Ухвала

від 28.03.2024 по справі 615/782/22

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 року

м. Київ

справа № 615/782/22

провадження № 51-1561 ск 24

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянула касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Нововодолазького районного суду Харківської області від 14 вересня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року і

встановила:

вироком Нововодолазького районний суд Харківської області від 14 вересня 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який має середню освіту, не одружений, не працює, має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; у силу приписів статті 89 Кримінального кодексу України раніше не судимий, зареєстрований та проживав до моменту затримання за адресою: АДРЕСА_1 ; визнаний винуватим та засуджений за:

- ч. 3 ст. 152 КК України до 10 (десяти) років позбавлення волі;

- ч. 3 ст.153 КК кодексу України до 6 (шести) років позбавлення волі.

У силу приписів ч. ч. 1 та 2 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно суд визначив до відбування покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 19 лютого 2024 року залишив апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_5 без задоволення, вирок місцевого суду без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості відносно неповнолітньої особи за обставин, детально викладених у вироку.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, доводи якої аналогічні тим, що наведені в були стороною захисту в апеляційній скарзі, захисник ОСОБА_4 не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, вказує на неповноту та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що: місцевий суд, у порушення вимог ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), не надав об`єктивну оцінку доказам, не вірно встановив фактичні обставини справи та порушив принцип презумпції невинуватості; винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не доведена поза розумним сумнівом; судово-медичні експертизи не надали відповіді на поставлені запитання; сукупний аналіз доказів викликає обґрунтовані сумніви в достовірності показів неповнолітньої потерпілої; стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів скоєння кримінальних правопорушень засудженим ОСОБА_5 ; обвинувачення ґрунтується на припущеннях. Апеляційний суд у порушення вимог КПК України допустив неповноту судового розгляду: не допитав потерпілу, її законного представника та свідка - матір потерпілої, а тому ухвала апеляційного суду є невмотивованою та не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Мотиви Суду

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї судові рішення та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є:

1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;

2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить дати окремим доказам іншу оцінку з точки зору їх належності та достовірності, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Натомість вказані обставини, на які посилалася сторона захисту в апеляційній скарзі, аналогічні тим, що наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, не встановив порушень, передбачених статтями 410, 411 КПК України, залишив вирок без змін, зазначив мотиви ухвалення свого рішення. Тому колегія суддів Верховного Суду переглядає судові рішення з огляду на ті фактичні обставини кримінального провадження, які були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до

ст. 94 цього Кодексу.

За вимогами ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Згідно з положеннями ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Водночас кримінальний процесуальний закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Колегія суддів звертає увагу, що суть більшості доводів касаційної скарги захисника зводиться до тверджень про незаконність і необґрунтованість висновків судів у частині визнання ОСОБА_5 винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 94 КПК України, не надав об`єктивну оцінку доказам, не вірно встановив фактичні обставини справи, а також не дотримався принципу презумпції невинуватості та того, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не доведена поза розумним сумнівом.

Пунктом 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.

Згідно із ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Такий конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК України), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК України). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може висновуватись із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Цей стандарт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано.

Крім того, слід звернути увагу, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 грудня 2020 року, справа № 728/578/19; від 20 жовтня 2021 року, справа № 759/14119/17).

У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 3 ст. 153 КК України, ґрунтуються на зібраних у справі доказах, які детально наведені у вироку та відповідають фактичним обставинам справи, досліджених у ході судового розгляду та оцінених судом з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та їх взаємозв`язку.

Зі змісту рішення суду першої інстанції убачається, що в судовому засіданні безпосередньо у встановленому законом порядку суд першої інстанції допитав обвинуваченого ОСОБА_5 ; потерпілу ОСОБА_8 , свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .

Суд указав, що показання вищезгаданих осіб не суперечать один одному, а повністю узгоджуються і доповнюють показання потерпілої, що спростовує аргументи обвинуваченого про те, що його оговорив той чи інший свідок. Критично поставився до посилань сторони захисту на те, що неповнолітня потерпіла транслює позицію її законного представника, якою керують мотиви особистої помсти обвинуваченому, оскільки жодного належного та допустимого доказу щодо цього в матеріалах провадження не має.

Крім цього, слушно послався на практику Верховного Суду, який у своїй постанові констатував, що стан алкогольного чи іншого сп`яніння жертви, її поведінка до події, моральне обличчя потерпілої особи та спосіб життя, аморальна чи віктимна її поведінка не виключають кримінальної відповідальності за статтею 152 Кримінального кодексу України (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року, справа № 129/2841/14-к).

Також, суд указав, що не вважає показання ОСОБА_5 доволі правдивими, вони не узгоджуються повністю із матеріалами провадження та дослідженими доказами у їх сукупності, спростовуються речовими, письмовими доказами та показаннями не тільки неповнолітньої потерпілої, але й свідків, визнаних судом правдивими, оскільки інше поза розумним сумнівом не доведено сторонами провадження. Суд критично оцінив показання ОСОБА_5 та надав перевагу показанням неповнолітньої потерпілої, які повністю узгоджуються з усіма іншими дослідженими судом доказами у їх сукупності.

Крім того, покладаючи в основу вироку показання неповнолітньої потерпілої, надані безпосередньо у судовому засіданні, суд зауважив, що вони не тільки логічні та послідовні, а й узгоджуються з висновком комісійної судово-психологічної експертизи, а також з іншими доказами у справі. А саме:

- висновком експерта № 09-357/2022 від 18 травня 2022 року Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, яким встановлено, що на момент огляду у ОСОБА_8 будь-яких зовнішніх тілесних ушкоджень або їх слідів на тілі встановлено не було. При огляді зовнішніх статевих органів анатомічна цілісність дівочої пліви порушена, вона має сформовані рубчики, що є наслідком загоєння розривів сполучної тканини, давність утворення яких складає понад два тижня до моменту огляду. Із наданої медичної карти амбулаторного хворого № 07/128 на ім`я ОСОБА_8 відомо: «запис від 16 травня 2022 року лікар дитячій гінеколог КНП «Валківська ЦРЛ» скарги на гіперемію шкіряних покривів навколо полових губ, рясні виділення з полових шляхів. Піхвові слизові оболонки гіперемовані, стінки рясно вкриті вагінальним виділенням жовто-білого кольору. Шийка матки не візуалізується, дівоча пліва не візуалізується. Своди піхви густо вкриті пінистими вагінальними виділеннями. Матка та придатки безболісні при пальпації, матка та придатки звичайних розмірів, безболісні, рухомі. Виділення жовто-білі, пінисті, з неприємним запахом, рясні. Діагноз: бактеріальний вагіноз, тріхомоніаз під питанням». Згідно наданої документації та огляду лікаря-гінеколога для достовірного діагностування та встановлення характеру запальних змін, що мають місце у ОСОБА_8 , необхідно проведення бактеріологічного дослідження вмісту піхви;

- висновком комісійної судово-психологічної експертизи № 11750 від 14 липня 2022 року Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» установлено, що безпосередня залежність дівчини від співмешканця матері та життєвих обставин, вікові та індивідуальні-психологічні особливості потерпілої, а також бездіяльність дорослих на повідомлення неповнолітньої ОСОБА_20 у віці 13 років про факт її розбещення призвело до подальшого негативного для дитини розвитку подій (систематичного примушування неповнолітньої дитини задовольняти сексуальні потреби співмешканця матері з грудня 2020 року по 08.05.2022 року. Й на підставі синтезу проміжних результатів експерти прийшли до висновків, що неповнолітня ОСОБА_8 має наступні індивідуально-психологічні особливості: нормативний рівень розумового розвитку і функціонування психічних процесів (пам`яті, уваги, мислення, сприйняття) у межах вікової норми, нестійку занижену самооцінку (невпевненість у собі, підсвідоме почуття власної неповноцінності), орієнтування на свій внутрішній світ, вибірковість у міжособистому спілкуванні, замкненість, стриманість у прояві емоцій, делікатність, скромність, сором`язливість, боязкість, поступливість (легко піддається впливу), доброзичливість, врівноваженість, нерішучість та деяку інертність у прийнятті рішень, чутливість по відношенню до різних нюансів впливу середовища, схильність до скептицизму, підвищену тривожність. Соціальна поведінка характеризується орієнтуванням на авторитет більш сильної особистості, піддатливість до реального чи уявного тиску людини або групи (що виявляється у зміні поведінки і настанов у відповідність до раніше не поділюваної позиції). У найскладніших життєвих ситуаціях для неї характерна пасивна поведінкова стратегія, що полягає у втечі від вирішення проблем. ОСОБА_8 до надмірного фантазування не схильна. У межах наданих на дослідження матеріалів неповнолітня потерпіла виходячи з рівня її розумового розвитку, вікових, індивідуально-психологічних особливостей і емоційного стану, що досліджується, була здатна розуміти сексуальний характер вчинюваних із нею дій, але не була здатна в повній мірі до розуміння їх соціального значення, та здійснення ефективного опору.

Під час проведення судового засідання у суді першої інстанції ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав та заперечував свою причетність до інкримінованих йому злочинів, та пояснив, що неповнолітня потерпіла транслює позицію її законного представника, якою керують мотиви особистої помсти обвинуваченому, оскільки жодного належного та допустимого доказу щодо цього в матеріалах провадження не має.

Як убачається із судових рішень, з протоколу огляду відео, складеного 26 травня 2022 року старшим слідчим слідчого відділу ВП № 1 Богодухівського РВП ГУ НП в Харківській області ОСОБА_21 в період часу з 16 години 55 хвилин по

17 годину 01 хвилину у присутності двох понятих, слідчий відтворив відеозапис телефонної розмови, що відбувалась за місцем мешкання Майданнікових

08 травня 2022 року за участі ОСОБА_8 та чоловіка на ім`я « ОСОБА_5 » на гучному зв`язку, що мовив з абоненту «мамуля». Відповідно до змісту розмови, що між ними відбулась, зафіксовано, що чоловік запрошує потерпілу до себе у гості, не заперечує, що вживає спиртні напої, наполягає, що якщо не прийде вона, то тоді до неї прийде він, просить перестати писати на нього, фіксує, що не дасть їм грошей, перепрошує, чи не пишіть вона їх розмову, зауважує, що ще не вбив її матір, яка під час розмови у вбиральні, та стверджує, що пить вони будуть із її матір`ю поки не вирішиться «оте питання», яке саме, вона сама повинна розуміти.

Варто зауважити, що всі учасники судового процесу пересвідчились, що відображений у протоколі огляду відеозапису від 26 травня 2022 року хід розмови знайшов своє повне відтворення на відеозапису. Під час перегляду відеозапису жодних заперечень, зауважень та коментарів не надходило. Сторона захисту не заперечувала та не спростовувала той факт, що чоловіком у розмові є саме обвинувачений. Крім того, слід зауважити, що розмова була натягнута, вбачається, що обидва її учасника розмовляють напружено та обережно, думаючи, що говорити. Кожен з них не є відвертим та розуміє, що наявне приховане питання, яке слід вирішити їм у трьох, тобто ОСОБА_5 , потерпілій та її матері, за який він гроші надавати не буде, натомість, пересвідчується та боїться, що їх розмову пишуть, а тому лише натякає на питання, проте не говорить прямо.

Суд першої інстанції позицію ОСОБА_5 про невизнання винуватості оцінив критично, зазначивши при цьому, що його вина у вчиненні кримінальних правопорушень є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом», підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні. Дії ОСОБА_5 відповідають складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 153 і частиною 3 статті 152 Кримінального кодексу України, та правильно кваліфіковані як:

- сексуальне насильство щодо неповнолітньої особи, тобто вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов`язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи, щодо неповнолітньої особи;

- зґвалтування неповнолітньої особи, вчинене особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 153 Кримінального кодексу України, тобто вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди неповнолітньої потерпілої особи, особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 153 Кримінального кодексу України;

- зґвалтування неповнолітньої особи, вчинене повторно особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 153 Кримінального кодексу України, тобто вчинення повторно дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди неповнолітньої потерпілої особи, особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 153 Кримінального кодексу України.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, зазначив, що докази по справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84-86 КПК України, оцінені судом згідно із ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи захисника про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 3 ст.153 КК України.

Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції, не дослідив письмові докази та не провів допит учасників судового розгляду, Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Водночас, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком апеляційного суду.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що оскарження висновку суду апеляційної інстанції про незаконність вироку внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також про надання переваги одним доказам над іншими вказує на те, що захисник просить надати іншу оцінку доказам у кримінальному провадженні, що не є підставою для перегляду судових рішень судом касаційної інстанції.

Решта доводів касаційної скарги захисника висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Таким чином, на переконання колегії суддів касаційного суду, під час апеляційного розгляду, суд перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 та надав на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів.

Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Що стосується клопотання захисника ОСОБА_23 про здійснення судового розгляду в режимі відеоконференцзв`язку, то в силу ст. 430 КПК України, таке питання вирішується судом після відкриття касаційного провадження.

З огляду на зазначене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог

п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Ураховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

постановила:

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Нововодолазького районного суду Харківської області від 14 вересня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3