Постанова

від 19.03.2024 по справі 915/458/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/458/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г. М., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

та представників:

позивача - Мокан О. О. (в режимі відеоконференції),

відповідача - Жука Ю. В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"

на постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023, на додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023, рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023, додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023

у справі № 915/458/23

за позовом Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марконі"

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" (далі - ДП "Миколаївський морський торговельний порт", позивач) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марконі" (далі - ТОВ "Марконі", відповідача) 1 359 759,67 грн за договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" від 07.06.2013 № 15-П (далі - договір від 07.06.2013 № 15-П), з яких 1 084 835,59 грн - основна заборгованість, 274 924,08 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 07.06.2013 № 15-П, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню разом із пенею.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023 (суддя - О. Г. Смородінова) у задоволенні позову відмовлено.

ТОВ "Марконі" звернулося до господарського суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, яка мотивована тим, що у зв`язку із розглядом цієї справи у суді першої інстанції ним понесено витрати на професійну правничу допомогу у сумі 76 157,00 грн, що підтверджується долученими до заяви документами, та які (витрати) підлягають стягненню з позивача на його користь згідно з ст. ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).

Додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 (суддя - О. Г. Смородінова) стягнуто з ДП "Миколаївський морський торговельний порт" на користь ТОВ "Марконі" 59 532,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Постановами Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 (головуючий суддя - С. В. Таран, судді - К. В. Богатир, Л. В. Поліщук) залишено без змін рішення суду першої інстанції від 26.07.2023 та додаткове рішення цього ж суду від 08.08.2023.

У листопаді 2023 року до апеляційного господарського суду від ТОВ "Марконі" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій останнє просило стягнути з ДП "Миколаївський морський торговельний порт" на його користь 48 125,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Вказана заява мотивована тим, що відповідачем при перегляді цієї справи у апеляційному господарському суді було понесено витрати на професійну правничу допомогу, які з огляду на норми процесуального законодавства підлягають стягненню з позивача у відповідній сумі.

Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 (головуючий суддя - С. В. Таран, судді - К. В. Богатир, Л. В. Поліщук) заяву ТОВ "Марконі" задоволено частково. Стягнуто з ДП "Миколаївський морський торговельний порт" на користь ТОВ "Марконі" 24 062,50 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

У задоволенні решти заяви ТОВ "Марконі" відмовлено.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.06.2013 між ДП "Миколаївський морський торговельний порт" (судновласник) та ТОВ "Марконі" (фрахтувальник) було укладено договір стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" № 15-П зі строком дії шість місяців з пролонгацією у випадку відсутності претензій сторін.

Відповідно до п. 1 аддендуму до договору від 07.06.2013 № 15-П судновласник передає фрахтувальнику за обумовлену плату (бербоут-чартерна ставка) у користування на строк, встановлений даним аддендумом, судно згідно з додатком № 1 до договору від 07.06.2013 № 15-П.

Згідно з п. 3 аддендуму до договору від 07.06.2013 № 15-П судно розуміється як об`єкт з усіма механізмами і обладнанням до нього, включаючи двигуни, електростанцію, радіостанцію, рятувальні засоби, завантажувально-розвантажувальні механізми, навігаційні та вимірювальні прилади, інше суднове обладнання, протипожежні, рятувальні і захисні засоби, аварійне постачання і інструменти, які є невід`ємною частиною судна відповідно до його проекту і вимог класифікаційної спілки.

Бербоут-чартерна ставка складає за місяць 7 100 дол. США (у гривневому еквіваленті станом на 07.06.2013 - 56 750,30 грн). Розрахунки здійснюються в гривні за курсом НБУ на день виставлення рахунку. Бербоут-чартерна ставка вказана без ПДВ. Нарахування ПДВ на суму бербоут-чартерної ставки здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України. Бербоут-чартерна ставка сплачується фрахтувальником з моменту підписання акта приймання-передачі судна в чартер. Доходи, отримані фрахтувальником від експлуатації судна, є його власністю і не впливають на розмір бербоут-чартерної ставки за договором (п. п. 4, 5 аддендуму до договору від 07.06.2013 № 15-П).

Згідно з п. 10 аддендуму до договору від 07.06.2013 № 15-П з моменту передання судна в бербоут-чартер фрахтувальник експлуатує судно від свого імені відповідно до умов договору та чинного законодавства України.

У п. 13 аддендуму до договору від 07.06.2013 № 15-П узгоджено, що фрахтувальник зобов`язаний повернути судно судновласнику в порту Миколаїв на дозволеному портовою владою причалі. Повернення судна оформлюється актом повернення судна із бербоут-чартеру. Форма акта надається фрахтувальником. Акт підписується уповноваженими представниками судновласника і фрахтувальника. Повернення судна здійснюється у строк, зазначений у боксі 20 ч. 1 договору.

За умовами п. 15 аддендуму до договору від 07.06.2013 № 15-П виявлені протягом дії цього договору будь-які невідповідності судна вимогам регістру судноплавства України та інших органів нагляду за безпекою судноплавства фрахтувальник зобов`язаний усунути власними коштами у встановлені строки.

Пунктом 17 аддендуму до договору від 07.06.2013 № 15-П встановлено, що фрахтувальник на весь період бербоут-чартеру здійснює власними коштами страхування судна на користь судновласника від морських ризиків, ризику від відповідальності фрахтувальника перед третіми особами з наступним наданням судновласнику копій договорів і документів, що підтверджують оплату страхових платежів. Фрахтувальник продовжує договори страхування таким чином, щоб протягом всього строку бербоут-чартеру судно було застраховане.

Відповідно до п. п. 18, 20 аддендуму до договору від 07.06.2013 № 15-П будь-які конструктивні зміни судна, здійснені фрахтувальником за згодою судновласника, а також без такої згоди стають власністю судновласника, а грошові кошти, витрачені на їх здійснення, відшкодуванню фрахтувальнику не підлягають. Поточні ремонти судна фрахтувальник виконує власними силами або із залученням спеціалізованих підприємств.

Фрахтувальник приймає на себе зобов`язання з експлуатації судна відповідно до положень системи управління безпекою судноплавства на морському та річковому транспорті по управлінню безпечною експлуатацією суден і попередженню забруднення та виконує вимоги Міжнародного кодексу по охороні суден і портових засобів (п. 29 аддендуму до договору від 07.06.2013 № 15-П).

За п. п. 35, 41 аддендуму до договору від 07.06.2013 № 15-П при формуванні екіпажу судна фрахтувальник надає перевагу працівникам ДП "Миколаївський морський торговельний порт". Фрахтувальник зобов`язується прийняти на роботу за переведенням 57 працівників портового флоту ДП "Миколаївський морський торговельний порт" на умовах, не гірших, ніж у судновласника.

Бербоут-чартерна ставка, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Пеня сплачується окремими платіжними дорученнями на розрахунковий рахунок основного платежу (п. 37 аддендуму до договору від 07.06.2013 № 15-П).

У п. 38 аддендуму до договору від 07.06.2013 № 15-П узгоджено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором, якщо воно стало наслідком природних явищ, дії зовнішній об`єктивних факторів та інших обставин непереборної сили і якщо ці обставини безпосередньо вплинули на невиконання договору.

За умовами ст. 9 ч. ІІ стандартного бербоут-чартеру "БЕРКОН 89" судно має протягом терміну дії чартеру перебувати у повному володінні та в абсолютному розпорядженні для всіх цілей фрахтувальників та в усіх відношеннях під їх повним контролем. Фрахтувальники зобов`язані утримувати судно, його механізми, котли, пристрої та запасні частини у належному відремонтованому стані та у доброму робочому стані відповідно до звичайної комерційної експлуатаційної практики та, крім того, що передбачено у ст. 13(1), забезпечити наявність на борту судна класифікаційних документів з терміном дії, який не сплив, для збереження класу, зазначеного в боксі 10, та інших необхідних свідоцтв, дійсних протягом всього часу. Фрахтувальники зобов`язані вживати негайних заходів для необхідного ремонту в межах розумного терміну. Якщо не погоджено інше, у разі виникнення необхідності вдосконалення, конструктивних змін або придбання коштовного нового обладнання для подальшої експлуатації судна через нові класифікаційні вимоги або обов`язкові правила вартістю понад 5% від вартості морського страхування судна, як зазначено в боксі 27, величина, на яку ставка бербоут-чартерної плати має бути змінена, та пропорція, на яку згадана вартість підлягає розподілу між зацікавленими сторонами, з метою досягнення справедливого розподілу її між судновласниками і фрахтувальниками з урахуванням, крім іншого, тривалості строку бербоут-чартера, що залишився, по даному чартеру, повинна за відсутності згоди бути передана до арбітражу згідно зі ст. 26. Фрахтувальники зобов`язані внести і підтримувати фінансове забезпечення або зобов`язання щодо збитків від забруднення моря нафтою іншими речовинами на вимогу будь-якого уряду, включаючи федеральні, штатні або муніципальні, або інші підрозділи або органи, для того, щоб судно могло без сплати штрафу або збору законно входити, залишатися в будь-якому порту або виходити з нього, з будь-якого місця, територіальних або прилеглих вод будь-якої країни, штату або округу при виконанні чартеру без будь-яких затримок. Це зобов`язання застосовується незалежно від того, чи запроваджена така вимога законодавчим шляхом таким урядом або його відділів або органом. Фрахтувальники зобов`язані досягти і підтримувати всі домовленості через гарантію або інакше, дивлячись за необхідністю, для задоволення таких вимог виключно за рахунок фрахтувальників, а останні звільняють судновласників від відповідальності за будь-які наслідки (у тому числі за втрату часу) у разі неможливості прийняття таких заходів судновласниками (пп. (а). Фрахтувальники зобов`язані власним коштом укомплектувати екіпаж, харчування, судноплавство, експлуатацію, постачання, бункерування і ремонт судна у будь-який час протягом терміну дії чартеру, і оплачують власним коштом всі збори та витрати будь-якого роду і характеру, у будь-якому випадку їх використання та експлуатації судна за даним чартером, включаючи будь-які місцеві та іноземні загальні муніципальні та/або державні податки, у тому числі будь-які податки та/або збори на бербоут-чартерну плату. Капітан, командний склад та екіпаж судна є службовцями фрахтувальників у будь-якому разі, навіть якщо вони з якоїсь причини призначені судновласниками. Фрахтувальники щодо командного та рядового складу екіпажу підпорядковуються законам країни прапора судна (пп. (b). Протягом терміну дії цього чартеру судно має зберігати свою назву, як зазначено у боксі 5 (пп. (с). Фрахтувальники не повинні робити жодних конструктивних змін на судні або змін у механізмах, котлах, допоміжному обладнанні або запасних частинах до них без отримання на це у кожному разі дозволу судновласників. Якщо судновласники дозволяють це, фрахтувальники повинні на вимогу судновласників привести судно в його колишній стан до закінчення строку чартеру (пп. (d).

Статтею 10 ч. ІІ стандартного бербоут-чартеру "БЕРКОН 89" передбачено, що фрахтувальники сплачують судновласникам плату за бербоут-чартер судна на умовах люмпсум за календарну добу, як зазначено в боксі 21, починаючи з дати та години здачі судна фрахтувальникам, та виплачують узгоджену тверду суму (люмпсум) за будь-яку частину доби. Оплата бербоут-чартера триває до дати та години, коли судно повертається фрахтувальниками його власникам (пп. (а). Виплата плати за бербоут-чартер, за винятком першого та останнього платіжних місяців, якщо застосовується пп. (с) цієї статті, провадиться відповідно до умов, зазначених в аддендумі (пп. (b). Плата за бербоут-чартер за перший та останній платіжні місяці, якщо вони становлять не повний місяць, розраховується пропорційно числу повної та неповної доби у конкретному календарному місяці, та виплата проводиться відповідно (див. аддендум) (пп. (с). У разі загибелі або зникнення судна оплата припиняється з дня його загибелі або від часу отримання останньої звістки про нього. Будь-яка плата за бербоут-чартер, видана авансом, регулюється відповідно (пп. (d). Будь-яка затримка з виплатою бербоут-чартерної плати дає судновласникам право на отримання відсотків за ставкою згідно з боксом 22. Якщо ж бокс 22 не заповнений, то за існуючою ринковою ставкою в тій країні, де розташована головна контора судновласників (пп. (f).

Фрахтувальники не мають права переуступати цей чартер або здавати судно в суббербоут-чартер (ст. 20 ч. ІІ стандартного бербоут-чартеру "БЕРКОН 89").

Згідно з додатком № 1 до договору від 07.06.2013 № 15-П судном, яке судновласник передає фрахтувальнику, виступає буксир "Докер".

Судами встановлено, що 12.06.2013 позивач передав, а відповідач - прийняв буксир "Докер" у технічно несправному стані, про що свідчить наявний у матеріалах справи відповідний акт.

Між сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди до договору від 07.06.2013 № 15-П, а саме: від 29.12.2015 № 1, в якій сторони, зокрема, узгодили зміну строку дії чартеру з 07.12.2015 по 07.12.2018 та бербоут-чартерної ставки (8 165 дол. США за місяць); від 25.01.2018 № 2, якою збільшено бербоут-чартерну ставку (9 459,95 дол. США за місяць); від 19.03.2018 № 3, відповідно до якої збільшено строк дії чартеру до 31.12.2030 включно; від 06.02.2019 № 4, згідно з якою збільшено бербоут-чартерну ставку (9 707,80 дол. США за місяць); від 20.02.2020 № 5, в якій змінено бербоут-чартерну ставку (9 708,12 дол. США за місяць); від 05.04.2021 № 6, якою передбачено збільшення бербоут-чартерної ставки (9 721,92 дол. США за місяць).

На виконання договору від 07.06.2013 № 15-П, між сторонами було підписано акти наданих послуг (виконаних робіт), відповідно до яких загальна сума бербоут-чартерної ставки щодо буксиру "Докер" становить 1 084 835,59 грн (зокрема, акти від 31.05.2022 № 07971973 на суму 60 945,91 грн за період з 24.02.2022 - 28.02.2022; від 31.05.2022 № 07981973 на суму 341 296,56 грн за березень 2022 року; від 31.05.2022 № 07991973 на суму 341 296,56 грн за квітень 2022 року; від 31.05.2022 № 08001973 на суму 341 296,56 грн за травень 2022 року.

На підставі вищенаведених актів наданих послуг (виконаних робіт) ДП "Миколаївський морський торговельний порт" виставило відповідачу рахунки для оплати від 31.05.2022 № 07971973 на суму 60 945,91 грн; від 31.05.2022 № 07981973 на суму 341 296,56 грн; від 31.05.2022 № 07991973 на суму 341 296,56 грн, від 31.05.2022 № 08001973 на суму 341 296,56 грн.

Відповідач звертався до позивача з листом від 25.07.2022, яким повідомив, що з початку військової агресії російська федерація фактично блокує порти України на вхід/вихід та здійснює мінування Чорного моря, у зв`язку із чим було закрито роботу більшості морських портів України, що фактично унеможливлює виконання відповідачем зобов`язань за договором від 07.06.2013 № 15-П на час дії таких обставин. Крім того, у листі відповідач зауважив на тому, що на даний час на території України (зокрема, на території Миколаївської області) агресором ведуться активні бойові дії, що унеможливлює здійснення товариством господарської діяльності в акваторії морського порту Миколаїв та за його межами, оскільки становлять реальну загрозу життю і здоров`ю мешканців України та працівників підприємства. Посилаючись на ч. 6 ст. 762 ЦК України, повідомляв про неможливість виконання прийнятих на себе зобов`язань зі сплати бербоут-чартерної ставки за договором, а також просив звільнити його від обов`язку сплати бербоут-чартерної ставки до офіційного закінчення форс-мажорних обставин та відновлення можливості використання майна за відповідним договором.

У відповідь на вказаний лист, ДП "Миколаївський морський торговельний порт" зазначило, що укладений між сторонами договір фрахту (бербоут-чартеру) є договором перевезення, а не договорами оренди, а чинне законодавство та умови договору не передбачають правових підстав для звільнення ТОВ "Марконі" від сплати платежів, нарахованих згідно з таким договором.

У претензіях від 29.12.2022 № 06/608, від 05.08.2023 № 06/384 позивач просив ТОВ "Марконі" сплатити заборгованість за договором від 07.06.2013 № 15-П.

У відповіді від 25.02.2023 № 11-п на претензію, відповідач повідомив про те, що розпорядженнями капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 № 15, № 15/1 заборонено рух всіх суден та плавзасобів по річках Південний Буг та Інгул; відшвартування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів портів та терміналів Миколаївського регіону; заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу. Посилаючись на ч. 6 ст. 762 ЦК України, зазначив, що останнє з 24.02.2022 позбавлене можливості використовувати буксир "Докер" через ведення військових дій на території держави та на відсутність підстав для оплати виставлених позивачем рахунків, оскільки заборгованість за договором від 07.06.2013 № 15-П відсутня.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підтвердження відсутності у відповідача обов`язку щодо сплати заборгованості, останній надав такі документи: податкові консультації Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 02.10.2013 № 1370/10/14-03-06-33; експертний висновок незалежної фахової науково-правової експертизи від 22.02.2023 № 05/7.1/23-021, проведеної щодо правових норм, що регулюють правовідносини перевезення та найму (оренди) в інституційній моделі ЦК України та субінституту правовідносин фрахтування (чартеру) в розумінні Кодексу торговельного мореплавства України, а також змісту договірних норм, зокрема, за договором від 07.06.2013 № 15-П; висновок Торгово-промислової палати України від 09.03.2023 № 653/1.2 щодо унеможливлення виконання зобов`язань, в тому числі, за договором від 07.06.2013 № 15-П, спричиненого обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає, з якого вбачається, що у період, за який позивач просить сплати рахунки за використання суден, відповідні судна, у тому числі і буксир "Докер", перебували у акваторії Миколаївського морського порту та не могли бути використані відповідачем.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що укладений між сторонами договір від 07.06.2013 № 15-П за своєю правовою природою є договором найму (оренди) транспортного засобу та, що наявними у матеріалах справи документами підтверджується неможливість використання відповідачем з 24.02.2022 буксиру "Докер", переданого йому позивачем на підставі цього договору, що в силу ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є обставиною для звільнення ТОВ "Марконі" від сплати нарахованої йому позивачем плати та пені за цим договором за період з 24.02.2022 по травень 2022 року (включно).

Не погоджуючись із ухваленими у справі постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 та рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023, ДП "Миколаївський морський торговельний порт" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд.

Мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме: стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення правової природи договору фрахтування судна у бербоут чартер, зокрема, про те, чи є він договором перевезення у сфері торговельного мореплавства чи є договором оренди морського транспортного засобу у розумінні ЦК України. Скаржник вважає, що договір бербоутного чартеру є саме договором морського перевезення, що помилково не було враховано судами попередніх інстанцій.

Посилається на рішення суду першої інстанції у справі № 915/459/23, яким позовні вимоги ДП "Миколаївський морський торговельний порт" до ТОВ "Марконі" про стягнення заборгованості зі сплати сум бербоут-чартерної ставки та пені було задоволено з урахуванням, серед іншого, того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальна норма - ст. 212 Кодексу торговельного мореплавства України, а не загальна норма - ч. 6 ст. 762 ЦК України. Стверджує і про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.06.2020 у справі № 924/233/18, від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 08.07.2021 у справі № 910/8040/20, від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20.

На думку скаржника судами попередніх інстанцій не враховано умови договору від 07.06.2013 № 15-П, а також ст. ст. 525, 526, 629 ЦК України та порушено норми процесуального права - ст. ст. 73, 74, 76, 77, 236 ГПК України.

Мотивує касаційну скаргу тим, що судами встановлено обставини що мають суттєве значення - факт неможливості використання відповідачем майна із незалежних від нього причин на підставі недопустимих доказів, зокрема: розпорядження капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 № 15, № 15/1; висновку Торгово-промислової плати України від 09.02.2023 № 653/1.2 (п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Вказує на необґрунтованість неприйняття апеляційним господарським судом клопотання позивача від 09.10.2022 № 06/995. Посилається також на лист ТОВ "Марконі" від 25.04.2022 № 67п, яким підтверджується здійснення господарської діяльності відповідачем шляхом перевантаження вантажів саме за допомогою буксира.

У касаційній скарзі також просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від області від 08.08.2023 та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Стверджує про неврахування судами попередніх інстанцій при ухвалені додаткового рішення, залишеного без змін постановою апеляційного господарського суду від 20.11.2023, висновку Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладеного у справах № 915/237/18, № 905/1795/18, № 922/2685/19, № 922/1964/21, № 755/9215/15-ц, № 910/21570/17, № 921/2/18, № 910/2170/18, № 909/116/19, № 910/15621/19, № 915/1654/19, № 910/12876/19, № 911/2737/17 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). На думку скаржника, судами не надано належної оцінки доказам, наданим відповідачем на підтвердження понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та не враховано того, що відповідна фіксована сума гонорару є необґрунтованою, не відповідає принципу реальності таких витрат, є непропорційною та неспівмірною щодо складності справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

ДП "Миколаївський морський торговельний порт" також оскаржує до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 та просить її скасувати, ухваливши нове рішення.

Посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив додаткову постанову без урахування висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суд щодо застосування ст. 126 ГПК України, викладених у постановах від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 у справі № 902/519/18, від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 21.07.2020 справі № 915/1654/19, від 07.07.2021 справі № 910/12876/19, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17. Зазначає про те, що стягнута судом апеляційної інстанції сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною щодо ринкових цін адвокатських послуг, не пропорційна складності справи, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг та становити надмірний для нього тягар. Стверджує про те, що Адвокатське об`єднання "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ" (далі - АО "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ", адвокатське об`єднання) надає правову допомогу ТОВ "Марконі" ще у 5 аналогічних справах, що свідчить про те, що за одну і ту ж саму послугу адвокатське об`єднання отримує 5 разів однакову суму гонорару. Посилається на порушення судом ст. ст. 73, 74, 76, 77, 236 ГПК України; погіршення свого фінансового стану та на те, що ця справа має виняткове значення для нього.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Миколаївський морський торговельний порт" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023 з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а в частині оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 та додаткового рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 у справі № 915/458/23 - з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Верховним Судом відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Миколаївський морський торговельний порт" на додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що прийнято ухвалу від 31.01.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 20.02.2024 розгляд касаційних скарг ДП "Миколаївський морський торговельний порт" на постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023, додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023, рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023, додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 об`єднано в одне касаційне провадження та відкладено розгляд справи до 19.03.2024.

Відповідач у відзивах на касаційні скарги просить їх залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з підстав, наведених у відзивах.

У зв`язку із запланованим відрядженням судді Волковицької Н. О., за розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.03.2024 № 32.2-01/432 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 915/458/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2024 та протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 15.03.2024 касаційні скарги ДП "Миколаївський морський торговельний порт" на вказані судові рішення передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С. К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г. М., Случ О. В.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Щодо оскарження позивачем постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023, то необхідно зазначити таке.

Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20 зазначив про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (подібні висновки містяться у п. 7.8 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21).

Статтею 912 ЦК України, яка міститься у гл. 64 ЦК України "перевезення", визначається правова природа договору чартеру (фрахтування).

Так, за ст. 912 ЦК України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов`язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Кодекс торговельного мореплавства України регулює відносини, що виникають з торговельного мореплавства (ст. 1 цього Кодексу).

За ст. 133 Кодексу торговельного мореплавства України за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі. Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є: 1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень; 2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, зазначеної в п. 1 цієї статті; 3) інші письмові докази (ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства України).

За змістом ст. 203 Кодексу торговельного мореплавства України за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов`язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Договір чартеру (фрахтування) судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору чартеру (фрахтування) судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами (ст. 204 Кодексу торговельного мореплавства України).

Згідно з ст. 205 Кодексу торговельного мореплавства України у договорі чартеру (фрахтування) судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

Відповідно до ст. 206 Кодексу торговельного мореплавства України, яка має назву "суборенда" фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір чартеру (фрахтування) судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним з судновласником. До договору чартеру (фрахтування) судна на певний час, укладеного фрахтувальником з третьою особою, відповідно застосовуються правила цієї глави.

У ст. ст. 207, 208 Кодексу торговельного мореплавства України встановлено, що судновласник зобов`язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. При фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов`язаний, крім того, спорядити і укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, сплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу. Фрахтувальник зобов`язаний здійснювати експлуатацію судна відповідно до умов фрахтування, визначених договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов`язаннями, що випливають з цих документів, зокрема, з коносаментів або інших перевізних документів (ст. 209 Кодексу торговельного мореплавства України).

За ст. 212 Кодексу торговельного мореплавства України фрахтувальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Він звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна за час, протягом якого судно було непридатне для експлуатації внаслідок неморехідного стану, за винятком випадків, коли непридатність судна настала з вини фрахтувальника.

Врахувавши вказані вище норми матеріального права, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Кодексом торговельного мореплавства України передбачено укладення відмінних між собою договорів, зокрема, ст. 133 цього Кодексу регламентовано укладення договорів морського перевезення (чартеру), а ст. 203 цього Кодексу визначена можливість укладення договорів фрахтування судна на термін з екіпажем (тайм-чартер) та фрахтування судна без екіпажу (бербоут-чартер).

Приписами 759 ЦК України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу (ст. 798 ЦК України).

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору від 07.06.2013 № 15-П, встановивши те, що позивачем не надано жодного доказу, з яким чинне законодавство пов`язує здійснення перевезень, зокрема, коносаментів, рейсових чартерів тощо та, що узгоджені у договорі від 07.06.2013 № 15-П права та обов`язки сторін не є характерними для зобов`язань із перевезення, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для кваліфікації вказаного договору як договору перевезення, на що помилково посилається скаржник у касаційній скарзі.

Встановили, що договорі від 07.06.2013 № 15-П не є договором чартеру з огляду на те, що з норм ст. 912 ЦК України, ст. 133 Кодексу торговельного мореплавства України вбачається, що право фрахтувальника за договором чартеру виникає на всю або частину місткості у транспортному засобі для одного чи декількох рейсів з метою перевезення вантажу, пасажирів, багажу тощо, а у п. 1 аддендуму до договору від 07.06.2013 № 15-П сторони досягли згоди, що позивач передав відповідачу за обумовлену плату у користування на певний строк судно - буксир "Докер" як окремий транспортний засіб.

Суд апеляційної інстанції зазначив додатково і про те, що за ст. 207 Кодексу торговельного мореплавства України при укладенні договору чартеру (фрахтування) суден судновласник зобов`язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Водночас за актом приймання-передачі від 12.06.2013 до договору від 07.06.2013 № 15-П, який підписано сторонами без зауважень, позивач передав відповідачу буксир "Докер" у технічно несправному стані, що також, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про спрямованість зазначеного договору на виникнення між сторонами саме орендних правовідносин, для яких стан майна, що передається у тимчасове оплатне користування, не має вирішального значення.

Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зі змісту договору від 07.06.2013 № 15-П вбачається, що він містить ознаки, які характерні саме для договору найму (оренди), зокрема: позивач передає відповідачу за плату у тимчасове користування індивідуально визначене майно; можливість його автоматичної пролонгації; доходи, отримані відповідачем від експлуатації судна, залишаються у його власності; з моменту передання судна у користування відповідачу останній експлуатує судно від свого імені відповідно до договору та чинного законодавства України; виявлені протягом дії договору недоліки судна відповідач зобов`язаний усунути за власні кошти; позивач здійснює контроль за використанням судна, його машин, механізмів, майна тощо; відповідач на весь період дії договору здійснює за власні кошти страхування судна на користь позивача; будь-які конструктивні зміни судна, здійснені відповідачем за згодою позивача, а також без такої згоди стають власністю останнього, а грошові кошти, витрачені на їх здійснення, відшкодуванню відповідачу не підлягають; поточні ремонти судна відповідач виконує за власні кошти.

При цьому, встановили, що використання у договорі від 07.06.2013 № 15-П таких найменувань сторін як "судновласник", "фрахтувальник" замість "наймодавець" та "наймач" жодним чином не спростовує наявності правових підстав для кваліфікації відповідного договору саме як договору найму (оренди) транспортного засобу, а лише свідчить про те, що він має свої особливості, які пов`язані з певною специфікою самого предмета найму - судна.

Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій було надано належну комплексну правову оцінку умовам договору у сукупності (у тому числі предмету, характеру прав та обов`язків сторін, результатам виконання), на підставі чого встановлено, що договорі від 07.06.2013 № 15-П за своїх змістом є саме договором найму (оренди), на якого поширюються норми гл. 58 ЦК України. Водночас, скаржник, посилаючись у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення правової природи договору фрахтування судна у бербоут чартері, зокрема, про те, чи є він договором перевезення у сфері торговельного мореплавства чи є договором оренди морського транспортного засобу у розумінні ЦК України у спірних правовідносинах фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, правовою оцінкою договору від 07.06.2013 № 15-П, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

При цьому за загальним поняттям фрахт - це саме у торговому мореплавстві обумовлена договором або законом плата за перевезення вантажу або надання судна в користування за договорами бербоут-чартер або тайм-чартеру. Разом з тим чартером є договір між судновласником і фрахтувальником про оренду судна або його частини на певний рейс або термін.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Разом з тим, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 дійшла висновку, що вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України до спірних правовідносин та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто він повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане ним, і він не відповідає за ці обставини (узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.02.2024 у справі № 916/599/23).

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати (див. постанови Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21, № 916/599/23).

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження обставин неможливості користування відповідачем орендованим майном - буксиром "Докер" згідно з договором від 07.06.2013 № 15-П за спірний період відповідач надав до суду відповідні документи, серед іншого, висновок Торгово-промислової палати України від 09.03.2023 № 653/1.2, відповідно до якого у період, за який позивач в межах цієї справи просить стягнути з відповідача плату за користування буксиром "Докер", відповідне судно перебувало у акваторії Миколаївського морського порту та не могло бути використане відповідачем; розпорядження капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 № 15, № 15/1, якими було заборонено рух суден та плавзасобів по річках Південний Буг та Інгул, а також заборонено відшвартування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів портів та терміналів Миколаївського регіону та заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу.

Суди попередніх інстанцій оцінивши всі наявні у матеріалах справи докази відповідно до норм ст. 86 ГПК України, за встановлених обставин, зокрема того, що позивачем було нараховано відповідачу заборгованість за період з 24.02.2022 по травень 2022 року, тобто в період здійснення повномасштабної агресії російської федерації проти України, яка і на час розгляду справи у господарському суді перешкоджала судноплавству по річках Південний Буг та Інгул та унеможливлювала безпечний вихід суден у Чорне море; що тимчасова окупація території Миколаївської та Херсонської областей, що вбачається із Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, фактично паралізувала морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв, а відповідно до боксу 19 ст. 5 ч. ІІ договору від 07.06.2013 № 15-П використання відповідачем буксиру "Докер" можливо лише в межах та кордонах акваторії морського порту Миколаїв і зоні відповідальності порту, а також БДЛК (Бузько-Дніпровсько-лиманський канал), дійшли обґрунтованого висновку про доведеність відповідачем неможливості використання ним з 24.02.2022 буксиру "Докер" за договором від 07.06.2013 № 15-П, який, як встановили суди, за своєю правовою природою є договором найму (оренди), з незалежних від нього причин, що в силу норм ч. 6 ст. 762 ЦК України є обставиною для звільнення ТОВ "Марконі" від сплати заборгованості та пені за спірний період.

З урахуванням вище викладеного, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про скасування судових рішень в частині вирішення спору по суті з огляду на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо посилання скаржника на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та на те, що суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів, то необхідно зазначити, що судами попередніх інстанцій були досліджені всі наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення, їм надана належна оцінка, а також були "почуті сторони", що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Проніна проти України"). Доводи касаційної скарги про скасування судових рішень з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зводяться лише до переоцінки та надання іншої оцінки доказам, яким суди вже таку оцінку надали та до встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі ст. 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Саме тільки посилання скаржника на те, що суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судові рішення ухвалені за наслідками розгляду справи по суті, прийняті відповідно до вимог ст. 236 ГПК України (узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.08.2022 у справі № 910/12126/21). Судами обох інстанцій було застосовано ті норми матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, а також враховано висновки Верховного Суду, які є релевантними до спірних правовідносин, а доводи скаржника зводяться лише до його незгоди із судовими рішеннями, які є законними і обґрунтованими.

Щодо посилання скаржника у касаційній скарзі на рішення суду першої інстанції у справі № 915/459/23, то необхідно зазначити, що це судове рішення було скасовано апеляційним господарським судом, який відмовив у задоволенні позову ДП "Миколаївський морський торговельний порт".

Інші доводи скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень за наслідками вирішення спору по суті спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права, а також зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що в силу положень ст. 300 ГПК виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо оскарження позивачем додаткового рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023, залишеного без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 та додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023, то необхідно зазначити про відсутність підстав для їх зміни чи скасування з огляду на таке.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У гл. 8 роз. I ГПК України закріплений інститут судових витрат.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в п. 49 постанови від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст. 126 ГПК України).

Порядок розподілу судових витрат визначений у ст. ст. 129 - 130 ГПК України.

Так, ч. 4 ст. 129 ГПК України передбачає розподіл інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи та встановлює, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру заявлених вимог.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

За ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт - оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Частинами 1, 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. п. 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 6. 35 постанови від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 сформулював висновок про те, що в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі, в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви").

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію "реальності" адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію "розумності" їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У п. 6.5 постанови від 03.03.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та у апеляційної інстанцій відповідач надав такі документи:

- договір про надання правової допомоги від 19.01.2023, укладений між ТОВ "Марконі" (замовник) та АО "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ" (адвокатське об`єднання), за умовами якого замовник доручає та оплачує, а адвокатське об`єднання - бере на себе зобов`язання надавати замовнику правову допомогу, пов`язану із захистом прав та представництвом інтересів останнього при розгляді правових питань відповідно до умов зазначеного договору. Адвокатське об`єднання відповідно до узгоджених сторонами доручень, зокрема, представляє інтереси замовника з усіма необхідними повноваженнями в усіх судових органах, апеляційних та касаційних інстанціях, а також захищає інтереси замовника в господарських справах; за правову допомогу, передбачену зазначеним договором, замовник сплачує АО "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ" винагороду (гонорар), розмір якого погоджено в додатковій угоді до цього договору;

- додаткову угоду від 19.01.2023 № 1 до договору від 19.01.2023, в якій сторони дійшли згоди, що АО "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ" зобов`язується надавати замовнику правову допомогу з представництва інтересів останнього в межах спору з ДП "Миколаївський морський торговельний порт" щодо звільнення від плати за договорами бербоут-чартеру у зв`язку із неможливістю користування плавзасобами; відповідно до п. 2 цієї додаткової угоди зміст правової допомоги, зазначеної в п. 1 цієї додаткової угоди, включає в себе, серед іншого, підготовку та подачу позовної заяви/відзиву на позовну заяву (в залежності від процесуального статусу замовника); супровід справи в суді першої інстанції (підготовка та подача пояснень, заперечень, клопотань та інших процесуальних документів (за необхідності), участь у судових засіданнях; узгодили, що замовник зобов`язується сплатити адвокатському об`єднанню плату в еквіваленті 5 000,00 дол. США у гривнях за курсом продажу долару США, встановленим ПАТ "ПУМБ" на дату виставлення рахунку адвокатського об`єднання;

- додаткову угоду від 25.09.2023 № 3 до договору від 19.01.2023, за якою АО "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ" зобов`язувалося надавати замовнику правову допомогу з представництва інтересів замовника у Південно-західному апеляційному господарському суді в межах спору з ДП "Миколаївський морський торговельний порт" у справі № 915/458/23; зміст правової допомоги, зазначеної в п. 1 цієї додаткової угоди, включає в себе: аналіз рішення суду першої інстанції, апеляційної скарги та документів, поданих ДП "Миколаївський морський торговельний порт"; підготовку та подачу відзиву на апеляційну скаргу; супровід справи в суді апеляційної інстанції (підготовка та подача пояснень, заперечень, клопотань та інших процесуальних документів (за необхідності), участь у судових засіданнях); у цій угоді досягли згоди, що замовник зобов`язувався сплачувати відповідному адвокатському об`єднанню плату еквіваленту 1 250,00 дол. США у гривнях за курсом продажу долара США, встановленим ПАТ "ПУМБ" на дату виставлення рахунку адвокатського об`єднання;

- детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) АО "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ" при розгляді Господарським судом Миколаївської області позовної заяви ДП "Миколаївський морський торговельний порт" до ТОВ "Марконі" у справі № 915/458/23, зі змісту якого вбачається, що розмір гонорару згідно з п. п. 3, 4 додаткової угоди від 19.01.2023 № 1 до договору від 19.01.2023 у справі становить 76 157,00 грн і включає такі послуги: аналіз та вивчення позовної заяви; дослідження документації (доказової бази) наданої клієнтом; підготовка відзиву на позовну заяву; підготовка заперечення на відповідь на відзив; представництво інтересів в судових засіданнях;

- детальний опис робіт (наданих послуг) АО "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ" при розгляді Південно-західним апеляційним господарським судом апеляційних скарг у справі № 915/458/23, з якого вбачається, що розмір гонорару згідно з п. 3 додаткової угоди від 25.09.2023 № 3 до договору від 19.01.2023 становить 48 125,00 грн і включає такі послуги: аналіз та вивчення апеляційних скарг на рішення суду від 26.07.2023 і на додаткове рішення від 08.08.2023; аналіз рішень суду першої інстанції; підготовка відзивів на апеляційні скарги на рішення суду від 26.07.2023 і на додаткове рішення від 08.08.2023; підготовка додаткових письмових пояснень; представництво інтересів в судових засіданнях;

- акт надання послуг від 27.07.2023 № АО-2/07, зі змісту якого вбачається, що АО "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ" було виконано такі роботи (надано такі послуги): представництво інтересів клієнта у спорі з ДП "Миколаївський морський торговельний порт" щодо звільнення від плати за договорами бербоут-чартеру (підготовка відзиву на позов у справі № 915/458/23) на суму 34 167,00 грн; підготовка заперечень на відповідь на відзив у справі № 915/458/23 на суму 3 990,00 грн; участь у судових засіданнях в Господарському суді Миколаївської області у справі № 915/458/23 (23.05.2023, 14.06.2023, 11.07.2023, 26.07.2023) на суму 38 000,00 грн;

- акт надання послуг від 20.11.2023 № АО-01/11, яким підтверджується надання АО "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ" відповідачу таких послуг у апеляційному господарському суді: представництво інтересів замовника у Південно-західному апеляційному господарському суді в межах спору з ДП "Миколаївський морський торговельний порт" у справі № 915/458/23 (аналіз рішень суду першої інстанції, апеляційних скарг та документів, поданих позивачем; підготовка та подання відзивів на апеляційні скарги; супровід справи в суді апеляційної інстанції; підготовка та подача пояснень, заперечень, клопотань та інших процесуальних документів (за необхідності), участь у судових засіданнях 20.11.2023. У цьому акті зазначено, що всього вартість вищенаведених послуг становить 48 125,00 грн;

- рахунок на оплату від 19.01.2023 № 3; рахунок на оплату від 27.07.2023 № 28 на суму 41 990,00 грн, виставлений АО "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ" ТОВ "Марконі" за: підготовку заперечень на відповідь на відзив у справі № 915/458/23 у сумі 3 990,00 грн; участь у судових засіданнях в Господарському суді Миколаївської області у справі № 915/458/23 (23.05.2023, 14.06.2023, 11.07.2023, 26.07.2023) у сумі 38 000,00 грн;

- рахунок на оплату від 26.09.2023 № 36 на суму 48 125,00 грн;

- інформаційне повідомлення про зарахування коштів від 03.10.2023 № 968 у сумі 48 125, 00 грн;

- платіжну інструкцію від 24.01.2023 № 66 (платник ТОВ "Марконі", отримувач АО "ЛІГАЛ ГРАН. ТТ");

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВТ № 1035325 від 10.04.2023, виданий АО "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ" адвокату Жуку Ю.В. для представництва інтересів ТОВ "Марконі"; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВН № 1262900 від 04.07.2023, виданий АО "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ" адвокату Дабіжа Я. І. для представництва інтересів відповідача; ордер серії ВТ № 1040610 від 04.10.2023, виданий АО "ЛІГАЛ ГРАН.ТТ" адвокату Жуку Ю.В. для представництва інтересів відповідача у Південно-західному апеляційному господарському суді.

Врахувавши результати розгляду справи у суді першої інстанції (суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд) та апеляційному господарському суді (апеляційний господарський суд при розгляді заяви про ухвалення додаткового рішення), надавши оцінку наданим відповідачем документам на підтвердження понесених ним витрат у суді першої та апеляційної інстанцій при перегляді справи № 915/458/23, врахувавши заперечення позивача, встановивши обсяг наданих відповідачу послуг у господарських судах, що правова позиція відповідача у продовж розгляду справи не змінювалася, а також те, що відповідач просить додатково стягнути кошти за послуги, які включаються і є складовою іншої послуги, керуючись ст. ст. 126, 129 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, підставно стягнув з позивача на користь відповідача 59 532,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції та апеляційний господарський суд - 24 062,50 грн витрат на професійну правничу допомогу за перегляд справи у апеляційному господарському суді.

Суди попередніх інстанцій встановили на підставі наявних у матеріалах справи документів, що витрати у відповідних сумах відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і є співмірними з наданими послугами відповідачу у судах.

Щодо посилання скаржника на те, що висновки суду першої інстанції, з додатковим рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, не відповідають висновкам Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладеним у справах № 915/237/18, № 905/1795/18, № 922/2685/19, № 22/1964/21, № 755/9215/15-ц, № 910/21570/17, № 921/2/18, № 910/2170/18, № 909/116/19, № 910/15621/19, № 915/1654/19, № 910/12876/19, № 911/2737/17, а висновки апеляційного господарського суду - висновкам, викладеним у постановах від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 у справі № 902/519/18; від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 21.07.2020 справі № 915/1654/19, від 07.07.2021 справі № 910/12876/19, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, то необхідно зазначити про те, що додаткове рішення, залишене без змін постановою апеляційного господарського суду та додаткова постанова суду апеляційної інстанції не суперечить цим висновкам, а ухвалювалися з урахуванням всіх тих необхідних критеріїв, які застосовуються при розподілу відповідних судових витрат, які бралися до уваги Верховним Судом, Великою Палатою Верховного Суду при ухвалені вищевказаних постанов. Посилаючись на ці постанови, скаржник фактично тлумачить ці висновки неправильно, на свою користь.

Щодо аргументів скаржника про те, що відповідне адвокатське об`єднання надає правову допомогу ТОВ "Марконі" ще у 5 аналогічних справах, що свідчить про те, що за одну і ту ж саму послугу адвокатське об`єднання отримує 5 разів однакову суму гонорару, то необхідно зазначити, що розподіл витрат на професійну правничу допомогу здійснюється в кожній конкретній справі судом за результатом її розгляду, на підставі поданих документів, з урахуванням норм ГПК України. Той факт, що одне і теж адвокатське об`єднання надає професійну правничу допомогу ТОВ "Марконі" у подібних справах, де беруть участь це товариство та позивач, не є достатнім аргументом для того, щоб не здійснювати розподіл цих витрат у справі, яка переглядається, на підставі поданих у ній доказів, згідно з норм ГПК України, адже це суперечитиме інституту розподілу судових витрат, закріпленого у гл. 8 роз. I ГПК України.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій ст. ст. 73, 74, 76, 77, 236 ГПК України, то необхідно зазначити, що ними були прийняті судові рішення при дотриманні норм процесуального права з правильним застосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. Незгода скаржника із додатковим рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції та додатковою постановою апеляційного господарського суду, ухвалених відповідно до норм ст. 236 ГПК України, не є доказом неправильного застосування цими судами вказаних скаржником норм права.

Крім того, судами було взято до уваги доводи всіх учасників справи та почуто їх, що відповідає як ст. 7 ГПК України, так і узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (справи "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України").

Щодо посилань скаржника на винятковість значення цієї справи, то вони не є мотивовані скаржником належним чином.

Решта доводів касаційної скарги фактично зводяться до намагання скаржника переоцінити зібрані у справі докази судом касаційної інстанції та надати їм іншу оцінку, ніж та, що була зроблена судами попередніх інстанції при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у цих судах. Але, відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглядаючи відповідно до вимог ст. 300 ГПК України оскаржувані у справі судові рішення в межах доводів касаційних скарг, дійшов висновку, що підстав для їх скасування чи зміни немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023, додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023, рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.07.2023 та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2023 у справі № 915/458/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Мачульський Г. М.

Случ О.В.