Постанова

від 26.03.2024 по справі 913/768/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 913/768/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва"

на ухвали Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 (колегія суддів: Слободін М.М., Терещенко О.І., Гребенюк Н.В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит"</a> (далі - ТОВ "Сателлит")

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" (далі - ТОВ "Діброва")

про стягнення 2 214 936,00 грн.

ВСТУП

1. Суд апеляційної інстанції ухвалами від 15.11.2023 повернув без розгляду апеляційні скарги ТОВ "Діброва" на підставі п.1 ч.5 ст.260 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), адже вважав, що ці скарги підписані особою (адвокатом Адвокатського об`єднання "Правота"), яка не має права їх підписувати.

2. Відсутність такого права суд апеляційної інстанції аргументував нікчемністю договору про надання правової допомоги з посиланням на абз. 2 ч.2 ст.13 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон №1207-VII), яка вказує, що правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абз.2 ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Суд встановив, що ТОВ "Діброва" на момент укладення договору з Адвокатським об`єднанням "Правота" мало місцезнаходження на тимчасово окупованій території України.

3. Під час розгляду цієї справи перед Верховним Судом постало питання, чи розповсюджуються приписи абз.2 ч.2 ст.13 Закону №1207-VII на договір про надання правничої допомоги, укладений адвокатом зі суб`єктом господарської діяльності, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія України.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

4. У листопаді 2021 року ТОВ "Сателлит" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до ТОВ "Діброва", в якій просило стягнути з відповідача штраф за договором поставки від 30.07.2020 №Р90029 у розмірі 2 214 936,00 грн.

5. Господарський суд Луганської області рішенням від 09.11.2022 позов ТОВ "Сателлит" до ТОВ "Діброва" задовольнив повністю, стягнув з ТОВ "Діброва" на користь ТОВ "Сателлит" штраф у розмірі 2 214 936,00 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 33 224,04 грн.

6. Господарський суд Луганської області додатковим рішенням від 29.03.2023 заяву ТОВ "Сателлит" про ухвалення додаткового рішення від 11.11.2022 задовольнив, стягнув з ТОВ "Діброва" на користь ТОВ "Сателлит" витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи в розмірі 82 566,33 грн.

7. ТОВ "Діброва" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, якими просило скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 09.11.2022 та додаткове рішення господарського суду Луганської області від 29.03.2023 у справі №913/768/21, та ухвалити нові - про відмову у задоволенні позову та в розподілі судових витрат або прийняти рішення про зменшення їх розміру до нуля гривень.

8. Одночасно ТОВ "Діброва" звернулося до суду апеляційної інстанції із клопотаннями про поновлення строку на звернення з апеляційними скаргами, посилаючись на те, що зазначений строк пропущений через те, що копію оскаржуваних судових рішень відповідач не отримував у зв`язку з тимчасовою окупацією місця ведення підприємством діяльності та фізичною неможливістю такого отримання.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

9. Східний апеляційний господарський суд ухвалами від 15.11.2023 повернув без розгляду апеляційні скарги ТОВ "Діброва" на рішення Господарського суду Луганської області від 09.11.2022 та додаткове рішення від 29.03.2023 на підставі п.1 ч.5 ст.260 ГПК.

10. Ухвали суду апеляційної інстанції містять однакову мотивацію, а саме:

- апеляційна скарга від імені ТОВ "Діброва" підписана адвокатом Бардіним І.С. - особою, яка не має права її підписувати;

- з відомостей державних реєстрів вбачається, що місцезнаходженням ТОВ "Діброва" є: 92500, Луганська область, Старобільський район, смт. Мілове, вул. Міловська, 68А, тобто тимчасово окупована територія України;

- з наданого адвокатом Бардіним І.С. ордеру про надання правничої (правової) допомоги ТОВ "Діброва" вбачається, що така правова допомога надається на підставі договору про надання правової допомоги від 06.10.2023 №06/10/2023;

- оскільки договір про надання правової допомоги від 06.10.2023 №06/10/2023 укладений між Адвокатським об`єднанням "Правота" (далі - АО "Правота") та ТОВ "Діброва", місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія України, то такий правочин є нікчемним в силу положень ст.13 Закону №1207-VII.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг, відзивів на касаційні скарги, інших заяв учасників справи

11. 04.12.2023 ТОВ "Діброва" через систему Електронний суд звернулося до Верховного Суду з окремими касаційними скаргами на ухвали Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023, в яких просить їх скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для подальшого розгляду.

12. На виконання вимог п.5 ч.2 ст.290 ГПК ТОВ "Діброва" навело у касаційних скаргах аргументи, що є аналогічними, зокрема зазначило таке:

- суд апеляційної інстанції застосував п.1 ч.5 ст.260 ГПК без врахування положень ст.59 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), ст.10 Закону "Про судоустрій і статус суддів", ст.16 ГПК, ч.1 ст.26 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ч.2 ст.13 Закону №1207-VII; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права;

- вказане застосування становить виключну правову проблему, оскільки стосується забезпечення права на професійну правничу допомогу особам, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, тобто можливості ними взагалі укладати договори про надання професійної правничої допомоги з адвокатом;

- право на професійну правничу допомогу гарантується; відповідні положення щодо обмеження господарської діяльності, передбачені ст.13 Закону №1207-VII, на укладення договорів про надання правничої допомоги не розповсюджуються;

- очевидно, що метою прийняття ст.13 Закону №1207-VII є обмеження саме господарської діяльності, а не діяльності, пов`язаної із укладанням договорів про правову допомогу;

- право особи на отримання професійної правничої допомоги ґрунтується на актах законодавства вищої юридичної сили, а саме ст.59 Конституції України та ст.6 Конвенції, а тому ст.13 Закону №1207-VII суперечить вказаним положенням в частині права особи на отримання професійної правничої допомоги та не могла бути застосована; підлягають застосуванню норми Конституції як норми прямої дії та ст.6 Конвенції, які гарантують право на професійну правничу допомогу.

13. 02.02.2024 надійшли відзиви ТОВ "Сателлит", в яких просило залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані ухвали - без змін.

14. У відзиві ТОВ "Сателлит" зазначило:

- надання послуг та їх отримання відповідачем за договором про надання правничої допомоги з адвокатським об`єднанням - є здійсненням господарської діяльності як адвокатським об`єднанням, так і відповідачем; адвокатське об`єднання та відповідач є суб`єктами господарювання;

- Закон №1207-VII не передбачає виключень для окремих видів господарської діяльності чи правочинів; положення ст.13 Закону №1207-VII є однозначними та чітко вказують на те, що правочини, укладені юридичною особою, яка не змінила місця реєстрації на підконтрольну Україні територію, є нікчемними;

- відповідач не перереєстрував своє місцезнаходження на підконтрольній Україні території, адже за ознаками, ймовірно, продовжує здійснювати господарську діяльність на непідконтрольній Україні території та перебуває на обліку в податкових органах держави-агресора та терористичних утворень;

- суд апеляційної інстанції застосуванням ч.2 ст.13 Закону №1207-VII в поєднанні з п.1 ч.5 ст.260 ГПК не порушував право відповідача на отримання правничої допомоги; це є наслідком неприведення відповідачем своєї господарської діяльності у відповідність до вимог законодавства;

- стаття 13 Закону №1207-VII відповідає положенням статей 17, 42, 59, 68 Конституції України та ст.6 Конвенції, а також численним міжнародним нормативно- правовим актам та зобов`язанням України, про які йдеться в преамбулі Закону №1207-VII;

- касаційні скарги ґрунтуються на підставах п.3 ч.1 ст.287 та абз.6 ч.2 ст.287 ГПК, а не п.3 ч.2 ст.287 ГПК, тому посилання відповідача на існування виключної правової проблеми є безпідставними;

- відповідач звернувся до апеляційного суду з апеляційними скаргами, підписаними директором відповідача, на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції повторно, за якими відкриті апеляційні провадження; вказане свідчить про те, що відповідач погодився з вимогами ст.13 Закону №1207-VII; інакше, правова позиція та поведінка відповідача, викладена в касаційній скарзі, є суперечливою, що є недопустимим та суперечить доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

15. 10.01.2024 надійшло клопотання ТОВ "Сателлит", яким просило постановити окрему ухвалу щодо порушення законодавства України: ТОВ "Діброва", ФГ "Криничне", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , - що містить ознаки кримінального правопорушення за статтями 110-2, 111-1, 111-2 Кримінального кодексу України (далі - КК); надіслати окрему ухвалу до Служби безпеки України та запросити надання відповіді про вжиті ними заходи.

16. В обґрунтування свого клопотання ТОВ "Сателлит" зазначило, зокрема таке:

- місцезнаходженням ТОВ "Діброва" є окупована територія; 25.11.2022 в ТОВ "Діброва" відбулась зміна керівника, а саме ОСОБА_1 став його керівником замість ОСОБА_3 ; проте відповідач не змінив юридичної адреси на підконтрольну Україні територію; відповідач перебуває на обліку в податкових органах держави-агресора та терористичних утворень з 29.11.2022; ТОВ "Діброва" та ФГ "Криничне", керівники та засновники яких є членами однієї сім`ї Батирсултанових, можуть займатися ворожою діяльністю проти безпеки держави Україна;

- дії керівництва та власників ТОВ "Діброва" та ФГ "Криничне" можуть містити ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 110-2, 111-1, 111-2 КК; відповідно до ч.2 ст.216 Кримінального процесуального кодексу України слідчі органи безпеки здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених вказаними нормами КК;

- невиключно, що кошти, стягненню яких намагається перешкоджати ТОВ "Діброва", можуть бути використані для фінансування господарської діяльності підприємства на тимчасово окупованій території України, що призведе до сплати податків до бюджету окупантів та терористичних утворень.

17. 24.01.2024 надійшли заперечення ТОВ "Діброва" проти клопотання позивача від 10.01.2024, в яких скаржник просить визнати таке клопотання ТОВ "Сателлит": (1) зловживанням процесуальними правами та повернути його заявнику без розгляду, та (2) втручанням в діяльність судді, у зв`язку з чим просить звернутись із відповідним повідомленням про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя для вжиття заходів в межах компетенції.

18. ТОВ "Діброва" мотивувало свої заперечення таким:

- єдиним чинним керівництвом ФГ "Криничне" є його керівник - ОСОБА_1 та кінцевий бенефіціарний власник - ОСОБА_5 , а керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Діброва" є ОСОБА_1 ; вказані особи не вчиняли жодних дій самостійно чи через третіх осіб щодо можливої реєстрації юридичної особи з аналогічною назвою (чи перереєстрації) у органах російської федерації; відомості щодо керівників ФГ "Криничне" та ТОВ "Діброва" за українським та російськими реєстрами відрізняються;

- після 24.02.2022 керівництво ФГ "Криничне" не відвідувало непідконтрольну Україні територію чи територію російської федерації, та не здійснювало господарської діяльності поза підконтрольною Україні територією, а тим паче - на територіях російської федерації; у квітні 2022 року усі працівники ФГ "Криничне" та ТОВ "Діброва" були звільнені в установленому законодавством порядку; ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_1 та іншими членами родини проживала в м. Харкові до 03.03.2022, після чого у зв`язку із загостренням ситуації у м. Харкові усі переїхали в селище Солотвино Закарпатської області, де проживали до червня 2022 року, після чого переїхали до м. Києва;

- 09.09.2022 ОСОБА_5 уклала шлюб із ОСОБА_6 , у зв`язку з чим з 09.09.2022 змінила своє прізвище на прізвище чоловіка - ОСОБА_5, чого не було відомо зловмисникам під час проведення реєстраційних дій на непідконтрольній Україні території та/або в реєстрах держави агресора, що начебто вчинялися 14.07.2023 або в будь-яку іншу дату, адже в наданих виписках фігурує попереднє прізвище ОСОБА_7 - ОСОБА_2, яке змінене 09.09.2022 разом зі зміною усіх паспортних документів; чоловік ОСОБА_5 є військовослужбовцем Збройних Сил України, що спростовує звинувачення його дружини у колабораційній діяльності; керівництво ФГ "Криничне" та ТОВ "Діброва" активно підтримує Збройні Сили України;

- обставина щодо нездійснення реєстрації місцезнаходження ТОВ "Діброва" на території України є суб`єктивним правом відповідача, реалізація якого залежить від питання спроможності/неспроможності підприємства відновити господарську діяльність на території Україні, враховуючи знаходження основних виробничих потужностей (землі) на непідконтрольній Україні території; така обставина знаходиться поза межами будь-якого інтересу ТОВ "Сателлит" та не підтверджує необґрунтованих підозр та роздумів позивача;

- подання клопотання ТОВ "Сателлит" з неправдивою інформацією щодо ФГ "Криничне" та ТОВ "Діброва" є тиском та впливом на суд задля забезпечення ухвалення рішення у справі на користь позивача; подання клопотання ТОВ "Сателлит" є зловживанням процесуальними правами, а тому воно підлягає залишенню без розгляду (посилається на ч.1 ст.41, частини 3, 4 ст.43 ГПК, ст.13 ЦК, постанови Верховного Суду від 18.10.2021 у справі №299/3611/19, від 14.09.2022 у справі №127/27593/21).

19. 29.02.2024 від ТОВ "Сателлит" надійшло клопотання про закриття касаційного провадження, яке мотивоване тим, що касаційна скарга була підписана шляхом накладення електронного цифрового підпису директора та печатки ТОВ "Діброва" в системі Електронний суд; КНЕДП "MASTERKEY" ТОВ "АРТ-МАСТЕР" (ЄДРПОУ 30404750) надав відповідь на адвокатський запит, в якій підтвердив, що сертифікати печатки ТОВ "Діброва" та підпису його директора Батирсултанова М.Д. були сформовані на підставі Договору про надання електронних довірчих послуг від 10.11.2023, укладеного між ТОВ "АРТ-МАСТЕР" (ЄДРПОУ 30404750) та ТОВ "Діброва" (ЄДРПОУ 21832609); такий договір, на підставі якого були сформовані, перевірялись та підтверджувались вищевказані сертифікати печатки ТОВ "Діброва" та підпис його керівника - Батирсултанова М.Д., є нікчемним в силу ст.13 Закону №1207-VII.

20. 06.03.2024 від ТОВ "Діброва" надійшли заперечення на клопотання ТОВ "Сателлит" про закриття касаційного провадження, у яких зазначає:

- позиція позивача суперечить основній засаді господарського судочинства - доступу до правосуддя, адже за цією позицією відповідач ані через адвокатів, ані особисто не може брати участь у судочинстві;

- електронний цифровий підпис як результат отриманої роботи, наданої послуги не залежить від договору про його видачу; як кваліфікований електронний підпис, кваліфікований сертифікат електронного підпису, так і процес ідентифікації за допомогою електронного цифрового підпису не є правочином, а є результатом електронної довірчої послуги, тому не може бути визнаний недійсним чи нікчемним;

- цілями державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованій території є, зокрема, забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у передбаченому законом обсязі, а не обмеження прав відповідних осіб на правосуддя та справедливий суд;

- не будь-які правочини, а лише ті, які відносяться до економічної та господарської діяльності є нікчемними в силу ст.13 Закону №1207-VII; правовідносини з отримання електронного цифрового підпису не відносяться до економічної чи господарської діяльності, а є спрямованими на підписання документів відповідно до розвитку сучасних технологій; не можна тлумачити положення ст.13 Закону відокремлено від мети цього Закону (посилається на висновки Верховного Суду щодо принципу правової визначеності та тлумачення норм права, зокрема, правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням);

- Кабінет Міністрів України не прийняв окремої постанови щодо територій, визнаних тимчасово окупованими в умовах воєнного стану (після 24.02.2022); це є логічним, адже лінія фронту є динамічною;

- обмеження доступу до суду є недопустимим; однією із засад господарського судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду

21. Верховний Суд ухвалами від 12.01.2024 відкрив касаційне провадження у справі №913/768/21, розгляд касаційних скарг призначив у порядку письмового провадження, надав строк для надання відзивів на касаційні скарги до 02.02.2024 та витребував матеріали справи.

22. 06.02.2024 матеріали справи №913/768/21 надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо нікчемності договору на надання правничої допомоги

23. Суд апеляційної інстанції, встановив, що місцезнаходження ТОВ "Діброва" розташоване на тимчасово окупованій території, а тому, врахувавши приписи ч.2 ст.13 Закону №1207-VII, дійшов висновку, що договір про надання правової допомоги від 06.10.2023 №06/10/2023, укладений між АО "Правота" та ТОВ "Діброва" (далі також - Договір), є нікчемним. Зважаючи на такий висновок, суд апеляційної інстанції своїми ухвалами, що оскаржуються, повернув апеляційні скарги ТОВ "Діброва" на рішення Господарського суду Луганської області від 09.11.2022 та додаткове рішення від 29.03.2023 на підставі п.1 ч.5 ст.260 ГПК, адже вважав, що скарги підписані особою - адвокатом АО "Правота", яка не має права їх підписувати.

24. Скаржник з ухвалами суду апеляційної інстанції не погодився та, посилаючись на положення ст.59 Конституції України, ст.16 ГПК, ст.10 Закону "Про судоустрій і статус суддів", Конвенції та рішення Європейського суду з прав людини про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що договір про надання правової допомоги і право на професійну правничу допомогу гарантується, а відповідні положення щодо обмеження вказаного права, передбачені ст.13 Закону 1207-VII, на господарську діяльність не розповсюджуються. Вважає, що ст.13 Закону №1207-VII спрямована на обмеження саме господарської діяльності, а не діяльності, пов`язаної із укладанням договорів про надання правничої допомоги. Вважає, що апеляційні скарги ТОВ "Діброва" підписані уповноваженою особою (адвокатом АО "Правота"), а тому не було підстав для повернення судом апеляційної інстанції апеляційних скарг на підставі п.1 ч.5 ст.260 ГПК.

25. Верховний Суд погоджується з доводами скаржника з огляду на таке.

26. 15.04.2014 Верховна Рада України прийняла Закон №1207-VII.

27. У ст.13 цього Закону (у редакції, що діяла на момент укладення Договору) встановлені особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території.

28. Частина 2 цієї статті містить два абзаци. У абз.1 ч.2 ст.13 Закону №1207-VII встановлюється норма, згідно з якою здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

29. У абз.2 ч.2 ст.13 Закону №1207-VII визначено, що правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абз.2 ч.2 ст.215 ЦК.

30. Частина 1 ст.13 вказує, що положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 ч.1 ст.3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 ч.1 ст.3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені п.3 ч.1 ст.3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у п.3 ч.1 ст.3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

31. Відповідно до абзаців 1, 2 ст.1 Закону №1207-VII тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

32. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (п.1 ч.1 ст.3 Закон №1207-VII).

33. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації), починаючи з 07.04.2014. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

34. Згідно з ч.3 ст.1 Закону №1207-VII дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених п.3 ч.1 ст.3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

35. Кабінет Міністрів України своєю постановою від 06.12.2022 №1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією" установив, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

36. Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку (ст.93 ЦК).

37. Суд апеляційної інстанції встановив, що місцезнаходженням ТОВ "Діброва" є: 92500, Луганська область, Старобільський район, смт. Мілове, вул. Міловська, 68А.

38. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, Міловська селищна територіальна громада (UA44140070000058445) Старобільського району Луганської області є тимчасово окупованою територією з 24.02.2022.

39. Отже, положення Закону №1207-VII, зокрема особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території, визначені ст.13 вказаного Закону, розповсюджується на ТОВ "Діброва".

40. Верховний Суд неодноразово робив висновки щодо застосування ст.13 Закону №1207-VII.

41. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.11.2022 у справі №440/2831/19 зазначив таке:

"Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" та внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 01.07.2021 №1618-IX (набрав чинності 21.11.2021) в статтю 13 Закону №1207-VII внесені зміни, зокрема частину першу цієї статті викладено в новій редакції: "Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України".

Відповідно до змісту пояснювальної записки до законопроекту №1618-IX після прийняття Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" Радою ЄС запроваджено санкції проти Російської Федерації, а саме заборонено імпорт продукції з тимчасово окупованої території до країн ЄС, заборонені інвестиції, заборонено експорт певних товарів і технологій на таку територію та інше. Будь-які поставки товарів з окупованої території заборонені в Україні. Водночас в українському законодавстві залишається дозволеним, хоча і з обмеженнями, ведення господарської діяльності з тимчасово окупованою територією, що суперечить публічній позиції держави в сфері санкційної політики та політики невизнання. Прийняття зазначеного проекту сприятиме, зокрема усуненню обставин, які сприяють продовженню ведення господарської діяльності на тимчасово окупованій території.

Прийняття Закону №1618-ІХ підтвердило загальне невизнання державою легітимності підприємницької діяльності на окупованих територіях".

42. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, застосовуючи приписи ст.13 Закону №1207-VII, у постанові від 26.09.2023 у справі №913/527/21 дійшов такого висновку:

"6.24. Враховуючи наведене вище, а також зважаючи на застереження щодо застосування абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України, викладене в статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", колегія суддів дійшла висновку, що додатковий договір від 22.04.2014 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 20.04.2007 № 0420/03 є нікчемним в силу закону, а саме статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", тому відсутні підстави для визнання його недійсним. З огляду на зазначене, доводи скаржника в цій частині є обґрунтованими".

43. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу №910/3831/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в своїй ухвалі від 29.05.2023 також розглянув клопотання про здійснення процесуального правонаступництва, під час вирішення якого застосував приписи ст.13 Закону №1207-VII, зазначивши таке:

"43. На обґрунтування поданого клопотання заявник зазначає, що 02.06.2022 між ТзОВ "Луганськгаз Збут" та АО "Лекс груп" укладено договір відступлення права вимоги. […]

50. Надаючи оцінку доводам учасників справи щодо поданого клопотання про здійснення процесуального правонаступництва Верховний Суд приймає до уваги те, що 15.04.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Відповідно до долучених до клопотання про здійснення процесуального правонаступництва документів установлено, що договір відступлення права вимоги від 02.06.2022 та акт приймання-передачі документів до договору відступлення права вимоги від 10.04.2023 підписано ТзОВ "Луганськгаз збут" в особі директора Кравця М. М. та АО "Лекс груп" в особі голови Базилевського С. Б.

57. Водночас, юридичною адресою ТзОВ "Луганськгаз збут" на момент підписання договору та акта є: вул. Гагаріна, буд. 87, кім. 307, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93400.

58. Зазначена адреса також не змінилась станом на час подання та розгляду судом клопотання про здійснення процесуального правонаступництва, що не заперечувалось представником ТзОВ "Луганськгаз збут" у судових засіданнях.

59. Разом з тим, станом на дату підписання зазначеного договору (02.06.2023) Сєвєродонецька міська територіальна громада містилась в Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 30.05.2022, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 01.06.2022 № 105 чинного на момент укладення договору).

60. Поряд з цим, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 установлено, зокрема, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

61. Зокрема, у переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 міститься інформація, згідно якої датою виникнення можливості бойових дій на території Сєвєродонецької міської територіальної громади (UA44120110000010163) 25.06.2022.

62. З огляду на зазначене, станом на момент набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 - 02.03.2023 та на момент підписання акта приймання - передачі документів, які підтверджують право вимоги до АТ "Укртрансгаз" - 10.04.2023 Сєвєродонецька міська територіальна громада також перебувала і досі перебуває у тимчасовій окупації.

63. Таким чином, договір відступлення права вимоги від 02.06.2022 та акт приймання-передачі документів до договору відступлення права вимоги від 10.04.2023 підписано суб`єктом господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія.

64. З огляду на зазначене вище, суд відмовляє у задоволенні клопотання АО "Лекс груп" про здійснення процесуального правонаступництва на підставі приписів статті 215 ЦК України та статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з огляду на нікчемність договору стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія.

65. Посилання на положення постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 та Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, судом не приймаються до уваги, позаяк станом на дату підписання зазначеного договору (02.06.2023) Сєвєродонецька міська територіальна громада містилась в Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 30.05.2022, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 01.06.2022 №105 чинного на момент укладення договору).

66. До того ж сторонами в пункті 5.1 Договору відступлення права вимоги погоджено вступ його в дію з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/3831/22 про стягнення грошових коштів, яким є 02.03.2023 і на зазначену дату Сєвєродонецька міська територіальна громада містилась в переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309".

44. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 (пункти 25-26) послалася на вказану вище ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.05.2023 в частині розгляду клопотання АО "Лекс груп" про здійснення процесуального правонаступництва та результатів вирішення цього питання на підставі ст.13 Закону №1207-VII.

45. Отже, Верховний Суд у вказаних справах, застосовуючи положення ст.13 Закону №1207-VII, дійшов висновку, що господарська діяльність суб`єктів, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, знаходиться поза межами правового регулювання України, а вчинені ними правочини є нікчемними, а отже не створюють юридичних наслідків, тобто, не "породжують" (змінюють чи припиняють) цивільних прав та обов`язків.

46. Водночас, у жодній із зазначених справ не йшлося про договір надання правничої допомоги, у якому місцезнаходження на окупованій території мала сторона договору, що отримувала, а не надавала послуги.

47. Так, у справі №440/2831/19 вирішувалося питання щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень з мотивів безпідставності висновків контролюючого органу про нереальний характер господарських операцій позивача з контрагентами, які перебувають на непідконтрольній уряду України території.

48. У справі №913/527/21 предметом спору було стягнення грошових коштів (заборгованості) у зв`язку із неналежним виконанням кредитного договору. Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що додатковий договір від 22.04.2014 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 20.04.2007 є нікчемним в силу ст.13 Закону №1207-VII, оскільки відповідач (позичальник) знаходився на тимчасово окупованій території України.

49. У справі №910/3831/22 Верховний Суд відмовив у правонаступництві з мотивів того, що договір відступлення права вимоги від 02.06.2022 та акт приймання-передачі документів до договору відступлення права вимоги від 10.04.2023 підписано суб`єктом господарювання (первісним кредитором), місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія України.

50. Верховний Суд також звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 у розділі "Щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції" (пункти 121-127) розглянула заяву позивача - ТОВ "Луганськгаз збут" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану АО "Лекс груп", та вирішила її задовольнити повністю, стягнувши зі скаржника (відповідача) - Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь заявника 50 000,00 грн.

51. Вказані витрати ТОВ "Луганськгаз збут" підтвердило: договором про надання правової допомоги від 03.01.2022 №3; додатковою угодою від 02.05.2022 №1 до цього договору; актом приймання-передачі наданих послуг від 07.04.2023 (згідно з яким АО "Лекс груп" надало позивачу таку професійну правничу допомогу: вивчення та аналіз постанови Північного апеляційного господарського суд від 02.03.2023 у цій справі; розгляд та оцінка на предмет обґрунтованості касаційної скарги АТ "Укртрансгаз"; підготовка та подання до Касаційного господарського суду відзиву на касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз"; підготовка до участі та участь в судових засіданнях у Верховному Суді; підготовка та подання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу) (п.123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22).

52. Відповідно до вступної частини постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 інтереси позивача представляла адвокат Коваленко М.О., яка діяла, зокрема на підставі договору про надання правової допомоги від 03.01.2022 №3 відповідно до умов, визначених додатковою угодою від 02.05.2022 №1.

53. Наведене вказує на те, що Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи та вирішення питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу не застосувала аналогічний підхід, що й в ухвалі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 29.05.2023, та не визнала вказану додаткову угоду від 02.05.2022 №1 нікчемною на підставі ст.13 Закону №1207-VII.

54. Хоча у цій справі Велика Палата Верховного Суду не сформувала правовий висновок щодо застосування ч.2 ст.13 Закону №1207-VII до договору про надання правничої допомоги, який укладений адвокатом з підприємцем, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія України, але водночас в ухваленому судовому рішенні не вказала й про нікчемність такого договору, а навпаки - допустила у цій справі адвоката до представництва сторони, місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія України, та компенсувала стороні витрати на правничу допомогу, одним із доказів понесення яких був цей договір.

55. Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від зазначеної позиції Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

56. Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

57. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст.2 Господарського кодексу України).

58. Стаття 13 Закону №1207-VII має назву "Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території", втім у ч.2 ст.13 вживається термін саме господарська діяльність.

59. Отже, можна дійти висновку, що положення ч.2 ст.13 Закону №1207-VII поширюється на договори, які укладаються суб`єктом господарювання при здійсненні ним господарської діяльності, тобто у випадках, коли він реалізує продукцію, виконує роботи, надає послуги.

60. За договором надання правничої допомоги ТОВ "Діброва" не надає послуги, а навпаки - отримує правничу допомогу від адвокатського об`єднання, тобто є споживачем послуги.

61. Втім, ТОВ "Діброва" є господарським товариством, суб`єктом господарської діяльності, тому, як слушно зазначає позивач у відзиві на касаційну скаргу, презюмується, що всі договори, які укладає суб`єкт господарської діяльності, пов`язані зі здійсненням ним підприємницької (господарської) діяльності, бо саме для цього і було створене це товариство.

62. Водночас право особи на справедливий суд та отримання правничої допомоги передбачено Конституцією України та Конвенцією.

63. Відповідно до ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

64. Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

65. Згідно зі ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

66. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (ст.129 Конституції України).

67. Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права (рішення Конституційного Суду України у справі від 12.04.2012 №9-рп/2012).

68. Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

69. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.2 ст.2 ГПК).

70. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (ч.3 ст.2 ГПК).

71. Частини 1 та 2 ст.4 ГПК передбачають, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

72. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку (частини 5, 7 ст.4 ГПК).

73. Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (ст.131-2 Конституції України).

74. Подібні положення закріплено у ст.10 Закону "Про судоустрій і статус суддів".

75. Статтею 16 ГПК передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

76. Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (ч.1 ст.56 ГПК).

77. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.58 ГПК).

78. Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (ч.1 ст.26 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

79. Договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

80. Відповідно до частин 1, 3 ст.27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

81. Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (ч.5 ст.27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

82. Згідно з ч.1 ст.11 ГПК, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

83. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.2 ст.11 ГПК).

84. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (ч.3 ст.11 ГПК).

85. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (ч.4 ст.11 ГПК).

86. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України (частини 7, 8 ст.11 ГПК).

87. Відповідно до ст.17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

88. Скаржник зазначає, що ЄСПЛ звертав увагу, що невід`ємною частиною права на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції, є право на правову допомогу. ЄСПЛ вважає, що будь-яка особа має право скористуватися правовою допомогою і держава має гарантувати дотримання цього права.

89. Питання надання правової допомоги згідно ст.6 Конвенції розглядається, зокрема, у контексті права на доступ до суду та принципу "рівної зброї" (equality of arms). Останнє передбачає, що сторона судового процесу не повинна бути позбавлена можливості ефективно представити свою позицію у суді, а також їй має бути надана змога представити свою позицію нарівні із протилежною стороною. Пункт 1 ст.6 Конвенції надає державі вільний вибір засобів, які будуть використані для гарантування учасникам судового процесу цих прав. Одним із таких засобів є інститут правової допомоги (рішення від 15.02.2005 у справі "Steel and Morris v. the United Kingdom", заява №68416/01).

90. Статтею 13 ГПК передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

91. Отже, Верховний Суд погоджується зі скаржником, що право особи на справедливий суд ґрунтується на законодавчих актах вищої юридичної сили, а саме Конституції України та Конвенції.

92. Верховний Суд погоджується також з доводами, що необґрунтованим є обмеження права особи на отримання професійної правничої допомоги з тих підстав, що місцезнаходження чи місце проживання останньої в умовах війни опинилося в окупації, особливо враховуючи динамічну зміну лінії фронту та переліку окупованих/деокупованих територій.

93. Чинне процесуальне законодавство не забороняє таким особам виступати як позивачами, так і відповідачами в суді, тобто визнає їх процесуальну правоздатність.

94. Ситуація, за якої позивач за власною ініціативою звертається до суду з позовом до відповідача та при цьому вимагає позбавити (обмежити) відповідача у можливості користуватися правничою допомогою та отримати доступ до передбачених законом електронних сервісів, зокрема користуватися електронним кабінетом, направляти до суду процесуальні документи, скріплені електронним цифровим підписом, призведе до порушення наведених норм Конституції України, ГПК та основних засад господарського судочинства, зокрема принципу змагальності.

95. Враховуючи наведене, Верховний Суд відхиляє також клопотання ТОВ "Сателлит" про закриття касаційного провадження, оскільки у цьому випадку укладення договору про надання електронних довірчих послуг між ТОВ "АРТ-МАСТЕР" та ТОВ "Діброва" стосується можливості відповідача користуватися передбаченими процесуальним законодавством електронними сервісами (електронним кабінетом, відеоконференціями тощо), тобто реалізації скаржником його конституційного та конвенційного права на доступ до правосуддя.

Щодо постановлення окремої ухвали

96. Відповідно до положень частин 1, 11 ст. 246 ГПК, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.

97. Окрема ухвала суду у розумінні положень ст.246 ГПК є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Тобто за своєю суттю окрема ухвала є формою реагування суду на виявлені порушення вимог законодавства та інструментом для їх усунення шляхом надання відповідних звернень особі/особам, до компетенції та/або обов`язку яких відноситься усунення виявлених порушень.

98. Разом з тим, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у п.47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №171/2124/18, у п.72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі №521/18287/15-ц, постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №906/344/21). Окрім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №750/3192/14).

99. Верховний Суд дослідивши доводи позивача, викладені у клопотанні про винесення окремої ухвали, зазначає, що у Суду відсутні можливості та повноваження перевірити обставини, та надані на їх підтвердження докази, викладені у клопотанні, а тому колегія суддів не має підстав для постановлення окремої ухвали, передбаченої ст.246 ГПК. Водночас позивач не позбавлений права на звернення до правоохоронних органів з відповідною заявою, за наявності в нього інформації, підтвердженої відповідними доказами, щодо обставин, викладених у клопотанні.

100. За наведених обставин, Верховний Суд залишає без задоволення клопотання позивача про необхідність постановлення окремої ухвали щодо керівництва ТОВ "Діброва".

Щодо звернення з повідомленням про втручання в діяльність судді та щодо зловживання позивачем процесуальними правами

101. Скаржник у своїх запереченнях проти клопотання ТОВ "Сателлит" від 10.01.2024 щодо постановлення окремої ухвали зазначив, що єдиною метою вказаного клопотання є позапроцесуальний і протизаконний тиск на суд через маніпулювання емоційним станом від війни, з метою схиляння до прийняття бажаного для себе рішення. На це також вказує неприхована позиція позивача, яка полягає у тому, що прийняття рішення на користь ФГ "Криничне" та ТОВ "Діброва" - це сприяння державі агресору. Саме ж клопотання скаржник вважає необґрунтованим, таким, що містить завідомо неправдиву інформацію (наклеп), зміст якого не стосується справи.

102. Зважаючи на вказане, скаржник просить звернутись із відповідним повідомленням про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя для вжиття заходів в межах компетенції.

103. Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність та недоторканність судді гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім`ї.

104. Згідно зі ст.6 Закону "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду забороняється та тягне за собою відповідальність, установлену законом.

105. Статтею 48 Закону "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що незалежність судді забезпечується недоторканністю та імунітетом судді; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту. Крім того, вказаною нормою встановлено обов`язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, а також фізичних і юридичних осіб та їх об`єднань поважати незалежність судді і посягати на неї.

106. Відповідно до ч.4 ст.48 Закону "Про судоустрій і статус суддів" суддя зобов`язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора.

107. Верховний Суд, дослідивши доводи скаржника, зазначає, що не вбачає і не розцінює клопотання позивача ТОВ "Сателлит" від 10.01.2024 як втручання у здійснення правосуддя та вплив на безсторонність колегії суддів, а тому не вважає за необхідне звертатися до Вищої ради правосуддя з відповідним повідомленням на підставі ч.4 ст.48, п.9 ч.7 ст.56 Закону "Про судоустрій і статус суддів", тому таке клопотання відповідача Суд залишає без задоволення.

108. Також, однією із основних засад господарського процесу є неприпустимість зловживання процесуальними правами, закріплена у п.11 ч.3 ст.2 , ст.43 ГПК.

109. Відповідно до п.5 ч.5 ст.13 ГПК суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

110. У ст.43 ГПК закріплено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом, зокрема ч.3 ст.43 ГПК.

111. Однак скаржник не довів того, що питання, щодо якого подано клопотання від 10.01.2024, було раніше вирішено судом та що воно спрямоване на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

112. Враховуючи зазначене та з огляду на необґрунтованість тверджень, що клопотання позивача від 10.01.2024 є втручанням у здійснення правосуддя, Верховний Суд відхиляє також доводи про те, що подання цього клопотання є зловживанням процесуальними правами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

113. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

114. За змістом ст.308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, в тому числі, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

115. Згідно із ч.6 ст.310 ГПК підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

116. Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконних ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.

117. Тому ухвали Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 підлягають скасуванню, а справа - направленню до цього суду на стадію вирішення питання про наявність або відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження.

Судові витрати

118. Враховуючи, що справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" задовольнити частково.

2. Ухвали Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі №913/768/21 скасувати.

3. Справу №913/768/21 направити до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про наявність або відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді С. Бакуліна

В. Студенець