Рішення

від 26.01.2024 по справі 760/16585/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/16585/22

Провадження №2/760/4914/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва

у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Денисенко І.М. ,

представника відповідача Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації - Скачко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва, Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - директор Середньої загальноосвітньої школи №26 Денисенко Ірина Миколаївна , про звільнення з роботи та виплату компенсації відпустки, вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та належних сум після звільнення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до СЗШ №26, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - директор СЗШ №26 Денисенко І.М. , в якому просить суд:

- визнати її звільнення з посади асистента вчителя відповідно до наказу №106-К незаконним;

- скасувати наказ №106-К від 14 жовтня 2022 року, як такий, який є неправомірним;

- зобов`язати відповідача звільнити позивача з посади асистента вчителя відповідно до її заяви від 17 жовтня 2022 року за вх. №21, або виправити у наказі про звільнення дату та підставу звільнення (за заявою сторони від 17 жовтня 2022 року);

- зобов`язати відповідача виплатити позивачці компенсацію відпустки за час роботи та вимушеного прогулу у 2021-2022 навчальному році;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачці вихідну допомогу, передбачену ст.44 «Вихідна допомога» Кодексу законів про працю України у розмірі тримісячного середнього заробітку;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачці суму середнього заробітку за даною посадою за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2022 року по 13 жовтня 2022 року;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачці середній заробіток за кожен день та за весь час затримки розрахунку за посадою асистента вчителя та затримки належних їй сум після звільнення та через невиплати у строки, визначені ст.116 КЗпП України, відповідно до ст.117 КЗпП України.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що з 04 вересня 2017 року вона працювала у Середній загальноосвітній школі №26 м. Києва на посаді: 0,5 ставки практичного психолога (за основною посадою), 0,5 ставки соціального педагога та асистента вчителя 0,5 ставки, а згодом з 2019 року на 0,75 ставки практичного психолога (за основною посадою) та на 0,75 ставки асистента вчителя (за сумісництвом). Навантаження у розмірі 0,75 ставки психолога та 0,75 ставки асистента вчителя затверджено у штатному розписі Середньої загальноосвітньої школи №26 на 2021-2022 навчальний рік.

01 лютого 2022 року її було звільнено з роботи з посаді асистента вчителя за внутрішнім сумісництвом.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року наказ про звільнення №11-К від 01 лютого 2022 року визнано незаконним та скасовано, поновлено позивача на посаді асистента вчителя з 01.02.2022 року, рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

14 жовтня 2022 року під час відсутності її на роботі у неробочий час директор школи прислала їй на телефон у програмі вайбер для ознайомлення наказ №105- К від 14 жовтня 2022 року про поновлення її на посаді асистента вчителя з 01 лютого 2022 року як такої, яка працювала за внутрішнім сумісництвом на посаді асистента вчителя, та зміну у бік зменшення її педагогічного навантаження за даною посадою на 0,25 ставки з 14 жовтня 2022 року, а також новий графік роботи на посаді асистента вчителя з 14 жовтня 2022 року. Пунктом №3 у даному наказі директор СЗШ №26 встановила їй тижневе педагогічне навантаження асистента вчителя у розмірі 0,5 ставки з 14 жовтня 2022 року, що на 0,25 ставки менше за навантаження за цією посадою до незаконного звільнення.

Позивач зазначила, що за рішенням суду від 23 вересня 2022 року її було поновлено на посаді асистента вчителя на те саме навантаження, за яким вона працювала до незаконного звільнення, а саме на 0,75 ставки, відповідно до штатного розпису та комплектування Середньої загальноосвітньої школи №26 на 2021-2022 навчальний рік. Тому зменшення навантаження на 0,25 ставки за посадою асистента вчителя є суттєвим скороченням її заробітку, істотним погіршенням її фінансового і матеріального становища.

Враховуючи зменшення навантаження за посадою асистента вчителя, порушення її прав щодо преміювання за посадою асистента вчителя стали причиною подання заяви про звільнення за ст.38, скаркопію якої вона надіслала 14 жовтня 2022 року на вайбер директору закладу. При цьому позивач вважала, що її звільнення зумовлене поважними причинами відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, оскільки відповідач не виконувала законодавство про працю та умови колективного договору.

У понеділок 17 жовтня 2022 року о 08 годині 30 хвилин позивач вийшла на роботу за новим графіком роботи асистента вчителя, що було зазначено у журналі обліку її робочого часу.

Об 11 годині 30 хвилин цього ж дня її під підпис було ознайомлено з наказом №105-К від 14 лютого 2022 року про поновлення її на посаді асистента вчителя з 14 жовтня 2022 року та зменшення її навантаження на даній посаді на 0,25 ставки, на якому вона написала про те, що не погоджується з п.3 даного наказу через зміну істотних умов праці.

А вже о 12 годині 17 жовтня 2022 року її викликали до директора школи ознайомитись з наказом №106-К від 14.10.2022 року про звільнення її з посади асистента вчителя за власним бажанням без поважних причин, хоча заяви про звільнення за власним бажанням без поважних причин вона не подавала, у сканкопії заяви у вайбері є посилання на ст.38 КЗпП України та немає нічого про власне бажання без поважних причин.

14 жовтня 2022 року після 13 години вона була за містом, про що написала директору СЗШ 26 в особисті повідомлення у програмі вайбер. З наказом №106-К від 14.10.2022 року ознайомилася лише 17.10.2022 року. При цьому письмового повідомлення про нараховані та виплачені мені суми при звільненні за даною посадою їй надано не було.

Відповідно до ч.2 ст.38 КЗпП України, якщо після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не має права звільнити його за поданою раніше заявою.

Відповідно до нового графіка роботи асистента вчителя, позивач вийшла зранку о 8.30 у понеділок на роботу, як це і зазначено у журналі обліку її робочого часу. З наказом про звільнення №106-К від 14.10.2022 року була знайомлена вже о 12.00 годині 17.10.2022 року майже після закінчення робочого часу асистента вчителя у понеділок відповідно до нового графіка роботи.

Також сканкопію заяви про звільнення у вайбері вона не вважає законним документом з питань трудових відносин, оскільки попередньої домовленості між нею та директором СЗШ №26 на обмін офіційними документами через вайбер та засобами електронного зв`язку не було, попередньої згоди на такий спосіб повідомлень з питань трудових відносин вона не надавала. Також такі засоби комунікації не визначені у безстроковому трудовому договорі з навчальним закладом.

Її рішення щодо звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України також ґрунтується на порушенні директором СЗШ №26 п.3.3 розділу III «Розмір, порядок нарахування та терміни виплати премій» колективного договору між адміністрацією і профспілковим комітетом Середньої загальноосвітньої школи № 26 м. Києва. За час роботи в СЗШ №26 на посаді асистента вчителя за сумісництвом з 11 жовтня 2017 року вона жодного разу не отримувала премії, хоча іншим працівникам, які працювали на посаді асистента вчителя, премія виплачувалася.

Після ознайомлення з неправомірним наказом №106-К від 14.10.2022 року вона прийняла остаточне рішення звільнитися, тому 17 жовтня 2022 року о 12.30 вона написала заяву вх. №21 про звільнення її з посади асистента вчителя з поважних причин з 17 жовтня 2022 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Але у звільненні відповідно до її заяви від 17.10.2022 року їй було відмовлено.

01 листопада 2022 року вона написала заяву директору СЗШ 26 вх. №27 від 01.11.2022 року про те, що просить провести повний розрахунок за посадою асистента вчителя з дати її поновлення на посаді за рішенням Солом`янського районного суду по справі №760/3988/22, а саме з 01.02.2022 року по 14.10.2022 року, включаючи перерахунок компенсації відпустки, та виплатити належні їй суми.

Але розрахунку та виплати належних їй сум за посадою асистента вчителя 02 листопада 2022 року вона не отримала, за даною посадою її не розрахували, середній заробіток за час вимушеного прогулу не виплатили.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 листопада 2022 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.

Ухвалою суду від 18 листопада 2022 року позовну заяву було прийнято до провадження та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02 березня 2023 року до суду від представника відповідача Середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Денисенко І.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона зазначила, що частково заперечує проти позову.

В обґрунтування заперечень покликається на те, що рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23.09.2022 року було надіслано на електронну пошту середньої загальноосвітньої школи №26 м.Києва 14.10.2022 року. Відповідачем було негайно виконано рішення суду в частині скасування наказу за №11-К від 01 лютого 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади асистента вчителя на підставі ст.7 КЗпП України, п.8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінюсту та Мінфіну України від 28.06.1993 №43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.06.1993р. за №76, виданий середньою загальноосвітньою школою №26 м.Києва та поновлено ОСОБА_1 на посаді асистента вчителя середньої загальноосвітньою школою №26 м.Києва, як внутрішнього сумісника.

Вказала, що Середня загальноосвітня школа № 26 м. Києва не є належним органом, який здійснює нарахування та інші розрахунки грошових виплат та підпорядковується щодо фінансових справ Централізованій бухгалтерії Управління освіти Солом`янської нної в місті Києві державній адміністрації. Школа не має рахунку в держказначействі, та не є розпорядником коштів. Рішення суду по закладам освіти, які не мають рахунку в держказначействі, до розгляду та виконанню не приймаються.

Також зазначила, що Середня загальноосвітня школа № 26 м. Києва погоджується змінити дату 14 жовтня 2022 року на 17 жовтня 2022 року шляхом скасування наказу №106-К від 14 жовтня 2022 року та викладення його в новій редакції, підставу звільнення залишити без змін.

В іншій частині позивних вимог відповідач покладається на розсуд суду.

30 березня 2023 року надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначила, що заперечення відповідача є безпідставними. Так, відповідач у відзиві пропонує змінити дату звільнення у наказі №106-К з 14 на 17 жовтня, а підставу звільнення залишити без змін, що є неможливим, оскільки заяви про звільнення за власним бажанням воан не подавала.

30 березня 2023 року до суду надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 , в якому вона просить суд проводити розгляд вказаної цивільної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою від 16 травня 2023 року було продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено перше судове засідання.

Ухвалою від 08 червня 2023 року до участі у справі залучено співвідповідача - Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації.

01 листопада 2023 року суд залишив без розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог від 25 жовтня 2023 року на підставі ч.3 ст.49, ст.126 ЦПК України.

У судовому засіданні 26 січня 2024 року судом було відмовлено у прийнятті доказів, які були додані до клопотань (заяв) позивача про долучення доказів від 09 листопада 2023 року, про доповнення справи поясненнями у справі від 17 листопада 2023 року, про розгляд справи за правилами загального провадження від 17 листопада 2023 року, про долучення документів до матеріалів справи від 20 листопада 2023 року, про розгляд заяви про зміни до предмету позову від 22 листопада 2023 року, про долучення документів до матеріалів справи від 22 листопада 2023 року, про долучення документів до матеріалів справи від 25 грудня 2023 року, про долучення документів до матеріалів справи від 12 січня 2024 року, а також які були додані до заперечення представника відповідача Середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва проти доповнення справи поясненнями по справі від 10 січня 2024 року та до клопотання відповідача Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про долучення копій документів до справи від 25 січня 2024 року, оскільки вказані документи подані з пропуском встановленого законом строку.

Також 26 січня 2024 року судом було залишено без розгляду заяву позивача про зміну предмету позову від 22 листопада 2023 року та заяву про уточнення позовних вимог від 26 січня 2024 року на підставі ч.3 ст.49, ст.126 ЦПК України.

У судовому засідання позивач позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача та третя особа у справі проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позов.

Представник відповідача Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації відзиву не подав, у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. Вказав, що позивачу вже здійснено виплату сум за рішенням суду від 23 вересня 2022 року, які значно перевищують той заробіток, який позивач отримувала б, залишаючись на посаді асистента вчителя, у тому числі виплачено компенсацію за невикористану відпустку.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, обставини, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити частково, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 01 лютого 2022 року директором середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва Денисенко І.М. видано наказ №11-К про звільнення з роботи ОСОБА_1 , відповідно до якого наказано звільнити ОСОБА_1 , асистента вчителя 6-Б класу, 01 лютого 2022 року, як таку яка працювала за внутрішнім сумісництвом на підставі ст.7 КЗпП України, п.8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці та мінфіну України від 28 червня 1993 року №43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за №76.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року у справі №760/3988/22 (провадження №2/760/7334/22) було частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва, треті особи: Директор СЗШ №26 Денисенко І.М., Управління освіти Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Указаним рішенням визнано незаконним та скасовано наказ №11-К від 01 лютого 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади асистента вчителя на підставі ст.7 КЗпП України, п.8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці та мінфіну України від 28 червня 1993 року №43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за №76, виданий середньою загальноосвітньою школою №26 м. Києва, поновлено ОСОБА_1 на посаді асистента вчителя середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва з 01 лютого 2022 року, стягнуто з середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 68697,12 грн, за вирахуванням обов`язкових платежів.

Відповідно до наказу №105-К від 14 жовтня 2022 року поновлено ОСОБА_1 на посаді асистента вчителя середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва, як внутрішнього сумісника з 01 лютого 2022 року по 30 червня 2023 року на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року у справі №760/3988/22, встановлено ОСОБА_1 можливе педагогічне навантаження 0,5 ставки асистента вчителя у 3А класі з 14 жовтня 2022 року по 30 червня 2023 року. Затверджено графік роботи ОСОБА_1 на посаді асистента вчителя.

Копію указаного наказу для ознайомлення директор школи прислала позивачу на телефон у месенджері «Viber»14 жовтня 2022 року під час відсутності її на роботі у її неробочий час.

14 жовтня 2024 року позивач через месенджер «Viber» направила директору СЗШ №26 м. Києва Денисенко І.М. заяву про звільнення на підставі ст.38 КЗпП України.

У понеділок 17 жовтня 2022 року о 08 годині 30 хвилин позивач вийшла на роботу, що підтверджується відмітками у журналі обліку її робочого часу.

Цього ж дня її під підпис було ознайомлено з наказом №105-К від 14 лютого 2022 року про поновлення її на посаді асистента вчителя з 14 жовтня 2022 року, а також із наказом №106-К від 14 жовтня 2022 року про звільнення.

Згідно з наказом директора середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва Денисенко І.М. №106-К від 14 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , асистента вчителя (за внутрішнім сумісництвом) було звільнено з роботи 14 жовтня 2022 року за власним бажанням, ст.38 КЗпП України.

Як стверджує позивач, вона не писала заяви про звільнення за власним бажанням та вважала, що її звільнення зумовлене поважними причинами відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, оскільки відповідач не виконувала законодавство про працю та умови колективного договору (їй було зменшено навантаження за посадою асистента вчителя, порушено її права щодо преміювання). Тому після ознайомлення з наказом №106-К від 14.10.2022 року 17 жовтня 2022 року написала заяву вх.№21 про звільнення її з посади асистента вчителя з поважних причин з 17 жовтня 2022 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Проте у звільненні відповідно до її заяви від 17.10.2022 року їй було відмовлено.

01 листопада 2022 року вона написала заяву директору СЗШ 26 вх. №27 від 01.11.2022 року про те, що просить провести повний розрахунок за посадою асистента вчителя з дати її поновлення на посаді за рішенням Солом`янського районного суду по справі №760/3988/22, а саме з 01.02.2022 року по 14.10.2022 року, включаючи перерахунок компенсації відпустки, та виплатити належні їй суми.

Але розрахунку та виплати належних їй сум за посадою асистента вчителя 02 листопада 2022 року вона не отримала, за даною посадою її не розрахували, середній заробіток за час вимушеного прогулу не виплатили.

Звернувшись до суду з указаним позовом, позивач просила визнати її звільнення з посади асистента вчителя відповідно до наказу №106-К незаконним, скасувати наказ №106-К від 14 жовтня 2022 року, як такий, який є неправомірним, зобов`язати відповідача звільнити позивача з посади асистента вчителя відповідно до її заяви від 17 жовтня 2022 року за вх. №21, або виправити у наказі про звільнення дату та підставу звільнення (за заявою сторони від 17 жовтня 2022 року), а також зобов`язати відповідача виплатити позивачці компенсацію відпустки за час роботи та вимушеного прогулу у 2021-2022 навчальному році, вихідну допомогу, передбачену ст.44 «Вихідна допомога» Кодексу законів про працю України у розмірі тримісячного середнього заробітку, суму середнього заробітку за даною посадою за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2022 року по 13 жовтня 2022 року, середній заробіток за кожен день та за весь час затримки розрахунку за посадою асистента вчителя та затримки належних їй сум після звільнення та через невиплати у строки, визначені ст.116 КЗпП України, відповідно до ст.117 КЗпП України.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд дійшов таких висновків.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін; закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до статті 21 КЗпП України та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (далі - Положення) робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи (підприємця, приватної особи) за наймом (п. 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого спільним наказом Мінпраці, Мін`юсту та Мінфіну від 28.06.1993 року № 43).

Внутрішнім сумісництвом називають роботу працівника за трудовим договором на тому ж підприємстві, яке є для нього основним місцем роботи, а зовнішнім сумісництвом - роботу на іншому підприємстві. На сумісників поширюється законодавство про працю, а умови роботи за сумісництвом на державних підприємствах визначаються Положенням № 43 та Постановою №245.

Слід зазначити, що з працівником, який приймається для роботи на умовах сумісництва, також укладають трудовий договір. Отже, за своїм правовим статусом немає відмінностей між роботою за основним місцем роботи та за сумісництвом, а також немає різниці між внутрішнім та зовнішнім сумісництвом. У загальному випадку сумісники користуються такими ж правами, як і основні працівники.

Сумісництво повинно оформлюватися наказом, в якому зазначається про прийняття (звільнення) працівника на роботу за сумісництвом.

За змістом пункту 8 цього Положення звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв`язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.

Таким чином, працівники, що працюють за сумісництвом, звільняються з посад за сумісництвом на загальних підставах та з дотриманням порядку звільнення, визначеного законодавством.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Отже, працівник, який попередив роботодавця про розірвання на його вимогу трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати таку заяву, за винятком випадків, коли на його місце було запрошено особу в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців. При цьому, якщо відсутнє усне чи письмове відкликання заяви про звільнення за власним бажанням і після закінчення строку трудового договору його не було розірвано, а працівник не наполягає на звільненні, дія договору вважається продовженою. Винятки становлять випадки розірвання договору з поважних причин, про що зазначає працівник.

За відсутності домовленості працівника і роботодавця про дату звільнення до закінчення двотижневого строку, працівник не може бути звільнений в межах цього строку з дати, яку на власний розсуд обрав роботодавець. Працівник не може бути звільнений з дати, яка не відповідає домовленості.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 359/6858/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 372/128/21.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як установлено судом, підставою для звільнення позивача з роботи за статтею 38 КЗпП України, стала заява від 14 жовтня 2022 року про звільнення на підставі ст.38 КЗпП, подана нею шляхом направлення на месенджер «Viber» директору школи.

У вказаній заяві про звільнення було відсутнє посилання на ч.3 ст.38 КЗпП, а тому відповідач правомірно розцінював указану заяву як таку, що подана за власним бажанням.

Судом не встановлено, що позивачем було відкликано заяву про звільнення.

Проте, після подання заяви про звільнення 14 жовтня 2022 року, позивач вийшла на роботу 17 жовтня 2022 року, продовжила виконувати свої посадові обов`язки, що підтверджується її особистим підписом у журналі обліку робочого часу.

Отже, якщо працівник не наполягає на звільненні, дія договору вважається продовженою.

Також судом не встановлено, що заява ОСОБА_1 про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу з підстав, визначених у ч.1 ст.38 КЗпП, таких як переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, вступ до закладу освіти, неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком, вагітність, догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю, догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи, вихід на пенсію, прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин.

Відтак, враховуючи, що позивач після закінчення строку попередження про звільнення не залишила роботи і не вимагала розірвання трудового договору, при цьому на її місце не було запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору, директор школи не вправі була звільняти ОСОБА_1 за поданою 14 жовтня 2022 року заявою.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки дата звільнення була обрана роботодавцем на власний розсуд без дотримання вимог ст.38 КЗпП.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача з посади було проведено незаконно. Відтак, наказ директора СЗШ №26 м. Києва про звільнення з роботи ОСОБА_1 №106-К від 14 жовтня 2022 року суд вважає незаконним, а тому його необхідно скасувати.

При цьому суд відхиляє доводи позивача про те, що сканкопію заяви про звільнення у месенджері «Viber» вона не вважає законним документом з питань трудових відносин, покликаючись на те, що попередньої домовленості між нею та директором СЗШ №26 на обмін офіційними документами через вайбер та засобами електронного зв`язку не було.

24 лютого 2022 року указом президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.

У період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Як вбачається із долучених позивачем скріншотів її переписки у месенджері «Viber» з директором школи Денисенко І.М. , під час листування з директором ОСОБА_1 не заперечувала проти надіслання їй копії наказу про поновлення на роботі та графіку роботи, при цьому сама ж надіслала копію заяви про звільнення, активно комунікувала, а також повідомляла директора про вихід на роботу, відсутність на зборах профспілкового комітету 04.11.2022 року.

Указані обставини спростовують твердження позивача про відсутність домовленості на обмін офіційними документами з питань трудових відносин через «Viber».

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відтак, позивач ОСОБА_1 підлягає поновленню на попередній роботі - на посаді асистента вчителя (за внутрішнім сумісництвом) Середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва з 14 жовтня 2022 року.

Разом з тим, вимога про зобов`язання відповідача звільнити її з посади асистента вчителя відповідно до її заяви від 17 жовтня 2022 року за вх.№21 або виправити у наказі про звільнення дату та підстави звільнення, не підлягає задоволенню, оскільки заява від 17 жовтня 2022 року за вх.№21 не була розглянута директором школи, адже ОСОБА_1 було звільнено на підставі раніше поданої заяви від 14 жовтня 2022 року.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 компенсацію відпустки за час роботи та вимушеного прогулу у 2021-2022 навчальному році, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні приписи містить ч.1 ст. 83 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Позивачем у позовні заяві не зазначено обґрунтованого розрахунку сум невикористаної відпустки, а також не надано жодних доказів на обґрунтування даної вимоги, у тому числі щодо кількості днів невикористаної відпустки за час роботи та вимушеного прогулу у 2021-2022 навчальному році, клопотання про витребування таких доказів також заявлено не було, а тому підстав для задоволення позову в цій частині немає.

Позивачем також було заявлено вимогу про зобов`язання відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу, передбачену ст.44 КЗпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Оскільки судом не встановлено припинення трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (ст.38 КЗПП) відсутні й правові підстави, визначені ст.44 КЗпП України, для стягнення на користь позивача вихідної допомоги.

Також у позовній заяві заявлено вимогу про зобов`язання відповідача СЗШ №26 виплатити позивачу суму середнього заробітку за даною посадою за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2022 року по 13 жовтня 2022 року.

30 березня 2023 року позивач ОСОБА_1 подала клопотання про залучення співвідповідача, в якому просила залучити до участі в справі Управління освіти Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, оскільки відповідач середня загальноосвітня школа №26 м. Києва не є належним органом, який здійснює нарахування та/або інші розрахунки грошових виплат, не є розпорядником коштів, немає рахунку в держказначействі та підпорядковується щодо фінансових справ централізованій бухгалтерії Управління освіти Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації.

Ухвалою від 08 червня 2023 року до участі у справі залучено співвідповідача - Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12,частинами першою,шостою статті 81ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Проте, позивачем жодним чином не зазначено змісту позовних вимог до відповідача Управління освіти Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, в тому числі в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, також не зазначено обставин, якими позивач обгрунтовує указану позовну вимогу, а також доказів, які б підтверджували такі обставини.

Відтак, необхідно відмовити у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2022 року по 13 жовтня 2022 року у зв`язку з її необґрунтованістю.

З аналогічних підстав не підлягає задоволенню вимога про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Також суд зауважує, що з доданих позивачем розрахункових листів не вбачається можливості встановити, які саме обставини можуть підтвердити указані докази або які аргументи вони можуть спростувати.

Ураховуючи часткове задоволення позовних вимог, на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 992,40 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України необхідно допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва про звільнення з роботи ОСОБА_1 №106-К від 14 жовтня 2022 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді асистента вчителя (за внутрішнім сумісництвом) Середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва з 14 жовтня 2022 року.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Середньої загальноосвітньої школи №26 м. Києва на користь держави 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок судового збору.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

- відповідач - Середня загальноосвітня школа №26 м. Києва, місцезнаходження: 03065, проспект Любомира Гузара, 32, ЕДРПОУ 34453871;

- відповідач - Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, місцезнаходження: 03087, м. Київ, Лондонська 12; ЄДРПОУ 37485490.

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - директор середньої загальноосвітньої школи №26 Денисенко Ірина Миколаївна, місцезнаходження: 03065, проспект Любомира Гузара, 32, ЄДРПОУ 34453871.

Суддя Солом`янського

районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова