Постанова

від 18.03.2024 по справі 910/7658/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7658/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О. В. - головуючий, Огороднік К. М., Погребняк В. Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023

(колегія суддів у складі: Буравльов С.І. - головуючий, Корсак В.А., Шапран В.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023

(суддя Мандриченко О.В.)

у справі № 910/7658/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металпромекспорт"

до Державної казначейської служби України

про стягнення 131 587,39 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позовних вимог

1.1. У серпні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Металпромекспорт" (далі - ТОВ "Металпромекспорт", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, відповідач) про стягнення 131587,39 грн, з яких 104491,50 грн - інфляційні втрати, 27095,89 грн - 3% річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано наказ суду про перерахування коштів на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 911/2371/19.

2. Стислий виклад рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Державного бюджету України через ДКС України на користь позивача 19 448,81 грн 3% річних, 67052,42 грн інфляційних втрат та 1 630,93 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

2.2. Судове рішення в частині задоволених вимог мотивоване тим, що у позивача виникло право на отримання компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу на підставі статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та пунктів 50-52 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. При цьому, суди вказали на невірно визначений позивачем період прострочення відповідача, що й стало підставою для часткового задоволення позову.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 07.04.2020 у справі №911/2371/19 позов ТОВ "Металпромекспорт" задоволено частково, стягнуто з Київської митниці на користь ТОВ "Металпромекспорт" 740095,88 грн шкоди (збитків).

3.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 02.03.2021, вказане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Металпромекспорт" 740095,88 грн шкоди (збитків). В іншій частині позову відмовлено.

3.3. 09.11.2020 ТОВ "Металпромекспорт" звернулось до ДКС України з заявою про примусове виконання рішення суду у справі № 911/2371/19.

3.4. Листом № 5-08/22517 від 11.12.2020 ДКС України направила наказ № 911/2371/19 від 12.10.2020 на адресу Головного управління ДКС України у місті Києві.

3.5. Листом № 04-01.5-10/326 від 11.01.2021 Головне управління ДКС України у місті Києві направило пакет документів у справі № 911/2371/19 на адресу ДКС України.

3.6. 19.01.2022 на підставі платіжного доручення № 1192073 ДКС України перерахувала на користь ТОВ "Металпромекспорт" грошові кошти у розмірі 751197,32 грн із зазначенням призначення платежу: "стяг.заб.в/д господарський с.Київ.обл.по с.911/2371/19 від 12.10.2020", яке проведено банком 21.01.2022.

3.7. Зазначаючи про те, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі № 911/2371/19 була виконана відповідачем лише 21.01.2022, тобто з порушенням встановленого тримісячного строку, позивач вважає, що у нього виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

3.8. ДКС України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

3.9. Згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок №845), перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством України у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

3.10. Положеннями Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено виплата стягувачу компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу в розмірі 3% річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

3.11. Оскільки рішенням суду у справі № 911/2371/19 було встановлено грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір, ці зобов`язання належним чином не були виконані, тому в цьому випадку підлягають застосуванню вимоги частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

3.12. Перенаправлення наказу Господарського суду Київської області у справі №911/2371/19 ДКС України на адресу Головного управління ДКС України у місті Києві й повернення останнім наказу на адресу відповідача свідчить про помилковість дій відповідача у зв`язку з невірним визначенням органу, який повинен виконувати рішення суду.

3.13. Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів направлення позивачем на адресу ДКС України наказу Господарського суду Київської області у справі № 911/2371/19 та доказів отримання останнім наказу, суди визначили дату отримання наказу відповідачем - 11.12.2020, у зв`язку з чим Казначейство України мало строк для виконання вказаного наказу протягом трьох місяців, а саме до 11.03.2021.

3.14. У встановлений строк кошти не були перераховані.

3.15. Позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 09.11.2020 по 21.01.2022. Однак позивачем невірно визначено початок прострочення виконання грошового зобов`язання і за розрахунком місцевого господарського суду, з обґрунтованістю якого погодився суд апеляційної інстанції, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 19448,81 грн та інфляційні втрати у розмірі 67052,42 грн за період з 12.03.2021 по 20.01.2022.

4. Стислий виклад вимог та узагальнених доводів касаційної скарги

4.1. 25.09.2023 ДКС України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського міста Києва від 06.02.2023 в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог позивача. В іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

4.2. ДКС України в обґрунтування підставу касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. ДКС України вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Цивільного та Бюджетного кодексів України, а також Порядку № 845, у подібних правовідносинах, зокрема викладені у постановах від 07.07.2021 у справі №686/22674/20-ц, від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 та від 12.02.2020 у справі №826/17656/16.

4.4. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин частину четверту статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та статтю 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. Відзив на касаційну скаргу не надійшов, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

6. Касаційне провадження

6.1. Ухвалою Верховного Суду від 05.10.2023 відмовлено ДКС України у задоволенні клопотання про звільнення чи відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського міста Києва від 06.02.2023 у справі № 910/7658/22. Вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання доказів сплати судового збору у визначеному законодавством розмірі.

6.2. 12.10.2023 до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додано документ про доплату (зарахування) судового збору у розмірі 3632 грн.

6.3. Ухвалою Верховного Суду від 26.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДКС України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського міста Києва від 06.02.2023 у справі № 910/7658/22 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зупинено касаційне провадження у справі №910/7658/22 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №420/2411/19.

6.4. Згідно з відомостями із Єдиного державного реєстру судових рішень 09.11.2023 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі №420/2411/19, яку оприлюднено 12.12.2023.

6.5. Ухвалою Верховного Суду від 11.01.2024 поновлено касаційне провадження у справі №910/7658/22 за касаційною скаргою ДКС України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського міста Києва від 06.02.2023 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Металпромекспорт" заявлено позов до ДКС України про стягнення 104491,50 грн інфляційних втрат та 27095,89 грн 3% річних.

7.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано у встановлений законодавством строк наказ про перерахування коштів, виданий на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 911/2371/19, у зв`язку з чим у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

7.3. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольнив позов, визнавши обґрунтованими заявлені вимоги лише щодо стягнення з відповідача позивача 19 448,81 грн 3% річних, 67052,42 грн інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено, оскільки позивач невірно визначив період прострочення відповідача.

7.4. В касаційній скарзі відповідач заперечує проти висновків судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, вважає, що суди невірно застосували до правовідносин сторін положення частини другої статті 625 ЦК України та частини четвертої статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування наведених норм.

7.5. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд, враховуючи приписи статті 300 ГПК України та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, зазначає наступне.

7.6. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами спір у справі виник внаслідок тривалого періоду виконання судового рішення у справі №911/2371/19 про стягнення на користь ТОВ "Металпромекспорт" з Державного бюджету України 740095,88 грн шкоди (збитків).

7.7. Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

7.8. Згідно з наведеним у статті 509 ЦК України визначенням, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

7.9. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частини другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

7.10. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань наведені в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

7.11. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

7.12. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

7.13. Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлює Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

7.14. Відповідно до статті 2 названого Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

7.15. В частині другій статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

7.16. Стаття 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначає особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. В частині четвертій названої статті передбачено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

7.17. Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

7.18. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21), зазначила, що ЦК України, прийнятий 16.01.2003, набрав чинності 01.01.2004, тоді як Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" був прийнятий 05.06.2012 та набрав чинності 01.01.2013.

7.19. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", який не встановлює іншого, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розміру процентів.

7.20. Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України.

7.21. Оскільки парламент прийняв Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався Конституційний Суд України у Рішенні від 13.03.2012 №5-рп/2012 (абзац 7 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (відповідні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, від 29.06.2022 у справі №477/874/19).

7.22. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала про те, що статті 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).

7.23. У постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, згідно з яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

7.24. Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

7.25. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, є частиною ?права на суд? (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах ?Горнсбі проти Греції? (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19.03.1997, ?Бурдов проти Росії? (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява №59498/00) від 07.05.2002). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.

7.26. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ?Бурдов проти Росії (№2)? (Burdov v. Russia (№ 2), § 96, 97, 99, 117, заява №33509/04) від 15.01.2009).

7.27. 15.10.2009 ЄСПЛ ухвалив пілотне рішення у справі ?Юрій Миколайович Іванов проти України? (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява №40450/04). Воно набуло статусу остаточного 15.01.2010. У цьому рішенні ЄСПЛ визнав порушення Україною її зобов`язань за Конвенцією через систематичне невиконання державою рішень національних судів (п. 1 ст. 6 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) і відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання (ст. 13 Конвенції) (§ 2, 3 резолютивної частини рішення). ЄСПЛ зазначив, що ці порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає у систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (§ 4 резолютивної частини рішення). Тому ЄСПЛ вказав, що Україна повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою ЄСПЛ (§ 5 резолютивної частини рішення).

7.28. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п.31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України ?Про виконавче провадження? і до них не можна застосовувати приписи про цивільно правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (п. 45 постанови).

7.29. Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

7.30. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19, до розгляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі.

7.31 Таким чином, розглядаючи справу №910/7658/22, суди попередніх інстанцій правильно врахували, що Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (аналогічні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

7.32. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних підлягають застосуванню до спірних правовідносин та відхиляє як безпідставні протилежні аргументи касаційної скарги.

7.33. Перевіряючи правильність визначення судами періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів враховує наступне.

7.34. Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

7.35. У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача. У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу. Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина третя статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

7.36. В частині четвертій статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

7.37. Подібні положення містить частина шоста статті 4 вищезгаданого Закону, згідно з якою перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

7.38. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок про те, що період прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України слід рахувати з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання.

7.39. Проте у постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від наведеного висновку щодо обчислення початку періоду прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України та зазначила про те, що з огляду на припис частини четвертої статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

7.40. Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема, неподання ним упродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3% річних та інфляційні втрати через штучне збільшення періоду прострочення).

7.41. У свою чергу наведене системне тлумачення частини другої статті 625 ЦК України, статей 3, 4, 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" сприятиме дисциплінуванню поведінки стягувача під час пред`явлення ним виконавчого документа в порядку визначеному вказаним Законом, виданого на виконання судового рішення про стягнення коштів з держави, адже за такого підходу до визначення моменту прострочення держави у спірних правовідносинах стягувач буде обізнаним, що умовою нарахування 3% річних та інфляційних втрат є неперерахування державою стягувачу протягом визначеного частиною четвертою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" строку коштів за наслідком його звернення із заявою про виконання рішення суду, тоді як час, який передує завершенню цього строку, не входить до періоду прострочення виконання державою рішення суду за який може бути заявлені стягувачем відповідні нарахування.

7.42. Отже, в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3% річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3% річних та інфляційних втрат.

7.43. Зважаючи на вищевикладене, позивач у цій справі вправі був заявити до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення. Протилежні аргументи касаційної скарги про те, що до правовідносини сторін не підпадають під дію Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", зокрема в частині тримісячного строку на перерахування коштів, є безпідставними та відхиляються Судом.

7.44. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи:

- рішенням Господарського суду Київської області від 07.04.2020 у справі №911/2371/19 присуджено до стягнення з Київської митниці на користь ТОВ "Металпромекспорт" 740095,88 грн шкоди (збитків);

- постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 02.03.2021, Господарського суду Київської області від 07.04.2020 у справі №911/2371/19 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Металпромекспорт" 740095,88 грн шкоди (збитків) та 11101,44 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено;

- 12.10.2020 на виконання постанови суду апеляційної інстанції видано наказ;

- за твердженням позивача, 09.11.2020 він звернувся до ДКС України з заявою про примусове виконання рішення суду у справі № 911/2371/19, але докази надіслання на адресу відповідача вказаної заяви та її отримання в матеріалах справи відсутні;

- ДКС України листом №5-08/22517 від 11.12.2020 направила наказ у справі №911/2371/19 на адресу Головного управління ДКС України у місті Києві. Однак управління повернуло пакет документів у вказаній справі на адресу ДКС України (лист № 04-01.5-10/326 від 11.01.2021).

7.45. Врахувавши датою отримання наказу відповідачем - 11.12.2020 (за відсутності доказів направлення позивачем наказу у справі № 911/2371/19 раніше вказаної дати), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що тримісячний строк на виконання відповідачем вищезгаданого наказу спливав 11.03.2021.

7.46. Однак ДКС України перерахувала на користь ТОВ "Металпромекспорт" грошові кошти у розмірі 751197,32 грн лише 19.01.2022, що підтверджується платіжним дорученням № 1192073, яке проведено банком 21.01.2022. Тобто, наказ у справі № 911/2371/19 виконаний відповідачем у період, що перевищує встановлений законодавством 3-місячний строк від пред`явлення виконавчого документа до виконання.

7.47. Перевіряючи здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 09.11.2020 по 21.01.2022, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач невірно визначив період прострочення відповідача.

7.48. При цьому суди вірно врахували, що згідно з положеннями статей 253, 254 ЦК України день фактичного виконання зобов`язання не включається до періоду прострочення.

7.49. Здійснивши власний розрахунок заявлених позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 19448,81 грн та інфляційні втрати у розмірі 67052,42 грн за період з 12.03.2021 по 20.01.2022.

7.50. Відносно посилання скаржника у касаційній скарзі на пов`язаність виконання судових рішень із наявністю бюджетних асигнувань колегія суддів зазначає, що відсутність коштів у державних органів не є підставою для невиконання грошового зобов`язання, оскільки Конституцією України передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Невиконання судового рішення на користь заявника впродовж тривалого часу є порушенням його прав на справедливий судовий розгляд, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

7.51. Стосовно тверджень в касаційній скарзі про не врахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.02.2020 у справі №826/17656/16, від 30.04.2020 у справі №804/2076/17, від 07.07.2021 у справі №686/22674/20-ц, щодо застосування у подібних правовідносинах Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", статті 625 ЦК України та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, колегія суддів зазначає наступне.

7.52. Велика Палата Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 відступила від висновків, сформульованих у постановах:

- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.02.2020 у справі №826/17656/16 і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2021 у справі №686/22674/20-ц про те, що передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у виді компенсації інфляційних втрат і 3% річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв`язку із завданням шкоди, та її подальшим відшкодуванням;

- Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц про те, що період прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України слід рахувати з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання.

7.53. Висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України та статей 3, 4, 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", викладені у постанові від 09.11.2023 у справі №420/2411/19, наводилися вище (пункти 7.41, 7.42 даної постанови).

7.54. У постановах від 27.03.2019 у справі №521/21255/13-ц, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі №201/13239/15-ц, від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний.

7.55. Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (схожий за змістом правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21), від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22), від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23)).

7.56. Оскільки питання застосування Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та частини другої статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 та від 09.11.2023 у справі №420/2411/19, то саме ці висновки підлягають врахуванню під час розгляду даної справи, що в свою чергу узгоджується з положеннями частини четвертої статті 300 ГПК України.

7.57. Викладені у касаційній скарзі аргументи відповідача щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неврахування відповідних висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах не знайшли свого підтвердження, а тому відхиляються колегією суддів.

7.58. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

7.59. За результатами касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані відповідачем рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, повним та всебічним з`ясуванням обставин, які мають значення для вирішення спору, врахуванням відповідних висновків Верховного Суду, що не спростовано скаржником.

7.60. З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування ухвалених у цій справі рішень та задоволення касаційної скарги.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

8.3. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про те, що викладені у скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, відтак оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

8.4. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 у справі №910/7658/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді К. М. Огороднік

В. Я. Погребняк