Рішення

від 22.03.2024 по справі 752/2646/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/2646/23

Провадження № 2/752/999/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 березня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Машкевич К.В.

при секретарі Гненик К.П.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної Академії наук України про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільнення, компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив стягнути з Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної Академії наук України на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 11448,00 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 162633,12 грн., моральну шкоду в сумі 200000,00 грн. та середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він був зарахований на посаду директора Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної Академії наук України 17.04.1995 року, відповідно до наказу №1-к від 17.04.1995 року.

15.07.2022 року позивач звільнений з посади директора розпорядженням Президії НАН України від 15.07.2022 року №349 згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням відповідно до наказу №2-к від 15.07.2022 року.

При звільненні відповідач повного розрахунку з позивачем не провів, не виплатив заборгованість по заробітній платі за червень 2022 року в розмірі 11448,00 грн.

Крім цього, зазначає, що йому було нараховано компенсацію за невикористану відпустку, однак не виплачено у розмірі 162633,12 грн.

У зв`язку з порушенням строків виплати позивачу заборгованості по заробітній платі, вважає, що з відповідача також має бути стягнутий середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Також зазначив, що внаслідок невиплати заробітної плати він поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї.

На підставі викладеного просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 13.02.2023 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

27.02.2023 року від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 13.02.2023 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01.03.2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.

12.06.2023 року від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

20.06.2023 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.06.2023 року клопотання позивача задоволено та витребувано від відповідача докази.

21.07.2023 року від Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної Академії наук України надійшли письмові пояснення в яких представник заперечував проти позову посилаючись на те, що ОСОБА_1 звільнився наказом з особового складу №2-к від 15.07.2022 року та у день звільнення отримав трудову книжку, копію наказу про звільнення, довідку про розмір заробітної плати та відповідно до ст. 116 КЗпП України повинен був розрахований у повному обсязі.

Також зазначив, що позивач пропустив тримісячний термін встановлений ст. 233 КЗпП України для звернення до суду з даним позовом.

02.10.2023 року від представника позивача надійшло клопотання про допит свідків та просила змінити порядок розгляду цивільної справи з викликом сторін.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.03.2024 року у задоволенні клопотання представника позивача про допит свідків відмовлено.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.03.2024 року у задоволенні клопотання про призначення цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної Академії наук України про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільнення, компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди, у судовому засіданні з викликом сторін відмовлено.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу №1-к від 17.04.1995 року був зарахований на посаду директора Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» НАН України.

15.07.2022 року ОСОБА_1 був звільнений з посади директора Розпорядженням Президії НАН України від 15.07.2022 року №349 згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням відповідно до наказу №2-к від 15.07.2022 року.

Як зазначив позивач, при звільнення з ним не було проведено розрахунок, не виплачено заборгованість по заробітній платі в сумі 11448,00 грн., а також компенсації за невикористану відпустку в сумі 162633,12 грн.

Вважає, що відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України з відповідача підлягають стягненню вищевказані суми, а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 15.07.2022 року по день ухвалення рішення, на що слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про оплату праці», при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

В матеріалах справи містяться відомості на виплату готівки №ВЗП-1/1 за січень 2022 року на суму 11448,00 грн., №ВЗП-2/1 за лютий 2022 на суму 11448,00 грн., №ВЗП-1/3 за березень 2022 року на суму 11448,00 грн., №ВЗП-4/1 за квітень 2022 року на суму 11448,00 грн., №ВЗП-00012 за травень 2022 року на суму 11448,00 грн., №1 за липень 2022 року на суму 9308,50 грн.

В свою чергу підтвердження того, що ОСОБА_1 отримав або був розрахований за червень 2022 року матеріали справи не містять і цього відповідачем не спростовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про стягнення з Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» НАН України на користь позивача заборгованості по заробітній платі за червень 2022 року в сумі 11448,00 грн.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку, суд виходить з наступного.

Частиною третьою статті 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що у структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Позивача звільнено з посади 15.07.2022 року.

Спірним залишається кількість днів, за які відповідач повинен був здійснити компенсацію за невикористану відпустку.

Так, згідно з ч.1 статті 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно зі статті 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч.1 статті 75 КЗпП України).

Відповідно до ч.1 статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Позивач зазначив, що компенсація за невикористану відпустку становить 162633,12 грн., при цьому розрахунку, з якого позивач виходив визначаючи розмір компенсації, не наданий.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б надали можливість суду здійснити вірний розрахунок компенсації позивачу за невикористану відпустку.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

ідповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Позивач, звертаючись до суду з вимогами про стягнення компенсації за невикористану відпустку, на підтвердження обґрунтувань позову про не проведення з ним повного розрахунку при звільненні, не надав належних, допустимих та достатніх в їх сукупності доказів, які б свідчили про обґрунтованість та доведеність таких вимог та поза розумним сумнівом доводили порушення його трудових прав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Враховуючи викладене суд приходить до переконання, що розрахунок відповідача був проведений відповідно до положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» та Закону України «Про відпустки», відповідає вимогам чинного законодавства, тому суд не приймає розрахунок позивача щодо суми компенсації за невикористані відпустки при звільнені та заробітної плати невиплаченої при звільненні та вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» роботодавець зобов`язаний нарахувати й виплатити працівникам компенсацію втрати частини заробітної плати, якщо виплата зарплати проводиться на один і більше календарних місяців пізніше за встановлені строки

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсації підлягають грошові доходи населення разом із сумою індексації, що отримані в гривнях на території України та не мають разового характеру.

Нарахування компенсації провадиться безпосередньо перед виплатою заборгованості із заробітної плати.

Виплачується компенсація в місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості із заробітної плати за відповідний місяць.

Враховуючи дані норми закону, покладення законом обов`язку нарахування компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати на роботодавця, її нарахування та виплату саме при виплаті заборгованості, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, стягнення з відповідача заборгованої заробітної плати з виплатою заборгованості з врахуванням компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з її несвоєчасною виплатою на момент виплати.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах.

Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані.

Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язку працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Суд враховує, що позивач звільнений з роботи наказом від 15.07.2022 року, тобто майже два роки тому.

На момент звільнення відповідач заборгував позивачу 11448,00 грн. заробітної плати, яка не виплачена до цього часу.

Виходячи з викладеного вище аналізу, розміру невиплаченої позивачу заробітної плати, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, враховуючи принцип справедливості та співмірності, дії кожної із сторін, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі заборгованої суми заробітної плати.

Позивач також просив стягнути моральну шкоду в сумі 200000,00 грн., на що слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма законодавства містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

При цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

У трудових спорах обов`язок довести відсутність своєї вини покладається на роботодавця, а не на працівника.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди значно завищений позивачем, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню моральна шкода в сумі 2000,00 грн.

Що стосується пропуску строку зазначеного відповідачем, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабміном Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.

На момент звернення позивача до суду карантин тривав до 30.06.2023 (згідно з постановою № 383.

З урахуванням викладеного, застосування в даному випадку пропуску строку звернення до суду з даним позовом є помилковим твердженням відповідача.

З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1073,60 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 38, 116, 117 КЗпП України, ст. 30 Закону України «Про оплату праці», статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної Академії наук України про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільнення, компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної Академії Наук України, код ЄДРПОУ 22963360, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ломоносова, 8-Б на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 заборгованість по заробітній платі за червень 2022 року в сумі 11448,00 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11448,00 грн., моральну шкоду в сумі 2000,00 грн. та судовий збір в сумі 1073,60 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: