Ухвала

від 25.03.2024 по справі 591/11912/23

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №591/11912/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-сс/816/177/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - арешт майна

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

представника власників майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою представника власників майна адвоката ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 18.01.2024, про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42023200000000234 від 30.11.2023,-

ВСТАНОВИЛА:

До Зарічного районного суду м. Суми звернувся старший слідчий в ОВС СУ ГУНП в Сумській області ОСОБА_10 з клопотанням, яке мотивував тим, що здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 42023200000000234 від 30.11.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України, за фактом того, що група осіб мешканців Сумської області незаконно використовують в умовах воєнного стану гуманітарну допомогу у великих розмірах, ввезену з-за кордону для потреб ЗСУ.

Так, у липні 2023 року вказані особи на підставі листів від благодійних фондів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ЄДРПОУ 44830987, АДРЕСА_1 ), «Тризуб ЄС» (ЄДРПОУ 44983407, АДРЕСА_2 ) ввезли в Україну з-за кордону, як гуманітарну допомогу для потреб ЗСУ близько десяти транспортних засобів.

Всупереч діючому законодавству України, мешканці Сумської області привласнили ці автомобілі та намагаються реалізувати їх цивільним особам з метою власного збагачення у великих розмірах. Оглядом Інтернет-ресурсу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням (електронною адресою) у всесвітній мережі Інтернет: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 здійснюють реалізацію (автомобілів) гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги з метою отримання прибутку на території Сумської області. Відповідно до матеріалів кримінального провадження до вчинення вказаного кримінального правопорушення може бути причетним ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_3 та його син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_3 .

10.01.2024 було проведено огляд місця події відкритої ділянки місцевості, неподалік домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , на якій виявлено та вилучено транспортний засіб Фольцваген Т4 транспортер, д.н.з. НОМЕР_1 , яким фактично розпоряджається ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ключі запалення до автомобіля. Оскільки вказане майно є речовими доказами, просив накласти на них арешт з метою збереження.

18.01.2024 ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми вказане клопотання слідчого задоволено та накладено арешт на майно, вилучено 10.01.2024 в ході огляду ділянки місцевості, неподалік домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом обмеження власників та володільців майна у їх праві на розпорядження та користування, а саме на: транспортний засіб Фольцваген Т4 транспортер, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 та ключі запалення до нього, з метою збереження вказаних речей як речових доказів по справі.

Не погодившись з таким рішенням слідчого судді представника власників майна адвокат ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу в якій просила ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 18.01.2024, скасувати та постановити нову ухвалу про часткове задоволення клопотання слідчого повернувши майно володільцям разом з ключем запалення від нього.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначала, що слідчий суддя без відповідних на те мотивів поновив слідчому строк на подачу клопотання про арешт майна та не звернув уваги на те, що це клопотання мав подавати прокурор, а не слідчий, оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 є третіми особами щодо майна яких вирішується питання про арешт. Крім цього, слідчим суддею не враховано необхідності втручання в права та інтереси ОСОБА_11 , який є користувачем транспортного засобу.

Заслухавши доповідь судді, доводи представника власників майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 , яка апеляційну скаргу підтримала, просила ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу про часткове задоволення клопотання слідчого повернувши майно володільцям разом з ключем запалення від нього, думку прокурора ОСОБА_6 , який проти задоволення апеляційної скарги адвоката заперечив, просив ухвалу слідчого судді залишити без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Як вважає апеляційний суд, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, надав достатні і належні докази тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

При цьому, підстави для накладення арешту з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч. 2 ст. 170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.

Частиною 2 ст. 173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Таким чином, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна і можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.

Крім того, згідно з нормами Глав 10 та 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

З матеріалів провадження вбачається, що ці вимоги кримінального процесуального закону слідчим суддею дотримано.

Як встановлено слідчим суддею та слідує з матеріалів справи, що СУ ГУНП в Сумській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 42023200000000234 від 30.11.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України, за фактом того, що група осіб мешканців Сумської області незаконно використовують в умовах воєнного стану гуманітарну допомогу у великих розмірах, ввезену з-за кордону для потреб ЗСУ.

Також, з доданих до клопотання документів вбачається, що 12.07.2023 ОСОБА_7 за дорученням БО «Благодійний Фонд «Ковельські перевізники» ввіз на територію України автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER VSN: НОМЕР_2 , рік випуску 24.06.1993, який був задекларований на митниці як гуманітарна допомога, для використання його виключно в благодійних цілях, допомога ЗСУ і цього ж дня вказаний благодійний фонд передав вказаний автомобіль ОСОБА_11 В/К НОМЕР_3 .

Водночас, 10.01.2024 в ході проведення огляду ділянки місцевості, неподалік домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , слідчим було виявлено та вилучено транспортний засіб VOLKSWAGEN TRANSPORTER VSN: НОМЕР_2 , яким фактично користувався та розпоряджався ОСОБА_8 .

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що існують підстави вважати вказане майно речовим доказом у справі, оскільки воно відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України.

Також, слідчим суддею правильно враховано і те, що в даному випадку є підстави для накладення арешту на вказане майно, скільки під час накладення арешту на речові докази з метою їх збереження чинний КПК України не передбачає, що власник чи володілець майна повинні бути у кримінальному провадженні в статусі підозрюваної особи. Навпаки, п.1 ч.2 та ч.3 ст.170 КПК України визначається, що у таких випадках арешт накладається на майно будь-якої фізичної чи юридичної особи.

Враховуючи такі обставини слідчий суддя цілком обґрунтовано зауважив, що заперечення представника власника майна в цій частині є необґрунтованими.

Крім того, питання правомірності володіння та інші обставини придбання, перевезення, розмитнення тощо вказаного автомобіля, на яких наголошувала представник власника, заперечуючи щодо клопотання слідчого, є обставинами, які будуть перевірятись слідчими та прокурорами під час здійснення досудового розслідування, і не є тими питаннями, які слідчий суддя вирішує під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно.

Також з матеріалів справи слідує, що слідчим суддею поновлено строк на подачу слідчим клопотання про арешт майна, що склав в 1 день.

Апелянт не погоджувалась з таким висновком слідчого судді і вважала, що підстав для такого поновлення строку не було, однак, колегія суддів погоджується з позицією слідчого судді.

Так, відповідно до ч.5 ст.171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Як встановлено слідчим суддею і слідує з матеріалів клопотання, огляд місцевості, під час якого було вилучено автомобіль проведено 10.01.2024 у період часу з 21-24 год до 22-10 год у м.Ромни, Сумської області. З клопотанням про арешт майна слідчий звернувся 12.01.2024.

Прокурор в суді першої інстанції просив під час розгляду клопотання поновити пропущений слідчим строк.

Проаналізувавши встановлене, слідчий суддя дійшов висновку, з яким за встановлених обставин погоджується і колегія суддів, що в даному випадку з урахуванням відстані проведення слідчих дій та місцезнаходження органу досудового розслідування і суду, а також введення в Україні воєнного стану і комендантської години пропуск строку звернення до слідчого судді є незначним і таким, що відбувся з поважних причин, тому він підлягає поновленню.

До того ж, слідчим та прокурором доведено, що в даному випадку існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; що потреби органів досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права та що може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий звернувся із клопотанням.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, зазначене у клопотанні сторони обвинувачення, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта, слід визнати непереконливими.

Також колегія суддів вважає безпідставними і доводи апелянта про те, що з клопотанням до слідчого судді про арешт майна мав звертатись прокурор, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися як прокурор так і слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Щодо втручання в права та інтереси ОСОБА_11 , який є користувачем транспортного засобу, про що також зазначала апелянт, то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки жодного доказового підтвердження вони не містять, а слідчим суддею враховано всі обставини, які вливають на права та інтереси осіб у кримінальному провадженні.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими, підстав для обґрунтованого сумніву в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 18.01.2024, якою накладено арешт на майно, а саме на: транспортний засіб Фольцваген Т4 транспортер, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 та ключі запалення до нього - залишити без зміни, а апеляційну скаргу представника власників майна адвоката ОСОБА_9 на цю ухвалу - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4