Постанова

від 26.03.2024 по справі 910/9184/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2024 р. Справа№ 910/9184/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С. .

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 26.03.2024 у справі №910/9184/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер-Енерго-Девелопмент»

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023, повний текст якого складений 06.12.2023,

у справі № 910/9184/23 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер-Енерго-Девелопмент»

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Державне підприємство «Гарантований покупець»

2. Державна казначейська служба України

про стягнення 421 158,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача шкоди в сумі 421 158,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що:

- внаслідок прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, протиправної постанови № 46 від 15.01.2021 «Про затвердження Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 № 641», яка була скасована у судовому порядку (справа № 640/4069/21), позивачу було завдано шкоди, оскільки на підставі п. 9.3 постанови 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтеративних джерел енергії, в редакції постанови НКРЕКП № 46 від 15.01.2021, третьою особою 1 було нараховано вартість врегулювання небалансу електричної енергії за період з березня 2021 року по січень 2022 року на суму 649 451,19 грн., яку позивач оплатив у розмірі 768 092,60 грн. ;

- так як формулу, на підставі якої фактично було здійснено розрахунок, скасовано у судовому порядку, відповідний розрахунок необхідно здійснювати на підставі норм п. 9.3 глави 9 Порядку, що діяв станом на 15.01.2021 до прийняття відповідачем неправомірної постанови, а розмір врегулювання небалансу електричної енергії мав становити 346 934,43 грн., у зв`язку з чим стягненню з відповідача підлягає різниця між фактично сплаченими коштами та сумою, яку позивач мав сплатити, а саме 421 158,17 грн. (768 092,60 грн. - 346 934,43 грн.).

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на:

- те, що зміни розрахунку обсягу частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії (підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затверджених постановою від 15.01.2021 №46) втратили чинність з моменту набрання рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21 законної сили, а саме з 08.09.2022, та, відповідно, були чинними протягом періоду, за який нараховано збитки;

- відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення як підстави для притягнення НКРЕКП до відповідальності. Зокрема позивачем не доведено протиправності дій відповідача, оскільки в межах справи № 640/4069/21 дії НКПЕКП протиправними не визнавались, а також не доведено понесення ним шкоди та відповідного причинного зв`язку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/9184/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що в разі визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним у судовому порядку, його застосування заборонено з моменту прийняття, що свідчить про відсутність підстав вважати сплачені іншій особі кошти у розмірі, визначеному на підставі такого нормативного акта, збитками, завданими особою, що прийняла такий нормативно-правовий акт, що виключає наявності визначального елемента настання юридичної відповідальності, зокрема, наявності факту підтвердженої заподіяної шкоди.

Судом першої інстанції зазначено про те, що:

- виходячи зі змісту позовної заяви, підстави позову зводяться до надмірної сплати третій особі коштів на підставі протиправного нормативно-правового акта, що не підлягав застосуванню з моменту його прийняття, а отже, виходячи з таких висновків позивача, має місце надмірна та безпідставна сплата ним третій особі коштів у відповідний період та відповідному розмірі та їх збереження третьою особою без достатньої правової підстави, що свідчить про те, що такі кошти є такими, які позивачем переховані без достатніх правових підстав;

- заявлені у даній справі вимоги про стягнення з відповідача збитків не відповідають суті порушеного права, яке захищає позивач у даній справі, оскільки таке право може бути захищене шляхом звернення до третьої особи з вимогами про стягнення безпідставно збережених коштів за ст. 1212 ЦК України.

Так таких обставин суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтер-Енерго-Девелопмент» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/9184/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення винесено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що ним доведені усі елементи складу цивільного правопорушення (передбачені ст.ст. 1173, 1175 ЦК України) для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності, так як:

- протиправність дій/протиправне рішення відповідача в частині прийняття протиправного нормативно-правового акту встановлена рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі № 640/4069/21, яке залишене в силі постановою Верховного Суду від 08.09.2022;

- наявність шкоди позивача внаслідок протиправних дій/протиправного рішення відповідача (прийняття незаконного нормативно-правового акту) встановлена внаслідок здійснення розрахунку різниці між платою по Актам прийманпя-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, сума в яких розраховувалась за протиправною формулою та між платою за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електроенергії, яка мала бути розрахована за формулою пункту 9.3 глави 9 Порядку, в редакції, що діяла станом на 15.01.2021. Наявність завданої позивачу шкоди внаслідок прийняття відповідачем протиправного нормативно-правового акту підтверджена висновком експерта № 35 від 16.08.2023;

- причинний зв`язок між неправомірними діями відповідача і заподіяною позивачу шкодою полягає у тому, що внаслідок прийняття відповідачем протиправного і нечинного рішення позивач змушений був здійснити перерахування коштів за відшкодування гарантованому покупцю вартості врегулювання небалансу у розмірі 768 092,60 грн., що є більшим на 421 158,17 грн. за суму відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії за період часу з березня 2021 року по січень 2022 року, яку позивач зобов`язаний був сплатити саме на підставі дійсного пункту 9.3 глави 9 Порядку в редакції, яка діяла станом на 15.01.2021.

Крім того позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а саме 40 000,00 грн.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2023, справу № 910/9184/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9184/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/9184/23.

25.01.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер-Енерго-Девелопмент» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/9184/23, а також надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 9 476,06 грн.

01.02.2024 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер-Енерго-Девелопмент» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/9184/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 26.03.2024 об 11:45 год.

26.02.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, з посиланням на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

21.03.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засіжання, в якому позивач, з посиланням на зайнятість свого представника адвоката Савченко О.В. в іншому судовому засіданні, просить відкласти проведення судового засідання у справі № 910/9184/23, призначене на 26.03.2024 на 11:45 год., на іншу дату і час.

У зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1352/24 від 26.03.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/9184/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер-Енерго-Девелопмент» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/9184/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р..

Порадившись на місці, колегія суддів не зійшла підстав для задоволення поданого позивачем клопотання про відкладення з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 26.03.2024 у цій справі уповноваженого представника позивача та зауважує відповідачу на тому, що за приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), а відтак, представником позивача є його керівник, доказів неможливості взяти участь в судовому засіданні якого суду не надано.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 26.03.2024 за відсутності уповноваженого представника позивача. Відсутність представника позивача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Станом на 26.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтер-Енерго-Девелопмент» (позивач), діє на підставі ліцензії з виробництва електричної енергії, виданої відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП, Регулятор, відповідач) № 1097 від 10.06.2020, веде господарську діяльність з виробництва електричної енергії.

26.12.2019 позивач (виробник за «зеленим» тарифом) та третя особа 1 (гарантований покупець) уклали договори за № 1516/01 та № 1517/01 (далі Договори), за умовами п. 1.1 яких виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі, Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 70 Закону України «Про ринок електричної енергії» усі учасники ринку, крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу, несуть відповідальність за свої небаланси електричної енергії. Оператор системи передачі врегульовує небаланси електричної енергії із сторонами, відповідальними за баланс, у порядку, визначеному цим Законом та правилами ринку. Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення стороною, відповідальною за баланс, правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії з оператором системи передачі в обсягах небалансів електричної енергії за цінами небалансів, визначеними відповідно до правил ринку.

Частиною 6 ст. 70 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що вартість небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, розраховується адміністратором розрахунків для кожного розрахункового періоду доби залежно від обсягу небалансів електричної енергії цієї сторони та цін небалансів, визначених правилами ринку. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається правилами ринку.

Згідно з ч. 4 ст. 30 Закону України «Про ринок електричної енергії» виробники зобов`язані нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії за цінами, визначеними відповідно до правил ринку, у разі невиконання ними акцептованих оператором системи передачі погодинних графіків електричної енергії з урахуванням особливостей, встановлених частиною шостою статті 71 цього Закону для виробників за «зеленим» тарифом та виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку.

Відповідно до п. 6 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець зобов`язаний стати стороною, відповідальною за баланс (далі - СВБ) балансуючої групи гарантованого покупця.

За змістом положень ст. 70 Закону України «Про ринок електричної енергії» рамках балансуючої групи сторона, відповідальна за баланс балансуючої групи, здійснює купівлю та продаж електричної енергії в обсязі небалансів електричної енергії, обумовлених такими учасниками балансуючої групи, на договірних засадах. Особливості функціонування балансуючої групи гарантованого покупця визначаються статтею 71 цього Закону та правилами функціонування балансуючої групи гарантованого покупця.

Так, за умовами ч. 2 ст. 71 Закону України «Про ринок електричної енергії» виробники електричної енергії, яким встановлено «зелений» тариф, мають право продати електричну енергію, вироблену на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до нього гарантованому покупцю відповідно до цього Закону.

З цією метою виробники, передбачені частиною другою цієї статті, зобов`язані: 1) стати учасником ринку у порядку, визначеному цим Законом; 2) укласти з гарантованим покупцем двосторонній договір за типовою формою договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом або за типовою формою договору про купівлю-продаж електричної енергії між гарантованим покупцем та суб`єктом господарювання, який за результатами аукціону набув право на підтримку; 3) увійти на підставі договору до балансуючої групи гарантованого покупця; 4) щодобово подавати гарантованому покупцю погодинні графіки відпуску електричної енергії на наступну добу у порядку та формі, визначених двостороннім договором з гарантованим покупцем (ч. 3 ст. 71 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Згідно з ч. 6 ст. 71 Закону України «Про ринок електричної енергії» за відхилення фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії виробників, яким встановлено «зелений» тариф, та виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку, від їхніх погодинних графіків відпуску електричної енергії виробниками, які входять до балансуючої групи гарантованого покупця, відшкодовується частка вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця відповідно до цього Закону та правил функціонування балансуючої групи гарантованого покупця.

Отже, гарантований покупець є стороною, відповідальною за баланс всіх учасників балансуючої групи гарантованого покупця, які здійснюють продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом або за аукціонною ціною, а відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця виробниками, які входять до балансуючої групи гарантованого покупця, ставиться в залежність від відхилення фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії названих виробників від їх погодинних графіків відпуску електричної енергії, тобто від власних небалансів виробників.

Механізм визначення суми небалансів та їх відшкодування передбачено Порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженим постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (Порядок).

Главою 9 Порядку встановлено, що продавцями та споживачами за «зеленим» тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу відповідно до Закону та цього Порядку. Обсяг відшкодування продавцем або споживачами за «зеленим» тарифом гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу в розрахунковому періоді розраховується за формулами, які наведено у вказаному розділі.

15.01.2021 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було прийнято постанову № 46 «Про затвердження Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26 квітня 2019 року № 641», а саме затверджено Зміни до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641 «Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом».

Підпунктом 8 пункту 1 Змін у главі 9 Порядку пункти 9.2-9.4 замінено п`ятьма новими пунктами, зокрема, за пунктом 9.2 Порядку продавцями та споживачами за «зеленим» тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця відповідно до Закону та цього Порядку.

Відповідно до пункту 9.3 Порядку, в редакції станом на 16.01.2021, обсяг частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за «зеленим» тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, у розрахунковому періоді t торгової зони z розраховується за формулою (далі - Формула), що наведена у цьому пункті.

Згідно з абзацом 2 пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції станом на 16.01.2021, у випадку отримання оновлених даних комерційного обліку по генеруючих одиницях продавця або споживача за «зеленим» тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, розрахунок обсягу відшкодування здійснюється з урахуванням таких даних.

На переконання позивача, застосування формули визначення частки небалансу в редакції змін, які було внесено постановою № 46 від 15.01.2021 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, призвело до того, що виробники за «зеленим» тарифом повинні були сплатити свої небаланси, небаланси групи та компенсувати Гарантованому покупцю витрати останнього, які виникли у зв`язку з його неможливість продати придбану у виробників за «зеленим» тарифом електричну енергію, що, у свою чергу, мало наслідком значне перевищення фінансової відповідальності виробників за відсутності вини за вчинення небалансу.

У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа № 640/4069/21, предметом розгляду у якій були позовні вимоги про визнання протиправним та нечинним пп. 8 п. 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 по справі №640/4069/21 позов задоволено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 скасовано судове рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 08.09.2022 по справі № 640/4069/21 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 в цій справі скасовано і залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що:

- за період з березня 2021 року по січень 2022 року Гарантованим покупцем було нараховано, відшкодування вартості небалансів електричної енергії на підставі пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, на суму 649 451,19 грн. При цьому, як вказується позивачем, ним оплата відшкодування вартості небалансів електричної енергії здійснена в розмірі 768 092,60 грн., а позивач здійснював відшкодування вартості небалансів електричної енергії, керуючись п. 9.3 глави 9 Порядку у редакції Порядку, яка визнана судом протиправною, а відтак не могла створювати юридичних наслідків;

- оскільки формулу, на підставі якої фактично було здійснено розрахунок, було скасовано у судовому порядку, відповідний розрахунок необхідно здійснювати на підставі норм п. 9.3 глави 9 Порядку, що діяв станом на 15.01.2021 до прийняття відповідачем неправомірної постанови, а розмір врегулювання небалансу електричної енергії мав становити 346 934,43 грн., у зв`язку з чим стягненню з відповідача підлягає різниця між фактично сплаченими коштами та сумою, яку позивач мав сплатити, а саме 421 158,17 грн. (768 092,60 грн. - 346 934,43 грн.). Вказану суму позивачем визначено як шкоду.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

За змістом частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є заподіяння майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з приписами ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Отже, положення статтею 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою

Відтак, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов`язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 14.04.2020 у справі №925/1196/18, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/22630/17, від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19.

При цьому, довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Як встановлено вище, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 08.09.2022 у справі № 640/4069/21, визнано протиправним та нечинним пп. 8 п. 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Колегія суддів зазначає про те, що визнання протиправним та нечинним у судовому порядку пункту постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ніяким чином не може вказувати на неправомірну поведінку останнього, як обов`язкову складову предмету доказування у спорі про стягнення шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174 ЦК України.

Вказані обставини свідчать про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме неправомірних дій відповідача, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Слід врахувати і наступне.

Частиною 2 ст. 265 КАС України унормовано, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Частинами 1, 2 ст. 255 КАС України визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття (ч. 1 ст. 359 КАС України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17, з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 08.12.2009, зазначено, що такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

У вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду процитовані й абзаци четвертий, п`ятий постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7, де судам, зокрема, роз`яснено, що визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Окрім цього, відповідно до висновків щодо застосування норм КАС України у вищенаведеній редакції, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 9901/777/18, з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 162 КАС (у цій же редакції) у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.

Скасування акта суб`єкта владних повноважень, як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Отже пп. 8 п. 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, втратив свою чинність 08.09.2022 (дата ухвалення постанови Верховного Суду).

При цьому колегія суддів вважає обґрунтованими наступні висновки суду першої інстанції.

Зі змісту судових рішень у справі № 640/4069/21 слідує, що Окружним адміністративним судом міста Києва та Верховним Судом зроблено висновок, що відповідач у спірних правовідносинах діяв поза межами повноважень та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, необґрунтовано, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності, запобігаючи всім формам дискримінації, у зв`язку з чим підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою НКРЕКП від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку є протиправним.

Відповідно до ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

Питання можливості застосування визнаного судом протиправним нормативно-правового акта було розглянуто Верховним Судом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

У постанові від 28.04.2020 у справі № 904/164/19 Верховний Суд дійшов висновку, що:

- ч. 2 ст. 265 КАС України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним;ї

- суд наголошує на неможливості зобов`язати платника податків виконати положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом;

- суди попередніх інстанцій врахували правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені у численних рішеннях. Цей Суд неодноразово звертав увагу Держави Україна на ту обставину, що дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання в права особи повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а вручання - пропорційним;

- принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року);

- враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що визнання протиправним і нечинним у судовому порядку рішення Криворізької міської ради від 12.07.2017 №1862 в оскаржуваній частині унеможливлює його застосування при обчисленні ставок податку з орендної плати саме з моменту його прийняття;

- застосування до фізичних/юридичних осіб нормативно-правових актів, які є протиправними, у будь-якому випадку є незаконним.

Отже, судом першої інстанції цілком вірно враховано, що висновки Верховного Суду в частині неможливості застосування положень нормативно-правових актів, що не відповідають Конституції України та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, ґрунтуються на аналізі загальних положень законодавства та засад (принципів) судочинства як основоположних правових ідей реалізації судочинства та, з огляду на вказане, встановлено, що в разі визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним у судовому порядку, його застосування заборонено з моменту прийняття.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що пп. 8 п. 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, не може підлягати застосуванню під час розрахунку частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії ДП «Гарантований покупець», яка відшкодовувалася продавцями за «зеленим» тарифом, що входять до балансуючої групи ДП «Гарантований покупець» і за періоди з моменту прийняття оскарженого підпункту (15.01.2021) до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 640/4069/21 (08.09.2022).

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає помилковою позицію відповідача та третьої особи 1 про те, що, так як підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 №641, затверджених постановою від 15.01.2021 №46 втратив чинність з моменту набрання рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21 законної сили, а саме з 08.09.2022, розрахунок обсягу частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії до вказаної дати мав проводитись виходячи з постанови від 15.01.2021 №46, так як вказане не відповідатиме вимогам статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в контексті права на мирне володіння майном, яким в даному випадку є грошові кошти.

Разом з тим, позивач, посилаючись на зазначені вище висновки Верховного Суду та заявляючи вимоги про відшкодування відповідачем збитків, одночасно зазначає, що ним сплачено третій особі 1 грошові кошти у розмірі, визначеному, власне, на підставі підпункту 8 пункту 1 Змін до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, який сам позивач вважає таким, що не може застосовуватись з моменту його прийняття, оскільки є протиправним, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, висновки про неможливість застосування з моменту прийняття нормативного акту, який є протиправним, свідчать і про відсутність підстав вважати кошти, які сплачені іншій особі виходячи з розміру, визначеному на підставі такого нормативного акта, збитками, завданими особою, що прийняла такий нормативно-правовий акт, що виключає наявності визначального елемента настання юридичної відповідальності, зокрема, наявності факту підтвердженої заподіяної шкоди.

Між сторонами у справі відсутні будь-які договірні правовідносини з приводу нараховування плати за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавця за «зеленим» тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку, вказані правовідносини регулюються умовами укладених між позивачем та третьою особою 1 Договорів, відповідні кошти буди сплачені позивачем саме третій особі 1.

Правова позиція позивача зводиться до того, що ним понесені надмірні витрати, у вигляді різниці між сумою, яку сплачено третій особі на підставі протиправного нормативного-правового акту, та сумою, яку мав би їй сплатити за умови, якби відповідач не прийняв протиправний нормативно-правовий акт, які ним заявлено як збитки, і які, на думку позивача, повинен відшкодувати відповідач,

Тобто фактично, виходячи зі змісту позовної заяви, підстави позову зводяться до надмірної сплати третій особі 1 коштів на підставі протиправного нормативно-правового акта, що не підлягав застосуванню з моменту його прийняття, а отже, виходячи з таких висновків позивача, має місце надмірна та безпідставна сплата ним третій особі коштів у відповідний період та відповідному розмірі та їх збереження третьою особою без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Зокрема, набуття третьою особою 1, як однією зі сторін відповідних зобов`язань з позивачем, коштів за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок третьої особи 1 коштів понад визначену законодавством вартість небалансів виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України.

Отже, у разі, якщо наявна сплата коштів на підставі договору, який для визначення розміру сплати відсилає до підзаконного нормативного-правового акту, що, в свою чергу, визнаний протиправним та не підлягає застосуванню з моменту прийняття, то така сплата у певному розмірі не може вважатись здійсненою відповідно до умов договору. Іншими словами, матиме місце випадок коли майно безпідставно набуте у зв`язку з зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що фактично заявлені у даній справі вимоги про стягнення з відповідача збитків не відповідають суті порушеного права, яке захищає позивач у даній справі, оскільки таке право може бути захищене шляхом звернення до третьої особи 1 з вимогами про стягнення безпідставно збережених коштів за ст. 1212 Цивільного кодексу України.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача шкоди в сумі 421 158,17 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/9184/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер-Енерго-Девелопмент» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер-Енерго-Девелопмент» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/9184/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/9184/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9184/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 26.03.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік