Постанова

від 27.03.2024 по справі 753/20551/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 753/20551/23 Головуючий у суді першої інстанції - Заставенко М.О.

Номер провадження № 22-ц/824/5936/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Сукач О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування рішення про державну реєстрацію права та визнання недійсним правочину, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування рішення про державну реєстрацію права та визнання недійсним правочину, відповідно до якого просив: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 65993428 прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легким В.В. 30 грудня 2022 року щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на садовий будинок загальною площею 42,8 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі - продажу нерухомого майна від 21 вересня 2023 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховим А.С. та зареєстрованим в реєстрі за номером 1033, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 щодо відчуження садового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .

Разом із позовною заявою ОСОБА_3 подав заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просив накласти арешт на садовий будинок загальною площею 42,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2677248380000.

Свої вимоги заявник мотивував тим, що відповідач ОСОБА_1 у грудні 2022 року незаконно зареєстрував за собою право власності на садовий будинок, що знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача, а згодом продав його ОСОБА_4

Вказував, що реєстрація права власності за ОСОБА_1 відбулась в тому числі на підставі довідки ОК «Магнолія», яка нібито підтверджує його членство в кооперативі, як користувача земельного наділу за адресою: АДРЕСА_1 , однак ОСОБА_1 , як стверджує позивач, не є членом ОК «Магнолія».

Заявник вважає, що викладене свідчить про обґрунтоване припущення та наявність значного ризику, що ОСОБА_4 до або після відкриття провадження у справі за власною ініціативою, або за вказівкою голови ОК «Магнолія» може здійснити відчуження спірного садового будинку, що може ускладнити позивачу шлях до відновлення своїх прав щодо користування земельною ділянкою та розташованого на ній садового будинку. Подальше відчуження садового будинку в момент подання позову до суду та/або при розгляді судом справи та до моменту виконання остаточного рішення у справі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звертається.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на садовий будинок загальною площею 42,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2677248380000.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції жодним чином не з`ясував належність будь-яких прав позивача на спірне нерухоме майно та можливе порушення прав власника спірного майна, не врахував інтереси інших сторін, права яких можуть бути порушені забезпеченням позову.

Апелянт вважає, що заявником не було надано обґрунтованих причин та не підтверджено доказами наявність фактичних обставин з якими пов`язується необхідність застосування певного виду забезпечення, не наведено пропозиції щодо зустрічного забезпечення.

Враховуючи викладене, представник апелянта просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

22 грудня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , у якому вказує, що до позовної заяви та заяви про забезпечення позову було надано докази, що свідчать про наявність протиправних дій голови правління ОК «Магнолія» направлених на безпідставне заволодіння чужим майном, а саме земельними ділянками та садовими будинками, що знаходяться на території обслуговуючого кооперативу.

Так, позивач вважає, що відповідач ОСОБА_4 за власною ініціативою або за вказівкою голови правління ОК «Магнолія» може вчинити дії щодо відчуження спірного майна, що в свою чергу ускладнить виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позовних вимог та ускладнить позивачу шлях до відновлення його прав щодо користування земельною ділянкою та садовим будинком, що на ній розміщений.

У відзиві також посилається на те, що апелянтом не наведено, яким саме чином тимчасова неможливість відчуження спірного майна впливає на права апелянта ОСОБА_1 , який більше року не є власником спірного нерухомого майна, а тому і твердження апелянта щодо не застосування судом заходів зустрічного забезпечення не є вмотивованим.

При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

При апеляційному розгляді справи відповідач по справі ОСОБА_4 також підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

При апеляційному розгляді справи ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5 заперечили проти доводів апеляційної скарги й просили залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились на розгляд до суду апеляційної інстанції, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи подану заяву позивача про забезпечення позову, мотивував своє рішення тим, що за результатами оцінки доданих до заяви доказів суд дійшов висновку, що між сторонами дійсно існує спір щодо права власності на садовий будинок за адресою АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі, як стверджує позивач, недостовірних відомостей, та з урахуванням предмету позову та з урахуванням відчуження 21 вересня 2023 року ОСОБА_1 вказаного нерухомого майна ОСОБА_4 , суд визнав обґрунтованими доводи представника позивача про існування ризику відчуження належного відповідачу майна на користь третіх осіб, що створює реальну загрозу невиконання чи істотного ускладнення виконання рішення суду у разі повного або часткового задоволення позову.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Як вбачається, із матеріалів вказаної справи позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування рішення про державну реєстрацію права та визнання недійсним правочину, відповідно до якого просив: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 65993428 прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легким В.В. 30 грудня 2022 року щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на садовий будинок загальною площею 42,8 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі - продажу нерухомого майна від 21 вересня 2023 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховим А.С. та зареєстрованим в реєстрі за номером 1033, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 щодо відчуження садового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .

Таким чином, предметом спору є саме правомірність реєстрації права власності на спірний садовий будинок, розташований в АДРЕСА_1 .

Зокрема, позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач по справі ОСОБА_1 , всупереч вимогам закону, зареєстрував право власності на спірний садовий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , за собою, а в подальшому, в супереч вимогам закону, відчужив вказаний будинок відповідачі по справі ОСОБА_4 на підставі Договору купівлі-продажу садового будинку від 21 вересня 2023 року.

Крім того при апеляційному розгляді справи позивач зазначав, що садовий будинок право власності на який було зареєстровано відповідачем ОСОБА_1 , а в подальшому відчужено ОСОБА_4 , фактично був збудований батьком позивача у справі ОСОБА_3 і він ним користувався на підставі статуту садового товариства, як член садового товариства.

Враховуючи зазначені обставини, а також предмет позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви про забезпечення позову.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції не застосував зустрічне забезпечення, то слід зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої, пункту 1 частини третьої, частини шостої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову, не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову.

Як вбачається із матеріалів справи, подана заява про забезпечення позову не підпадає під вказані положення статті 154 ЦПК України, коли суд зобов`язаний вжити заходів зустрічного забезпечення позову, оскільки позивач ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання в Україні.

Належних і допустимих доказів того, що позивач не має майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, відповідачем по справі надано не було.

Суду не було надано доказів, які б свідчили, що майновий стан позивача або його дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд зауважує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову, не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує його право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача.

Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки спірне майно фактично перебуває у його володінні, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення поданої заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Також колегія суддів, перевіряючи доводи апелянта ОСОБА_1 , щодо порушення його прав постановленою у справі ухвалою про забезпечення позову, враховує, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали -13 листопада 2023 року, апелянт ОСОБА_1 уже не був та не є титульним власником вказаного садового будинку, тому накладенням арешту на вказаний садовий будинок його права користування, володіння та розпорядження фактично не обмежуються, а безпосередній власник даного садового будинку - відповідач ОСОБА_4 дану ухвалу не оскаржив та фактично погодився із нею.

Таким чином доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б свідчили про порушення судом першої інстанції норм чинного процесуального законодавства при постановленні оскаржуваної ухвали.

Інші доводи апеляційної скарги стосуються вирішення питання по суті спору, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, заявлені заходи забезпечення позову в повній мірі відповідають обставинам справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 27 березня 2024 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О. Фінагеєв