Рішення

від 28.03.2024 по справі 924/1322/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" березня 2024 р. Справа № 924/1322/23

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Яроцького А.М., при секретарі судового засідання Томковій А.І., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРЕЙН"

про стягнення 4 398 474,31 грн.

Представники сторін:

від позивача: Грицик А.В.

від відповідача: Шамрай В.В.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 28.03.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі, заяви, клопотання.

25.12.2023 року на адресу Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРЕЙН" про стягнення 4 193 457,49 грн., з яких 3 310 086,52 грн. боргу за поставлений товар, 172 037,77 грн. пені, 662 017,30 грн. штрафу, 16 215,04 грн. 3% річних, 33 100,86 інфляційних втрат, заявлених з підстав неналежного виконання умов договору поставки №36-09/23П від 11.09.2023.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2023 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Яроцькому А.М.

Ухвалою суду від 28.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10:00 год. 25.01.2024 року. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 18 січня 2024 року, а позивачу строк для подання відповіді на відзив до 25 січня 2024 року.

22.01.2024 надійшов відзив з додатками, зданий відповідачем до пересилання в установу поштового зв`язку 17.01.2024.

23.01.2024 представником відповідача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату у зв`язку з проведенням перемовин щодо можливого врегулювання спору з позивачем.

23.01.2024 представником позивача надано клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, з обґрунтуванням неможливості забезпечення явки в засідання 25.01.2024, у зв`язку з залученням останнього як представника у іншій справі в Хмельницькому міськрайонному суді, на підтвердження чого додано витяг з веб-сторінки court.gov.ua.

Ухвалою суду від 25.01.2024 підготовче засідання у справі №924/1322/23 відкладено на 12:00 год. 20 лютого 2024 року.

06.02.2024 на адресу суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача 3 310 086,52 грн. заборгованості, 330 435,34 грн. пені, 662 017,30 грн. штрафу, 33043,52 грн. 3% річних, 62891,63 грн. інфляційних втрат, 65977,11 грн. судового збору.

Судом у підготовчому засіданні 20.02.2024 постановлено ухвалу, з занесенням до протоколу судового засідання, про прийняття збільшення розміру позовних вимог, задоволення клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання та призначення проведення наступного засідання у справі в режимі відеоконференції. Підготовче засідання відкладено на 12:00 год. 06.03.2024, яке призначено в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 20.02.2024 повідомлено ТОВ "ВВТ ГРЕЙН" про дату, час та місце підготовчого засідання у справі,

Судом у підготовчому засіданні 06.03.2024 постановлено ухвалу, з занесенням до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у судовому засідання на 14:30 год. 19.03.2024.

У судовому засіданні 19.03.2024 постановлено ухвалу, з занесенням до протоколу судового засідання, про оголошення перерви до 28.03.2024 року на 14:30 год.

28.03.2024 представником відповідача подано письмові пояснення.

Виклад позицій учасників судового процесу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРЕЙН" про стягнення 4 398 474,31 грн. з урахуванням прийнятої судом заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ТОВ "ВВТ ГРЕЙН" належним чином не виконало визначений у договорі поставки сільськогосподарської продукції №36-09/23П від 11.09.2023 обов`язок з повної оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 3 310 086,52 грн. У позові зазначено, що 29.11.2023 року ТОВ «Агро-Любар» направило на електронну адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості та нарахованих штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов`язання. На вказану вимогу 01.12.2023 року від відповідача надійшла відповідь, у якій останній не заперечуючи факту та розміру заборгованості за поставлений товар, висловив незгоду щодо обсягу додаткових платежів (штрафних санкцій), пропонуючи відстрочити виконання основного грошового зобов`язання до 25.12.2023 року, вимагаючи повністю відмовитись від стягнення штрафних санкцій та укласти додаткову угоду з приводу погашення боргу із іншою юридичною особою - ТОВ «ВВТ ГРУП». При цьому, порушення виконання грошових зобов`язань відповідач пояснив настанням для нього форс-мажорних обставин, про які останній повідомив позивача своїм листом №29-11 від 29.11.2023 року. Не погоджуючись з позицією відповідача, позивач зазначає, що ухилення від виконання грошових зобов`язань з боку ТОВ "ВВТ ГРЕЙН" призводить до значних економічних збитків товариства, а обставини викладені у відповіді на вимогу є необґрунтованими та не підтвердженими належними та достатніми доказами.

У зв`язку з простроченням платежу, у відповідності до п. 8.8 договору позивач нарахував до стягнення штраф у розмірі 20% - 662 017,30 грн. та пеню в сумі 330 435,34 грн. в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 21.10.2023 по 20.02.2024 обрахованої на 86% від загальної заборгованості та за період з 30.10.2023 по 20.02.2024 обрахованої на 14% від загальної заборгованості. Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути 33043,52 грн. 3% річних обрахованих загалом за період з 21.10.2023 по 20.02.2024 та 62891,63 грн. інфляційних втрат за листопад 2023 - січень 2024.

Окремо позивач просить стягнути витрати по сплаті судового збору та 50000,00 грн. витрат на правову допомогу, на підтвердження понесення яких додано платіжні інструкції №4304 від 20.12.2023, №17 від 20.12.2023, №24 від 06.02.2024, угоду про надання правничої допомоги №3 від 20.11.2023.

У відзиві на позов відповідач визнав існування договірних відносин з позивачем та укладення 11.09.2023 договору поставки с/г продукції, а також визнав факт поставки товару. При цьому, представник ТОВ "ВВТ ГРЕЙН" зазначає, у останнього через форс-мажорні обставини немає можливості реалізувати товар через ракетні обстріли цивільних суден у Червоному морі, що є обставинами непереборної сили, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань перед ТОВ Агро-Любар з посиланням на п. 7.1 договору, ст.ст. 263, 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України. Крім того, відповідач заперечив стосовно вимоги про стягнення 50000,00 грн. витрат на правову допомогу, вважає останню необгрунтованою, невиправданою та непідтвердженою. Відповідач заперечив позовні вимоги в повному обсязі. До відзиву додано копії листів від 12.12.2023, від 19.12.2023 №14, від 21.12.2023, витягу з ЄДР від 16.01.2024.

У письмових поясненнях представник відповідача заперечив щодо розміру витрат на правову допомогу позивача, вважає, що за своєю категорією (стягнення заборгованості за договором) дана справа не є спором значної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом, обмежується аналізом невеликої кількості доказів, чітко врегульована нормами права, умовами договору і не потребує великого обсягу юридичної та технічної роботи. Відповідач вважає, що розмір заявлених позивачем штрафних санкцій надмірно великий у порівнянні із збитками кредитора, а тому у разі задоволення позову вони підлягають зменшенню на 95 відсотків. Звертає увагу на те, що на виконання умов вказаного договору відповідач сплатив на користь позивача 1478619,14 грн., чим частково та належним чином виконав зобов`язання перед позивачем. Відповідач не зміг повністю виконати умови договору через фінансову кризу в 2023 році (відсутність коштів на банківських рахунках, настання форс-мажорних обставин, які зазначені у відзиві на позов).

Представник позивача в судовому засіданні 28.03.2024 позицію викладену позовній заяві підтримав, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.03.2024 позицію викладену у відзиві та письмових поясненнях підтримав, у задоволенні позову просив відмовити, у разі задоволення судом позову - зменшити розмір штрафних санкцій та витрат на правову допомогу.

Будь-які не розглянуті судом клопотання, подані учасниками процесу в межах розгляду справи, в матеріалах справи №924/1322/23 відсутні.

Обставини, які є предметом доказування у справі, та докази, якими сторони підтверджують або спростовують їх наявність.

11.09.2023 між ТОВ «Агро-Любар» (постачальник) та ТОВ «ВВТ ГРЕЙН» (покупець) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №36-09/23П, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме: пшеницю 4-го класу, урожаю 2023 року, надалі іменований як "товар", в кількості, у строки і на умовах, передбачених у цьому договорі.

Відповідно до п. 2.1 договору сторонами узгоджено назву товару - пшениця 4-го класу, кількість - 1000,00 тонн, ціну без ПДВ - 4385,97 грн. за одну метричну тонну, разом з ПДВ 5 000 005,80 грн.

Загальна вартість товару складає: 5 000 005,80 грн., в т.ч. ПДВ (п. 2.2 договору).

У п. 3.1 договору передбачено, що постачальник поставляє товар покупцеві в заліковій вазі на умовах поставки DАР відповідно до умов ІНКОТЕРМС 2020 - ТОВ «ВВТ ГРЕЙН» (адреса: 32101, Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н, смт. Ярмолинці, вул. Гагаріна, буд. 44/1), в подальшому - «елеватор поставки», автомобільним транспортом. Базис поставки DАР використовується з урахуванням умов, визначених в цьому договорі.

Строк постачання товару - з 01.10.2023р. по 13.10.2023 року включно. Поставка товару партіями допускається (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.5 договору датою поставки товару постачальником вважається фактична його передача покупцеві на елеваторі поставки в заліковій вазі та наданням покупцю видаткової накладної на товар. Під терміном залікова вага розуміється фізична вага товару, зменшена на розрахункову величину маси відхилень від показників якості по вмісту вологи та смітної домішки, які визначені в пункті 6.1 договору.

У п. 4.1 передбачено, умови оплати:

- 86 (вісімдесят шість) % вартості кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту надання видаткової накладної (у заліковій вазі), отримання від елеватору реєстрів ТТН на прийняте зерно (реєстр відправляється на наступний день після вивантаження товару) з визначенням якості по середньодобовому зразку та за умови виставлення рахунку та підписання даного договору;

- 14 (чотирнадцять) % вартості партії товару протягом 2 (двох) банківських днів, наступних за датою зареєстрованих податкових накладних постачальника. Постачальник має зареєструвати податкові накладні в ЄРПН у відповідності до вимог чинного законодавства з наданням покупцю квитанції щодо їх реєстрації, а також правильно заповнені товарно-транспортні накладні.

Відповідно до п. 4.1.1 договору оплата проводиться згідно скан-копіям документів (Договір, рахунки та видаткові накладні). Після виконання всіх умов договору сторонами постачальник відправляє оригінали документів (Договір, рахунки, видаткові, статутні документи) протягом 5 робочих днів.

Постачальник зобов`язується надати покупцю не пізніше дати постачання товару видаткові накладні (п. 5.3 договору).

Згідно з п. 7.1 договору сторони не несуть відповідальності за невиконання своїх зобов`язань по цьому договору, причиною яких стали фактори, які не підлягають контролю сторін - стихійні лиха, пожежі, воєнні дії, громадські безпорядки, заборони державного рівня і т. д. Достатнім підтвердженням дії обставин непереборної сили буде відповідний акт, виданий Торгово-Промисловою Палатою України.

У п. 7.2 договору передбачено, що сторона, яка підпала під дію обставин непереборної сили, зобов`язана негайно письмово повідомити про це іншу сторону. Неповідомлення позбавляє сторону посилатись на обставини форс-мажор як на підставу звільнення від відповідальності.

У п. 8.8 договору сторонами погоджено, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати від простроченої суми. У разі прострочення оплати на строк понад 30 календарних днів, покупець додатково сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 20% від простроченої суми.

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання зобов`язань сторонами (п. 11.1 договору).

Договір поставки сільськогосподарської продукції №36-09/23П від 11.09.2023 підписано та скріплено відтисками печаток сторін.

В подальшому, на виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції №36-09/23П від 11.09.2023 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4 888 705,66 грн., що підтверджується видатковими накладними №117 від 04.10.2023 на суму 646 400,75 грн., №119 від 05.10.2023 на суму 386 300,45 грн., №120 від 07.10.2023 на суму 522 200,61 грн., №121 від 10.10.2023 на суму 371 700,43 грн., №122 від 11.10.2023 на суму 373 100,43 грн., №123 від 12.10.2023 на суму 246 100,28 грн., №125 від 13.10.2023 на суму 247 200,29 грн., №126 від 14.10.2023 на суму 616 600,71 грн., №128 від 16.10.2023 на суму 246 400,28 грн., №132 від 17.10.2023 на суму 613 100,71 грн., №134 від 18.10.2023 на суму 619 600,72 грн. До матеріалів справи додано квитанції про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач у день поставки товару виставив відповідачу рахунки на оплату до вищевказаних видаткових накладних, копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідач свій обов`язок з оплати за отриманий товар виконав частково на суму 1 578 619,14 грн., що підтверджується випискою АТ "Укрексімбанк" по рахунку за період 24.10.2023 - 29.11.2023, у відповідності до якої 24.10.2023 відповідачем сплачено 332 218,39 грн., 25.10.2023 - 165 000,19 грн., 02.11.2023 - 375 000,44 грн., 03.11.2023 - 106 400,12 грн., 07.11.2023 - 100 000,00 грн., 13.11.2023 - 250 000,00 грн., 17.11.2023 - 150 000,00 грн., 29.11.2023 - 100 000,00 грн.

Позивач до матеріалів справи додав письмову вимогу від 29.11.2023 №77 адресовану ТОВ Агро-Любар про сплату 3 310 086,52 грн. залишку боргу, нарахованих за період з 21.10.2023 по 30.11.2023 пені в сумі 115 704,23 грн., трьох відсотків річних в сумі 10 905,45 грн., 20% штрафу в сумі 682 017,30 грн., інфляційних втрат в сумі 71 611,81 грн. за вересень - листопад 2023.

За змістом повідомлення ТОВ ВВТ ГРЕЙН про настання форс-мажорних обставин від 29.11.2023 №29-11, адресованого позивачу, відповідачем наведено обставини неможливості здійснення перевезення товару для подальшого продажу, а тому відповідач не може отримати гроші для сплати за договором. Дана подія з посиланням на п.п. 7.1, 7.2 договору, на думку відповідача, є форс-мажорною обставиною, так як суттєво обмежує здійснення його господарської діяльності.

Відповідно до наданої відповідачем відповіді на вимогу від 01.12.2023 №01-12, останній підтвердив факт укладення договору поставки сільськогосподарської продукції №36-09/23П від 11.09.2023, заперечив щодо обсягу додаткових платежів, в тому числі штрафних санкцій. У відповіді повідомлено про настання форс-мажорних обставин, чим останній виконав свої зобов`язання зазначені у п. 7.2 договору.

У зв`язку з простроченням відповідачем оплати за договором поставки сільськогосподарської продукції №36-09/23П від 11.09.2023 та обрахованих згідно договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахувань, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення 3 310 086,52 грн. заборгованості, 330 435,34 грн. пені, 662 017,30 грн. штрафу, 33043,52 грн. 3% річних, 62891,63 грн. інфляційних втрат, а також судових витрат по справі.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду:

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, 11.09.2023 між ТОВ «Агро-Любар» та ТОВ «ВВТ ГРЕЙН» укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №36-09/23П, згідно з п. 1.1 якого позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме: пшеницю 4-го класу, урожаю 2023 року (товар), в кількості, у строки і на умовах, передбачених у цьому договорі.

Правовідносини, що склались між сторонами є правовідносинами з поставки товару.

Частинами 1, 2, 6 статті 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України).

Позивач на виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції №36-09/23П від 11.09.2023 поставив відповідачу товар на загальну суму 4 888 705,66 грн., що підтверджується видатковими накладними №117 від 04.10.2023 на суму 646 400,75 грн., №119 від 05.10.2023 на суму 386 300,45 грн., №120 від 07.10.2023 на суму 522 200,61 грн., №121 від 10.10.2023 на суму 371 700,43 грн., №122 від 11.10.2023 на суму 373 100,43 грн., №123 від 12.10.2023 на суму 246 100,28 грн., №125 від 13.10.2023 на суму 247 200,29 грн., №126 від 14.10.2023 на суму 616 600,71 грн., №128 від 16.10.2023 на суму 246 400,28 грн., №132 від 17.10.2023 на суму 613 100,71 грн., №134 від 18.10.2023 на суму 619 600,72 грн. До матеріалів справи додано квитанції про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У п. 4.1 сторонами передбачено, умови оплати: 86 (вісімдесят шість) % вартості кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту надання видаткової накладної (у заліковій вазі), отримання від елеватору реєстрів ТТН на прийняте зерно (реєстр відправляється на наступний день після вивантаження товару) з визначенням якості по середньодобовому зразку та за умови виставлення рахунку та підписання даного договору; 14 (чотирнадцять) % вартості партії товару протягом 2 (двох) банківських днів, наступних за датою зареєстрованих податкових накладних постачальника. Постачальник має зареєструвати податкові накладні в ЄРПН у відповідності до вимог чинного законодавства з наданням покупцю квитанції щодо їх реєстрації, а також правильно заповнені товарно-транспортні накладні.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції №36-09/23П від 11.09.2023 відповідач оплатив за отриманий товар частково на суму 1 578 619,14 грн., що підтверджується випискою АТ "Укрексімбанк" по рахунку за період 24.10.2023 - 29.11.2023,

Докази на підтвердження сплати відповідачем решти поставленого позивачем товару за договором №36-09/23П від 11.09.2023 на загальну суму 3 310 086,52 грн. матеріали справи не містять.

З приводу позиції представника ТОВ ВВТ ГРЕЙН викладеної у відзиві та відповіді на письмову вимогу від 01.12.2023 щодо існування форс-мажорних обставин, у зв`язку з якими немає можливості реалізувати товар через ракетні обстріли цивільних суден у Червоному морі, що є обставинами непереборної сили, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань перед ТОВ Агро-Любар з посиланням на п. 7.1 договору, ст.ст. 263, 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України, суд зазначає таке.

У п.п. 7.1, 7.2 договору узгоджено, що сторони не несуть відповідальності за невиконання своїх зобов`язань по цьому договору, причиною яких стали фактори, які не підлягають контролю сторін - стихійні лиха, пожежі, воєнні дії, громадські безпорядки, заборони державного рівня і т.д. Достатнім підтвердженням дії обставин непереборної сили буде відповідний акт, виданий Торгово-Промисловою Палатою України. Сторона, яка підпала під дію обставин непереборної сили, зобов`язана негайно письмово повідомити про це іншу сторону. Неповідомлення позбавляє сторону посилатись на обставини форс-мажор як на підставу звільнення від відповідальності.

Згідно з ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Відповідно до ст. 14 - 1 вказаного Закону Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

За змістом п. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) затвердженого Рішенням президії ТПП України 15.07.2014 №40(3) Сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

У відповідності до п. 6.2 вищевказаного Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов`язаннях/обов`язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Верховний Суд у постановах від 01.06.2021 у справі №910/9258/20, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 зазначав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таким чином, в разі наявності певних обставин (форс-мажорних), які засвідчені для конкретної особи відповідним сертифікатом ТПП України, суд має оцінити зазначений доказ у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 86 ГПК України.

Водночас, настання форс-мажорних обставин не є підставою для невиконання стороною зобов`язання, строк виконання якого настав до дати настання таких обставин, а також для звільнення сторони від відповідальності в такому випадку (вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 07.06.2023 у справі №912/750/22).

З огляду на вищевикладене, надане позивачу повідомлення від ТОВ ВВТ ГРЕЙН про настання форс-мажорних обставин від 29.11.2023 №29-11 за відсутності акту (сертифікату встановленої форми), виданого Торгово-Промисловою Палатою України не є підставою звільнення від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань відповідачем за спірним договором у відповідності до п. 7.1 договору поставки.

У ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідач, як юридична особа, що здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку, взяв на себе відповідні зобов`язання і об`єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності.

Ризики при збитковій господарській діяльності несе суб`єкт господарювання, а, відповідно, нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв`язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018 у справі №910/15430/16, від 27.04.2018 у справі № 910/313/17 та від 02.05.2018 у справі № 910/3816/16.

Відсутність у боржника необхідних коштів не може бути обставиною, що звільняє від господарсько-правової відповідальності за невиконання господарських зобов`язань.

Враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, з огляду на доведеність порушення відповідачем зобов`язання з повної оплати товару за договором поставки №36-09/23П від 11.09.2023, відсутність в матеріалах справи доказів сплати відповідачем 3 310 086,52 грн., суд вважає заявлені позовні вимоги про стягнення 3 310 086,52 грн. основного боргу правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути 33043,52 грн. 3% річних обрахованих загалом за період з 21.10.2023 по 20.02.2024 та 62891,63 грн. інфляційних втрат за листопад 2023 - січень 2024.

Згідно з вимогами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При перерахунку заявлених до стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання судом встановлено, що останні обраховано правомірно та обґрунтовано, в межах суми можливої до стягнення, а тому вимога про стягнення 33043,52 грн. 3% річних підлягає задоволенню в повному обсязі.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем втрат від інфляції за заявлений період, суд дійшов висновку, що останні заявлені поза межами максимального розміру, а тому вимога про стягнення 62891,63 грн. інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню на суму 52 961,63 грн. У стягненні 9930,25 грн. інфляційних втрат належить відмовити.

У зв`язку з простроченням платежу, у відповідності до п. 8.8. договору позивач нарахував до стягнення з відповідача штраф у розмірі 20% - 662 017,30 грн. та 330 435,34 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 21.10.2023 по 20.02.2024 обрахованої на 86% від загальної заборгованості та за період з 30.10.2023 по 20.02.2024 обрахованої на 14% від загальної заборгованості.

У п. 8.8 договору сторонами погоджено, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати від простроченої суми. У разі прострочення оплати на строк понад 30 календарних днів, покупець додатково сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 20% від простроченої суми.

Так, правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З аналізу наведених норм убачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки відповідача тощо.

Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та від 08.02.2024 у справі №916/2266/22.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з Відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України), а також принципах господарського судочинства відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.

Слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Вказана позицію узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 20.12.2023 у справі №910/3600/22.

28.03.2024 представником відповідача подано письмові пояснення, в яких останній просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 95% у разі задоволення позовних вимог з урахуванням часткової оплати ним заборгованості за поставлений товар.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 14.12.2023 у справі №916/2550/22.

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

При цьому, слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У зв`язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. Позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та від 08.02.2024 у справі №916/2266/22.

Судом взято до уваги те, що відповідачем сплачено частину заборгованості за поставлений позивачем товар, часткове задоволення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, значний розмір позовних вимог про стягнення пені та штрафу у порівнянні з сумою основного боргу, відсутність доказів понесення позивачем негативних наслідків (збитків) внаслідок порушення відповідачем договірних зобов`язань у спірних правовідносинах, а також посилання відповідача у додаткових поясненнях на неможливість реалізації поставленої позивачем сільськогосподарської продукції внаслідок блокування утруднення морських перевезень Чорним морем.

Оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені у справі обставини та подані докази в сукупності, враховуючи подане клопотання представником відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу, а тому вказане клопотання представника відповідача підлягає задоволенню частково, як і позовні вимоги про стягнення 330 435,34 грн. пені обрахованої загалом за період з 21.10.2023 по 20.02.2024 та 662 017,30 грн. штрафу заявленого у розмірі 20% від суми прострочення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

Беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає за належне позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 3 310 086,52 грн. основного боргу, 33043,52 грн. 3% річних, 132174,14 грн. пені, 264806,92 грн. штрафу, 52 961,63 грн. інфляційних втрат. У стягненні 9930,25 грн. інфляційних втрат, 198261,20 грн. пені та 397210,38 грн. штрафу належить відмовити.

З метою забезпечення правильного і однакового застосування законодавства господарським судам Пленумом Вищого господарського суду України у постанові від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" надано роз`яснення, зокрема зазначено, що у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у справі покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог без врахування зменшення судом розміру неустойки.

Дослідивши вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, судом враховуються положення ст. 59 Конституції України, якими передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Подібна позиція викладену у постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного суду від 22.02.2024 №910/9714/22.

Вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, у позовній заяві зазначено, що судові витрати позивача складаються, окрім витрат по сплаті судового збору, також з витрат на професійну правничу допомогу - 50000,00 грн. витрат на правову допомогу, на підтвердження понесення яких додано платіжну інструкцію №17 від 20.12.2023 на суму 50000,00 грн. та угоду про надання правничої допомоги №3 від 20.11.2023.

Відповідно до п. 1.1 угоди про надання правничої допомоги №3 від 20.11.2023, укладеної між ТОВ "Агро-Любар" та приватним підприємцем Грициком Андрієм Вікторовичем - адвокатом, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику правничу допомогу з приводу підготовки та подання до господарського суду позовної заяви про примусове стягнення із боржника ТОВ «ВВТ ГРЕЙН», код ЄДРПОУ 38884893, заборгованості в сумі 3 410 086,52 грн. за поставлений в рамках договору поставки №36-09/2311 від 11.09.2023 року товар, а замовник, зі своєї сторони, зобов`язується прийняти виконані роботи та оплатити їх на умовах даної Угоди.

У п.п. 3.1, 3.2 угоди сторонами узгоджено, що зважаючи на складність справи, очікувану тривалість її розгляду та важливість її результатів для замовника, загальна вартість визначених п. 1.1 даної Угоди робіт по наданню правничої допомоги сторонами визначена у фіксованому розмірі 50 000,00 (П`ятдесят тисяч) гривень. За домовленістю сторін оплата замовником правничої допомоги на користь виконавця здійснюється в наступному порядку та строки: в термін до 21.12.2023 року.

На виконання умов угоди про надання правничої допомоги №3 від 20.11.2023 ТОВ "Агро-Любар" сплатило 20.12.20.23 на банківський рахунок Грицика А.В. 50000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №17 від 20.12.2023.

Як вбачається з матеріалів справи, Грицик А.В. підготував та підписав позовну заяву, розрахунок позовних вимог з засвідчення усіх копій додатків, подав клопотання про відкладення підготовчого засідання у справі №924/1322/23 від 23.01.2024 та заяву про збільшення розміру позовних вимог з наведеним у останній розрахунком від 06.02.2024, а також був присутній у судових засіданнях 20.02.2024, 06.03.2024, 19.03.2024 та 28.03.2024.

Таким чином, позивачем згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, доведено надання йому послуг правової допомоги під час розгляду справи №924/1239/23 у Господарському суді Хмельницької області.

Представник відповідача у письмових поясненнях поданих 28.03.2024 просив зменшити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, у вирішенні питання щодо судових витрат за наявності клопотання відповідача щодо зменшення суми судових витрат суд, керуючись правилами, встановленими у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку не покладати на відповідача всі витрати в сумі 50000,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правничу правову допомогу, судом враховується, що за своєю категорією (стягнення заборгованості за договором поставки) дана справа не є спором значної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом, обмежується аналізом невеликої кількості доказів, чітко врегульована нормами права, умовами договору і не потребує великого обсягу юридичної та технічної роботи. При цьому, розмір ціни позову не впливає на складність справи.

Таким чином, дослідивши надані представником позивача адвокатом Грициком А.В. докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог у справі та заперечень відповідача викладених у письмових поясненнях, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ "ВВТ ГРЕЙН" на користь ТОВ "Любар-Агро" 40000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи №924/115/24. В стягненні решти судових витрат на професійну правничу допомогу у задоволенні заяви представника позивача належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРЕЙН" (32101, Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н, смт. Ярмолинці, вул. Гагаріна, буд. 44/1, код ЄДРПОУ 38884893) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар" (13144, Житомирської обл., Любарський р-н, с. Провалівка, вул. 1 Травня, буд. 3, код ЄДРПОУ 35365910) 3 310 086,52 грн. основного боргу, 132174,14 грн. пені, 264806,92 грн. штрафу, 33043,52 грн. 3% річних, 52 961,38 грн. інфляційних втрат, 65828,16 грн. витрат зі сплати судового збору та 40 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

У стягненні 9930,25 грн. інфляційних втрат, 198261,20 грн. пені та 397210,38 грн. штрафу в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Рішення надіслати сторонам за допомогою підсистем ЄСІТС в електронний кабінет, а у разі відсутності такої можливості - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Повний текст рішення складений та підписаний 29.03.2024.

СуддяА.М. Яроцький