Постанова

від 06.11.2024 по справі 372/815/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 372/815/18

провадження № 61-9815св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національний природний парк «Голосіївський», комунальне підприємство «Лісопаркове господарство «Конча Заспа»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Романишен Роман Миколайович, на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Потабенко Л. В. від 24 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Мазурик О. Ф., Желепи О. В., від 03 червня 2024 року, і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У березні 2018 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: НПП «Голосіївський»,

КП «ЛГ «Конча Заспа», про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

2. Свої вимоги прокурор мотивував тим, щорозпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 20 серпня 2008 року № 1341 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність п'ятьом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та передано у власність вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною

площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

3. На підставі вказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20 серпня 2008 року управлінням Держкомзему в Обухівському районі 25 вересня 2008 року вказаним громадянам видані державні акти на право власності на земельні ділянки.

4. Прокурор зазначав, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації винесено з порушенням вимог діючого земельного та лісового законодавства, оскільки передані у власність громадян земельні ділянки мають лісогосподарське призначення та є земельними ділянками природно-заповідного фонду загальнодержавного значення і вибули з власності держави поза її волею.

5. Крім того, вказував, що про порушення вимог закону при передачі вказаних земельних ділянок у власність громадян прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами опрацювання інформації органів державної влади, установ та організацій, що пов`язано з складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави.

6. З урахуванням зазначеного прокурор просив:

- визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення з цим позовом та поновити позовну давність;

- визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20 серпня 2008 року № 1341 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та передано у власність вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010; ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009;

ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0008; ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 1,0000 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006, які розташовані в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Основний зміст та мотиви судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

7. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня

2019 року позов задоволено. Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20 серпня 2008 року № 1341 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та передано у власність вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009;

ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0008; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1,0000 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006, які розташовані в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні земельні ділянки відносяться до лісових земель та розташовані на території об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, тому в силу статей 4, 7, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд», статей 43, 44, 84 Земельного кодексу України не могли бути передані у приватну власність для ведення особистого селянського господарства. Місцевий суд зазначив, що вилучення і надання у приватну власність земель державної власності лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду не відноситься до компетенції Обухівської районної державної адміністрації, тому остання передала земельні ділянки у власність з перевищенням повноважень, передбачених частиною п`ятою статті 122 та частиною п`ятою статті 149 ЗК України. Крім того, в порушення вимог статті 20 ЗК України та статті 57 Лісового кодексу України Обухівська районна державна адміністраціяпередала у власність громадянам землі лісогосподарського призначення без зміни цільового призначення лісової ділянки, за відсутності відповідного погодження з органом лісового господарства.

9. Здійснення Обухівською районною державною адміністрацією права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до статті 388 ЦК України дає підстави для витребування з володіння, зокрема ОСОБА_1 , земельної ділянки на користь держави.

10. Відхиляючи заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що Кабінету Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження відомо не було, оскільки воно приймалось без його участі, погодження на вилучення спірних ділянок не надавалося. Крім того, інформація про виведення землі із складу земель лісогосподарського призначення та їх передачу у приватну власність у загальнодоступних базах даних була відсутня. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено, у зв`язку з чим Кабінет Міністрів України на захист порушених прав держави до суду не звертався, оскільки про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 12 травня 2017 року та КП «Лісопаркове господарство «Конча Заспа» від 14 квітня 2017 року, що є об`єктивними обставинами, пов`язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави, після чого про це стало відомо і Кабінету Міністрів України. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції вважав, що встановлений статті 257 ЦК України трирічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсними вищезазначених рішень відповідача пропущено з поважних причин, що є підставою відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України для захисту порушеного права та витребування земельної ділянки з підстав, визначених статтями 387, 388 ЦК України.

11. Постановою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині задоволення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у вказаній частині. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без змін.

12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки, спірні земельні ділянки відносяться до лісових земель та розташовані на території об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, то в силу статей 4, 7, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд», статей 43, 44, 84 ЗК України не могли передаватись у приватну власність для ведення особистого селянського господарства.

13. Однак твердження прокурора про те, що органи прокуратури дізнались про порушення прав держави лише у 2017 році не відповідає дійсності та спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Зважаючи на подані ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 заяви про застосування позовної давності та керуючись статтею 267 ЦК України, суд першої інстанції мав відмовити прокуратурі Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строків позовної давності.

14. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня

2019 року в частині вимог до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння судом апеляційної інстанції не переглядалось, оскільки ними в апеляційному порядку не оскаржувалось.

15. Постановою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до

ОСОБА_1 відмовлено. В частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

16. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, пред`явлених прокурором до ОСОБА_1 , зазначивши, що обставини незаконності розпорядження Обухівською районною державною адміністрацією встановлені постановою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, яка прокурором у касаційному порядку не оскаржена.

17. Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що прокурор пред`явив позов поза межами позовної давності, про застосування наслідків спливу якої в суді першої інстанції заявив представник ОСОБА_1 .

18. Дійшовши висновку про сплив позовної давності, суд апеляційної інстанції врахував обставини, встановлені постановою Київського апеляційного суду

від 03 лютого 2021 року у цій справі про те, що розпорядження Обухівської районною державною адміністрацією від 28 серпня 2008 року № 1341 підлягало обов`язковому опублікуванню, а отже перебувало у вільному та необмеженому доступі. У відкритому доступі також перебували відомості у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, в якій були зареєстровані видані державні акти на право власності на земельні ділянки. У Кабінету Міністрів України та органів прокуратури існували певні зобов`язання, як міра належної поведінки, в результаті виконання яких вони мали змогу дізнатися про можливі протиправні дії. Приймаючи постанову від 03 лютого 2021 року, апеляційний суд встановив, що землевпорядна документація та інші документи, які стосуються виділення земельних ділянок та передачу їх громадянам, витребовувалися органами прокуратури у 2013 році.

19. Постановою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково.

20. Постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року в частині вирішення позову прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

21. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що вважаючи, що обставини, встановлені у постанові Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, не підлягають доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, суд апеляційної не врахував, що вказана норма процесуального права зазначає про те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, а вказана постанова Київського апеляційного суду прийнята у цій же справі за апеляційними скаргами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

22. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийняв постанову з порушенням частини четвертої статті 82 ЦПК України та безпідставно вважав обставини, встановлені вказаним рішенням, преюдиційними.

23. Приймаючи постанову від 03 лютого 2021 року у цій справі, Київський апеляційний суд зазначив, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до Обухівської РДА, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржувалось.

24. Також Верховний Суд зауважив, що апеляційному суду необхідно врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) при оцінці заяви представника ОСОБА_7 про застосування наслідків спливу позовної давності.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

25. Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині позовних вимог до ОСОБА_1 змінено. Повернуто державі в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку кадастровий номер 3223155400:05:006:0010 площею 0,99 га, яка розташована в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. В решті рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року в частині позовних вимог до ОСОБА_1 залишено без змін.

26. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріалами справи, зокрема планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, у тому числі складеними до 20 серпня 2008 року, підтверджується й відповідачкою це не спростовано, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення НПП «Голосіївський», територія якого є власністю Українського народу. З огляду на встановлені обставини належності земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 до лісових земель та її розташування у складі території об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення НПП «Голосіївський», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вилучення та надання у приватну власність земель державної власності лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду не відносилось до компетенції Обухівської районної державної адміністрації, а отже розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20 серпня

2008 року № 1341 прийнято з перевищенням повноважень передбачених, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.

27. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зауважив, що оскільки мета позову прокурора спрямована на усунення державі, яка не втратила володіння земельною ділянкою, перешкод у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від ОСОБА_1 , вимогу про витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, як вимогу про повернення цієї земельної ділянки слід розглядати за правилами негаторного позову. Оскільки приписи про наслідки спливу позовної давності у спірних правовідносинах не застосовуються, спірна земельна ділянка підлягає поверненню державі в особі Кабінету Міністрів України.

Узагальнені доводи касаційних скарг

28. 08 липня 2024року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат

Романишен Р. М., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області

від 24 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 03 червня 2024 року в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в частині позовних вимог до ОСОБА_1 .

29. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі № 405/4999/15-ц,у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17,

від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц,

від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 07 листопада

2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 20 листопада 2018 року у справі

№ 372/2592/15, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц,

від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц, у постановах Верховного Суду, від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 06 лютого

2020 року у справі № 916/2828/18, від 20 травня 2020 року у справі

№ 310/4139/13, від 11 серпня 2022 року у справі № 910/16586/18, від 08 лютого 2023 року у справі № 922/3589/21, від 20 лютого 2024 року у справі

№ 922/1014/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

30. Заявниця вважає, що прокурором було подано позов про витребування спірної земельної ділянки, тобто віндикаційний позов. Протягом усього часу розгляду справи судом першої інстанції прокурор свої позовні вимоги не змінював на негаторний позов, оскільки відповідних заяв прокурором під час судового розгляду подано не було. Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, внаслідок чого судом було прийнято рішення з порушенням норм процесуального права.

31. Заявниця стверджує, що прокурором було пропущено позовну давність на звернення до суду з цим позовом, про застосування наслідків спливу якої було заявлено стороною спору. З матеріалів справи не вбачається та прокурором не доведено того, що про порушення прав держави він дізнався чи міг дізнатися раніше, ніж уповноважений на той час державний орган. В свою чергу прокурор з використанням повноважень, наданих йому Законом України «Про прокуратуру», мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про укладення договору у межах позовної давності, чого прокурором з невідомих причин зроблено не було. На час прийняття оскаржуваних розпоряджень органи прокуратури не були позбавлені можливості систематично здійснювати моніторинг законності розпорядження земельними ділянками та у разі виявлення порушень чинного законодавства звернутися до суду з відповідним позовом. Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

32. Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 372/815/18.

33. Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

34. У поданому відзиві на касаційну скаргу перший заступник прокурора Київської області посилається на те, що апеляційний суд під час нового апеляційного розгляду справи врахував вказівки Верховного Суду зокрема посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц, які в силу частини першої статті 417 ЦПК України є обов`язковими під час нового розгляду справи. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ефективним способом захисту права щодо земельної ділянки природо-заповідного фонду є негаторний позов. Обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, реалізує саме суд.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

35. Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації

від 20 серпня 2008 року № 1341 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність п`ятьом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та передано у власність вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 4,96 га в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

36. На підставі вказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 20 серпня 2008 року Управлінням Держкомзему в Обухівському районі 25 вересня 2008 року видано, зокрема, ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 460522, який посвідчує її право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010. Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100705.

37. Зі змісту інформації, наданої КП «Лісопаркове господарство «Конча Заспа» в листі від 02 листопада 2017 року № 422 та додатках до нього, земельні ділянки, надані відповідачам, відносяться до земель лісогосподарського призначення і розташовані у кварталах 31, 35, 39 дачного лісництва за матеріалами лісовпорядкування підприємства 2016 року та у кварталах 73, 77, 81 за матеріалами лісовпорядкувань 2000, 2010 років згідно з планово-картографічними матеріалами.

38. З інформації, наданої Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО «Укрдержліспроект» в листі від 12 травня 2017 року № 235, встановлено, що вказані земельні ділянки, розташовані у кварталі 73 (виділах 16, 19), кварталі 77 (виділах 1, 8) та кварталі 81 (виділі 4) дачного лісництва Конча-Заспівського лісопаркового господарства згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2010 року, є земельними ділянками лісового фонду.

39. Згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства

КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» 2010 року спірні земельні ділянки розташовані у виділах 16, 19 кварталу 73, виділах 1, 8 кварталу 77 та виділі 4 кварталу 81 дачного лісництва КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» покриті лісовою рослинністю та мають відповідні таксаційні характеристики: виділ 16: площа 7,0 га, склад: сосна звичайна, вік 100 років, висота - 28 м, діаметр 36 см, запас на 1 га - 320 метрів кубічних; виділ 19: площа 0,8 га, склад: сосна звичайна, вік 90 років, висота - 27 м, діаметр 36 см, запас на 1 га - 330 метрів кубічних; виділ 1: площа 12,6 га, склад: сосна звичайна, вік 75 років, висота - 25 м, діаметр 36 см, запас на 1 га - 270 метрів кубічних; виділ 8: площа 1,5 га, склад: сосна звичайна, вік 60 років, висота - 21 м, діаметр 26 см, запас на 1 га - 190 метрів кубічних; виділ 4: площа 3,6 га, склад: сосна звичайна, вік - 50 років, висота - 18 м, діаметр - 24 см, запас на 1 га - 170 метрів кубічних.

40. Згідно з матеріалами лісовпорядкування 2016 року, спірні земельні ділянки знаходяться у кварталах 31, 35, 39 дачного лісництва

КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа».

41. Відповідно до інформації, наданої КП «Лісопаркове господарство «Конча- Заспа» в листі від 01 березня 2018 року за № 60 та долучених до неї актів обстеження, земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 покрита лісами в кількості 360 дерев; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0009 покрита лісами в кількості 413 дерев; земельна ділянка і кадастровим номером 3223155400:05:006:0008 покрита лісами в кількості 421 дерево; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0007 покрита лісами в кількості 572 деревами; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0006 покрита лісами в кількості 578 дерева.

42. Указом Президента України від 27 серпня 2007 року № 794/2007 (зі змінами) «Про створення національного природного парку «Голосіївський» створено НПП «Голосіївський», до складу вказаного парку включено 2 406, 07 га земель КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» КО «Київзеленбуд» без вилучення у землекористувача (Конча-Заспівське і Дачне лісництво). Зазначену територію передано під охорону КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» відповідно до охоронного зобов`язання від 29 січня 2008 року № 1-1-2.

43. Згідно з листом адміністрації НПП «Голосіївський» від 09 червня 2017 року за № 236/2-08, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:006:0006, 3223155400:05:006:0007, 3223155400:05:006:0008, 3223155400:05:006:0009, 223155400:05:006:0010 знаходяться у кварталах 31, 35, 39 дачного лісництва КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» (нумерація кварталів відповідно до лісовпорядкування 2016 року), ввійшли до складу

НПП «Голосіївський» відповідно до Указу Президента України від 27 серпня

2007 року № 794/2007 (зі змінами) «Про створення національного природного парку «Голосіївський». Крім того, на вказані землі природно-заповідного фонду НПП «Голосіївський» у 2013 році розроблено проект організації території

НПП «Голосіївський», охорони, відтворення і рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, який затверджено наказом Мінприроди України від 19 грудня 2013 року за № 532.

44. Відповідно до картосхеми функціонального зонування території з проекту організації території НПП «Голосіївський», охорони, відтворення і рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, затвердженого наказом Мінприроди України від 19 грудня 2013 року, спірні землі у кварталах 73, 77, 81 дачного лісництва КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» за матеріалами лісовпорядкування 2000, 2003 років, на даний час квартали 31, 35, 39 дачного лісництва КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» (за матеріалами лісовпорядкування 2016 року) відносяться до зони регульованої рекреації.

45. Згідно з протоколом другої лісовпорядної наради 15 липня 2011 року з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа», їх погоджено та затверджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві (21 липня 2011 року), Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (19 липня 2011 року), Київським комунальним об`єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» 18 липня 2011 року, що підтверджується додатком 3 з матеріалів лісовпорядкування 2010 року з відповідними відмітками, наявними в матеріалах справи.

46. КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» створене рішенням Київської міської ради депутатів трудящих від 10 грудня 1957 року № 2159 «Про відвід Управлінню зеленої зони м. Києва території в районі урочища «Конча-Заспа» під будівництво лісопаркового господарства», є правонаступником державного комунального підприємства «Паркового господарства «Конча-Заспа», засновано на комунальній власності територіальної громади м. Києва і підпорядковується Київській міській державній адміністрації. Протягом всього періоду існування підприємства, кожне вилучення земель з балансових територій підприємства здійснювалось виключно на підставі рішень Київської міської ради або її попередників.

47. Спірна земельна ділянка знаходяться у межах міста Києва з моменту заснування підприємства, про що свідчать планшет № 6 «Лісовпорядкування 1979 року», планшет № 6 «Лісовпорядкування 1969 року», планшет № 8 матеріалів лісовпорядкування 2010 року та планшети № 5 та № 8 матеріалів лісовпорядкування 2016 року з відповідною відміткою про віднесення вказаних земель до складу Голосіївського району міста Києва.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

48. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

49. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

50. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

51. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

52. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

53. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

54. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, абзац п`ятий пункту 143).

55. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

56. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

57. Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

58. Указом Президента України від 27 серпня 2007 року № 794/2007 створено НПП «Голосіївський», до складу вказаного парку включено 2 406, 07 га земель КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа», КО «Київзеленбуд» без вилучення у землекористувача (Конча-Заспівське і Дачне лісництво). Зазначену територію передано під охорону КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» відповідно до охоронного зобов`язання від 29 січня 2008 року № 1-1-2.

59. Листом адміністрації НПП «Голосіївський» від 09 червня 2017 року за № 236/2-08 визначено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:05:006:0006, 3223155400:05:006:0007, 3223155400:05:006:0008, 3223155400:05:006:0009, 223155400:05:006:0010 знаходяться у кварталах 31, 35, 39 дачного лісництва КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» (нумерація кварталів відповідно до лісовпорядкування 2016 року) і ввійшли до складу

НПП «Голосіївський» відповідно до Указу Президента України від 27 серпня

2007 року № 794/2007.

60. Згідно зі статтею 44 ЗК України (тут і надалі, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

61. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

62. Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» № 2456-XII (тут і надалі, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2456-XII) передбачено, що на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

63. Відповідно до статті 9 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

64. Згідно статті 20 Закону № 2456-XII національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

65. На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

66. Відповідно до статті 53 Закону № 2456-XII рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

67. Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним Кодексом України.

68. Заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об`єкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям ігромадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

69. Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

70. Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

71. Частина перша статті 150 ЗК України відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.

72. Відповідно до частини другої статті 150 ЗК України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

73. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад (частина третя статті 150 ЗК України).

74. Погодження питань, пов`язаних з вилученням особливо цінних земель, було віднесено статтею 6 ЗК України до повноважень Верховної Ради України.

75. Враховуючи, що Верховна Рада України не погоджувала вилучення земельних ділянок на території НПП «Голосіївський», компетентні органи не приймали рішення про вилучення і передачу фізичним особам спірних земельних ділянок, ці земельні ділянки вибули з володіння держави протиправно, за відсутності її волі.

76. Втручання у приватні права й інтереси має бути належним чином збалансовано з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до парків-пам`яток садово-паркового мистецтва. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги (стаття 41 Конституції України), згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21), пункт 7.20).

77. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням

ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

78. Як встановлено судами, спірна земельна ділянка (кадастровий номер 3223155400:05:006:0010) знаходилася та знаходиться у межах міста Києва з моменту заснування КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа», яке є правонаступником державного комунального підприємства «Паркового господарства «Конча-Заспа».

79. Передаючи справу № 372/815/18 на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у своїй постанові від 05 листопада 2023 року вказав, що надаючи оцінку заяві представника ОСОБА_7 про застосування наслідків спливу позовної давності, у випадку встановлення обставин віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду, апеляційному суду необхідно врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду,

викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22).

80. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

81. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

82. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

83. Змінюючи рішення суду першої інстанції щодо мотивів задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 , апеляційний суд, враховуючи висновки Верховного Суду у цій справі при новому апеляційному розгляді в силу положень частини першої статті 417 ЦПК України, вказані норми матеріального права, правильно встановив обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим доказам й обґрунтовано виходив з того, що прокурор надав належні, достатні та допустимі докази, які дають можливість стверджувати, що спірна земельна ділянка з кадастровим номерам 3223155400:05:006:0010 знаходяться у межах території НПП «Голосіївський», на землях природно-заповідного фонду та не підлягає передачі з державної власності у приватну. Ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням

НПП «Голосіївський», оскільки може перешкоджати збереженню національного парку в природному стані як унікального природного комплексу.

84. Враховуючи правовідносини, які склалися між сторонами спору, зміст заявлених позовних вимог, мету позивача (прокурора), спрямовану на усунення перешкод державі Україна, яка не втратила володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (земельною ділянкою на території об`єкта природно-заповідного фонду), апеляційний суд дійшов правильного висновку про усунення власникові перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд» потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц провадження № 14-76цс22.

85. Апеляційний суд надав належну оцінку змісту правовідносин, які склалися між сторонами спору, та дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для повернення спірної земельної ділянки державі за правилами негаторного позову.

86. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

87. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

88. Негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96)).

89. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) зазначено, зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення.

90. Враховуючи те, що наслідки спливу позовної давності у спірних правовідносинах не застосовуються, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 підлягає поверненню державі.

91. ОСОБА_1 , отримуючи у власність спірну земельну ділянку, мала б розуміти підстави набуття прав на земельну ділянку, яка знаходиться на землях природно-заповідного фонду і вкрита багаторічними лісовими насадженнями.

92. Суди, правильно встановивши усі обставини справи, зокрема, незаконність передачі земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:05:006:0010 у приватну власність, дійшли мотивованого висновку про задоволення позову шляхом фактичного повернення вказаної земельної ділянки природно-заповітного призначення у володіння держави.

93. Подібні висновки щодо незаконності передачі земельних ділянок у приватну власність, які входять до складу земель природно-заповідного фонду, висловлено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2023 року

у справі № 621/3476/19 (провадження № 61-12583св22), від 13 вересня

2023 року у справі № 621/3475/19 (провадження № 61-8186св22), від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20 (провадження № 61-5014св23), від 23 липня 2024 року у справі № 621/1372/20 (провадження № 61-3877св24), від 09 жовтня 2024 року у справі № 621/989/20 (провадження № 61-10085св24).

94. ОСОБА_1 не надано жодних доказів, які б спростовували вказані обставин. Також не надано відомостей про фактичне використання нею земельної ділянки за цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, що спростовує мету отриманої земельної ділянки.

95. Належним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний позов, на такий позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах у подібній категорії справ, а також вказав апеляційний суд, змінюючи мотиви суду першої інстанції щодо підстав задоволення позовних вимог.

96. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

97. У цій справі суди попередніх інстанцій обґрунтували наявність законних підстав для втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння земельною ділянкою з метою захисту права власності держави на землі природно-заповітного фонду.

98. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127),

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90),

від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року

у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).

99. Повернення спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними суспільними, екологічними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірних ділянок. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу таких ділянок є необхідною умовою їх використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду.

100. З огляду на зазначене у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_1 земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства на території об`єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цих ділянок за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами суспільства. Також підлягає врахуванню, що відсутні відомості про використання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

101. Право держави повернути земельні ділянки природно-заповідного фонду з огляду на доведену незаконність і безпідставність їх передачі на користь фізичної особи, передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика їхнього застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

102. Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними з фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 75-76), від 20 липня 2020 року у справі № 923/196/20 (пункт 39), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 132)).

103. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог до ОСОБА_1 .

104. Колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

105. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду, на які заявниця послалася в обґрунтування доводів касаційної скарги.

106. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Романишен Роман Миколайович, залишити без задоволення.

2. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 жовтня

2019 року, в незмінній за результатами апеляційного перегляду частині, та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року щодо вирішення заявлених першим заступником прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України позовних вимог до ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович