Постанова

від 25.03.2024 по справі 363/770/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2024 року м. Київ

Справа № 363/770/22

Провадження № 22-ц/824/3553/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А. М.,

суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О.І.

секретаря Мандрики О.П.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про визнання правочину недійсним та скасування рішення про проведену держану реєстрацію.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 серпня 2021 року визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0610 га, кадастровий номер 3221888801:36:003:0107, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку.

06 грудня 2016 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики відповідно до якого, позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 147 010,00 грн., а позичальник приймає у власність зазначену суму грошей та зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, у строк на один рік, тобто до 06.12.2017 року.

На підставі вказаного договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І. прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 грудня 2016 року індексний номер 3273737795; запис про обтяження за індексним номером 17835389, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л.І. про реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 грудня 2016 року, індексний номер 32738672.

На підставі викладеного та з урахуванням статей 203, 215, 216 ЦК України, позивач просить: визнати недійсним договір позики, серія та номер б/н, укладений 06 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л.І. про реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 грудня 2016 року індексний номер 3273737795; запис про обтяження за індексним номером 17835389, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л.І. про реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.12.2016 року, індексний номер 32738672, одночасно припинивши право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0610 га, кадастровий номер 3221888801:36:003:0107, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

06 липня 2022 року ухвалою суду відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

03 листопада 2022 року адвокат Лазарєва О.В., яка здійснює представництво відповідача ОСОБА_2 , подала до суду відзив на позовну заяву, згідно якого заявлені позовні вимоги не визнають в повному обсязі. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Крім того, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л.І. прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.12.2016 року, запис про обтяження за індексним номером 17835389, на підставі договору іпотеки б/н від 06.12.2016 року, реєстровий № 3311, а не договір позики, який позивач просить скасувати.

12 квітня 2023 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Лазарєва Людмила Іванівна про визнання правочину недійсним та скасування рішення про проведену держану реєстрацію - відмовити.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Зазначає, що рішення суду ухвалено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не в повній мірі досліджені обставини справи, які мають важливе значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу потягло ухвалення непрравомірного рішення.

Вказує, що єдиною підставою при відмові в задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції в сокаржуваному рішенні зазначено, що звертаючись до суду з даним позовом, сторона позивача не довела та не надала доказів, які у своїй сукупності підтверджують, що договір позики грошей від 06 грудня 2016 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , порушують права ОСОБА_1 .

Вважає такий висновок помилковим, оскільки судом першої інстанції залишено поза увагою аргументи, викладені в позовній заяві, а саме, що 04 лютого 2020 року Верховним Судом прийнято поставнову, по справі №363/3994/16-ц, якою касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Кравцової О.В., треті особи:ЦНАП Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Відділ державної реєстрації Управління економіки Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л.І. ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки на АДРЕСА_1 , укладеного 03 липня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , залишено без змін.

Правом подання відзиву відповідно до ст.360 ЦПК України, учасники справи не скористалися.

В судове засідання учасники справи не з`явилися.

Представник відповідача ОСОБА_2 авдокат Лазарєва О.В. подала суду заяву, в якій просила розглянути справу за відсутності представника відповідача, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Л.І. надала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності.

Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов`язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.

Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_3 , третю особу ОСОБА_4 про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права.

За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.

Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.

Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Встановлено, що відповідно до копії договору позики грошей, укладеного 06 грудня 2016 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник), позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 147 010,00 грн., а позичальник приймає у власність зазначену суму грошей та зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, у строк на один рік, тобто до 06 грудня 2017 року.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна сформованого 16.08.2021 року, вбачається, що за ОСОБА_2 , 03.07.2015 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.07.2015 року, зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3221888801:36:003:0107, площею 0,061 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна сформованого 16.08.2021 року вбачається, що 06.12.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Лазарєвою Л.І., прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32737795 від 06.12.2016 року, підстава договір іпотеки, серія та номер: 3311, виданий 06.12.2016 року, іпотекодержатель: ОСОБА_3 , іпотекодавець: ОСОБА_2 .

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 як на підставу заявлених позовних вимог про визнання недійсним договору позики вказувала, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 серпня 2021 року визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0610 га, кадастровий номер 3221888801:36:003:0107, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Так, за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину,

а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину,

а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину

є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права

і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті,

а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір.

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які

є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами

у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно до статті 55 Конституції України, право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, до вказаного висновку дійшла Велика палата Верховного Суду, постанова від 15.05.2018 року справа №9901/439/18.

Отже, враховуючи вищевикладені норми, кожна особа має право звернутися до суду за захистом саме своїх порушених прав, свобод або інтересів. При зверненні до суду позивач повинен доводити свою юридичну заінтересованість у справі.

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що договір позики грошей від 06 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , порушує права позивача ОСОБА_1 .

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні похзовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна