Постанова

від 28.11.2024 по справі 136/660/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/660/18

Провадження № 22-ц/801/2249/2024

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 рокуСправа № 136/660/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Матківської М. В.,

з участю секретаря судового засідання Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 січня 2019 року, ухвалене у складі судді Кривенка Д. Т. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_4 , за життя якого відкрилась спадщина після смерті його матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, 21 січня 2005 року ОСОБА_5 за життя склала заповіт, відповідно до якого земельну частку (пай), державний акт на право власності на землю серія ВН №07711 від 14 лютого 2002 року в розмірі 3,9943 га, заповіла своєму сину ОСОБА_4 .

Після смерті матері ОСОБА_4 подав відповідну заяву до нотаріуса та спадщину прийняв.

Відповідно позивачка після смерті чоловіка звернулася до нотаріуса для оформлення спадкових справ на майно померлого ОСОБА_4 . Спільні діти подружжя від своєї частки у спадковому майні відмовились на користь матері, подавши відповідні заяви.

Однак, 16 березня 2018 року приватний нотаріус Липовецького РНО виніс постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказану земельну ділянку з посиланням на те, що зі змісту заповіту неможливо ідентифікувати заповідане спадкове майно, а також у зв`язку із відсутністю у заявниці правовстановлюючого документу на таке майно.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 у заявленому позові просила суд визнати за нею право власності на спадщину за законом на земельну ділянку, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, яка розташована на території Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 3,9943 га, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711, після смерті ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 24 травня 2018 року неналежний відповідач Костянтинівська сільська рада Липовецького району Вінницької області замінений на належного відповідача ОСОБА_2 (а. с. 122, том 1).

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 18 червня 2018 року до участі у справі залучено співвідповідача ОСОБА_3 (а. с. 132, том 1).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 09 січня 2019 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частки земельної ділянки, площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Костянтинівської сільської ради, згідно із державним актом на право власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711 у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5

У решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що на день складення заповіту, земельна ділянка, площею 3,9943 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Костянтинівської сільської ради належала ОСОБА_5 згідно державного акту на право власності на землю ВН №07711, виданого 14 лютого 2002 року. Згідно витягу із Державного земельного кадастру, вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 0522282800:04:000:5628.

Складаючи заповіт ОСОБА_5 самостійно та вільно виявила волю щодо настання реальних наслідків вчиненого нею правочину, що в разі її смерті позивач успадкує земельну ділянку належну їй на підставі державного акту на право власності на землю ВН №07711.

Встановлені судом обставини, які були перевірені зібраними у справі доказами підтверджують належність майна спадкодавцеві та не викликають жодного сумніву щодо волі спадкодавця на розпорядження ним на користь її сина ОСОБА_4 .

Із матеріалів спадкової справи встановлено, що ОСОБА_4 в межах визначеного законом строку подав заяву нотаріусу про прийняття спадщини за заповітом, отож незалежно від часу прийняття спадщини вона йому належить з моменту відкриття, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Також судом буловстановлено,що окрім ОСОБА_4 своїм правом на спадкування за законом скористались інші діти спадкодавця відповідач ОСОБА_2 , подавши заяву нотаріусу про прийняття спадщини в межах строку, та відповідач ОСОБА_3 , подавши заяву після визначення їй судом за рішенням суду додаткового строку для прийняття спадщини.

Судом першої інстанції було встановлено, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 її син ОСОБА_2 досяг віку 60 років, отож в розумінні ст. 1241 ЦК України є повнолітньою непрацездатною особою, яка має право на обов`язкову частку за наявності вищевказаного заповіту, а тому з урахуванням встановлених обставин справи незалежно від змісту заповіту має право на 1/9 частку спадкового майна, яка належала б йому у разі спадкування зазаконом.

При цьому ОСОБА_3 на час відкриття спадщини не досягла пенсійного віку, доказів, які б підтверджували наявність у неї інвалідності відсутні, отож остання не набула права спадкування обов`язкової частки.

Факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 підтверджено належними та допустимими доказами, однак реалізувати свої спадкові права в нотаріальному порядку позивачка позбавлена можливості.

Таким чином суд дійшов висновку, що позивачка має право на спадкування 9/10 частки земельної ділянки, площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Костянтинівської сільської ради, згідно державного акту на право власності на землю серії ВН №07711, виданого 14 лютого 2002 року на ім`я ОСОБА_5 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також на неповно з`ясовані обставини справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 15 лютого 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Денишенко Т. О., судді: Голота Л. О., Рибчинський В. П.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 лютого 2019 року було відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року справу призначено до розгляду на 13 березня 2019 року о 12 год. 00 хв. та згодом відкладено на 20 березня 2019 року на 12 год. 00 хв.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 березня 2019 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 136/389/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області про визнання заповіту недійсним.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 вересня 2024 року провадження у справі було поновлено, справу призначено до розгляду на 27 березня 2024 року о 13 год. 00 хв.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2024 року апеляційна скарга ОСОБА_3 була задоволена частково, рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 січня 2019 року змінено. Абзац другий резолютивної частини рішення викладено у такій редакції: «Визнати за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частки земельної ділянки площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Костянтинівської сільської ради Вінницького району (колишнього Липовецького району) Вінницької області, у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 подружжя ОСОБА_4 , що згідно із державним актом на право власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711 за життя належала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ». У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 було задоволено, постанову Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2024 року скасовано, справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Матківська М. В., Копаничук С. Г.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду на 31 жовтня 2024 року на 10 год. 30 хв., однак судове засідання було відкладено на 14.11.2024 року о 10 год. 40 хв. за клопотаннями відповідача ОСОБА_3 та її представника.

14.11.2024 року судове засідання було відкладено за клопотанням представника ОСОБА_3 - адвоката Виноградського А. П. у зв`язку з потребою ознайомитися з матеріалами справи.

Судове засідання, призначене на 21.11.2024 року о 11 год. 00 хв. було відкладено на 28.11.2024 року о 10 год. 50 хв. за клопотанням представника ОСОБА_3 у зв`язку із станом здоров`я останньої.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частки земельної ділянки у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, адже позивачка просила суд визнати за нею право власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .

При вирішенні спору судом першої інстанції не було досліджено державний акт на право власності на землю, не було з`ясовано чи було відповідне право власності ОСОБА_5 зареєстроване у встановленому законом порядку. Так, у витягу із державного земельного кадастру зазначено, що земельна ділянка була зареєстрована 10 жовтня 2013 року, тобто після смерті ОСОБА_5 , а отже у заповіті було заповідане інше майно.

Також суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, що позбавило ОСОБА_3 права довести, що підпис у заповіті не належить її матері.

ОСОБА_3 зазначає, що відповідно до заповіту ОСОБА_5 заповіла земельну частку (пай), а не земельну ділянку з кадастровим номером 0522282800:04:000:5628.

Окрім того зміст оскаржуваного рішення не відповідає вимогам закону, оскільки не містить посилань на аркуші справи, на яких знаходяться докази, у рішенні не зазначено прізвища та ініціали представників сторін, встановлені судом фактичні обставини справи, застосовані судом норми права.

Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Від ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судове засідання, призначене на 28.11.2024 року, відповідач ОСОБА_3 не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, оскільки згідно розписки (а.с. 148 т.2) адвокат Виноградський А. П. повідомлений про розгляд справи, а відповідно до положень ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Виноградський А. П. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній підстави.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини, встановлені судом

14 лютого 2002 року ОСОБА_5 на підставі рішення Костянтинівської сільської ради від 01 грудня 2001 року було видано державний акт про право власності на землю серії ВН № 0771, а саме на земельну ділянку площею 3,9943 га на території Костянтинівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства (а. с. 10, том 1).

21 січня 2005 року ОСОБА_5 склала заповіт, відповідно до якого заповіла земельну частку (пай) державний акт на право власності на землю серія ВН № 07711, виданий 14 лютого 2002 року в кількості 3,9943 га що належатиме їй на день смерті, де б він не знаходився, своєму синові ОСОБА_4 (а. с. 9, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 7, том 1).

Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняли її діти: ОСОБА_2 (а. с. 60, том 1), ОСОБА_4 (а. с. 61, том 1), ОСОБА_3 (а. с. 68, том 1).

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спадщину після смерті матері не прийняли, подавши відповідні заяви нотаріусу (а. с. 71, 72, том 1).

10 жовтня 2013 року земельна ділянка з кадастровим номером 0522282800:04:000:5628, площею 3,9943 га на території Костянтинівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства була зареєстрована у Державному земельному кадастрі (а. с. 11, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 6).

Позивачка ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а. с. 8, том 1).

25 травня 2015 року ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті чоловіка (а. с. 22, том 1).

Діти подружжя ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 спадщину після смерті батька не прийняли (а. с. 23, 25, 39, том 1).

16 березня 2018 року приватний нотаріус Врублевська Ю. В. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 3,9943 га у межах та згідно з планом, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, розташовану на території Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, після смерті ОСОБА_4 , зазначивши, що зі змісту заповіту ОСОБА_5 неможливо ідентифікувати заповідане спадкове майно, заявник не може надати оригінал державного акту на право власності на землю, оскільки він перебуває у володінні інших спадкоємців ОСОБА_5 (а. с. 89, том 1).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не у повній мірі.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`являти позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1297 ЦК Українивстановлено обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено.

Відповідно до ст. 67 ЗУ «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Тож відповідно достатті 392 ЦК Україниз вимогами про визнання права власності на спадкове майно спадкоємець вправі звернутися до особи, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Згідно положень пункту 23 постанови Пленуму Верховного суду № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, в установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Звертаючись в суд із позовом, ОСОБА_1 зазначала, що позбавлена можливості оформити спадкові права після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 , який за життя прийняв спадщину після своєї матері ОСОБА_5 за складеним нею заповітом.

Так, відповідно до заповіту від 21 січня 2005 року ОСОБА_5 заповіла земельну частку (пай) державний акт на право власності на землю серія ВН № 07711, виданий 14 лютого 2002 року, своєму синові ОСОБА_4 (а. с. 9, том 1).

Встановлені судом фактичні обставини не викликають сумнівів щодо волі спадкодавця на розпорядження нею своїм майном на користь сина ОСОБА_4 .

Окрім того апеляційний суд враховує, що рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2023 року (справа № 136/389/19) у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання заповіту недійсним було відмовлено (а. с. 53-58, том 2).

Матеріалами справи підтверджується факт прийняття ОСОБА_4 спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 своєї матері у визначений законом шестимісячний строк (а. с. 61, том 1).

Водночас спадщину після смерті ОСОБА_5 також прийняли відповідачі ОСОБА_11 у визначений законом шестимісячний строк (а. с. 60, том 1) та ОСОБА_3 у строк, визначений рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 03 вересня 2018 року (а. с. 68, 74-76, том 1). Решта спадкоємців ОСОБА_12 , від прийняття спадщини відмовились, подавши нотаріусу відповідні заяви (а. с. 71,72, том 1).

Згідно ч. 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Зазначене також узгоджується з позицією ВС викладеною в постанові від 11 березня 2020 року по справі № 210/1609/15, в якій зазначено, що право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Викладене дає підстави погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 її син ОСОБА_4 мав з моменту її відкриття 19 вересня 2009 року.

Також, місцевий суд дійшов повністю обґрунтованого висновку про те, що син померлої відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на момент відкриття спадщини досяг шістдесятирічного віку, а тому на підставі вимог ст. 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадковому майні незалежно від змісту складеного ОСОБА_5 заповіту, яка з урахуванням обставин справи становить 1/9 частки спірної земельної ділянки.

При цьому відповідачка ОСОБА_3 не надала суду доказів на підтвердження свого права на обов`язкову частку у спадковому майні.

Судом першої інстанції було достеменно встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла його дружина позивачка ОСОБА_1 (а. с. 22, том 1). Діти подружжя від прийняття спадщини після смерті батька відмовились (а. с. 23, 25, 39, том 1).

Таким чином з огляду на встановлене, з урахуванням відмови приватного нотаріуса у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно, апеляційний суд повністю погоджується із висновками суду першої інстанції про можливість визнання за позивачкою у судовому порядку права на спадкування за законом 9/10 частки земельної ділянки площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, розташованої на території Костянтинівської сільської ради, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, належної за життя ОСОБА_5 , успадкованої за заповітом чоловіком позивачки ОСОБА_4 .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , а не ОСОБА_4 , не можна визнати достатнім та об`єктивним для скасування оскаржуваного рішення, адже зі змісту мотивувальної частини рішення не вбачається виходу за межі позовних вимог ОСОБА_1 , однак колегія суддів доходить висновку про необхідність зміни відповідної резолютивної частини рішення місцевого суду.

Згідно із витягом із Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 3,9943 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства на території Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, належна ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на землю серії ВН № 07711, виданий 14 лютого 2002 року відповідно до рішення 26 сесії 23 скликання Костянтинівської сільської Ради народних депутатів від 01 грудня 2001 року, ідентифікується за кадастровим номером 0522282800:04:000:5628. Відомостей про визнання недійсним вказаного акту на право власності на землю матеріали справи не містять.

Належить звернути увагу, що у заповіті чітко вказано про розпорядження власницею нерухомим майном, яке належало їй на підставі державного акта про право приватної власності на землю, тобто, частиною розпайованої землі, переданою їй відповідно із цим актом у приватну власність земельною ділянкою. Станом на час розгляду цієї справи судом першої інстанції спірна земельна ділянка уже була сформована, адже на дату 23 лютого 2018 року отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку останній на підставі технічної документації із землеустрою, виготовленої 10 вересня 2013 року, був присвоєний кадастровий номер 0522282800:04:000:5628.

Встановлені судом фактичні обставини перевірені за наявними у справі доказами, не викликають жодного сумніву у правильності ідентифікації спадкового майна, а тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 у цій частині колегія суддів відхиляє як не обґрунтовані.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність змісту оскаржуваного рішення вимогам закону є безпідставними та надуманими і зводяться виключно до незгоди із висновками суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 1, 4 ст. 376 ЦПК України).

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, змінивши резолютивну частину рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141ЦПКУкраїни якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції по суті спору, судові витрати у суді апеляційної інстанції слід залишити за ОСОБА_3 .

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 січня 2019 року змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини у такій редакції:

«Визнати за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частки земельної ділянки площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Костянтинівської сільської ради Вінницького району (колишнього Липовецького району) Вінницької області, у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , яка згідно із державним актом на право власності на землю від 14 лютого 2002 року серії ВН № 07711 за життя належала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_3 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за нею.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді М. В. Матківська

С. Г. Копаничук