Постанова

від 27.03.2024 по справі 208/7270/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1683/24 Справа № 208/7270/22 Суддя у 1-й інстанції - Сушкова Л.І. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л, Ткаченко І.Ю.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕККО-СІТІ» на заочнерішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕККО-СІТІ» про стягнення нарахованої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕККО-СІТІ» (далі - ТОВ «ЕККО-СІТІ») про стягнення нарахованої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 09 лютого 2021 року вона була прийнята на роботу в Службу обслуговування двірником до ТОВ «ЕККО-СІТІ». 31 травня 2022 року вона була звільнена за згодою сторін. При звільненні їй не виплачено заробітну плату за травень 2022 року у розмірі 10614 грн. Позивачка звернулась із скаргою щодо невиплати заробітної плати за травень 2022 року до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області управління з питань праці, Відділу з питань додержання законодавства про працю у Кам`янському регіоні, яке надало їй відповідь за № ША-1523196 від 28 вересня 2022 року, яка мотивована тим, що на час дії воєнного стану в України, Відділ з питань додержання законодавства України про працю не має повноважень проводити перевірку порушень трудового законодавства. 17 листопада 2022 року вона також звернулась із скаргою та отримала аналогічну відповідь. З врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 17 квітня 2023 року, остаточно позивачка просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача нараховану та невиплачену заробітну плату у розмірі 10614 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення за період з травня 2022 року по грудень 2022 року включно, в сумі 55 738 грн. та 3 000 грн. на послуги адвоката.

Заочним рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «ЕККО-СІТІ на користь ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої, але не виплаченої при звільненні заробітної плати за травень 2022 року - 10614 грн. (сума з урахуванням проведених утримань податків з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів); стягнуто з ТОВ «ЕККО-СІТІ на користь ОСОБА_1 55738 грн. без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів; стягнуто з ТОВ «ЕККО-СІТІ на користь ОСОБА_1 3000 грн. за надані послуги з правової допомоги адвокатом. Стягнуто з ТОВ ЕККО-СІТІ» на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ «ЕККО-СІТІ» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що наявні усі підстави для скасування заочного рішення, вони не погоджуються саме із тим, що судом ухвалене заочне рішення, судом не з`ясовані фактичні обставини у справі та помилково задоволено позов.

Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу позивачка по справі не скористалася.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що даний спір виник з трудових правовідносин та ціна позову становить 66352 грн., розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_1 09 лютого 2021 року згідно до наказу № 26-к від 08 лютого 2021 року була прийнята на роботу в Службу обслуговування двірником в ТОВ «ЕККО-СІТІ».

31 травня 2022 року позивачка ОСОБА_1 була звільнена за згодою сторін у відповідності до Наказу від 31 травня 2022 року.

При звільненні відповідач ТОВ «ЕККО-СІТІ» не виплатив позивачці заробітну плату за травень 2022 року в розмірі 10 614 грн..

Позивачка зверталася із скаргою щодо невиплати їй заробітної плати за травень 2022 року в розмірі 10614 грн. до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, яке надало їй відповідь за № ША-1523196 від 28 вересня 2022 року, згідно якої, на час дії воєнного стану в України Відділ з питань додержання законодавства України про працю не має повноважень проводити перевірку порушень трудового законодавства.

17 листопада 2022 року позивачка ОСОБА_1 вдруге звернулась із скаргою із метою виплати їй заборгованості з заробітної плати, але отримала відповідь за № ША-14817265 від 17 листопада 2022 року Головного управління держпраці у Дніпропетровській області, в якій зазначено, що на час дії воєнного стану в України Відділ з питань додержання законодавства України про працю не має повноважень проводити перевірку порушень трудового законодавства та рекомендовано звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги законні, обґрунтовані та доведені належними та допустимими доказами, які не спростовані відповідачем. Дії відповідача щодо невиплати позивачці заробітної плати при звільненні, є неправомірними.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та не погоджується в частині стягнення середнього заробітку у сумі 55738 грн. та витрат на правничу допомогу, у зв`язку з наступним.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Позов у даній справі було подано до суду у грудні 2022 року.

Позивачка була звільнена 31 травня 2022 року, при звільненні їй не було виплачено заробітну плату за травень 2022 року у розмірі 10614 грн., що не спростовується відповідачем в апеляційні скарзі.

Приписи статті 117 КЗпП України у редакції до 01 липня 2022 року, не містили в собі вказівки щодо обмеження періоду стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку шестимісячним строком.

При цьому, Закон України №2352-ІХ від 01 липня 2022 року не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, даний Закон України містить норми прямої дії та поширює свою дію на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема, з 19 липня 2022 року.

Відповідно до ч.1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає із Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, зміст суб`єктивного права особи слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Таким чином, період стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку визначається за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідної затримки розрахунку.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем доведено факт того, що мало місцем порушення законодавства про працю, у зв`язку з чим вимоги позивачки про стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати є обґрунтованими, з чим погоджується колегія суддів.

Суд першої інстанції встановивши, що роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення із відповідача, відповідно до статті 117 КЗпП України, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Проте, суд першої інстанції не вірно визначив суму, що підлягає до стягнення, та стягнувши 55738 грн., у резолютивній частині рішення взагалі не зазначив, що це середній заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18).

Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню з ТОВ «ЕККО-СІТІ»на користь ОСОБА_2 ,колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, у справі № 761/9584/15-ц, (провадження №14-62цс18), зазначені у ній критерії, які слід було б враховувати при визначенні розміру відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, сума заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачкою становить 10614 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне навести відповідні розрахунки.

Так, заробітна плата позивачки за травень становить 10614 грн. (у травні 2022 року відповідачкою відпрацьовано 21 робочий день, таким чином заробітна плата за 1 робочий день становить 505,42 грн.). Період затримки розрахунку при звільненні з 01 липня 2022 року по 01 грудня 2022 року складає 184 робочих дні. Таким чином розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2022 року по 01 грудня 2022 року становить 92997,28 грн. (184 робочих дні х 505, 42 грн.- середньоденна заробітна плата позивачки), що значно перевищує суму заборгованості по заробітній платі, яка становить 10614 грн. та є очевидно непропорційним наслідкам правопорушення, несправедливим щодо роботодавця та порушує принцип співмірності.

При зверненні до суду з позовом, позивачкою визначено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 69 738 грн., який в подальшому зменшено шляхом подання заяви про зменшення позовних вимог. Таким чином позовні вимоги обмежені сумою 55738 грн.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та визначає його в розмірі 15 000 грн., вважає, що такий розмір середнього заробітку є співмірним розміру невиплачених при звільненні сум, справедливим і таким, що відповідає обставинам даної справи.

Зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18), а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 08 липня 2020 року у справі № 761/17815/18, (провадження № 61-21117св19), від 29 липня 2020 року у справі № 212/6331/19, (провадження № 61-1610св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 152/1957/15, (провадження № 61-4141св20), від 27 січня 2021 року у справі № 332/3682/17, (провадження № 61-9206св20), від 10 лютого 2021 року у справі №542/656/16-ц, (провадження № 61-21050св19, від 24 лютого 2021 року у справі № 592/3597/20, (провадження № 61-15108св20), від 03 березня 2021 року у справі № 279/6777/19, (провадження № 61-9918св20), від 24 березня 2021 року у справі 359/8379/17, (провадження № 61-13585св20) та від 16 квітня 2021 року у справі № 761/11253/19, (провадження № 61-10729св20).

Вирішуючи питання щодо стягнення 3000 грн. за надані послуги з правової допомоги адвокатом, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 4 ст. 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 24 лютого 2023 року, укладений між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатом Богемською С.О., копія ордеру та копія свідоцтва.

Жодних доказів понесення витрат на правову допомогу, про стягнення яких заявлено у позові від 22 грудня 2022 року, не надано, зв`язку з чим у стягненні витрат слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що суд не мав права ухвалювати заочне рішення відхиляються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач був повідомленим про розгляд даної справи належним чином (а.с.17,35,40), та на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, не з`явився у судове засідання та не надав заперечення на позов чи будь які пояснення по суті позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасуванню, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕККО-СІТІ» задовольнити частково.

Заочне рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року в частині задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки та в частині стягнення 3000 грн. за надані послуги з правової допомоги адвокатом скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕККО-СІТІ» ( ЕДРПОУ 42273153) на користь ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 15000 грн.

В задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення 3000 грн. на професійну правничу допомогу відмовити.

В іншій частині рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

І.Ю. Ткаченко