Постанова

від 20.08.2024 по справі 759/20021/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №759/20021/23 Головуючий у І інстанції - П'ятничук І.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/10967/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 березня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державна циркова компанія України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

установив:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до ДП «Державна циркова компанія України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до наказу №177-к від 03 листопада 2015 року його було прийнято на роботу на посаду заступника генерального директора ДП «Державна циркова компанія України» з 04 листопада 2015 року.

Наказом Міністерства культури України від 30 червня 2016 року за №428/0/1716 «Про виконання обов`язків керівника ДП «Державна циркова компанія України» на нього було покладено обов`язки генерального директора - художнього керівника ДП «Державна циркова компанія України» з 04 липня 2016 року.

Наказом ДП «Державна циркова компанія України» від 14 березня 2017 року за №48-к «Про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_1 » його було звільнено з роботи з 14 березня 2017 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КзпП України за допущене одноразове грубе порушення трудових обов`язків при виконанні обов`язків генерального директора - художнього керівника.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 червня 2018 року йому було відмовлено у позові про визнання протиправним та скасування наказу від 14 березня 2017 року за №48-к, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу.

Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №759/5787/17 було скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року та постановлено нове, яким визнано незаконним наказ ДП «Державна циркова компанія України» від 14 березня 2017 року за №48-к «Про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора ДП «Державна циркова компанія України»; стягнуто з ДП «Державна циркова компанія України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2017 року по 30 січня 2019 року в розмірі 228825,10 грн. та стягнуто судові витрати.

Зазначив, що 31 січня 2019 року після постановлення ВС рішення він прибув на своє робоче місце за адресою: АДРЕСА_1 та на контрольно-пропускному пункті, охорона не допустила його у приміщення з посиланням на те, що його було звільнено.

26 лютого 2019 року отримавши рішення ВС він 27 лютого 2019 року прибув разом зі свідками на місце роботи, проте на контрольно-пропускному пункті, охорона знову не допустила його до роботи.

Вказав, що він неодноразово телефонував керівнику, у відділ кадрів у приймальну ДП «Державна циркова компанія України», проте слухавку ніхто не піднімав.

14 березня 2019 року, 18 березня 2019 року позивач вкотре разом зі свідками прибув до місця роботи, проте знову його не було допущено до його місця роботи з тих же підстав.

28 березня 2019 року він звернувся до Шевченківського ДВС м. Києва з заявою щодо примусового виконання рішення Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №759/5787/17.

22 липня 2019 року ним від Шевченківського ДВС м. Києва на виконання рішення суду було отримано середній заробіток за час вимушеного прогулу, однак не було виконано рішення суду в частині поновлення його на роботі.

В зв`язку з невиконанням рішення суду в частині поновлення на роботі він звернувся до Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві з заявою про вчинення злочину.

Зазначив, що згідно відповіді ДП «Державна циркова компанія України» на адвокатський запит йому стало відомо що наказом №52-к від 13 березня 2019 року ДП «Державна циркова компанія України» його було формально поновлено на роботі з 15 березня 2017 року, однак докази на підтвердження направлення йому наказів про його поновлення та звільнення за прогул чи ознайомлення його з вказаними накази відсутні.

Вказав, що наказом від 30 березня 2023 року №47-к його було звільнено 30 березня 2021 року за прогул без поважних причин скоєний з 13 березня 2019 року по 30 березня 2021 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, однак відповідачем не було виплачено йому компенсацію за невикористану відпустку 45 календарних днів.

Крім того, зазначив, що на час звернення до суду ДП «Державна циркова компанія України» належним чином не виконав постанову ВС від 30 січня 2019 року у справі №759/5787/17, оскільки його фактично не було допущено до робочого місця, а тому з відповідача на його користь підлягає стягненню середній заробіток.

Також вважає наказ №47-к від 30 березня 2021 року про звільнення його з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин скоєний з 13 березня 2019 року по 30 березня 2021 року не законним, оскільки відповідачем не було встановлено причини його відсутності на робочому місці.

Просив суд, стягнути з ДП «Державна циркова компанія України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 31 січня 2019 року по 30 вересня 2023 року (або по дату ухвалення судом рішення) в розмірі 568403,50 грн.; визнати незаконним наказ №47-к від 30 березня 2021 року про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_1 за прогул; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора ДП «Державна циркова компанія України», стягнути з ДП «Державна циркова компанія України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2021 року по дату ухвалення судом рішення.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 березня 2024 року, у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що рішення про поновлення його на роботі було винесено 30 січня 2019 року Верховним Судом.

Таке рішення мало б бути виконано не пізніше наступного дня після його постановлення, тобто 31 січня 2019 року.

Наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі ДП «Державна циркова компанія України» було винесено лише 13 березня 2019 року.

Тобто, наказ винесено відповідачем після спливу 73 днів.

Жодних поважних причин затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі відповідачем і судом першої інстанції не наведено.

Посилання відповідача на дату отримання 28 лютого 2019 року постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року, не може бути поважною причиною для затримки виконання рішення суду, яке підлягає негайному виконанню.

Отримання позивачем виконавчих листів та їх пред`явлення з метою реалізації механізму примусового виконання рішення суду, не може слугувати обґрунтуванням законності дій роботодавця.

Сам факт звернення робітника за виконавчим листом щодо примусового виконання рішення суду про поновлення його на роботі, уже свідчить про затримку виконання рішення суду.

При цьому, зазначає, що він прибув на своє робоче місце на наступний день, тобто 31 січня 2019 року після постановлення Верховним Судом рішення про його поновлення на роботі.

Охорона відповідача не допустила позивача до його робочого місця, про що складено відповідний акт від 31 січня 2019 року та надалі акти про недопуск робітника до роботи.

Вилучення трудової книжки позивача правоохоронними органами також не є поважною причиною затримки виконання рішення суду, адже видати наказ про поновлення на роботі відповідач мав не пізніше 31 січня 2019 року.

Відповідачем формально було видано лише наказ №52-к від 13 березня 2019 року про поновлення позивача на посаді та не надано позивачу фактичного допуску до робочого місця для належного виконання позивачем трудових обов`язків; не створено умов, за яких позивач може здійснювати свої трудові обов`язки у порядку, за яким виконувалась робота позивачем до незаконного звільнення; завчасно не ознайомлено позивача з наказом про його поновлення; не забезпечено позивачу доступу до його робочого місця.

Такі обставини свідчать про ухилення відповідача від належного виконання рішення суду, що в свою чергу призводить до затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника.

Оскільки рішення Верховного Суду в частині поновлення позивача на посаді відповідачем належним чином не виконано, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.

При визначенні суми оплати при затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, останнім застосовано розрахунок, згідно якого 1165 робочих днів за увесь період затримки виконання рішення суду помножено на середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували його незаконному звільненню (487,90 грн), що дорівнює 568403,50 грн.

Зазначена сума була розрахована станом на час подачі до суду позовної заяви, а не на час ухвалення судом рішення.

Щодо підстав скасування формального наказу №47-к від 30 березня 2021 року про звільнення його за прогул та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначив, що суд не врахував обставин встановлених свідками та актами про недопуск позивача до роботи з метою негайного виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, адже позивач на наступний день після постановлення судом рішення прибув на своє робоче місце, на яке позивача не було допущено охороною відповідача.

При цьому, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що охороні була надана відповідна вказівка або наказ про допущення поновленого за рішенням суду працівника до його робочого місця.

Наказом відповідача №47-к від 30 березня 2021 року позивача було звільнено 30 березня 2021 року за прогул без поважних причин скоєний з 13 березня 2019 року по 30 березня 2021 року.

Оскільки позивач прибув на своє робоче місце 31 січня 2019 року з метою негайного виконання відповідачем рішення суду, а відповідач фактично не забезпечив йому доступу через пункт охорони до його робочого місця, не ознайомив позивача з наказом про його поновлення, не здійснив негайного виконання рішення суду, відтак вина позивача щодо його прогулу відсутня, адже позивач не знав і не міг знати про його поновлення без належного ознайомлення з відповідним наказом.

На пропускному пункті охорони відповідача, ОСОБА_1 чотири рази не було допущено до його робочого місця, про що свідчать акти про недопущення працівника до робочого місця від 31 січня 2019 року, 27 лютого 2019 року, 14 березня 2019 року, 18 березня 2019 року.

В наказі №47-к про звільнення за прогул позивача вказано: «Звільнити ОСОБА_1 , заступника генерального директора ІНФОРМАЦІЯ_1 за прогул без поважних причин скоєний з 13.03.2019 по 30.03.2021 (п. 4 ст. 40 КЗпП України)».

При цьому, відсутній жодний доказ ознайомлення відповідачем позивача з наказом №52-к про його поновлення на посаді від 13 березня 2019 року.

Фактично, відповідач видаючи наказ №47-к про звільнення позивача за прогул, знав, що позивач не ознайомлений з наказом про його поновлення на роботі та не знає про його існування, що є поважною причиною відсутності позивача на робочому місці.

Більше того, видача такого наказу на думку апелянта свідчить про його формальність, адже про такий документ було відомо лише відповідачу.

Відповідач одним днем 13 березня 2019 року формально видав два накази: наказ про поновлення позивача на роботі; наказ про відсутність позивача на роботі.

Після чого, використав самостійно створені штучні юридичні умови для звільнення позивача за прогул.

Просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

На вказану апеляційну скаргу, ДП «Державна циркова компанія України» подало відзив, який обґрунтовувало тим, що розгляд Верховним Судом справи відбувся 30 січня 2019 року без виклику сторін, тобто сторони по справі не були присутні в залі судового засідання при розгляді справи.

Відтак відповідач не знав і не міг знати, що Верховним Судом 30 січня 2019 року винесено постанову у справі, якою позивача поновили на роботі.

Зважаючи на викладене, у відповідача, який не знав про зміст постанови ВС від 30 січня 2019 року, не було ніяких правових підстав видавати наказ про поновлення позивача на роботі, оскільки за відсутності у відповідача рішення суду про поновлення позивача на роботі, відсутні правові підстави для видання відповідачем наказу про поновлення на роботі.

Незважаючи на те, що наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі був виданий 13 березня 2019 року, права апелянта не були порушені, оскільки він поновлений на роботі у відповідності з вимогами постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 15 березня 2017 року.

Також зазначило, що твердження апелянта про формальний підхід до поновлення його на роботі спростовується наявними у матеріалах справи доказами про неодноразове направлення позивачу копії наказу №52-к 13 березня 2019 року та повідомлень про поновлення позивача на роботі.

Так, отримавши 28 лютого 2019 року постанову ВС від 30 січня 2019 року, компанія наказом №52-к 13 березня 2019 року поновила ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з 15 березня 2017 року.

18 березня 2019 року компанія направила лист №21-01/189 ОСОБА_1 за вказаною ним адресою, що значиться в облікових документах відділу кадрів підприємства: АДРЕСА_2 .

В листі повідомлялося про виконання компанією постанови ВС від 30 січня 2019 року про його поновлення на роботі з 15 березня 2017 року та додавалась копія наказу №52-к 13 березня 2019 року.

29 квітня 2019 року лист, направлений ОСОБА_1 за вих №21-01/189 від 18 березня 2019 року, повернувся на підприємство з відміткою працівників поштового відділення «За закінченням встановленого строку зберігання».

У подальшому компанія ще вісім разів направляла ОСОБА_1 рекомендовані листи з повідомленням про поновлення його на роботі, про необхідність з`явитись на робочому місці, про необхідність надати письмові пояснення причин нез`явлення на роботі, а саме: 11 травня 2019 року, 24 вересня 2019 року, 07 листопада 2019 року, 27 листопада 2019 року, 15 лютого 2021 року, 26 березня 2021 року, 30 березня 2021 року, 16 серпня 2021 року.

Вказані листи повернулись на адресу компанії з відміткою Укрпошти «За закінченням терміну зберігання».

Отже, видання відповідачем наказу №52-к 13 березня 2019 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі, направлення копії зазначеного наказу позивачу, неодноразові повідомлення позивача засобами поштового зв`язку про необхідність з`явитись на робочому місці, спростовують доводи позивача про формальний підхід компанії до виконання постанови ВС від 30 січня 2019 року.

Крім цього, посилання апелянта, що відповідач фактично не допускав його до робочого місця 31 січня 2019 року, 27 лютого 2019 року, 14 березня 2019 року та 18 березня 2019 року, що нібито підтверджується допитаними в суді свідками, не заслуговують на увагу, оскільки переконливих доказів, що ОСОБА_1 в зазначені дні приходив на підприємство, а охоронці його не пропускали на робоче місце і ніяк не сприяли його допуску позивач не навів.

Із чотирьох вказаних у актах свідків, що викликалися для надання пояснення до суду, в суд явилися тільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - рідний брат позивача та зацікавлена особа.

Твердження ОСОБА_1 про недопущення його на роботу також спростовуються і тим, що він не зміг пояснити судді, чому ні разу не звертався до відповідача з письмовою заявою про перешкоджання охороною Національного цирку допуску його до робочого місця.

Компанія також не погоджується з твердженням ОСОБА_1 , що він був необізнаний про видачу відповідачем наказу щодо поновлення на роботі, оскільки такі твердження є неправдивими і спростовуються рекомендованими листами, копії яких значяться в матеріалах справи, направлених ОСОБА_1 на його адресу, вказану в особовій справі.

З даних листів вбачається, що компанія впродовж двох років повідомляла ОСОБА_1 про поновлення на посаді та зобов`язувала з`явитися на роботу, а в разі неявки надати письмове пояснення щодо причин невиходу на роботу.

Зазначає, о про поновлення на роботі ОСОБА_1 знав як мінімум з 22 липня 2019 року, що підтверджується ним особисто в позовній заяві, в якій зазначено: «22 липня 2019 року позивач отримав від державної виконавчої служби Шевченківського району м. Києва середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно рішення Верховного Суду від 30 січня 2019 року».

Визнання ОСОБА_1 того, що 22 липня 2019 року він отримав від ВДВС середній заробіток за час вимушеного прогулу свідчить, що позивач був обізнаний про винесення ВДВС постанови про відкриття виконавчого провадження щодо поновлення його на посаді заступника генерального директора відповідача відповідно до його заяви від 28 березня 2019 року та виконавчого листа, наданими до ВДВС.

Просив залишити рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 березня 2024 року без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу №177-к від 03 листопада 2015 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду заступника генерального директора ДП «Державна циркова компанія України» з 04 листопада 2015 року.

Наказом Міністерства культури України від 30 червня 2016 року за №428/0/1716 «Про виконання обов`язків керівника ДП «Державна циркова компанія України» покладено обов`язки генерального директора - художнього керівника ДП «Державна циркова компанія України» на ОСОБА_4 з 04 липня 2016 року до призначення керівника компанії.

Згідно з проведеним Міністерством культури України конкурсом на посаду генерального директора-художнього керівника Компанії був призначений ОСОБА_5 , у зв`язку з чим 08 вересня 2016 року наказом Компанії №81-к ОСОБА_1 припинив тимчасове виконання обов`язків генерального директора-художнього керівника і приступив до виконання своїх обов`язків заступника генерального директора.\

Наказом Компанії від 14 березня 2017 року №48-к ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за допущене одноразове порушення трудових обов`язків генерального директора - художнього керівника.

Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №759/5787/17 визнано незаконним наказ ДП «Державна циркова компанія України» від 14 березня 2017 року за №48-к «Про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора ДП «Державна циркова компанія України»; стягнуто з ДП «Державна циркова компанія України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2017 року по 30 січня 2019 року в розмірі 228825,10 грн. та стягнуто судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що Постанову ВС від 30 січня 2019 року по справі №759/5787/17 було отримано ДП «Державна циркова компанія України» 28 лютого 2019 року.

В матеріалів виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_1 29 березня 2019 року звернувся до Шевченківського районного відділу ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві з заявою про примусове виконання рішення суду щодо поновлення на роботі на підставі виконавчого листа виданого Святошинським районним судом м. Києва 18 березня 2019 року.

Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 01 квітня 2019 року було відкрито виконавче провадження №5875187.

Наказом №52-к від 13 березня 2019 року генерального директора ДП «Державна циркова компанія України» ОСОБА_1 було поновлено на посаді заступника генерального директора з 15 березня 2017 року, зобов`язано головного бухгалтера забезпечити нарахування ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2017 року по 30 січня 2019 року в розмірі 228825,10 грн., підстава постанова ВС від 30 січня 2019 року у справі №759/5787/17.

Як зазначав ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно постанови ВС від 30 січня 2019 року у справі №759/5787/17 було отримано останнім 22 липня 2019 року.

Відповідно до листа №21-01/189 від 18 березня 2019 року ДП «Державна циркова компанія України» ОСОБА_1 було направлено витяг з наказу про поновлення останнього на роботі.

Листом від 11 травня 2019 року №21-01/332, №21-01/658 від 24 вересня 2019 року та №21-01/824 від 27 листопада 2019 року, №21-01/145 від 26 березня 2021 року, ДП «Державна циркова компанія України» ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення причин відсутності на робочому місці.

Наказом від 30 березня 2021 року за №47-к генерального директора ДП «Державна циркова компанія України» ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника генерального директора з 30 березня 2021 року за прогул без поважних причин скоєний з 13 березня 2019 року по 30 березня 2021 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Вказаний наказ листом від 30 березня 2021 року за №21-01/147 ДП «Державна циркова компанія України» було направлено ОСОБА_1 30 березня 2021 року для ознайомлення.

Крім того, вказаним листом ОСОБА_1 було роз`яснено що трудова книжка була вилучена Київською місцевою прокуратурою у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження та після повернення буде направлена ОСОБА_1 .

Листом від 16 серпня 2021 року за №21-01/358 ОСОБА_1 було запропоновано прибути до ДП «Державна циркова компанія України» для отримання трудової книжки.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пояснили, що декілька разів були свідками того, що в кінці січня 2019 року ОСОБА_1 не пропускають на робоче місце ДП «Державна циркова компанія України».

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд виходив з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі було винесено 30 січня 2019 року ВС по справі №759/5787/17, виконавчий лист про поновлення на роботі позивачем було отримано 18 березня 2019 року, з заявою про примусове виконання рішення суду позивачем було подано 29 березня 2019 року, а наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі ДП «Державна циркова компанія України» було винесено 13 березня 2019 року.

З вищезазначеного вбачається, що позовні вимоги в частині стягнення з Державного підприємства «Державна циркова компанія України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 31 січня 2019 року по 30 вересня 2023 року в розмірі 568403,50 грн. не підлягають задоволенню, оскільки доводи наведені позивачем у позовній заяві спростовуються матеріалами справи.

Щодо позовних вимог в частині визнання незаконним наказу №47-к від 30 березня 2021 про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_1 за прогул та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора Державного підприємства «Державна циркова компанія України», суд зазначив наступне.

Відповідно до актів про не вихід ОСОБА_1 на роботу від 26 квітня 2019 року, 31 травня 2019 року, 27 червня 2019 року, 31 липня 2019 року, 02 вересня 2019 року, 30 вересня 2019 року, 31 жовтня 2019 року, 02 грудня 2019 року, 02 січня 2020 року, 03 лютого 2020 року, 02 березня 2020 року, 02 вересня 2020 року, 02 листопада 2020 року, 02 грудня 2020 року, 04 січня 2021 року, 01 лютого 2021 року, 01 березня 2021 року, 30 березня 2021 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці.

Позивачу неодноразово відповідачем направлялись листа з проханням надати роз`яснення причин відсутності на робочому місці.

Наказом №47-к від 30 березня 2021 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, розірвання трудового договору у зв`язку з прогулом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не надав пояснень своєї відсутності ні у письмовому вигляді, ні по телефону, ні електронною поштою.

Зазначені обставини стали підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади.

Враховуючи, що під час судового розгляду установлено, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, суд дійшов висновку по те, що така відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у розумінні п. 4 ст. 40 КЗпП України визнається прогулом без поважних причин.

Крім того, у судовому засіданні установлено, що роботодавцем додержано процедуру притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності, а також з ним було проведено повний розрахунок при звільненні.

Інші доводи ОСОБА_1 та його представника, не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.

За таких обставин позовні вимоги в частині визнання незаконним наказу №47-к від 30 березня 2021 року про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_1 за прогул та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора Державного підприємства «Державна циркова компанія України», не підлягали задоволенню.

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі в задоволенні яких відмовлено, тому вказані позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд вважав такими, що також не підлягають задоволенню.

З висновками викладеними в оскаржуваному рішенні колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Щодо затримки виконання відповідачем рішення Верховного Суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року (справа №702/725/17), КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення.

Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

При цьому, мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України, згідно з якою у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Застосування цієї норми до правовідносин, які виникають у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідає їх змісту та фактичним обставинам, оскільки підстави для нарахування формально поновленому працівнику заробітної плати як винагороди за виконану роботу немає, проте його вина у невиконанні посадових обов`язків і неприступленні до роботи також відсутня.

Викладене свідчить, що у разі затримки виконання рішення про поновлення на роботі порушене право працівника підлягає захисту шляхом звернення з вимогами про стягнення середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України, а не передбаченої трудовим договором заробітної плати.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно постанови Верховного Суду від 17 червня 2020 року (справа №521/1892/18), при розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідач наказ про поновлення позивача на посаді було видано лише 13 березня 2019 року за №52-к, проте не було надано позивачу фактичного допуску до робочого місця для належного виконання позивачем трудових обов`язків, не було створено умов, за яких позивач міг здійснювати свої трудові обов`язки у порядку, за яким виконувалась робота позивачем до звільнення, завчасно не було ознайомлено позивача з наказом про його поновлення.

Лише 13 вересня 2023 року позивач самостійно дізнався про видачу відповідачем наказу про його поновлення на посаді.

Оскільки рішення Верховного Суду від 30 січня 2019 року в частині поновлення позивача на посаді відповідачем належним чином виконано не було, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду згідно ст. 236 КЗпП України з урахуванням зазначених вище роз`яснень Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року було встановлено суму середньоденного заробітку позивача - 487,90 грн.

Згідно ч. 4 ст. 182 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, при визначенні суми оплати при затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, судом помножено кількість робочих днів за увесь період затримки виконання рішення на середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували його незаконному звільненню.

Щодо позовних вимог про скасування наказу №47-к від 30 березня 2021 року про звільнення позивача за прогул та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з наступного.

Так, наказом відповідача №47-к від 30 березня 2021 року позивача було звільнено 30 березня 2021 року за прогул без поважних причин скоєний з 13 березня 2019 року по 30 березня 2021 року (п. 4 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Визначальним фактом для правильного вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.

Оскільки позивач прибув на своє робоче місце 31 січня 2019 року, що підтверджено відповідним актом, а відповідач не забезпечив йому доступу до його робочого місця, не ознайомив з наказом про його поновлення, не здійснив негайного виконання рішення суду в порядку ст. 235 КЗпП України, відтак, вина позивача щодо його прогулу відсутня, адже позивач не міг знати про його поновлення без належного ознайомлення з відповідним наказом.

Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Як вбачається з довідки Шевченківського УП від 08 жовтня 2021 року: «На неодноразові звернення ОСОБА_1 до посадових осіб ДП «Державна циркова компанія України», останні не реагували, при цьому не надаючи жодних пояснень».

Отже, невихід позивача на роботу зумовлений його необізнаністю про видачу відповідачем наказу про його поновлення, не може мати наслідком звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за підставою «прогул» з огляду на те, що позивачем було вчинено усі можливі від нього дії з метою негайного виконання відповідачем рішення суду у частині поновлення на роботі.

Згідно постанови Верховного Суду від 09 листопада 2021 року (справа №235/5659/20), прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було встановлено причин відсутності позивача на робочому місці, не було повідомлено позивача про видачу наказу про поновлення на роботі, не ознайомлено позивача з таким наказом.

Можна дійти висновку, що видаючи наказ №47-к про звільнення позивача за прогул, відповідач знав, що позивач не ознайомлений з наказом про його поновлення на роботі та не знає про його існування, що є поважною причиною відсутності позивача на робочому місці.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на зазначене, наказ від 30 березня 2021 року №47-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора ДП «Державна циркова компанія України» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підлягає визнанню незаконним, а позивач - поновленню на раніше займаній посаді.

За змістом частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Ураховуючи те, що ОСОБА_1 був звільнений без законної підстави та підлягає поновленню на роботі, він має право на компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

З урахуванням встановлених обставин колегія суддів виходить з того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу має бути обчислений за період з 31 березня 2021 року до 20 серпня 2024 року.

Таким чином при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного розрахунку: 874 (кількість робочих днів за період вимушеного прогулу) х 487,90 грн (середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню) = 426424,60 грн. Розрахунок проведено без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Ураховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, з ДП «Державна циркова компанія України» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір, сплачений у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 18143,20 грн.

Керуючись ст.ст. 367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 березня 2024 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державна циркова компанія України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Державна циркова компанія України» (01135, м. Київ, площа Перемоги, 2, ЄДРПОУ 19070084) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 31 січня 2019 року по 30 вересня 2023 року в розмірі 568403 (п`ятсот шістдесят вісім тисяч чотириста три) грн. 50 коп.

Визнати незаконним наказ №47-к від 30 березня 2021 року про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_1 за прогул.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора Державного підприємства «Державна циркова компанія України».

Стягнути з Державного підприємства «Державна циркова компанія України» (01135, м. Київ, площа Перемоги, 2, ЄДРПОУ 19070084) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2021 року по 20 серпня 2024 року, у розмірі 426424 (чотириста двадцять шість тисяч чотириста двадцять чотири) грн. 60 коп. Розрахунок проведено без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Державна циркова компанія України» (01135, м. Київ, площа Перемоги, 2, ЄДРПОУ 19070084) в дохід держави судовий збір у розмірі 18143 (вісімнадцять тисяч сто сорок три) грн 20 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 02 вересня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді С.О. Журба

Т.О. Писана