Ухвала

від 24.03.2024 по справі 293/432/23

ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №293/432/23

Провадження № 1-кп/293/84/2024

УХВАЛА

24 березня 2024 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі

головуючого - судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Черняхів кримінальне провадження №12023060400000463 від 06.02.2023 відносно ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

27.03.2023 до Черняхівського районного суду Житомирської області надійшов затверджений 24.03.2023 прокурором Хорошівського відділу Коростишівської окружної прокуратури ОСОБА_6 обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.

Ухвалою суду від 17.04.2023 призначено судовий розгляд кримінального провадження.

В судові засідання обвинувачений ОСОБА_5 неодноразово не прибував, приводи в судові засідання 14.12.2023, 25.01.2024, 08.02.2024 та 13.03.2024 поліцейськими не виконано через відсутність обвинуваченого за місцем проживання.

Ухвалою суду від 13.03.2024 надано дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_5 з метою приводу в суд для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та оголошено його в розшук. Згідно протоколу затримання особи від 23.03.2024, ОСОБА_5 затримано 23.03.2024 о 08 год. 50 хв.

В судовому засіданні прокурор підтримав подане клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 строком на 60 діб із визначенням розміру застави. Мотивуючи клопотання прокурор вказала на наявність ризиків, передбачених п. 1 ч.1 ст. 177 КПК України. Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у скоєні тяжкого злочину, на виклики до суду неодноразово піддався примусовому приводу, однак такі виконані не були у зв`язку з тим, що обвинувачений був відсутній за місцем проживання та у суду були відсутні відомості про його місцезнаходження. ОСОБА_5 активно переховувався від суду. Вважає, що запобігання наведеним ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 можливе винятково у разі застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Захисник у судовому засіданні заперечила щодо обрання запобіжного заходу ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, просила відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати її підзахисному більш м`який запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний період часу. Вказала, що обвинувачений зобов`язався у подальшому з`являтись на виклики суду.

Обвинувачений в судовому засіданні підтримав думку захисника.

Заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.

Згідно ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховатися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Згідно з ч. 2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

За ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, серед яких: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров`я обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Підозра, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно положень ст. 194 КПК України визначено, що суд під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Так, в судовому засіданні знайшли своє підтвердження та доведені обставини, викладені у клопотанні в силу вимог ст. 194 КПК України, а саме:

- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, який згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину та за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років;

- наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість покарання за інкриміноване кримінальне правопорушення, може переховуватись від суду про що, зокрема, свідчить умисне ухилення ОСОБА_5 від явки до суду, за що неодноразово піддавався примусовому приводу та оголошувався у розшук.

Таким чином, суд дійшов висновку про доведення прокурором обставин, які свідчать про неможливість та недостатність застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

Належних гарантій, які б переважали б за наявними ризиками суду не надано.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Беручи до уваги вищенаведене, сукупність вказаних фактів, враховуючи, що суд своїм рішенням забезпечує не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, суд дійшов переконання, що більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не забезпечать виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та не зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Водночас відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, за винятком випадків, що містяться у ч.4 цієї статті.

Тому суд уважає за необхідне визначити розмір застави, відповідно до норм ст. 182 КПК України у розмірі п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При визначенні розміру застави як альтернативного запобіжного заходу, крім наведеного вище, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, що загрожує обвинуваченому за інкримінований злочин, характер та обставини його вчинення.

Доводи ж захисника про недоведеність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, які б давали підстави для застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою суд не розцінює як доведені, оскільки такі жодними доказами не підтверджені. Захисник не навів обґрунтованих доводів, які б вказували на належну процесуальну поведінку обвинуваченого в разі обрання йому більш м`якого запобіжного заходу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 331, 372 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 - задовольнити.

Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів з моменту затримання, тобто до 22.05.2024 включно.

Строк тримання під вартою обчислювати з моменту фактичного затримання - з 08 год. 50 хв. 23.03.2024.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_5 заставу в розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 146000 гривень, яка може бути внесена, як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 наступні обов`язки:

1) прибувати до суду або прокурора, за кожною вимогою;

2) не відлучатися з місця проживання: АДРЕСА_1 без дозволу суду або прокурора;

3) повідомляти суд чи прокурора про зміну свого місця проживання.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу із відміткою банку має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення, яка після його отримання та перевірки має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово прокурора та суд.

У разі внесення застави та з моменту звільнення з-під варти обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим, що перебуває під вартою, з моменту отримання вказаної ухвали суду в тому самому порядку.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя ОСОБА_7