Постанова

від 27.03.2024 по справі 136/660/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/660/18

Провадження № 22-ц/801/1/2024

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Денишенко Т. О.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 рокуСправа № 136/660/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Денишенко Т.О.,

суддів Рибчинського В.П., Голоти Л.О.,

за участі секретаря судових засідань Різник Д. С., переглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, у залі судових засідань апеляційного суду, цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 про визнання права власності на майно у порядку

спадкування за законом,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 січня 2019 року, ухвалене у приміщенні суду у м. Липовець Вінницької області за головування судді Кривенка Д. Т.,

У С Т А Н О В И В:

18 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася у Липовецький районний суд Він-ницької області з позовом до Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області про визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік пози-вачки ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на на-лежне йому майно. ОСОБА_1 є спадкоємицею першої черги, своєчасно звернулася до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав на майно померлого. Окрім неї спадкоємцями першої черги були діти: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які в установленому порядку відмовилися від спадщини на користь матері, позивачки. За життя ОСОБА_4 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 його матері ОСОБА_8 відкрилася спадщина на належну їй згідно із державним актом на право приватної власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711 земельну ділянку розміром 3,9943 га, яку вона заповіла своєму сину ОСОБА_4 . Останній після смерті матері спадщину прийняв, своєчасно звернувшись до нотаріуса із відповідною заявою. У даний час позивачка не може реалізувати свої спадкові права після смерті чоловіка на вказану земельну ді-лянку, оскільки 16 березня 2018 року постановою приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,9943 га у межах згідно з планом, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, з цільовим призначенням для ведення особистого селянсько-го господарства, розташовану на території Костянтинівської сільської ради Липовець-кого району Вінницької області, з підстав неможливості ідентифікувати зазначенеу заповітіспадкове майнота черезвідсутність оригіналуправовстановлюючого доку-менту.За такихобставин ОСОБА_1 просила судвизнати занею правовласності упорядку спадкуванняза законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 подружжя ОСОБА_4 на земельну ділянку, розташовану натериторії Костянтинівськоїсільської радиЛиповецького районуВінницької області, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, із цільовим призначенням для ведення особистого селянсь-кого господарства, площею 3,9943 га, що належала ОСОБА_8 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711.

Ухвалами Липовецького районного суду Вінницької області від 24 травня та 18 червня 2018 року, відповідно, замінений неналежний відповідач Костянтинівська сільська рада Липовецького району Вінницької області на належного відповідача ОСОБА_2 , до участі у справі залучена співвідповідачка ОСОБА_3 .

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 09 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволений частково, за нею визнано право власності на 9/10 частки земельної ділянки з кадастровим номером 0522282800:04:000:5628, пло-щею 3,9943 га, цільовим призначення для ведення особистого селянського господар-ства, розташованої на території Костянтинівської сільської ради, згідно із державним актом на право власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711 у по-рядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 ( по тексту рішення ). У решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто у рівних частках з відповідачів на користь позивачки судовий збір у розмірі 970,00 гривень.

Не погоджуючись із ухваленим 09 січня 2019 року судом першої інстанції рішенням, відповідачка ОСОБА_3 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане рішення скасувати у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 9/10 частки земельної ділянки у порядку спадкування за законом, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Скаржниця вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим без з`ясування усіх обставин спра-ви, за невідповідності висновків суду обставинам справи та дослідженим доказам, із грубим порушенням норм матеріального, процесуального права. ОСОБА_3 за-значає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вийшов за межі позовних вимог, визнавши право власності за ОСОБА_1 у порядку спадкування після смер-ті ОСОБА_8 , а не ОСОБА_4 як просила позивачка. При цьому, надаючи правову оцінку заповіту ОСОБА_8 від 21 січня 2005 року, суд першої інстанції, на думку скаржниці, не звернув увагу, що вона заповідала ОСОБА_4 земельну частку ( пай ), а не земельну ділянку; судом не досліджений сам державний акт на право власності на землю, не з`ясовано чи було зареєстрованим право власності Полі- ОСОБА_9 у встановленому порядку. Суд застосував до спірних правовідносин норми статті 392 ЦК України, що не підлягають застосуванню у даному випадку, допустив порушення норм процесуального права щодо оформлення судового рішення та реалізації принципу змагальності сторін.

28 лютого 2019 року до апеляційного суду надійшов відзив позивачки ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, у якому вона зазначає, що апеляційна скарга не містить жодних законних підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, вважає скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду ухваленим за наявними у справі матеріалами, витребуваними доказами. Вказує, що судом першої інстанції повністю досліджені матеріали справи, зокрема й спадкові справи, заповіт ОСОБА_8 , який залишається не зміненим та чинним, а також державний акт на право приватної власності на землю, що вказане у його змісті. ОСОБА_1 просить апеляційну скар-гу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою апеляційного суду від 20 березня 2019 року було задоволене клопо-тання особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідачки ОСОБА_3 та за зго-дою решти учасників справи зупинене у ній провадження до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 136/389/ 19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області про визнання заповіту недійсним. Рішення Іллінецького районного суду Вінницької об-ласті від 01 листопада 2023 року у вказаній справі про відмову у задоволенні позову згідно із постановою Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2024 року набрало законної сили, через що ухвалою апеляційного суду від 18 березня 2024 року у цій цивільній справі поновлене провадження, вона призначена до апеляційного перегляду по суті на 27 березня 2024 року, 13.00 годину.

У судове засідання апеляційного суду 27 березня 2024 року сторони у справі, їхні представники не з`явилися з невідомих причин. Позивачка, відповідач ОСОБА_2 будь-яких заяв з приводу перегляду справи апеляційному суду не подавали. Скаржниця ОСОБА_3 25 березня 2024 року подала власноручно написану зая-ву, у якій просить відкласти перегляд справи на іншу дату, проте жодних поважних причин для цього не вказала, у зв`язку із чим колегія суддів не убачає законних під-став для задоволення такої не умотивованої, належно не обгрунтованої заяви, котра через зазначене не може бути задоволена. Беручи до уваги, що усі без винятку учас-ники справи завчасно, в установленому порядку повідомлені про місце, день та час розгляду справи, про що свідчать додані до матеріалів справи рекомендоване повідомлення про вручення повістки ОСОБА_1 , власне сама заява особи, яка подала апеляційну скаргу, та трекінг перевірки статусу відстеження вручення судової повістки ОСОБА_2 , керуючись нормами статті 372 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду ухвалила розглянути дану справу у порядку апеляційного провадження без участі сторін у справі, які за своїм вільним вибором не з`явилися у судове засідання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проана-лізувавши у сукупності наявні у ній докази, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення у межах доводів та вимогапеляційної скарги,апе-ляційнийсуд дійшоввисновку,що апеляційнаскарга ОСОБА_3 підлягає частковомузадоволенню.

Згідно з нормами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм проце-суального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і запере-чень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, воно є правильним, законним та справедливим, однак другий абзац його резолютив-ної частини текстуально викладений таким чином, що належить погодитися із до-водом апеляційної скарги стосовно визнання судом за позивачкою права власності на спірну земельну ділянку у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , хоча фактично йдеться про спадкування унаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Судом першої інстанції установлено та не оспорюється учасниками справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , про що 01 грудня 2014 року видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 . Після його смерті відкрилася спадщина. Правом на спадкування за законом скористалася спадкоємиця першої черги Полі- ОСОБА_10 як дружина спадкодавця, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 25 травня 1980 року серії НОМЕР_2 та поданою нею приватному нотаріусу Липовецького районного нотаріального округу Вінницької області Врублевській Ю.В. заявою від 25 травня 2015 року про прийняття спадщини. Діти спадкодавця ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 відмовилися від спадщини, висловивши свою волю у заявах, що містяться у матеріалах спадкової справи.

16 березня 2018 року постановою № 139/02-31 приватного нотаріуса Липовець-кого районного нотаріального округу Врублевської Ю. В. позивачці відмовлено у ви-дачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,9943 га, кадас-тровий номер 0522282800:04:000:5628, з цільовим призначенням для ведення особис-того селянського господарства, розташовану на території Костянтинівської сільської ради тоді Липовецького району ( наразі Вінницького району ) Вінницької області, оскільки ОСОБА_1 не надала оригінал правовстановлюючого документа на май-но, а саме державний акт, оскільки він перебуває у володінні інших спадкоємців Полі- ОСОБА_11 . Також зі змісту заповіту неможливо ідентифікувати заповідане спадкове майно. Крім цього у спірній ситуації, яка склалася, необхідно збирати докази по спра-ві, давати їм оцінку, що не входить до компетенції органів нотаріату.

Із матеріалів спадкової справи № 30/210 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 слідує, що вона приходилася матір`ю ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2

21 січня 2005 року ОСОБА_8 склала заповіт, відповідно до якого заповіла земельну частку ( пай ) державний акт на право власності на землю серія ВН № 0771 виданий 14 лютого 2002 року в кількості 3,9943 га що належатиме їй на день смерті, де б він не знаходився, своєму синові ОСОБА_4 (по тексту заповіту).

Після смерті ОСОБА_8 її син ОСОБА_4 прийняв спадщину, у встановлений строк подавши нотаріусу заяву про прийняття спадщини за заповітом. Окрім ОСОБА_4 своїм правом на спадкування за законом скористалися інші діти спадкодавця - відповідачі: ОСОБА_2 , подавши заяву нотаріусу про прий-няття спадщини у межах встановленого законом строку, та ОСОБА_3 , подавши заяву після визначення їй судовим рішенням додаткового строку для прийняття спадщини.

Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1 обгрунтоване тим, що позивачка - єдина спадкоємиця після смерті свого подружжя прийняла спадщину, оскільки постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Із матеріалів спадкової справи № 30/210 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 суд встановив, що остання приходилася матір`ю чоловіка позивачки та за життя 21 травня 2005 року на випадок своєї смерті розпорядилася належним їй майном, заповіла земельну частку ( пай ) державний акт на право власності на землю серія ВН № 0771, виданий 14 лютого 2002, в кількості 3,9943 га, який належатиме їй на день смерті, своєму синові ОСОБА_4 ( по тексту заповіту ). Згідно із витягом із Державного земельного кадастру вказана земельна ділянка ідентифікується за кадастровим номером 0522282800:04:000:5628. Встановлені судом фактичні обставини перевірені за наявними у справі доказами, не викликають жод-ного сумніву щодо волі спадкодавиці на розпорядження нею своїм майном на користь сина ОСОБА_4 , який у межах визначеного законом строку подав нотаріусу зая-ву про прийняття спадщини за заповітом, тому спадщина належить йому з моменту її відкриття. Суд зазначив, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбав-ляє спадкоємця права на спадщину, що визначає частина третя статті 1269 ЦК Укра-їни.

Суд першої інстанції вказав у рішенні від 09 січня 2019 року, що спадкоємець ОСОБА_8 її син ОСОБА_2 на час відкриття спадщини після смерті матері досяг віку 60 років, тому відповідно до норм статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадковому майні. Натомість донька померлої відповідачка ОСОБА_3 не набула права спадкування обов`язкової частки у спадковому май-ні. Беручи до уваги коло усіх спадкоємців померлої ОСОБА_8 , суд дійшов вис-новку, що незалежно від змісту заповіту відповідач ОСОБА_2 має право на спад-кування половини частки, яка належала б йому у разі спадкування за законом ( обов-язкова частка ), тобто на 1/9 частку, а позивачка вправі спадкувати 9/10 частки спірної земельної ділянки.

Факти прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті матері ОСОБА_8 , позивачкою після смерті чоловіка ОСОБА_4 підтверджені належними, до-пустимими доказами. Проте реалізувати свої права у нотаріальному порядку ОСОБА_1 дійсно позбавлена можливості, про що зазначено у постанові нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Ураховуючи виникнення потреби у власника у захисті права власності за наявності такого суб`єктивного права, але не підтвер-дженого доказами, такого, що викликає сумніви або не визнається іншими особами чи оспорюється ними, суд першої інстанції вказав, що порушення прав позивачки є очевидним, тому вони підлягають захисту судом в обраний нею спосіб, у зв`язку із чим позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що на день складення ОСОБА_8 заповіту земельна ділянка площею 3,9943 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Костянтинівської сільської ради, згідно із державним актом на право приватної власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711 належала їй на праві приватної власності, а відповідно до витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 23 лютого 2018 року за заявою позивачки, вказаній земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 0522282800:04:000:5628. Складаючи заповіт, ОСОБА_8 самостійно та вільно виявила свою волю щодо настання реальних наслідків вчиненого нею одно-стороннього правочину. Суд пересвідчився у належності спірного нерухомого майна спадкодавиці ОСОБА_8 та безсумнівності її волі на розпорядження ним на користь сина ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції урахував ту об`єктивну обставину, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8 її син, відповідач ОСОБА_2 досяг шестидесятирічного віку, тож у розумінні статті 1241 ЦК України він був і є повно-літньою непрацездатною особою, яка має право на обов`язкову частку у спадковому майні за наявності вищевказаного заповіту, що з урахуванням усього кола спадко-ємців після смерті ОСОБА_8 становитиме 1/9 частки. На час відкриття спадщини ОСОБА_3 не досягла пенсійного віку, не надала докази на підтвердження наявності у неї інвалідності, тому вона не набула права на обов`язкову частку у спадковому майні.

Оскільки ОСОБА_4 у межах визначеного законодавством строку подав заяву нотаріусу про прийняття спадщини за заповітом, то незалежно від часу прий-няття спадщини вона йому належить з моменту відкриття. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, тому, з урахуванням розміру обов`язкової частки ОСОБА_2 , суд дійшов висновку про можливість визнання за позивачкою права на спадкуванняза законом 9/10частки земельної ділянки площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, розташованої на території Костянтинівської сільської ради, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, належної за життя ОСОБА_8 , успад-кованої за заповітом чоловіком позивачки ОСОБА_4 .

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа вправі зверну-тися до суду за правилами позовного провадження ( пункт двадцять третій постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» ).

Частиною першою статті 328 ЦК України установлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Визнання права, зміна правовідношення визна-чені частиною другою статті 16 ЦК України як способи захисту цивільних прав та інтересів.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами статті 29, частини другої статті 1221 ЦК України.

На дотримання норм статті 1225 ЦК України право власності на земельну ді-лянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до норми частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Части-ною третьою статті 1296 ЦК України установлено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ-0507938692018, сформованого 23 лютого 2018 року, убачається, що земельна ділянка площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, з цільовим призначен-ням для ведення особистого селянського господарства та нормативною грошовою оцінкою 109103,23 грн., розташована на території Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, на підставі Державного акта від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711, виданого відповідно до рішення 26 сесії 23 скликання Костянтинівської сільської Ради народних депутатів від 01 грудня 2001 року, нале-жала на праві приватної власності ОСОБА_8 .

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Апеляційна скарга ОСОБА_3 на увагуне заслуговує, викладені у ній доводи зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. При цьому слід урахувати, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захи-щає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які дос-татні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( параграф 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Твердження скаржниці стосовно виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , а не ОСОБА_4 , не можна визнати достатнім та об`єктивним для задоволення скарги через те, що суд у ре-золютивній частині рішення виклав його у вказаній частині недосконало, що дозво-лило відповідачці його оскаржити у цій частині. У вказаній частині судове рішення підлягає коригуванню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує, що, надаючи правову оцінку заповіту ОСОБА_8 від 21 січня 2005 року, суд першої інстанції, не звернув увагу на ту обставину, що вона заповідала ОСОБА_4 земельну частку ( пай ), а не земельну ділянку; судом не досліджений сам державний акт на право власності на землю, не з`ясовано чи було зареєстрованим право власності ОСОБА_8 у встановленому порядку. Суд застосував до спірних правовідносин норми статті 392 ЦК України, що не підлягають застосуванню у даному випадку, допустив порушення норм процесуального права щодо оформлення судового рішення та реалізації принципу змагальності сторін.

Належить мати на увазі, що у заповіті чітко вказано про розпорядження влас-ницею нерухомим майном, яке належало їй на підставі державного акта про право приватної власності на землю, тобто, частиною розпайованої землі, переданою їй відповідно із цим актом у приватну власність земельною ділянкою. Станом на час розгляду цієї справи судом першої інстанції спірна земельна ділянка уже була сформована, адже на дату 23 лютого 2018 року отримання витягу з Державного зе-мельного кадастру про земельну ділянку останній на підставі технічної документації із землеустрою, виготовленої ще 10 вересня 2013 року, був присвоєний кадастровий номер 0522282800:04:000:5628. Сам державний акт на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_8 , не викликає будь-яких запитань. Решта доводів апеляційної скар-ги є надуманими, не обгрунтовані самою скаржницею, що свідчить про недотримання ОСОБА_3 норм статті 12 ЦПК України.

Враховуючи викладені вище доводи та обгрунтування, колегія суддів апеля-ційного суду дійшла висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції належ-ним чином дослідив, проаналізував та дав правову оцінку мотивам та доказам сторін у справі, вірно визначився із спірними правовідносинами, які склалися та мають місце між сторонами, ухвалив законне, правильне рішення, але виклад другого абзацу резолютивної частини рішення потребує коригування, оскільки його трактування і розуміння не є однозначним і безспірним.

Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рі-шення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змі-нити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не-повне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність об-ставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встанов-леними; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, об-ставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосуван-ня норм матеріального права.

Нормами статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухва-лює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись нормами статей 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Липовецького районногосуду Вінницькоїобласті від09січня 2019року у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом змінити.

Абзац другий резолютивної частини рішення викласти у такій редакції:

«Визнати за ОСОБА_1 правовласності на 9/10 частки земельної ділянки площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розта-шованої на території Костянтинівської сільської ради Вінницького району (колишньо-го Липовецького району) Вінницької області, у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 подружжя ОСОБА_4 , що згідно із державним актом на право власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711 за життя належала ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак вона може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 28 березня 2024 року.

Суддя-доповідач Т. О. Денишенко

Судді В.П. Рибчинський

Л. О. Голота