Рішення

від 15.03.2024 по справі 759/20021/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/20021/23

пр. № 2/759/1708/24

15 березня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - П`ятничук І.В.,

за участю секретаря - Донець Г.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Лисенка Г.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Державна циркова компанія України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 16.10.2023 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом Державного підприємства «Державна циркова компанія України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким просить стягнути з Державного підприємства «Державна циркова компанія України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 31.01.2019 року по 30.09.2023 року (або по дату ухвалення судом рішення) в розмірі

568403,50 грн.; визнати незаконним наказ № 47-к від 30.03.2021 про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_3 за прогул; поновити ОСОБА_3 на посаді заступника генерального директора Державного підприємства «Державна циркова компанія України», стягнути з Державного підприємства «Державна циркова компанія України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2021 року по дату ухвалення судом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу № 177-к від 03.11.2015 року його було прийнято на роботу на посаду заступника генерального директора ДП «Державна циркова компанія України» з 04.11.2015 року.

Наказом Міністерства культури України від 30.06.2016 року за № 428/0/1716 «Про виконання обов`язків керівника ДП «Державна циркова компанія України» на нього було покладено обов`язки генерального директора - художнього керівника ДП «Державна циркова компанія України» з 04.07.2016 року.

Наказом ДП «Державна циркова компанія України» від 14.03.2017 року за № 48-к «Про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_3 » його було звільнено з роботи з 14.03.2017 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КзпП України за допущене одноразове грубе порушення трудових обов`язків при виконанні обов`язків генерального директора - художнього керівника.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08.06.2018 року йому було відмовлено у позові про визнання протиправним та скасування наказу від 14.03.2017 року за № 48-к, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу.

Постановою Верховного Суду України від 30.01.2019 року у справі № 759/5787/17 було скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08.06.2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12.11.2018 року та постановлено нове, яким визнано незаконним наказ ДП «Державна циркова компанія України» від 14.03.2017 року за № 48-к «Про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_3 », поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника генерального директора ДП «Державна циркова компанія України»; стягнуто з ДП «Державна циркова компанія України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.03.2017 року по 30.01.2019 року в розмірі 228825,10 грн. та стягнуто судові витрати.

Зазначив, що 31.01.2019 року після постановлення ВСУ рішення він прибув на своє робоче місце за адресою: АДРЕСА_1 та на контрольно-пропускному пункті, охорона не допустила його у приміщення з посиланням на те, що його було звільнено.

26.02.2019 року отримавши рішення ВСУ він 27.02.2019 року прибув разом зі свідками на місце роботи, проте на контрольно-пропускному пункті, охорона знову не допустила його до роботи.

Вказав, що він неодноразово телефонував керівнику, у відділ кадрів у приймальну ДП «Державна циркова компанія України», проте слухавку ніхто не піднімав.

14.03.2019 року, 18.03.2019 року позивач вкотре разом зі свідками прибув до місця роботи, проте знову його не було допущено до його місця роботи з тих же підстав.

28.03.2019 року він звернувся до Шевченківського ДВС м. Києва з заявою щодо примусового виконання рішення Верховного Суду України від 30.01.2019 року у справі № 759/5787/17.

22.07.2019 року ним від Шевченківського ДВС м. Києва на виконання рішення суду було отримано середній заробіток за час вимушеного прогулу, однак не було виконано рішення суду в частині поновлення його на роботі.

В зв`язку з невиконанням рішення суду в частині поновлення на роботі він звернувся до Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві з заявою про вчинення злочину.

Зазначив, що згідно відповіді ДП «Державна циркова компанія України» на адвокатський запит йому стало відомо що наказом № 52-к від 13.03.2019 року ДП «Державна циркова компанія України» його було формально поновлено на роботі з 15.03.2017 року, однак докази на підтвердження направлення йому наказів про його поновлення та звільнення за прогул чи ознайомлення його з вказаними накази відсутні.

Вказав, що наказом від 30.03.2023 року № 47-к його було звільнено 30.03.2021 року за прогул без поважних причин скоєний з 13.03.2019 року по 30.03.2021 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, однак відповідачем не було виплачено йому компенсацію за невикористану відпустку 45 календарних днів.

Крім того, зазначив, що на час звернення до суду ДП «Державна циркова компанія України» належним чином не виконав постанову ВСУ від 30.01.2019 року у справі № 759/5787/17, оскільки його фактично не було допущено до робочого місця, а тому з відповідача на його користь підлягає стягненню середній заробіток.

Також вважає наказ № 47-к від 30.03.2021 року про звільнення його з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин скоєний з 13.03.2019 року по 30.03.2021 року не законним, оскільки відповідачем не було встановлено причини його відсутності на робочому місці.

На підставі викладеного просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 17.10.2023 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові.

В судовому засіданні представник відповідача Лисенко Г.І. заперечував проти задоволення позову, просив відмовити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у поданому до суду 08.11.2023 року відзиві.

Заслухавши доводи і заперечення сторін по справі, допитавши в якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, заявлений позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи із наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до наказу № 177-к від 03.11.2015 року ОСОБА_3 було прийнято на посаду заступника генерального директора ДП «Державна циркова компанія України» з 04 листопада 2015 року.

Наказом Міністерства культури України від 30 червня 2016 року за № 428/0/1716 «Про виконання обов?язків керівника ДП «Державна циркова компанія України» покладено обов?язки генерального директора - художнього керівника ДП «Державна циркова компанія України» на ОСОБА_6 з 04 липня 2016 року до призначення керівника компанії.

Згідно з проведеним Міністерством культури України конкурсом на посаду генерального директора-художнього керівника Компанії був призначений ОСОБА_7 , у зв?язку з чим 08.09.2016 року наказом Компанії № 81-к ОСОБА_3 припинив тимчасове виконання обов?язків генерального директора-художнього керівника і приступив до виконання своїх обов?язків заступника генерального директора.

Наказом Компанії від 14.03.2017 року № 48-к ОСОБА_3 було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за допущене одноразове порушення трудових обов?язків генерального директора - художнього керівника.

Постановою Верховного Суду України від 30.01.2019 року у справі № 759/5787/17 визнано незаконним наказ ДП «Державна циркова компанія України» від 14.03.2017 року за № 48-к «Про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_3 », поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника генерального директора ДП «Державна циркова компанія України»; стягнуто з ДП «Державна циркова компанія України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.03.2017 року по 30.01.2019 року в розмірі 228825,10 грн. та стягнуто судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що Постанову ВСУ від 30.01.2019 року по справі № 759/5787/17 було отримано ДП «Державна циркова компанія України» 28.02.2019 року (а.с. 66).

В матеріалів виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_3 29.03.2019 року звернувся до Шевченківського районного відділу ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві з заявою про примусове виконання рішення суду щодо поновлення на роботі на підставі виконавчого листа виданого Святошинським районним судом м. Києва 18.03.2019 року (а.с. 151-152, 153).

Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 01.04.2019 року було відкрито виконавче провадження № 5875187 (а.с. 155).

Наказом № 52-к від 13.03.2019 року генерального директора ДП «Державна циркова компанія України» ОСОБА_3 було поновлено на посаді заступника генерального директора з 15.03.2017 року, зобов`язано головного бухгалтера забезпечити нарахування ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.03.2017 року по 30.01.2019 року в розмірі 228825,10 грн. підстава постанова ВСУ від 30.01.2019 року у справі № 759/5787/17 (а.с. 47).

Як зазначає ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно постанови ВСУ від 30.01.2019 року у справі № 759/5787/17 було отримано останнім 22.07.2019 року.

Відповідно до листа № 21-01/189 від 18.03.2019 року ДП «Державна циркова компанія України» ОСОБА_3 було направлено витяг з наказу про поновлення останнього на роботі (а.с. 60).

Листом від 11.05.2019 року № 21-01/332, № 21-01/658 від 24.09.2019 року та № 21-01/824 від 27.11.2019 року, № 21-01/145 від 26.03.2021 року, ДП «Державна циркова компанія України» ОСОБА_3 було запропоновано надати письмові пояснення причин відсутності на робочому місці (а.с. 61-63).

Наказом від 30.03.2021 року за № 47-к генерального директора ДП «Державна циркова компанія України» ОСОБА_3 було звільнено з посади заступника генерального директора з 30.03.2021 року за прогул без поважних причин скоєний з 13.03.2019 року по 30.03.2021 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 49).

Вказаний наказ листом від 30.03.2021 року за № 21-01/147 ДП «Державна циркова компанія України» було направлено ОСОБА_3 30.03.2021 року для ознайомлення (а.с. 100-101).

Крім того, вказаним листом ОСОБА_3 було роз`яснено що трудова книжка була вилучена Київською місцевою прокуратурою у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження та після повернення буде направлена ОСОБА_8 .

Листом від 16.08.2021 року за № 21-01/358 ОСОБА_3 було запропоновано прибути до ДП «Державна циркова компанія України» для отримання трудової книжки ( а.с. 102-103).

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_9 пояснили, що декілька разів були свідками того, що в кінці січня 2019 року ОСОБА_3 не пропускають на робоче місце ДП «Державна циркова компанія України».

Однак вказані покази свідків спростовуються матеріалами справи.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Частиною першою статті 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог (постанова Верховного Суду від 08 вересня 2023 року у справі № 593/1156/21.

Стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (постанова Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15).

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

З матеріалів справи вбачається, що рішення суду про поновлення ОСОБА_3 на роботі було винесено 30.01.2019 року ВСУ по справі № 759/5787/17, виконавчий лист про поновлення на роботі позивачем було отримано 18.03.2019 року, з заявою про примусове виконання рішення суду позивачем було подано 29.03.2019 року а наказ про поновлення ОСОБА_3 на роботі ДП «Державна циркова компанія України» було винесено 13.03.2019 року.

З вищезазначеного вбачається, що позовні вимоги в частині стягнення з Державного підприємства «Державна циркова компанія України» на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 31.01.2019 року по 30.09.2023 року в розмірі 568403,50 грн. не підлягають задоволенню, оскільки доводи наведені позивачем у позовній заяві спростовуються матеріалами справи.

Щодо позовних вимог в частині визнання незаконним наказу № 47-к від 30.03.2021 про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_3 за прогул та поновлення ОСОБА_3 на посаді заступника генерального директора Державного підприємства «Державна циркова компанія України», судом встановлено наступне.

Пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Робоче місце працівника - це певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці у взаємозв`язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце як місце докладання робочої сили працівників.

Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Судом встановлено, що відповідно до актів про не вихід ОСОБА_3 на роботу від 26.04.2019, 31.05.2019, 27.06.2019, 31.07.2019, 02.09.2019, 30.09.2019, 31.10.2019, 02.12.2019, 02.01.2020, 03.02.2020, 02.03.2020, 02.09.2020, 02.11.2020, 02.12.2020, 04.01.2021, 01.02.2021, 01.03.2021, 30.03.2021 ОСОБА_3 був відсутній на робочому місці.

Позивачу неодноразово відповідачем направлялись листа з проханням надати роз`яснення причин відсутності на робочому місці.

Наказом № 47-к від 30.03.2021 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, розірвання трудового договору у зв`язку з прогулом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не надав пояснень своєї відсутності ні у письмовому вигляді, ні по телефону, ні електронною поштою.

Зазначені обставини стали підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади.

Як роз`яснено у абз. 1 п. 24 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Враховуючи, що під час судового розгляду установлено, що ОСОБА_3 був відсутній на робочому місці, суд дійшов висновку по те, що така відсутність ОСОБА_3 на робочому місці у розумінні п. 4 ст. 40 КЗпП України визнається прогулом без поважних причин.

Крім того, у судовому засіданні установлено, що роботодавцем додержано процедуру притягнення ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності, а також з ним було проведено повний розрахунок при звільненні.

Інші доводи ОСОБА_3 та його представника, не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

За таких обставин позовні вимоги в частині визнання незаконним наказу № 47-к від 30.03.2021 про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_3 за прогул та поновлення ОСОБА_3 на посаді заступника генерального директора Державного підприємства «Державна циркова компанія України», не підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі в задоволенні яких відмовлено, тому вказані позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене позов ОСОБА_3 не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, статтями 40, 139, 140,147-149 КЗпП України, керуючись статтями 12,13,76-81,89,133,141, 259, 263, 274-279,352,354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного підприємства «Державна циркова компанія України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І.В. П`ятничук