Постанова

від 08.10.2024 по справі 757/31954/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/31954/23-ц головуючий у суді І інстанції Ільєва Т.Г.

провадження № 22-ц/824/11308/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Суткович Мариною Анатоліївною на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення контракту, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовом до Театрально-видовищного закладу культури «Національний академічний театр оперети», у якому просив суд:

визнати незаконним та скасувати наказ №361-1.0.2-06 від 29 червня 2023 року в.о. генерального директора-художнього керівника Театру про припинення контракту, укладеного з позивачем;

поновити позивача на посаді артиста-вокаліста провідного майстра сцени в Театрі за Контрактом №161/К/17 від 29 червня 2017 року;

стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 46 900,00 грн. та відшкодувати судові витрати, які на день розгляду справи складають 28 800 грн.

Мотивуючи позовні вимоги вказав, що на підставі Контракту №161/К/17 від 29 червня 2017 року, укладеного з відповідачем, позивача призначено на посаду артиста-вокаліста провідного майстра сцени. Після закінчення строку Контракту, його дія була продовжена на той самий строк відповідно до положень п. 6.7. Контракту, тобто до 30 червня 2023 року.

19 березня 2022 року позивача призначено на посаду артиста вищої категорії оркестрового взводу Зразково-показового оркестру Збройних Сил України, ВОС-917012А, у зв`язку з укладенням ним контракту про проходження військової служби до оголошення демобілізації. Позивача зараховано до складу Збройних Сил України та присвоєно військове знання «Солдат». У зв`язку з цим, 19 березня 2022 року наказом Відповідача №74-1.0.2-06 Позивача було увільнено від роботи з 19 березня 2022 на період проходження військової служби.

30 червня 2023 року позивача телефоном було повідомлено про необхідність отримання копії наказу про звільнення та трудової книжки у відповідача 03 липня 2023 року.

Позивач вказує на порушення частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки його як військовослужбовця, а саме працівника, що уклав контракт на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення було неправомірно звільнено. Позивач наполягає на тому, що не був попередньо письмово повідомлений про наміри відповідача припинити дію Контракту, а лист-повідомлення від 30 червня 2023 року №060/19-385/24 отримав лише після ознайомлення з оспорюваним Наказом, що є порушенням положень п. 6.7. Контракту.

Позивач вважає, що вказаними неправомірними діями відповідача (виданням безпідставного та незаконного наказу про припинення Контракту) йому було завдано моральної шкоди. В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди позивач вказує на те, що такі неочікувані протиправні дії відповідача у надскладний та небезпечний для країни час призвели до душевних страждань, втрати емоційної рівноваги та погіршення самопочуття. На переконання позивача, незаконне звільнення є приниженням його честі, гідності, ділової репутації та проявом неповаги до конституційних гарантій, як працівника культури та військовослужбовця.

04 вересня 2023 року відповідач подав відзив на позов, в якому категорично заперечував проти задоволення вимог позивача, вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність. Так, відповідач наполягав на тому, що виконав вимоги пункту 6.7. Контракту, а також положення частини третьої статті 21 Закону України «Про культуру», письмово проінформував позивача про своє бажання припинити дію Контракту. Відповідач вважав, що положення частини третьої статті 119 КЗпП України, після внесення змін 01 липня 2022 року є формальними відносно тих працівників з якими укладеного строковий трудовий договір (контракт), оскільки будь-яких гарантій, пільг чи компенсацій, окрім збереження місця роботи та посади до закінчення проходження військової служби вказана норма не передбачає. В обґрунтування своєї позиції Відповідач надав, отримане ним на свій запит від 25 квітня 2023 року №060/19-225/02, роз`яснення Міністерства економіки України.

Відповідач категорично заперечував проти наявності будь-якої моральної шкоди заподіяної з його боку позивачу, посилаючись зокрема на те, що позивач, як особа яка уклала контракт з Театром на певний строк, був обізнаний у тому, що за бажанням однієї із сторін Контракту, він може бути припинений внаслідок закінчення строку його дії. Відповідач просив не брати до уваги висновок комплексної соціально-психологічної експертизи №13/2-07-23 моральної шкоди потерпілого, оскільки останній не відповідає вимогам ст. ст. 102, 112 ЦПК України, ґрунтується виключно на поверхневих дослідженнях, без розкриття суті події, виключно на зазначених позивачем обставинах.

У подальшому, у поясненнях від 20 лютого 2024 року представник відповідача повідомив, що 26 січня 2024 року в оспорюваний позивачем Наказ відповідачем були внесені зміни в частині фактичного дня звільнення позивача, яким буде останній день проходження військової служби позивача, як про це зазначено у частині третій статті 119 КЗпП України. Таким чином, представник відповідача акцентувала увагу суду на тому, що положення частини третьої статті 119 КЗпП України відповідачем дотримані. Такі дії відповідача були продиктовані проведеним аналізом незначної, але наявної судової практики з подібних правовідносин. Представник відповідача просила відмовити у задоволенні вимог позивача, вказуючи на те, що фактично позивач відновлений у положенні станом на 29 червня 2023 року та наразі увільнений від роботи на період проходження військової служби. Відновленням становища порушеного права відповідач фактично повернув позивача у таке ж правове становище, в якому він перебував би, якби його права, захищені частиною 3 статті 119 КЗпП України, не були б порушені.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення контракту, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн. та судові витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн., судові збір у розмірі 4, 26 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Суткович Марину Анатоліївну, 25 квітня 2024 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник підтримав доводи апелянта, викладені у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції та вказав на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову не мав права враховувати як доказ наказ відповідача №37-1.0.2-06 від 26 січня 2024 року, яким доповнено оскаржуваний наказ абзацом другим: «днем фактичного звільнення ОСОБА_1 вважати останній день проходження ним військової служби» та абзацом третім: «увільнити ОСОБА_1 від виконання роботи у зв`язку з проходженням військової служби із збереженням місця роботи і посади на період проходження військової служби».

Апелянт вважає, що після прийняття оскаржуваного наказу та звільнення ОСОБА_1 , роботодавець втратив право приймати накази, які б породжували для нього права та обов`язки. Крім того, наказ про звільнення є наказом з кадрових питань, а тому вичерпав свою дію в момент реалізації. Отже, наказ №37-1.0.2-06 від 26 січня 2024 року не може стосуватися апелянта, оскільки наразі останній не є працівником Театру, не належить до предмета спору та не повинен був долучатися до матеріалів справи.

Звертає увагу, що відповідач в ході розгляду справи фактично визнав позовні вимоги в частині порушення ним норми ч. 3 ст. 119 КЗпП України, однак суд першої інстанції всупереч п. 1 ч. 2 ст. 49 та ч. 4 ст. 206 ЦПК України знехтував такою заявою та відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про припинення контракту та поновлення на роботі.

Також апелянт вважає, що суд першої інстанції, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 2 000,00 грн не навів жодних мотивів та підстав відхилення висновку комплексної соціально-психологічної експертизи №13/2-07-23.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Суткович Мариною Анатоліївною на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення контракту, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

20 червня 2024 року представник Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» - Листопадська Олена Євгенівна подала відзив, у якому заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Свою позицію представник відповідача обґрунтувала обставинами, на які посилалася у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду в суді апеляційної інстанції з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

У судовому засіданні представник Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» - Листопадська Олена Євгенівна заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 вересня 2011 року позивач прийнятий до відповідача на посаду артиста-вокаліста вищої категорії на умовах строкового договору, згідно з наказом №457-1.0.2-06 від 31 серпня 2011 року.

02 січня 2017 року позивача переведено на посаду артиста-вокаліста провідного майстра сцени на умовах строкового договору згідно з наказом №779-1.0.2-06 від 28 грудня 2016 року.

29 червня 2017 року між сторонами укладено Контракт №161/К/17, згідного з яким позивач призначений на посаду артиста-вокаліста провідного майстра сцени (20 тарифний розряд, додатковий коефіцієнт 3,1) Театру строком на три роки, по 30 червня 2020 року. В подальшому строк Контракту був продовжений відповідно до п. 6.7 Контракту на строк, який був укладений раніше.

24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває.

Згідно з наказом начальника оркестро-художнього керівника Зразково-показового оркестру Збройних сил України (по особовому складу) від 19 березня 2022 №11, з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби до оголошення демобілізації, зараховано до складу ЗСУ, присвоєно військове звання «Солдат» та призначено на посаду артиста вищої категорії оркестрового взводу зразково-показового оркестру ЗСУ ВОС - 917012А.

Наказом відповідача від 19 березня 2022 №74-1.0.2-06 позивача увільнено від роботи з 19 березня 2022 року, у зв`язку з проходженням військової служби зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби. Підставою для увільнення Позивача від роботи став наданий ним витяг з наказу начальника оркесту-художнього керівника Зразково-показового оркестру Збройних сил України (по особовому складу) від 19 березня 2022 року №11.

Наказом Відповідача від 19 липня 2022 року №217-1.0.2-06 позивачу припинено з 19 липня 2022 року нарахування та виплата середнього заробітку.

25 квітня 2023 року відповідач звернувся з листом до Міністерства економіки України (вих. №060/19-225/02) з проханням надати роз`яснення: чи правомірним буде з боку адміністрації ТВЗК «Київський національний академічний театр оперети» припинити дію контракту з професійним творчим працівником (артистом-вокалістом, народним артистом України) у зв`язку з закінченням строку дії контракту, якщо цей працівник уклав контракт про проходження військової служби із Збройними Силами України до оголошення демобілізації (за умови попереднього (за 1 місяць) повідомлення про припинення контракту з професійним творчим працівником відповідно до умов, зазначених у ньому)?

28 квітня 2023 року відповідач отримав лист-відповідь від Мінекономіки (за вих. №4706-05/19004-07 від 27 квітня 2023 року), в якому зазначалося: у випадку закінчення строку трудового договору (контракту), укладеного з працівником, призваним на військову службу, за яким зберігається місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, дія трудового договору (контракту) може бути припинена.

25 травня 2023 року на виконання пункту 6.7. Контракту Відповідачем на адресу місця реєстрації Позивача ( АДРЕСА_1 ), вказану у Контракті, на електронну адресу позивача, зазначену у всіх його зверненнях до відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а також 30 травня 2023 року на мобільний додаток Вайбер телефонного номеру Позивача НОМЕР_1 , який Позивач теж зазначав раніше у усіх своїх заявах та запитах до Відповідача, а також месенджер Фейсбук Позивача, були направлені письмові повідомлення про те, що Відповідач бажає припинити дію Контракту у зв`язку з закінченням його строку (лист Відповідача Позивачу від 25 травня 2023 року №060-19-277/24).

29 червня 2023 року наказом Відповідача №361-1.0.2-06 «Про припинення контракту, укладеного з ОСОБА_1 » було вирішено припинити 30 червня 2023 року дію контракту від 29 червня 2017 року №161/К/17, укладеного із артистом-вокалістом провідним майстром сцени ОСОБА_1 , на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строку дії контракту (підпункт 6.3.2. контракту від 29 червня 2017 року №161/К/17).

У листі Держпраці №2532/2/2.1-23а від 20 липня 2023 року, який надійшов до відповідача 20 липня 2023 року та зареєстрований за вх. №060/19/259/02, центральний орган виконавчої влади послався на роз`яснення Мінекономіки, яке розміщено на офіційному вебсайті, щодо періоду увільнення мобілізованих працівників, які працюють по строковому трудовому договору, у яких зазначено, що згідно з частиною другою статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Під час судового розгляду, а саме 26 січня 2024 року відповідач наказом №37-1.0.2-06 «Про внесення змін до наказу від 29 червня 2023 року №361-1.0.2-06 «Про припинення контракту, укладеного з ОСОБА_1 » вніс зміни до оскаржуваного Наказу, а саме: доповнив наказ абзацами другим та третім наступного змісту: «Днем фактичного звільнення ОСОБА_1 вважати останній день проходження ним військової служби. Увільнити ОСОБА_1 від виконання роботи у зв`язку з проходженням військової служби із збереженням місця роботи і посади на період проходження військової служби». Вказані зміни внесені, як зазначено в наказі, на виконання вимог частини третьої статті 119 КЗпП України.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що наказом роботодавця №37-1.0.2-06 від 26 січня 2024 року порушене право позивача відновлено, оскільки після внесення змін до оскаржуваного наказу від 29 червня 2023 року №361-1.0.2-06 «Про припинення контракту, укладеного з ОСОБА_1 », відповідачем дотримано положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України, як до працівника призваного на військову службу. В той же час, недотримання процедури повідомлення про бажання припинити дію Контракту є підставою для продовження трудових відносин на строк, на який він був укладений. Щодо визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди 2 000,00 грн., який підлягає до стягнення висновки та мотиви у рішення суду відсутні.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з частиною третьою статті 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з частиною третьою статті 21 Закону України «Про культуру» трудові відносини з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури оформлюються шляхом укладення контрактів. Формування кадрового складу художнього та артистичного персоналу державних та комунальних закладів культури здійснюється на конкурсній основі в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. За результатами конкурсу з переможцем з числа кандидатів укладається контракт строком від одного до трьох років за формою, визначеною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. Після настання дати закінчення строку дії контракт вважається продовженим на строк, на який він був укладений, якщо жодна із сторін за місяць до цієї дати письмово не поінформувала іншу сторону про своє бажання припинити дію контракту.

На виконання ст. 21 Закону України «Про культуру» центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв (Міністерством культури України (на той час) видано наказ від 02 серпня 2016 року №624 «Про затвердження форми контракту з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури» затверджено форму контракту з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури (далі - форма контракту).

Відповідно до п. 1.1 Положення про театрально-видовищний заклад культури «Київський національний академічний театр оперети», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22 червня 2004 року №1113 (в редакції розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06 листопада 2020 року №1769) (далі - Положення) Театрально-видовищний заклад культури «Київський національний академічний театр оперети» є неприбутковим закладом культури, заснованим на комунальній власності територіальної громади міста Києва та підпорядкованим Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Театр належить до базової мережі закладів культури міста Києва.

Згідно з п 2.1. Положення Театр створено з метою провадження діяльності у сфері культури та розвитку театрального мистецтва і театральної справи, формування та задоволення потреб населення в театральному мистецтві.

Пунктом 2.2 Положення передбачені основі напрями діяльності Театру, серед яких: створення, публічне виконання та публічний показ театральних вистав, інших творів театрального мистецтва на власній сцені (сценах) та на гастролях, організація мистецьких фестивалів, конкурсів, оглядів, а також реалізація квитків на зазначені заходи; підготовка театральних постановок, театрально-концертних програм та інших заходів на основі договорів з юридичними та фізичними особами для їх публічного виконання чи публічного показу на власній чи орендованих сценах з додержанням прав авторів та виконавців ролей (партій) відповідно до законодавства про авторське право та суміжні права; надання юридичним особам на основі договорів постановочних послуг, сценічних постановочних засобів для проведення вистав, концертів; виготовлення на замовлення юридичних та фізичних осіб предметів художнього оформлення театральних постановок, концертів; надання власної сцени іншим театрам для проведення гастрольних заходів, спільних театральних проєктів та програм та інші напрями діяльності.

Однією з підстав припинення трудового договору є закінчення строку. Укладаючи строковий трудовий договір (контракт) працівник надає добровільну згоду на його припинення у визначений сторонами у трудовому договорі строк (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Пунктом 3 Розділу VI форми контракту з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури, затвердженої наказом Міністерства культури України від 02 серпня 2016 року №624, (далі - Контракт) передбачено, що підставами припинення Контракту є, в тому числі: закінчення строку дії цього Контракту; призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником відповідно до законодавства зберігаються місце роботи, посада.

В той же час, у пункті 8 Розділу VI Контракту, передбачено, що після настання дати закінчення строку дії Контракту Контракт вважається продовженим на строк, на який він був укладений, якщо жодна зі Сторін за 30 календарних днів до цієї дати письмово не поінформувала іншу Сторону про своє бажання припинити дію Контракту.

Проте, згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною 2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Аналіз наведених норм права свідчить, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу. Припинення трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору з працівником, призваним на військову службу, можливе тільки після закінчення проходження військової служби, тому наказ №361-1.0.2-06 від 29 червня 2023 року в. о. генерального директора-художнього керівника Театру «Про припинення контракту, укладеного з ОСОБА_1 » на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним.

У такому випадку інформування роботодавця про бажання припинити дію Контракту, у зв`язку із закінченням строку його дії, як це передбачено положенням статті 21 Закону України «Про культуру» та пунктом 6.7. укладеного між сторонами Контракту, не має вирішального значення.

Вважаючи, що наказом №37-1.0.2-06 від 26 січня 2024 «Про внесення змін до наказу №361-1.0.2-06 від 29 червня 2023 року «Про припинення контракту, укладеного з ОСОБА_1 », відповідач виконав вимогу частини третьої статті 119 КЗпП України, зокрема, щодо дня фактичного звільнення позивача, суд першої інстанції не врахував, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-33цс14 зазначено, що у разі порушення при звільненні процедури звільнення працівник підлягає поновленню.

В той час як зміна дати звільнення під час судового розгляду справи не може вважатися поновленням прав працівника, про що зазначено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №522/5656/16-ц, від 22 січня 2019 року у справі №569/370/17, від 10 вересня 2018 року у справі №487/6407/16-ц.

Разом з тим, згідно з пунктом 9 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною у письмовій формі.

У контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця (пункт 10 Постанови).

Згідно з пунктами 21, 24 Постанови у разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом. За два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.

Таким чином, сторони контракту, окрім строку його дії, узгоджують обсяги пропонованої роботи, порядок припинення та продовження контракту, а також підстави для його дострокового розірвання.

Апеляційним судом встановлено, що сторони продовжили строк дії Контракту №161/К/17 від 29 червня 2017 року, до 30 червня 2023 року.

Отже, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, оскільки ОСОБА_1 працював за строковим трудовим договором (контрактом), строк дії якого закінчився 30 червня 2023 року у період увільнення від роботи на час проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації, і дію трудового контракту сторони не продовжили, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у частині поновлення позивача на посаді артиста-вокаліста провідного майстра сцени.

Щодо доводів апеляційної скарги у частині невмотивованості та необґрунтованості часткового задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судовим розглядом обставин, колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги та зазначає наступне.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Як встановлено судом заподіяння моральної шкоди позивачу було завдано особою, з якою він перебував у трудових відносинах у зв`язку зі звільненням у невстановлений законом спосіб.

Враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем порушено немайнові права позивача, чим йому завдано моральну шкоду.

Розмір моральної шкоди у 46 900,00 грн. позивач обґрунтував висновком комплексної соціально-психологічної експертизи №13/2-07-23.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 110 ЦПК України визначає, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Отже, при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, апеляційний суд виходить із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності, а тому вважає, що заявлена позивачем до стягнення моральна шкода у розмірі 46 900,00 грн. є завищеною, в порівнянні із завданою шкодою, а дії відповідача не призвели до невідновних втрат позивача, а тому достатньою та справедливою, на переконання колегії суддів, в даному випадку буде сума компенсації в розмірі 10 000,00 грн.

Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що позов підлягає задоволенню частково, з Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 1 302,51 грн (1 073,60 грн + 228,91 грн), а за розгляд справи судом апеляційної інстанції 1 953,74 грн (1 610,40 грн + 343,34 грн), всього 1 953,74 грн.

Відповідно до ч. 6, 8, 9 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до квитанції №0.0.3094751509.1 від 13 липня 2023 року позивачем сплачено 6 700,00 грн. за оцінку моральної шкоди. Оскільки позовні вимоги у цій частині задоволено на 21,32% витрати позивача за проведення експертизи підлягають пропорційному відшкодуванню за рахунок відповідача у сумі 1 428,44 грн.

Також апелянт просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 30 550,00 грн за розгляд справи судом першої інстанції та 14 300,00 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц.

На підтвердження надання професійної правничої допомоги надано: копію ордеру серії АА №1434475 від 22 квітня 2024 року на надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом АБ «Ципін і партнери» Суткович М.А.; копію Договору про надання правничої (правової) допомоги №20211105/1, який укладений 05 листопада 2021 року між позивачем та адвокатським бюро «Ципін і партнери».

Відповідно до п. 1.2 Договору, конкретний вид правничої (правової) допомоги, обсяги та строки її надання, повноваження. Які надаються бюро для виконання Договору, вартість послуг, а також інші умови, погоджені сторонами, визначаються у Дорученні що є невід`ємним додатком до цього Договору.

Відповідно до п. 1 Доручення, у порядку та на умовах, визначених договором, клієнт доручає бюро надання правничої (правової) допомоги клієнту з приводу заборгованості по заробітній платі та інших питань, які стосуються порушення трудових прав клієнта.

Сторони погодили, що за виконання цього Доручення Клієнт здійснює оплату за наступним тарифом: 1300 грн/год.

Відповідно до загального опису виконаних робіт (наданих послуг), адвокатом виконано наступну роботу у суді першої інстанції: складання позовної заяви, оформлення додатків відповідно до вимог ЦПК України - 5 год; складання попереднього розрахунку суми судових витрат - 1 год; складання відповіді на відзив - 3 год; складання заперечень на клопотання про витребування доказів - 1 год; складання клопотання про долучення доказів понесених судових витрат - 1,5 год; складання заперечення на заяву відповідача про долучення доказів - 4 год; представництво інтересів під час розгляду судової справи (12.10.2023, 04.12.2023,18.01.2024, 20.02.2024, 29.02.2024) - 8 год.

Усього адвокатом виконано робіт на 23,5 год. на суму 31 550,00 грн, з яких оплачено 22 100,00 грн (копія платіжної інструкції №@2РL696065 від 19 вересня 2023 року на суму 10 400,00 грн.; копія платіжної інструкції № @2РL696065 від 25 жовтня 2023 року на суму 11 700,00 грн).

Відповідно до загального опису виконаних робіт (наданих послуг), адвокатом виконано наступну роботу у суді апеляційної інстанції: складання апеляційної скарги - 5 год; складання попереднього розрахунку суми судових витрат - 1 год; складання клопотання про долучення доказів понесених судових витрат - 1 год; представництво інтересів під час розгляду судової справи (з розрахунку 2 год/ 1 судове засідання).

Колегія суддів ураховує, що заявлений апелянтом розмір витрат на професійну правничу допомогу може бути зменшений судом лише за наявності обґрунтованого клопотання та /або заперечень сторони позивача.

Представник відповідача в ході розгляду справи заперечував проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх розмір неспівмірним та необґрунтованим. Зазначає, що надані позивачем квитанції не підтверджують, що послуги оплачено саме за надання послуг у справі №757/3195/23-ц.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо відсутності належних доказів на підтвердження сплати заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки однією із особливостей процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Саме такий висновок відповідає позиціям Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19 та ін.

В той же час, надаючи оцінку наданих адвокатом послуг в частині їх дійсності, необхідності та співмірності, колегія суддів враховує, що представництво інтересів ОСОБА_1 у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції не здійснювалося.

Також, Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2024 року у справі №910/9714/22 виснував, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Крім того, суд першої інстанції не врахував заперечення представника позивача на заяву відповідача про долучення доказів, а тому витрати на його складання не підлягають компенсації, що узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 31 липня 2024 року у справі №758/11022/21.

З урахуванням вищевикладеного, з огляду на фактичний обсяг послуг, наданих ОСОБА_1 адвокатом АБ «Ципін і партнери» - Суткович М.А., їх дійсність, необхідність, відповідність складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), співмірність часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог які є майновими та немайновими, колегія суддів вважає, що відшкодуванню з Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» на користь ОСОБА_1 підлягають витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 15 000,00 грн, а за розгляд справи судом апеляційної інстанції 8 000,00 грн., оскільки саме такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи.

Керуючись ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Суткович Мариною Анатоліївною - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 березня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення контракту, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №361-1.0.2-06 від 29 червня 2023 року в. о. генерального директора-художнього керівника Театру про припинення контракту, укладеного з ОСОБА_1 .

Стягнути з Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» (код ЄДРПОУ 02224593, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 53/3) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місця проживання: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» про поновлення на роботі - відмовити.

Стягнути з Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» (код ЄДРПОУ 02224593, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 53/3) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місця проживання: АДРЕСА_2 ) за розгляд справи судом першої інстанції: судовий збір у розмірі 1 302,51 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн., витрат на проведення експертизи у розмірі 1 428,44 грн, а всього 17 730 (сімнадцять тисяч сімсот тридцять) гривень 95 копійок.

Стягнути з Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» (код ЄДРПОУ 02224593, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 53/3) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місця проживання: АДРЕСА_2 ) за розгляд справи судом апеляційної інстанції: судовий збір у розмірі 1 953,74 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн., а всього 9 953 (дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят три) гривні 74 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова