Рішення

від 25.03.2024 по справі 420/30545/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/30545/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов?язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії уповноважених осіб військової частини НОМЕР_1 щодо усної відмови 27.10.2023 атестаційною комісією військової частини НОМЕР_1 за участю ОСОБА_2 під час розгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.10.2023 про звільнення з військової служби протиправними;

- зобов`язати уповноважених осіб військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача ОСОБА_1 з військової служби, яку він проходить у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на підставі ст. 115 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з призначенням дострокової пенсії за віком як особі, якій надано статус учасника бойових дій;

???- стягнути з відповідача військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду внаслідок прийняття протиправного рішення щодо незвільнення позивача у розмірі 50 000 грн. за кожен місяць, починаючи з дня висловлення усної відмови у звільненні атестаційною комісією військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2023 року до дня ухвалення остаточного рішення по даній справі.

В обґрунтування вказаних позовних вимог позивач зазначив, що він наразі проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на посаді патрульного відділення інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

У зв`язку з досягненням пенсійного віку та достроковим виходом на пенсію, що передбачено ст. 115 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для осіб, що мають статус учасника бойових дій - 55 років та за наявністю страхового стажу 25 років задля реалізації свого права виходу на пенсію, позивачем 23.10.2023 року було подано рапорт до Військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби на підставі ст. 115 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

27.10.2023 атестаційною комісією Військової частини НОМЕР_1 за участю позивача відбувся розгляд вищезазначеного рапорту про звільнення з військової служби та ОСОБА_1 було відмовлено у звільненні з військової служби.

З метою отримання роз`яснень відносно відмови у звільненні позивача з військової служби його представником 31.10.2023 року було направлено відповідний адвокатський запит. 13.11.2023 року Військовою частиною НОМЕР_1 була надана відповідь, з якої вбачається, що ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено вичерпний перелік підстав для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, жодна з яких у випадку позивача наразі не надає йому права на звільнення.

Не погоджуючись із вищезазначеною відмовою щодо незвільнення його з військової службі, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 04.12.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.

18.12.2023 року від Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що військова частина позов не визнає та зазначає, що за результатами розгляду рапорту від 23.10.2023 року позивачу було доведено інформацію, наявну в листі начальника Прикордонного загону від 23.11.2023 року, в якому зазначалось, що частиною 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено вичерпний перелік підстав для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та, що зазначена позивачем підстава у вигляді призначення йому дострокової пенсії за віком як особі, якій надано статус учасника бойових дій, не надає позивачу права на звільнення.

Відповідач зауважив, що граничний вік перебування на військовій службі встановлюється для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, з числа осіб: рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу - до 60 років.

У відповідності до ч.10 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які набули права на пенсію за вислугу років, а також ті, що є ветеранами війни або учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і до досягнення встановленого граничного віку їх перебування на військовій службі залишилося п`ять і менше років, на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених підпунктами "в" пунктів 1 частин п`ятої та шостої цієї статті. За твердженням відповідача, в даному випадку йдеться про право звільнитись з військової служби у мирний час в 55 років за бажанням окремій категорії військовослужбовців за контрактом та тим, які проходять кадрову військову службу до досягнення військовослужбовцями граничного віку перебування на військовій службі (60 років). Разом з тим, позивач проходить військову службу по мобілізації під час дії воєнного стану, а тому вимоги ч. 10 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на нього не розповсюджуються.

У відзиві відповідач зауважив, що наразі позивач може бути звільнений з військової служби лише при досягненні 60 років - граничного віку перебування на військовій службі, а наявність у нього права на пенсію на підставі ст. 115 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з призначенням дострокової пенсії за віком як особі, якій надано статус учасника бойових дій, в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не є підставою для звільнення з військової служби.

Ухвалою суду від 05.12.2023 року провадження по справі №420/30545/23 було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст.236 КАС України, та в подальшому поновлено 16.01.2024 року.

Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» №136-ОС від 10.05.2023 року було зараховано у списки особового складу та поставлено на всі види забезпечення сержанта ОСОБА_2 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, який прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону, з 10.05.2023 року.

Згідно наявного в матеріалах справи посвідчення серії НОМЕР_4 , позивач є учасником бойових дій.

В матеріалах справи міститься протокол Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про призначення пенсії позивачу за віком як учаснику бойових дій на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» з 30.10.2023 року.

23.10.2023 року позивачем було подано рапорт на ім`я В.о. начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), в якому позивач просив клопотати перед вищим командуванням звільнити його, патрульного відділення інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) сержанта ОСОБА_1 , в запас Збройних сил України у зв`язку з достроковим виходом на пенсію за ст. 115 Закону України від 09.07.2003 року (редакція від 07.09.2023 року) №1058-IV «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування».

27.10.2023 року відбулось засідання атестаційної комісії НОМЕР_2 прикордонного загону, оформлене протоколом №22, де було заслухано питання звільнення позивача у зв`язку з достроковим виходом на пенсію відповідно до ст.115 ЗУ «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» на підставі його рапорту від 23.10.2023 року. У протоколі №22 від 27.10.2023 року містяться відомості про те, що військовослужбовцю було роз`яснено вимоги законодавства в частині, що стосуються підстав звільнення в запас Збройних Сил України.

За твердженням позивача, чого відповідачем під час розгляду справи не заперечувалось, на засіданні атестаційної комісії НОМЕР_2 прикордонного загону позивачу було усно відмовлено у звільненні на підставі його рапорту від 23.10.2023 року, посилаючись на відсутність відповідних на це підстав згідно ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

З метою отримання детальних роз`яснень щодо відмови у звільненні позивача з військової служби, його представником було надіслано адвокатський запит від 31.10.2023 року до Військової частини НОМЕР_1 .

13.11.2023 року Військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь, з якої вбачається, що на засіданні атестаційної комісії НОМЕР_2 прикордонного загону 27.10.2023 року позивачу було роз`яснено, що ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено вичерпний перелік підстав для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, жодна з яких у випадку позивача наразі не надає йому права на звільнення.

Не погоджуючись із відмовою у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом у справі №420/30545/23.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши адміністративний позов, відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі - Закон України №3543-XII).

Згідно ст.1 Закону України №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Дія указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, зокрема дія воєнного стану на території України пролонгується станом на теперішній час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено у Законі України №2232-XII від 25.03.1992 року «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон України №2232-XII).

Згідно ч.1 ст.1 Закону України №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2 ст.1 Закону України №2232-XII).

Відповідно до ч.3 ст.1 Закону України №2232-XII військовий обов`язок включає:

підготовку громадян до військової служби;

приписку до призовних дільниць;

прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;

проходження військової служби;

виконання військового обов`язку в запасі;

проходження служби у військовому резерві;

дотримання правил військового обліку.

За ч.9 ст. 1 Закону України №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії, зокрема, військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно ч.4 ст.2 Закону України №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.6 ст.2 Закону України №2232-XII видом військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону України №2232-XII).

Згідно ч.1 ст. 3 Закону України №2232-XII правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України №2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом, зокрема, призову громадян України на військову службу.

За п.7 ч.1 ст. 22 Закону України №2232-XII граничний вік перебування на військовій службі встановлюється, зокрема, для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, з числа осіб: рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу - до 60 років; вищого офіцерського складу - до 65 років.

Згідно ч.1 ст. 26 Закону України №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до п.2 ч.4 ст. ст. 26 Закону України №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану на таких підставах:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Аналізуючи вищезазначене, законодавчі приписи чітко передбачають вичерпний перелік підстав звільнення з військової служби військовослужбовців за призовом за мобілізацією під час дії воєнного стану, зокрема, у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу - 60 років.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу виповнилось 55 років, тобто він не досяг встановленого граничного віку перебування на військовій службі (60 років).

Разом з тим, з жовтня 2023 року позивачу Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначено дострокову пенсію за віком на підставі п.4 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

У той же час, згідно ч.10 ст. 26 Закону України №2232-XII військовослужбовці, які набули права на пенсію за вислугу років, а також ті, що є ветеранами війни або учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і до досягнення встановленого граничного віку їх перебування на військовій службі залишилося п`ять і менше років, на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених підпунктами "в" пунктів 1 частин п`ятої та шостої цієї статті.

Згідно положень підпункту «в» пункту 1 частини 5 ст. 25 ЗУ №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах у мирний час за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, звільняються з військової служби на підставах у мирний час за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі (підпункт «в» пункту 1 частини 6 ст. 25 ЗУ №2232-XII).

Таким чином підпунктами «в» пунктів ч.ч. 5-6 ст. 26 Закону України №2232-XII встановлені підстави для звільнення з військової служби суто у мирний час для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також військовослужбовців, які проходять кадрову військову службу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходить військову службу за призовом по мобілізації під час дії воєнного стану, з огляду на що суд погоджується із твердженням відповідача, що дія положень ч.10 ст. 26 Закону України №2232-XII щодо звільнення з військової служби до досягнення встановленого граничного віку перебування на військовій службі не розповсюджується на позивача. Призначення йому пенсії за віком на підставі п.4 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, згідно приписів Закону України №2232-XII, не є належною та достатньою підставою для звільнення позивача з військової служби за призовом по мобілізації під час дії воєнного стану.

Суд не враховує посилання представника позивача на той факт, що відповідно до довідки №800 госпітальної військово-лікарської комісії від 19.09.2022 року, ОСОБА_1 має низку захворювань, які пов`язані з проходженням військової служби, оскільки твердження про стан фізичного здоров`я військовослужбовця, що позбавляє його можливості нести військову службу належним чином, може бути окремою підставою для звільнення останнього з військової служби за станом здоров`я, зокрема, на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців. Водночас, стороною позивача до суду не надавався вищевказаний висновок (постанова) військово-лікарської комісії, крім того у суду відсутні докази щодо подання відповідного рапорту до відповідача щодо звільнення позивача за станом здоров`я. Більш того, предметом розгляду даної справи є відмова військової частини у звільненні позивача з військової служби через дострокове призначення останньому пенсії за віком, а не через стан здоров`я, тому зазначені обставини в даному випадку не можуть слугувати доказом неправомірності дій Військової частини НОМЕР_1 при відмові позивачу у звільненні з військової служби за його рапортом від 23.10.2023 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі вищезазначеного та враховуючи, що Військовою частиною НОМЕР_5 було доведено, що відповідач діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій та в межах чинного законодавства, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 з відмови позивачу у звільненні його з військової служби.

За відсутності підстав для задоволення основної позовної вимоги позивача, суд доходить висновку про необхідність відмови позивачу у задоволенні похідних вимог, заявлених в адміністративному позові.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Білостоцький

.