Ухвала

від 22.03.2024 по справі 462/1186/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2024 року

м. Київ

справа № 462/1186/23

провадження № 51 - 1060 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 08 червня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року,

встановив:

За вироком Залізничного районного суду м. Львова від 08 червня 2023 року ОСОБА_5 засуджено: за ч. 4 ст. 186 КК, із застосуванням ст. 69-1 КК, до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 8 місяців; за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років із конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання біль суворим, остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років із конфіскацією майна.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_5 , 22 вересня 2022 року близько 20:30 год, перебуваючи на АДРЕСА_1 , діючи з прямим умислом на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, із метою особистої наживи і збагачення, будучи достовірно обізнаним про введення на всій території України згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 воєнного стану, маючи при собі заздалегідь приготований ним для полегшення вчинення злочину пістолет ПМР 9 мм НОМЕР_1 , зайшов до приміщення аптеки « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якому здійснює свою діяльність ТзОВ «Аптека довіри», розташованою за вказаною адресою, підійшовши до віконця, за яким провізор ОСОБА_6 здійснювала відпуск медикаментів та товарів медичного призначення, навів на неї пістолет, утримуючи його в своїй правій руці в безпосередній близькості від потерпілої та висловив вимогу про передачу йому грошових коштів з каси, після чого потерпіла, реально сприймаючи пістолет в руці ОСОБА_5 як такий, що являє собою небезпеку для її життя чи здоров`я, передала йому з каси гроші в сумі 2 346 грн, спричинивши товариству майнову шкоду на вказану суму.

Крім цього ОСОБА_5 , 24 вересня 2022 року близько 11:45 год, перебуваючи на АДРЕСА_2 , повторно, діючи з прямим умислом на вчинення відкритого викрадення чужого майна, із метою особистої наживи і збагачення, будучи достовірно обізнаним про введення на всій території України згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 воєнного стану, будучи достовірно обізнаним про місце зупинки інкасаторського автомобіля ПАТ КБ «Приватбанк» марки «Volkswagen Transporter», «д. н. НОМЕР_2 », який знаходився поблизу будинку АДРЕСА_2 , відкрив пасажирські дверцята даного автомобіля та, застосувавши до водія ОСОБА_7 фізичне насильство, що не було небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, а саме, розпиливши заздалегідь приготований ним для полегшення вчинення злочину аерозольний балончик з невідомою речовиною в очі ОСОБА_7 , відкрито заволодів мішком з сейф-пакетами, в яких знаходилися інкасовані цінності та грошові кошти, після чого з викраденим майном почав втікати. Під час переслідуванням потерпілим ОСОБА_7 , який застосував до ОСОБА_5 травматичну зброю, останній викинув вміст мішка на землю, забравши собі з розірваного ним сейф-пакету гроші в сумі 11 000 грн, спричинивши товариству майнову шкоду на вказану суму.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого ОСОБА_5 , просить вирок Залізничного районного суду м. Львова від 08 червня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року щодо його підзахисного змінити в частині призначеного покарання та пом`якшити призначене покарання із застосуванням ст. 69, 75 КК.

На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що призначене покарання його підзахисному за своїм видом та розміром є явно несправедливим внаслідок своєї надмірної суворості, що судами належним чином не було враховано ряд пом`якшуючих обставин покарання. Зазначає, що у недотримання положень ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції не перевірив аналогічних доводів його апеляційної скарги та не навів мотивів, з яких вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК, за обставин, установлених та перевірених місцевим судом за правилами ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильність кваліфікації її дій за вказаними статтями у касаційній скарзі захисником не оспорюються та не заперечуються.

Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених та попередження нових кримінальних правопорушень, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових правопорушень. Згідно з принципами співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Як убачається із оскаржених судових рішень, суди попередніх інстанцій дотримались вимог закону України про кримінальну відповідальність щодо призначення покарання.

З матеріалів касаційного провадження вбачається, що місцевий суд під час призначення ОСОБА_5 виду та розміру покарання врахував характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які згідно положення ст. 12 КК, є тяжким та особливо тяжким кримінальними правопорушеннями, вчиненими умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, в умовах воєнного стану, а також враховуючи особу винного, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у КНП ЛОР «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень» не перебуває, на обліку в лікаря-психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем реєстрації, на час вчинення кримінальних правопорушень був працевлаштований інкасатором-водієм Департаменту регіональної інкасації у м. Львів, головного офісу, є військовозобов`язаним, згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 перебуває з 20.08.2011 р. у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 (до шлюбу ОСОБА_8 ), має на утриманні двоє малолітніх дітей: сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно копій свідоцтв про народження дітей серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 , дружина отримує соціальну допомогу у зв`язку з перебуванням у відпустці по догляду за дитиною у розмірі 860 грн. щомісячно.

А також, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 6 від 04.01.2023 р. ОСОБА_5 психічною хворобою не страждав, та міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період інкримінованих дій ОСОБА_5 також хронічним психічним захворюванням чи недоумством не страждав та не виявляв ознак тимчасового та будь-якого іншого хворобливого розладу психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, добровільне відшкодування завданого збитку та відсутністю обставин, які обтяжують покарання. Суд дійшов висновку, що достатньою мірою покарання для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень обвинуваченого є покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 187 та ч. 4 ст. 186 КК, із застосуванням ст. 69-1 КК.

Крім того, місцевим судом зазначено, що на час інкримінованих діянь ОСОБА_5 був працевлаштований, мав джерело доходів, одружений, мав на утриманні двох малолітніх дітей, доказів незадовільного стану здоров`я дітей в період інкримінованих дій, до суду не представлено, мав постійне місце проживання. Дружина обвинуваченого отримує щомісячну соціальну допомогу у зв`язку з відпусткою по догляду за дитиною. З копії медичної документації представленої стороною захисту в місцевому суді вбачалося, що дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_11 перебувала на лікуванні в період з 06.06.2019 - 20.06.2019 р. та з 11.07.2019 р. -15.07.2019 р., тобто з часу оперативного втручання і до вчинення обвинуваченим злочинів минуло три роки. З копії медичної документації ОСОБА_12 - тещі ОСОБА_5 вбачалось, що остання перебувала на лікуванні з приводу онкологічного захворювання з 14.01.2021 р. по 05.02.2021 р., тестю ОСОБА_13 встановлено інвалідність ІІ групи, черговий огляд МСЕК проходив 17.03.2022 р., інвалідність встановлена на строк до 01.04.2022 р., тобто доказів продовження інвалідності станом на 22-24.09.2022 р. суду не надано також і не представлено жодних доказів, що ОСОБА_12 і ОСОБА_13 перебували на утриманні ОСОБА_5 та не представлено суду доказів наявності боргових зобов`язань та факту вчинення ОСОБА_5 дорожньо-транспортної пригоди.

За результатом апеляційного перегляду вироку Залізничного районного суду м. Львова від 08 червня 2023 року суд апеляційної інстанції не встановив порушень, допущених місцевим судом, під час призначення покарання, погодився з його висновками та зазначив мотиви з яких залишив апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 без задоволення.

Доводи про суворість призначеного засудженому ОСОБА_5 покарання та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону були предметом перевірки апеляційного суду, який обґрунтовано визнав їх безпідставними.

Апеляційний суд, в межах повноважень, визначених ст. 404 КПК, та в порядку, передбаченому ст. 405 цього Кодексу, належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічними доводам касаційної скарги. Залишаючи вирок суду без змін, зазначив в ухвалі достатні підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо призначення ОСОБА_5 покарання, вказавши, що районний суд правильно врахував характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, характер і обсяг вчинених злочинних дій та їх наслідки, всі відомості про особу засудженого, наявність пом`якшуючих обставин покарання, та відсутність обтяжуючих. Підстав для застосування ст. 69, 75 КК колегія суддів апеляційного суду не встановила.

Оцінюючи правильність висновків суду апеляційної інстанції, касаційний суд виходить із того, що за приписами ч. 1 ст. 69 КК суду надано дискреційні повноваження призначити більш м`яке покарання, ніж зазначене в санкції статті за відповідний злочин, виключно за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Це означає, що певні обставини (або їх сукупність) одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі про кримінальну відповідальність: вони визнані судом такими, що пом`якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК і тих статей Особливої частини цього Кодексу, які визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину в Особливій частині КК, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Обставини чи сукупність обставин, які відповідно до положень ст. 69 КК надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого ж характеру і сили, як і обставини, що зумовлюють виокремлення в законі про кримінальну відповідальність привілейованих складів злочинів. Ці обставини чи сукупність обставин мають перебувати в обумовленому взаємозв`язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, змістом дій вчиненого кримінального правопорушення та/чи іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку вчиненого та/або небезпечність винуватого. Суд, посилаючись при призначенні покарання на ст. 69 КК, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.

Наведене узгоджується з практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка відображена, зокрема, в постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18 (провадження № 51-3479км20).

Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини (з урахуванням даних про особу) у своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було би явно несправедливим.

Водночас, таке рішення суд може ухвалити лише за наявності обґрунтованого переконання в тому, що використання положень ст. 69 КК дозволить досягти кожної із встановлених у законі про кримінальну відповідальність цілей його застосування до винного, що має знайти відповідне переконливе відображення в мотивах постановленого судом рішення.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження та особи засудженого, судом апеляційної інстанції обґрунтовано не встановлено підстав для застосування положень ст. 69, 75 КК.

Законодавець в ч. 1 ст. 70 КК встановив три альтернативних способи (правила) призначення остаточного покарання: поглинання менш суворого покарання більш суворим, повне складання покарань, часткове складання покарань.

При виборі принципу призначення покарання (поглинання менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених покарань) суд повинен враховувати, крім даних про особу винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять в сукупність, форму вини і мотиви вчинення кожного з них, вид сукупності, тяжкість наслідків кожного злочину окремо та їх сукупності тощо.

Враховуючи встановлені судом обставини двох умисних тяжких кримінальних правопорушень, вчинених ОСОБА_5 , суди дійшли вірного висновку про призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим. Покарання, призначене засудженому є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженим. Підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість за доводами, викладеними в касаційній скарзі захисника, Суд не знаходить.

Ухвала апеляційного суду належним чином обґрунтована та відповідає приписам статей 370, 419 КПК.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги захисника немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень з мотивів, зазначених у касаційній скарзі захисника, отже, у відкритті провадження за його касаційною скаргою необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 08 червня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3