Рішення

від 14.03.2024 по справі 757/31954/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/31954/23-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Суткович М.А. ,

представника відповідача - Листопадської О.Є. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення контракту, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

26 липня 2023 року позивач ОСОБА_1 , в особі свого представника - адвоката Суткович М.А., звернувся до суду із позовними вимогами до Театрально-видовищного закладу культури «Національний академічний театр оперети», згідно яких просить суд визнати незаконним та скасувати наказ № 361-1.0.2-06 від 29.06.2023 (далі - оспорюваний Наказ) в. о. генерального директора-художнього керівника Театру про припинення контракту, укладеного з позивачем, поновити позивача на посаді артиста-вокаліста провідного майстра сцени в Театрі за Контрактом № 161/К/17 від 29 червня 2017 року (далі - Контракт), стягнути з ввідповідача на користь возивача моральну шкоду в розмірі 46 900,00 грн. та відшкодувати судові витрати, які на день розгляду справи складають 28 800 грн.

Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 вказує, що на підставі Контракту № 161/К/17 від 29.06.2017, укладеного з Відповідачем, Позивача було призначено на посаду артиста-вокаліста провідного майстра сцени. Після закінчення строку Контракту, на який він був укладений, його дія була продовжена на той самий строк відповідно до положень п. 6.7. Контракту, тобто до 30 червня 2023 року. 19.03.2022 Позивача призначено на посаду артиста вищої категорії оркестрового взводу Зразково-показового оркестру Збройних Сил України, ВОС-917012А, у зв`язку з укладенням ним контракту про проходження військової служби до оголошення демобілізації. Позивача було зараховано до складу Збройних Сил України та присвоєно військове знання «Солдат». У зв`язку з цим, 19.03.2022 наказом Відповідача № 74-1.0.2-06 Позивача було увільнено від роботи з 19.03.2022 на період проходження військової служби. 30.06.2023 Позивача телефоном було повідомлено про необхідність отримання копії наказу про звільнення та трудової книжки у Відповідача 03.07.2023. Позивач вказує на порушення частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки його як військовослужбовця, а саме працівника, що уклав контракт на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення було неправомірно звільнено. Позивач наполягає на тому, що не був попередньо письмово повідомлений про наміри Відповідача припинити дію Контракту, а лист-повідомлення від 30.06.2023 № 060/19-385/24 отримав лише після ознайомлення з оспорюваним Наказом, що є порушенням положень п. 6.7. Контракту. Позивач вважає, що вказаними неправомірними діями Відповідача (виданням безпідставного та незаконного наказу про припинення Контракту) йому було завдано моральної шкоди. В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди Позивач вказує на те, що такі неочікувані протиправні дії Відповідача у надскладний та небезпечний для країни час призвели до душевних страждань, втрати емоційної рівноваги та погіршення самопочуття. На переконання Позивача, незаконне звільнення є приниженням його чести, гідності, ділової репутації та проявом неповаги до конституційних гарантій, як працівника культури та військовослужбовця.

31.07.2023 року ухвалою суду відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено її до розгляду у спрощеному позовному провадженні.

04.09.2023 відповідач користуючись своїм правом подав відзив на позов, в якому категорично заперечував проти задоволення вимог позивача, вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність. Так, Відповідач наполягав на тому, що виконав вимоги пункту 6.7. Контракту, а також положення частини третьої статті 21 Закону України «Про культуру», письмово проінформував Позивача про своє бажання припинити дію Контракту. Відповідач вважав, що положення частини третьої статті 119 КЗпП України, після внесення змін 01.07.2022 є формальними відносно тих працівників з якими укладеного строковий трудовий договір (контракт), оскільки будь-яких гарантій, пільг чи компенсацій, окрім збереження місця роботи та посади до закінчення проходження військової служби вказана норма не передбачає. В обґрунтування своєї позиції Відповідач надав, отримане ним на свій запит від 25.04.2023 № 060/19-225/02, роз`яснення Міністерства економіки України від 27.04.2023, в якому головний орган у системі центральних органів виконавчої влади висловив позицію щодо можливості припинення дії трудового договору(контракту) з працівником, призваним на військову службу, у випадку закінчення строку трудового договору (контракту). Відповідач категорично заперечував проти наявності будь-якої моральної шкоди заподіяної з його боку Позивачу, посилаючись зокрема на те, що Позивач, як особа яка уклала Контракт з Театром на певний строк, був обізнаний у тому, що за бажанням однієї із сторін Контракту, він може бути припинений внаслідок закінчення строку його дії. Відповідач просив не брати до уваги висновок комплексної соціально-психологічної експертизи №13/2-07-23 моральної шкоди потерпілого, оскільки останній не відповідає вимогам ст. ст. 102,112 ЦПК України, ґрунтується виключно на поверхневих дослідженнях, без розкриття суті події, виключно на зазначених Позивачем обставинах.

14.09.2023 представник позивача - адвокат Суткович М.А. подала відповідь на відзив, а 20.09.2023 відповідач надав заперечення на відповідь. В цих поданих до суду заявах по суті сторони наголошували на правильності своїх позицій та безпідставності доводів протилежної сторони.

В судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Суткович М.А. підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні, посилаючись на обставини викладені у заявах по суті.

Представник відповідача Листопадська О.Є. в судовому засіданні 29.02.2024 повідомила суду про те, що 26 січня 2024 року в оспорюваний позивачем Наказ були внесені зміни в частині фактичного дня звільнення позивача, яким буде останній день проходження військової служби позивача, як про це зазначено у частині третій статті 119 КЗпП України. Таким чином, представник відповідача акцентувала увагу суду на тому, що положення частини третьої статті 119 КЗпП України дотримані. Такі дії відповідача були продиктовані проведеним аналізом незначної, але наявної судової практики з подібних правовідносин. Представник відповідача просила відмовити у задоволенні вимог позивача, вказуючи на те, що фактично позивач відновлений у положенні станом на 29.06.2023 та наразі увільнений від роботи на період проходження військової служби. Також, представник відповідача просила відмовити у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на недоведеність позивачем обставин, якими ці вимоги обґрунтовані. Представник відповідача просила врахувати те, що відновленням становища порушеного права відповідач фактично повернув позивача у таке ж правове становище, в якому він перебував би, якби його права, захищені частиною 3 статті 119 КЗпП України, не були б порушені.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.

Судовим розглядом встановлено, що 01.09.2011 позивач прийнятий до відповідача на посаду артиста-вокаліста вищої категорії на умовах строкового договору, згідно з наказом № 457-1.0.2-06 від 31.08.2011.

02.01.2017 позивача переведено на посаду артиста-вокаліста провідного майстра сцени на умовах строкового договору згідно з наказом №779-1.0.2-06 від 28.12.2016.

29.06.2017 між позивачем та відповідачем укладено Контракт №161/К/17, згідного з яким Позивач призначений на посаду артиста-вокаліста провідного майстра сцени (20 тарифний розряд, додатковий коефіцієнт 3,1) Театру строком на три роки, по 30.06.2020. В подальшому строк Контракту був продовжений відповідно до п. 6.7 Контракту на строк, який був укладений раніше.

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває.

Згідно з наказом начальника оркесту-художнього керівника Зразково-показового оркестру Збройних сил України (по особовому складу) від 19.03.2022 № 11, з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби до оголошення демобілізації, зараховано до складу ЗСУ, присвоєно військове звання «Солдат» та призначено на посаду артиста вищої категорії оркестрового взводу зразково-показового оркестру ЗСУ ВОС - 917012А.

Наказом відповідача від 19.03.2022 № 74-1.0.2-06 позивача увільнено від роботи з 19.03.2022, у зв`язку з проходженням військової служби зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби. Підставою для увільнення Позивача від роботи став наданий ним витяг з наказу начальника оркесту-художнього керівника Зразково-показового оркестру Збройних сил України (по особовому складу) від 19.03.2022 № 11.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Наказом Відповідача від 19.07.2022 № 217-1.0.2-06 позивачу припинено з 19.07.2022 нарахування та виплата середнього заробітку.

25.04.2023 Відповідач звернувся з листом до Міністерства економіки України (вих. № 060/19-225/02) з проханням надати роз`яснення: чи правомірним буде з боку адміністрації ТВЗК «Київський національний академічний театр оперети» припинити дію контракту з професійним творчим працівником (артистом-вокалістом, народним артистом України) у зв`язку з закінченням строку дії контракту, якщо цей працівник уклав контракт про проходження військової служби із Збройними Силами України до оголошення демобілізації (за умови попереднього (за 1 місяць) повідомлення про припинення контракту з професійним творчим працівником відповідно до умов, зазначених у ньому)?

28.04.2023 Відповідач отримав лист-відповідь від Мінекономіки (за вих. № 4706-05/19004-07 від 27.04.2023), в якому зазначалося: у випадку закінчення строку трудового договору (контракту), укладеного з працівником, призваним на військову службу, за яким зберігається місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, дія трудового договору (контракту) може бути припинена.

25.05.2023 на виконання пункту 6.7. Контракту Відповідачем на адресу місця реєстрації Позивача ( АДРЕСА_1 ), вказану у Контракті, на електронну адресу Позивача, зазначену у всіх його зверненнях до Відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а також 30.05.2023 на мобільний додаток Вайбер телефонного номеру Позивача НОМЕР_1 , який Позивач теж зазначав раніше у усіх своїх заявах та запитах до Відповідача, а також месенджер Фейсбук Позивача, були направлені письмові повідомлення про те, що Відповідач бажає припинити дію Контракту у зв`язку з закінченням його строку (лист Відповідача Позивачу від 25.05.2023 № 060-19-277/24).

29.06.2023 наказом Відповідача №361-1.0.2-06 «Про припинення контракту, укладеного з ОСОБА_1 » було вирішено припинити 30.06.2023 дію контракту від 29.06.2-17 № 161/К/17, укладеного із артистом-вокалістом провідним майстром сцени ОСОБА_1 , на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строку дії контракту (підпункт 6.3.2. контракту від 29.06.2017 № 161/К/17).

11.07.2023 Відповідач надіслав запит до Державної служби України з питань праці (лист від 11.07.2023 № 060/19-410/02), як центрального органу виконавчої влади, який зокрема реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

У листі Держпраці № 2532/2/2.1-23а від 20.07.2023, що надійшов до Відповідача 20.07.2023 та зареєстрований за вх. № 060/19/259/02, центральний орган виконавчої влади послався на роз`яснення Мінекономіки, яке розміщено на офіційному вебсайті, щодо періоду увільнення мобілізованих працівників, які працюють по строковому трудовому договору, у яких зазначено, що згідно з частиною другою статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Вже під час судового розгляду, а саме 26.01.2024 Відповідач наказом №37-1.0.2-06 «Про внесення змін до наказу від 29.06.2023 № 361-1.0.2-06 «Про припинення контракту, укладеного з ОСОБА_1 » (далі - Наказ) вніс зміни до оспорюваного Наказу, а саме: доповнив наказ абзацами другим та третім наступного змісту: «Днем фактичного звільнення ОСОБА_1 вважати останній день проходження ним військової служби. Увільнити ОСОБА_1 від виконання роботи у зв`язку з проходженням військової служби із збереженням місця роботи і посади на період проходження військової служби». Вказані зміни внесені, як зазначено в наказі, на виконання вимог частини третьої статті 119 КЗпП України.

Згідно з частиною третьою статті 21 Закону України «Про культуру» (Особливості трудових відносин та працевлаштування в закладах культури) трудові відносини з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури оформлюються шляхом укладення контрактів. Формування кадрового складу художнього та артистичного персоналу державних та комунальних закладів культури здійснюється на конкурсній основі в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. За результатами конкурсу з переможцем з числа кандидатів укладається контракт строком від одного до трьох років за формою, визначеною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. Після настання дати закінчення строку дії контракт вважається продовженим на строк, на який він був укладений, якщо жодна із сторін за місяць до цієї дати письмово не поінформувала іншу сторону про своє бажання припинити дію контракту.

На виконання ст. 21 Закону України «Про культуру» центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв (Міністерством культури України (на той час) видано наказ від 02.08.2016 № 624 «Про затвердження форми контракту з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури» затверджено форму контракту з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури (далі - форма контракту).

Відповідно до п. 1.1 Положення про театрально-видовищний заклад культури «Київський національний академічний театр оперети», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.06.2004 № 1113 (в редакції розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06.11.2020 № 1769) (далі - Положення) Театрально-видовищний заклад культури «Київський національний академічний театр оперети» є неприбутковим закладом культури, заснованим на комунальній власності територіальної громади міста Києва та підпорядкованим Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Театр належить до базової мережі закладів культури міста Києва.

Згідно з п 2.1. Положення Театр створено з метою провадження діяльності у сфері культури та розвитку театрального мистецтва і театральної справи, формування та задоволення потреб населення в театральному мистецтві.

Пунктом 2.2 Положення передбачені основі напрями діяльності Театру, серед яких: створення, публічне виконання та публічний показ театральних вистав, інших творів театрального мистецтва на власній сцені (сценах) та на гастролях, організація мистецьких фестивалів, конкурсів, оглядів, а також реалізація квитків на зазначені заходи; підготовка театральних постановок, театрально-концертних програм та інших заходів на основі договорів з юридичними та фізичними особами для їх публічного виконання чи публічного показу на власній чи орендованих сценах з додержанням прав авторів та виконавців ролей (партій) відповідно до законодавства про авторське право та суміжні права; надання юридичним особам на основі договорів постановочних послуг, сценічних постановочних засобів для проведення вистав, концертів; виготовлення на замовлення юридичних та фізичних осіб предметів художнього оформлення театральних постановок, концертів; надання власної сцени іншим театрам для проведення гастрольних заходів, спільних театральних проєктів та програм та інші напрями діяльності.

Згідно з частиною третьою статті 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути укладений, зокрема на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Однією з підстав припинення трудового договору є закінчення строку. Укладаючи строковий трудовий договір (контракт) працівник надає добровільну згоду на його припинення у визначений сторонами у трудовому договорі строк (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Пунктом 3 Розділу VI форми контракту з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури, затвердженої наказом Міністерства культури України від 02.08.2016 № 624, (далі - Контракт) передбачено, що підставами припинення Контракту є, в тому числі: закінчення строку дії цього Контракту; призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником відповідно до законодавства зберігаються місце роботи, посада.

В той же час, у пункті 8 Розділу VI Контракту, передбачено, що після настання дати закінчення строку дії Контракту Контракт вважається продовженим на строк, на який він був укладений, якщо жодна зі Сторін за 30 календарних днів до цієї дати письмово не поінформувала іншу Сторону про своє бажання припинити дію Контракту.

Проте, згідно з ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Як встановлено під час судового розгляду, Відповідач письмово проінформував Позивача про своє бажання припинити дію Контракту, у зв`язку із закінченням строку його дії, як це передбачено положенням статті 21 Закону України «Про культуру» та пунктом 6.7. укладеного між сторонами Контракту.

Про своє бажання припинити дію Контракту Відповідач повідомив Позивача рекомендованим листом, направленим на адресу працівника, зазначену в Розділі VІІІ Контракту «Адреси та реквізити сторін».

Згідно із пунктом 99 Правил надання поштового зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 (в редакції станом на 20.01.2023) рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Як вбачається із наданих відповідачем підтверджень відправлення рекомендованого поштового відправлення (лист Відповідача про бажання припинити Контракт) він був прийнятий відділенням Укрпошти 26.05.2023 та 28.05.2023 знаходився у відділенні м. Суми та не був вручений під час доставки, та відповідно до встановлених Правил до 29.06.2023 зберігався у відділенні. Після чого за закінченням встановленого терміну зберігання був повернутий за зворотною адресою, тобто Відповідачу.

Відповідачем було направлено таке ж письмове повідомлення на мобільний засіб зв`язку, зазначений в Розділі VІІІ Контракту «Адреси та реквізити сторін».

Про наміри припинити дію Контракту Відповідач повідомив Позивача також шляхом направлення відповідного листа на його електронну пошту, яка вказувалась ним же у зверненнях до Відповідача.

Згідно із частиною 2 статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитись про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Як вбачається із наданих відповідачем підтверджень, відносно чого позивачем не надано доказів спростування, між Сторонами здійснювалась комунікація шляхом доступного електронного листування.

Крім того, відповідачем направлено відповідне повідомлення через месенджер Фейсбук позивача.

Отже, слід дійти висновку про те, що відповідач вжив відповідних заходів для письмового інформування позивача про своє бажання припинити дію контракту.

Посилання позивача на те, що відповідач повинен був надіслати йому лист на адресу Зразково-показового оркестру Збройних сил України суперечить його ж доводам про те, що вказана адреса для пересилання повідомлень між сторонами не обиралась. Тому вказані доводи позивача слід відхилити.

Наказом № 37-1.0.2-06 від 26.01.2024 «Про внесення змін до наказу № 361-1.0.2-06 від 29 червня 2023 року «Про припинення контракту, укладеного з ОСОБА_1 », Відповідач виконав вимогу частини третьої статті 119 КЗпП України, зокрема, щодо дня фактичного звільнення Позивача. Згідно Наказу днем фактичного звільнення Позивача буде останній день проходження ним військової служби. Також Позивача увільнено від виконання роботи у зв`язку з проходженням військової служби із збереженням місця роботи і посади на період проходження військової служби.

За таких обставин, наразі, в силу положень частини третьої статті 119 КЗпП України за Позивачем зберігається місце роботи і посада на період проходження ним військової служби.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 липня 2018 року у справі №761/33202/16-ц зазначив про таке: «З огляду на викладене апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 працював за строковим трудовим договором, строк дії якого закінчився у період проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації, тому після закінчення проходження цієї служби він підлягав звільненню, у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.»

За таких обставин порушене право позивача відновлено, а тому суд не вбачає підстав для задоволення його вимог про визнання незаконним та скасування оспорюваного Наказу, поновлення на роботі, оскільки після внесення до нього змін, Відповідачем дотримано положення ч3 ст. 119 КЗпП України, як до працівника призваного на військову службу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Позивач та його представник посилались на порушення Відповідачем вимог частини третьої статті 119 КЗпП України, а тому посилання на порушення процедури звільнення є безпідставним, оскільки в такому випадку Позивач фактично змінює предмет і підстави своїх позовних вимог. Так, Позивач обґрунтовував свої вимоги порушенням положень ч3 ст.119 КЗпП України та просив поновити його на роботі у зв`язку з цим. В той же час, недотримання процедури повідомлення про бажання припинити дію Контракту є підставою для продовження трудових відносин на строк, на який він був укладений.

Вирішуючи питання стягнення понесених судових витрат слід зазначити наступне.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Метою впровадження цього принципу пропорційності є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись, у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На підтвердження понесених судових витрат позивач надав Договір про надання правничої (правової) допомоги №20211105/1, який укладений 05.11.2021 року між ним та адвокатським бюро «Ципін і партнери»; копія рахунку-фактури № 16469 від 08.08.2023 на оплату юридичних послуг згідно додатку № 2 до договору 20211105/1 від 05.11.2021 року на суму 10 400,00 грн. на 1 арк. (оригінал знаходиться у позивача); копія платіжної інструкції № @2РL696065 від 19.09.2023 на суму 10 400,00 грн.; копія рахунку-фактури №16664 від 09.10.2023 на оплату юридичних послуг згідно додатку № 2 до договору 20211105/1 від 05.11.2021 року на суму 11 700,00 грн; копія платіжної інструкції № @2РL696065 від 25.10.2023 на суму 11 700,00 грн.; копія рахунку-фактури №13/07 від 13.07.2023 на оплату психологічної експертизи при діагностиці моральної шкоди на суму 6 700,00 грн.; копія квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.3094751509.1 від 13.07.2023 на суму 6 700,00 грн на 1 акр.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Сторони погодили, що відповідно до п. 2 Додатку № 2 до Договору Сторони погодили, що за виконання цього Доручення Клієнт здійснює оплату за наступним тарифом: 1300 грн/год.

Позивач вказує, що оплата фактично виконаних робіт складає 37250,00 грн., з яких вартість проведення психологічної експертизи склала 6 700,00 грн.

Так, що стосується відшкодування витрат на проведення експертизи, суд виходить з того, що відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Тож сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо суд урахував відповідний висновок експерта як доказ.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22, повідомила прес-служба ВС.

Разом з тим, при постановленні вказаного судового рішення, даний висновок експерта суд не прийняв як доказ, та як наслідок, витрати за її проведення суд вважає за необхідне не відшкодовувати.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Так, при дослідження доказів, які були надані на підтвердження понесених судових витрат встановлено, що договір про надання правничої допомоги був укладений ще у листопаді 2021 року, тоді як оспорюваний наказ був виданий 29.06.2023, а з позовом ОСОБА_1 звернувся в липні 2023 року.

Крім того, у долучених позивачем квитанціях про оплату витрат за правиничу допомогу відсутні будь-які реквізити послуг за які кошти оплачено, в тому числі не зазначено, що послуги оплачені саме в межах надання правничої допомоги у цивільній справі 757/3195/23-ц.

При дослідження матеріалів справи, суд приходить до висновку про не співмірність гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, суд вважає заявлену суму компенсації витрат надмірною, тому присуджує її частково у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджені судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 4,26 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 19, 60, 77, 81, 95, 133-141, 212, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 21, 36, 40 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення контракту, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» (ЄДРПОУ: 02224593) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень, 00 копійок).

Стягнути з Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» (ЄДРПОУ: 02224593) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень, 00 копійок).

Стягнути з Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» (ЄДРПОУ: 02224593) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові збір у розмірі 4, 26 грн. (чотири гривні 26 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Позивач : ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Ковпаківським РВ у м. Суми УДМС України в Сумській області 24 лютого 2015 року; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач : Театрально-видовищний заклад культури «Київський національний академічний театр оперети», ЄДРПОУ: 02224593; юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 53/3.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 22 березня 2024 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА