Постанова

від 27.03.2024 по справі 440/2817/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року

м. Київ

справа № 440/2817/20

адміністративне провадження № К/990/1689/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Монолітбудсервіс» на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року (головуючий суддя Сич С.С.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року (головуючий суддя Курило Л.В., судді: Кононенко З.О., Бегунц А.О.) у справі № 440/2817/20 за позовом Приватного підприємства «Монолітбудсервіс» до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання незаконним та скасування припису,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

02 червня 2020 року Приватне підприємство «Монолітбудсервіс» (надалі також позивач або ПП «Монолітбудсервіс») звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Полтавській області (надалі також відповідач або Управління Держпраці), у якому просило визнати незаконним та скасувати припис про усунення виявлених порушень № ПЛ5975/161/АВ/П від 13 січня 2020 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року, у задоволені позову відмовлено.

13 січня 2022 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, в якій скаржник просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Відповідач копію ухвали отримав 21 лютого 2022 року, проте правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

IІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позивач вважає, що перевірка, на підставі якої було видано припис, призначена та проведена з порушенням порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823, оскільки підставою для її проведення стало анонімне звернення. За твердженням позивача, ПП «Монолітбудсервіс» не допускало порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України) щодо допуску до роботи найманих працівників без належного оформлення трудових відносин, оскільки між підприємством та зазначеними у акті фізичними особами були укладені цивільно-правові договори щодо надання послуг зі сторожування, у зв`язку з тим, що штатним розкладом підприємства не передбачено штатних одиниць «сторож».

У відзиві на позов відповідач вказує, що інспекційне відвідування призначено на підставі звернення ОСОБА_1 , яке надійшло до Управління. Також стверджує, що припис про усунення виявлених порушень № ПЛ5975/161/АВ/П від 13 січня 2020 року стосується не тільки виявлених порушень щодо неоформлених працівників, тобто частини третьої статті 24 КЗпП України, але й інших порушень, які були виявлені під час здійснення інспекційного відвідування.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що за своїм змістом, укладені ПП «Монолітбудсервіс» з фізичними особами угоди про надання послуг, є цивільно-правовими договорами, а висновки відповідача про наявність у цих договорах ознак трудового договору та порушення позивачем вимог статті 24 КЗпП України є помилковими та безпідставними. Водночас покликається на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 травня 2020 року у справі № 524/193/20, якою закрито провадження відносно ОСОБА_2 за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 листопада 2019 року до Управління Держпраці у Полтавській області через урядову телефонну «гарячу лінію» надійшло звернення ОСОБА_1 (вх. № 16-Б1719/06) про порушення щодо нього ПП «Монолітбудсервіс» правил оформлення трудових відносин та законодавства про працю.

Наказом Управління Держпраці у Полтавській області від 12 грудня 2019 року № 272 П «Про проведення заходів державного контролю» на підставі Порядку здійснення державного контрою за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (далі також Порядок № 823), призначено проведення заходів державного контролю щодо відповідності вимогам законодавства про працю, зокрема, головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Н. Ляшенко у діяльності ПП «Монолітбудсервіс». Підстава: звернення гр. ОСОБА_1 від 29 листопада 2019 року № 16-Б1719/06 .

На підставі наказу від 12 грудня 2019 року № 272П заступником начальника Управління Держпраці в Полтавській області Великою Н.М. видано головному державному інспектору Ляшенко Н.В. направлення від 16 грудня 2019 року № 2351 на проведення інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю у діяльності ПП «Монолітбудсервіс» (питання, що підлягають контролю: додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, додержання робочого часу та оплати праці) з 17 грудня 2019 року по 28 грудня 2019 року.

У строк з 17 грудня 2019 року по 27 грудня 2019 року головним державним інспектором Ляшенко Н.В. проведено інспекційне відвідування юридичної особи ПП «Монолітбудсервіс», за результатами якого складено акт від 27 грудня 2019 року №ПЛ5975/161/АВ.

Вказаний акт перевірки підписаний в.о. директора ОСОБА_2. із зауваженнями, примірник вказаного акта отримано представником позивача 27 грудня 2019 року, що підтверджується відміткою та підписом про отримання у примірнику акта, копія якого наявна у матеріалах справи.

13 січня 2020 року інспектором праці Ляшенко Н.В. винесено припис про усунення виявлених порушень № ПЛ5975/161/АВ/П, яким зобов`язано керівника ПП "Монолітбудсервіс" усунути виявлені порушення у строк до 28 січня 2020 року.

Позивач не погодився з приписом Управління Держпраці у Полтавській області № ПЛ5975/161/АВ/П від 13 січня 2020 року та звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що припис про усунення виявлених порушень № ПЛ5975/161/АВ/П від 13 січня 2020 року, прийнятий Управлінням Держпраці у Полтавській області на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України, та обґрунтовано.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на те, що суди попередніх інстанцій застосували статті 6, 208, 215, 626, 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 21, 24 КЗпП України без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 822/3342/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 300/2156/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 808/2638/16, від 26 травня 2020 року у справі № 160/5315/19, від 22 квітня 2020 року у справі № 160/8902/18.

Скаржник стверджує, що суди не з`ясували характер послуг, у матеріалах справи відсутні докази існування саме трудових правовідносин - графіків чергування, дотримання режиму робочого часу скаржника, забезпечення форменим одягом та засобами індивідуального захисту, дотримання правил з охорони праці та ін.

Водночас зауважує, що надання фізичними особами послуг ПП «Монолітбудсервіс» на підставі цивільно-правових угод підтверджується бухгалтерською звітністю про суми нарахованої заробітної плати (доходу) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску до органів доходів і зборів.

Також скаржник зазначає, що в порушення статті 44 КАС України судом апеляційної інстанції справу було розглянуто без участі представника позивача. Водночас покликається на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 814/2148/16.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у відповідній області.

Спірні у цій справі правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», статтею 259 КЗпП України, а також Порядком № 823.

Частиною 4 статті 2 Закону № 877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частина п`ята статті 2 Закону № 877-V).

Отже, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю) керуються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 805/430/18-а дійшла висновку, що спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є Глава XVIII «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» КЗпП України.

У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 24 червня 2021 року у справі № 200/5877/19-а та від 28 вересня 2021 року у справі № 520/1204/2020 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 затверджено Порядок здійснення державного контроль за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року № 1986-IV, та Законом України «Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Суд зважає, що відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В межах доводів касаційної скарги позивачем не оскаржується рішення судів попередніх інстанцій в частині дотримання порядку проведення інспекційного відвідування.

Предметом касаційного перегляду є правомірність припису про усунення виявлених порушень № ПЛ5975/161/АВ/П від 13 січня 2020 року в частині допущення працівників до роботи без належного оформлення трудових відносин (частина третя статті 24 КЗпП України) зі строком усунення до 28 січня 2020 року. Скаржник не наводить доводи щодо інших пунктів припису.

Пунктами 19-21 Порядку № 823 передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 23 Порядку № 823 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Судами встановлено, що в період з 17 грудня 2019 року по 27 грудня 2019 року головним державним інспектором Ляшенко Н.В. проведено інспекційне відвідування юридичної особи ПП «Монолітбудсервіс», за результатами якого складено акт від 27 грудня 2019 року № ПЛ5975/161/АВ.

У розділі ІІІ «Опис виявлених порушень» акта інспекційного відвідування № ПЛ5975/161/АВ від 27 грудня 2019 року інспектором праці зафіксовано порушення ПП «Монолітбудсервіс», зокрема, частини третьої статті 24КЗпП України, що полягали у допуску громадян ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до роботи без укладення трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу. Зокрема зроблено висновки про те, що відносини за цивільно-правовими угодами, укладеними між ПП «Монолітбудсервіс» та громадянами ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 фактично є трудовими.

13 січня 2020 року відповідачем складено припис № ПЛ5975/161/АВ/П про усунення виявлених порушень, серед яких пунктом 1 зобов`язано у строк до 28 січня 2020 року усунути порушення частини третьої статті 24 КЗпП України (допущення працівників до роботи без належного оформлення трудових відносин).

З урахуванням предмету спору у справі, що розглядається та приймаючи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини та доводи касаційної скарги, ключовим питанням, яке постає під час касаційного перегляду ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень, є питання про те, чи виникли між позивачем та вказаними у акті інспекційного відвідування фізичними особами трудові відносини або ж мали місце відносини цивільно - правового характеру, урегульовані відповідними правочинами, та чи наявні підстави для усунення порушень, які зазначені у пункті 1 спірного припису.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем надано до інспекційного відвідування такі цивільно-правові договори:

від 29 листопада 2019 року, що укладений між Приватним підприємством "Монолітбудсервіс" (замовник) та ОСОБА_5 (виконавець), предметом якого є те, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи (надати послуги): охорона матеріальних цінностей на об`єкті ПП "Монолітбудсервіс" з 29 листопада 2019 року по 29 грудня 2019 року;

від 23 грудня 2019 року, що укладений між Приватним підприємством "Монолітбудсервіс" (замовник) та ОСОБА_4 , предметом якого є те, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи (надати послуги): охорона матеріальних цінностей на об`єкті ПП "Монолітбудсервіс" з 23 грудня 2019 року по 23 січня 2020 року;

від 02 грудня 2019 року, що укладений між Приватним підприємством "Монолітбудсервіс" (замовник) та ОСОБА_3 (виконавець), предметом якого є те, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи (надати послуги): охорона матеріальних цінностей на об`єкті ПП "Монолітбудсервіс" з 02 грудня 2019 року по 02 січня 2020 року.

Надаючи оцінку зазначеним цивільно-правовим договорам, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відносини за цивільно-правовими угодами, укладеними між ПП "Монолітбудсервіс" та громадянами ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 фактично є трудовими.

Водночас судами попередніх інстанцій взято до уваги, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 440/949/20, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року, між тими самими особами, які є сторонами у цій справі, встановлено факт допуску ПП «Монолітбудсервіс» трьох найманих працівників до роботи без укладення письмового трудового договору з кожним з них.

Так, відповідно до частин четвертої, п`ятої та сьомої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Звільнення ж від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.

З метою спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року № 6-327цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 06 березня 2019 року у справі № 813/4924/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18 і були застосовані Верховним Судом також і при розгляді справи № 826/7424/17 (постанова від 30 вересня 2021 року).

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц.

За такого правого регулювання, обставини, встановленні судами у справі № 440/949/20 щодо наявності між ПП «Монолітбудсервіс» та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 трудових відносин, є преюдиційними.

Водночас колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, сформовані у справі № 440/949/20, в яких судом надано оцінку тотожним доводам скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статей 6, 208, 215, 626, 901 Цивільного кодексу України та статей 21, 24 КЗпП України.

Так, Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2023 року у справі № 440/949/20 з урахуванням практики Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшов таких висновків:

«34.У постанові від 14.05.2020 у справі № 640/1099/19 Верховний Суд зазначив таке:

"19. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;

обов`язок роботодавця надати робоче місце;

дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

...

22. Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

…

За приписами ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

24. Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню".

35. Предметом договорів, укладених між позивачем та ОСОБА_5 від 29.11.2019 на період з 29.11.2019 по 29.12.2019, ОСОБА_6 від 23.12.2019 на період з 23.12.2019 по 23.01.2020, та ОСОБА_3 від 02.12.2019 на період з 02.12.2019 по 02.01.2020 є зобов`язання виконавця виконати замовнику роботи (надати послуги) з охорони матеріальних цінностей на об`єкті ПП «Монолітбудсервіс».

36. Водночас, позивач посилався на укладення цивільно-правових договорів між ПП «Монолітбудсервіс» та ОСОБА_5 від 29.11.2019, ОСОБА_6 від 23.12.2019, ОСОБА_3 від 02.12.2019, якими не передбачено поширення на вказаних працівників правил внутрішнього трудового розпорядку, правил охорони праці, права на одержання допомоги із соціального страхування, обов`язку сплачувати страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою працездатністю та витратами зумовленими народженням та похованням.

37. Судами попередніх інстанцій було надано оцінку вищезазначеним договорам, укладеним між позивачем та ОСОБА_5 від 29.11.2019 на період з 29.11.2019 по 29.12.2019, ОСОБА_6 від 23.12.2019 на період з 23.12.2019 по 23.01.2020, та ОСОБА_3 від 02.12.2019 на період з 02.12.2019 по 02.01.2020,та зроблено такі висновки:

- договори не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій. Отже, за своїм характером такі правовідносини фактично є трудовими, оскільки не містять конкретних фізичних величин або ж об`ємів робіт; в свою чергу, працівник виконує певні функції за конкретною посадою, а не індивідуально-визначену роботу;

- у договорах передбачено оплату саме процесу праці, оскільки: сума оплати не залежить від обсягу робіт; оплата здійснюється щомісячно та з чіткою періодичністю; сума оплати здійснюється у фіксованому розмірі, що зазвичай характерно для трудових відносин; у договорах відсутні обсяги робіт та фактичний перелік складу конкретних робіт, договір регулює постійний характер праці;

- договори не містять умов, які б свідчили про те, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а самостійно регулює процес організації трудової діяльності (надання послуг).

38. Судами попередніх інстанцій також було встановлено, що штатний розпис ПП "Монолітбудсервіс" станом на 01.01.2019 передбачав наявність трьох посад охоронника, що були зайняті гр. ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 . У свою чергу, штатний розпис ПП "Монолітбудсервіс" з 01.07.2019 передбачав наявність двох посад охоронників, що на момент проведення інспекційного відвідування були вакантними.

39. Цивільно-правовими договорами передбачено надання виконавцями послуг з охорони матеріальних цінностей. Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що перелік відповідних цінностей, факт їх передання виконавцям матеріалами справи не було підтверджено, під час проведення інспекційного відвідування позивач інспектору праці відповідні докази не надавав, що свідчить про виконання гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 робіт з охорони об`єкта ПП "Монолітбудсервіс" загалом, а не щодо охорони конкретно визначених цінностей.

40. Враховуючи зазначене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що характер виконуваних гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 робіт загалом підпадає під опис професії охоронника (охорона стаціонарного об`єкта, візуальний контроль або контроль з використанням спеціального обладнання за об`єктом, що охороняється; пропуск працівників, відвідувачів, автомобільного та інших видів транспорту і випуск їх із території об`єкта в установленому порядку тощо).

41. Колегія суддів погоджується з оцінкою договорів, наданих судами першої та апеляційної інстанцій, вважає вірними висновки про наявність прихованих трудових відносин, оскільки зміст договорів свідчить про систематичність виконання функцій, відсутність конкретно визначених результатів за договорами, внутрішню підпорядкованість осіб.

42. У постанові від 28.09.2022 у справі №№ 280/1380/19 Верховний Суд виснував:

« 39. Відповідно до статті 978 Цивільного кодексу України та Закону України "Про охоронну діяльність" за договором охорони охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються.

40. Так, організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян визначає Закон України "Про охоронну діяльність", відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 1 якого суб`єкт охоронної діяльності - суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії; охорона майна - діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього.

Персонал охорони - працівники, які безпосередньо виконують функції з охорони майна або фізичних осіб відповідно до свого кваліфікаційного рівня; фахівець з організації заходів охорони - керівник суб`єкта охоронної діяльності або його заступник, начальник філії, іншого відокремленого структурного підрозділу або його заступник, до посадових обов`язків якого належать організація та проведення заходів охорони, контроль за виконанням персоналом охорони покладених на нього обов`язків

41. Колегія суддів вважає, що роботи, пов`язані з охоронною діяльністю, можуть виконуватися виключно працівниками за трудовими договорами, а не будь-якими особами за цивільно-правовими договорами, у зв`язку з тим, що саме роботодавець одержує дозвіл на виконання таких робіт і саме на нього покладаються вимоги щодо додержання правил охорони праці при здійсненні небезпечних робіт. Натомість правова природа цивільно-правового договору свідчить про те, що особа, яка виконує роботу здійснює її на власний ризик і власними засобами. Встановлені чинним законодавством додаткові вимоги для охоронної діяльності направлені на додержання основних цінностей - збереження життя та здоров`я людини.

42. За таких обставин, відповідачем при проведенні перевірки було вірно встановлено, що позивачем в порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України було допущено працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

43. Суд вважає цей висновок застосовний і до справи, що розглядається.

44. Щодо доводів позивача про свободу укладення будь-якого правочину, що не заборонений законом, Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що сам факт не визнання наданих позивачем цивільно-правових договорів в установленому порядку недійсними та не заборона їх укладання законодавством України, не свідчить про те, що правовідносини, які виникли між позивачем та зазначеними в акті інспекційного відвідування особами, є саме цивільно-правовими, а не трудовими. Аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 0840/3690/18.

45. Також Суд відхиляє покликання позивача на неврахування судами попередніх інстанцій позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.12.2020 у справі № 808/2638/16, адже факт відмови гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від надання пояснень щодо працевлаштування не може свідчити про протиправність висновків відповідача, адже право цих громадян не свідчити проти себе гарантоване їм в силу положень ст. 63 Конституції України. Також не спростовує висновків відповідача факт не відібрання пояснень інспектором праці від гр. ОСОБА_3 , адже факт працевлаштування вказаного громадянина підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

46.Суд також не бере до уваги покликання позивача на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18 щодо характеристик цивільно-правового договору, адже вони повної мірою відповідають висновкам судів попередніх інстанцій.

47. Щодо невідповідності оскаржуваних рішень висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №160/5315/19, предметом якої також були договори з надання послуг з охорони, Суд зазначає, що справа, що розглядається, має відмінні обставини від справи №160/5315/19 (зокрема, наявність посад охоронника в штатному розписі, відсутність в матеріалах справи актів прийому-передавання і т.д.), що зумовлюють іншу оцінку доказів.

48. Також Суд відхиляє покликання позивача на постанови від 22.04.2020 у справі №160/8902/18 та від 23.10.2019 у справі №806/2064/18, адже за результатом розгляду цих справ Верховний Суд направив справи на новий розгляд з огляду на неповне з`ясування обставин справи та передчасність висновків судів попередніх інстанцій.».

Скаржником не надано доводів на спростування правової оцінки фактам, оціненим у справі № 440/949/20, відповідно у Верховного Суду відсутні підстави для відступу від цих правових висновків у справі, що розглядається.

За такого правого регулювання, з урахуванням вищенаведеної практики Верховного Суду, в межах доводів касаційної скарги колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для скасування спірного припису.

Водночас колегія суддів з покликанням на зміст статті 341 КАС України зауважує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Проте, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів, які, на думку скаржника, свідчать про відсутність між позивачем та зазначеними в акті фізичними особами трудових відносин. Водночас зазначеним доводам судами попередніх інстанцій вже була надана оцінка.

Також колегія суддів критично оцінює покликання скаржника на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 300/2156/19 та від 27 січня 2021 року у справі № 822/3342/17, оскільки останні виникли та були оцінені Судом за інших фактичних обставин, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства, та, відповідно, правові позиції у цій справі.

Щодо доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статті 44 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Частиною третьою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи, мають право, серед іншого, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

В касаційній скарзі скаржником зазначено, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме розгляд справи проведено без участі представника позивача. Водночас зауважено, що суд, задовольняючи клопотання про проведення відеоконференції, саму відеоконференцію не провів, незважаючи на те, що представник позивача своєчасно прибув на її проведення в Автозаводський районний суд міста Кременчука Полтавської області.

За змістом частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо, серед іншого, справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

За змістом цієї норми скаржник має надати докази наявності такої підстави.

Судом встановлено, що позивач був належний чином повідомлений про розгляд справи у судовому засіданні, які були призначенні на 25 листопада 2021 року та на 16 грудня 2021 року.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 25 листопада 2021 року задоволено клопотання ПП «Монолітбудсервіс» про участь у судовому засіданні, призначеного на 16 грудня 2021 року о 10:10 год, в режимі відеоконференції та доручено Автозаводському районному суду м. Кременчука проведення відеоконференції.

Згідно із інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвала суду апеляційної інстанції від 25 листопада 2021 року надіслано для оприлюднення: 25.11.2021, зареєстрована 26.11.2021, забезпечено надання загального доступу - 29.11.2021.

Вищезазначену ухвалу від 25 листопада 2021 року направлено сторонам та Автозаводському районному суду м.Кременчука, створено заявку на бронювання майданчику для проведення відеоконференції 16 грудня 2021 року з 10.10 по 10.30 год.

Отже, судом апеляційної інстанції виконані вимоги щодо забезпечення участі позивача в судовому засіданні в режимі в режимі відеоконференції.

Проте скаржником до касаційної скарги не надано доказів на підтвердження того, що 16 грудня 2021 року представник позивача прибув до Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції .

За змістом частини 2 статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на зазначене, беручи до уваги, що судом апеляційної інстанції ухвалено правильне рішення з урахування практики Верховного Суду, скаржником не наведено жодних доводів та доказів, які свідчили про наявність порушень норм процесуального права, які б призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Також колегія суддів критично оцінює покликання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 814/2148/16, оскільки в межах справи, яка переглядається клопотання позивача було розглянуто та розгляд справи відкладено з 25 листопада 2021 року на 16 грудня 2021 року.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Монолітбудсервіс» без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року у справі № 440/2817/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа