в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:05:006:0010 площею 0,99 га, яка розташована в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

В решті рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складений 12 червня 2024 року.

Судді: Є. П. Євграфова

О. Ф. Мазурик

О. В. Желепа