Рішення

від 19.03.2024 по справі 910/10699/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.03.2024Справа № 910/10699/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю. за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Контейнерний термінал Іллічівськ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна від 06.02.2020

за участю представників:

від позивача - Тута І.В.,

від відповідача - Суплік М.В., Ремарчук В.В.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2021 року Приватне підприємство «Контейнерний термінал Іллічівськ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Крентон Україна» про визнання недійсним договору купівлі - продажу рухомого майна від 06.02.2020.

Позовні вимоги обґрунтовано перевищенням повноважень керівником позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2021, у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 21.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 у справі №910/10699/21 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023, у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 26.09.2023 у справі №910/10699/21 постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі № 910/10699/21 скасовано, справу №910/10699/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами проведення автоматизованого розподілу справу №910/10699/21 передано для розгляду судді Кирилюк Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 прийнято позовну заяву до свого провадження, призначено дату підготовчого засідання та встановлено строк надання учасниками заяв по суті.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Корвайт» 06.11.2023 подано до Господарського суду міста Києва заяву про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Заяву обґрунтовано укладенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Корвайт» з позивачем у даній справі 27.11.2020 договорів купівлі-продажу №ВМ/001/20 та №ВМ/002/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2023 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Корвайт» про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача відмовлено.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Корвайт» 04.12.2023 подано заяву про вступ у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Корвайт» про вступ у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача відмовлено з огляду на очевидно штучний характер вимог заявника, які знаходяться поза межами даного судового дослідження, що є прямим свідченням наміру заявника ускладнити реалізацію прав позивача та відповідача у даній справі на доступ до правосуддя (розгляд спору у межах розумних строків).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Корвайт» залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/10699/21 залишено без змін.

Після повернення матеріалів справи від суду апеляційної інстанції ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 призначено підготовче засідання на 05.03.2024.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 19.03.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 07.03.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 у справі №910/10699/21.

У судовому засіданні 19.03.2024 оголошено вступну та резолютивні частини рішення у справі.

Врахувавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 06.02.2020 укладено договір купівлі-продажу рухомого майна, за умовою пункту 1 якого позивач продав відповідачу майно, що було у користуванні, у кількості 63 одиниць.

Пунктом 2.1 договору від 06.02.2020 встановлено, що ціна договору складає 37 650 000,00 грн., що еквівалентно 1 500 000,00 доларів США.

За умовою пункту 2.2 договору право власності на майно переходить до відповідача за актом приймання-передачі з моменту сплати ним визначеного пунктом 3.1.1 авансового платежу.

Пунктом 3.1.1 договору від 06.02.2020 встановлено, що відповідач перераховує на розрахунковий рахунок позивача 7 530 000,00 грн. у строк до 07.02.2020.

Сторонами у справі 27.02.2020 укладено додаткову угоду №1 , якою (у тому числі) змінено строки та порядок розрахунку за договором: 7 530 000,00 грн. покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця у строк до 10.02.2020; 11 193 817,50 грн. - строк до 07.03.2020 та решту коштів за договором - після надання продавцем за актом приймання-передачі технічних паспортів та відповідної технічної документації на обладнання, що вказане у розділі 1 цього договору, за виключенням позиції № 3 в таблиці «Кран козловий контейнерний пневмоколісний G736, заводський № Т41049 , реєстраційний № 12296 », та за мінусом його вартості, що становить 2 344 739,65 грн, у тому числі ПДВ включене у вартість крану - 390 789,94 грн.

Відповідачем 07.02.2020 сплачено позивачу 7 530 000,00 грн; 06.03.2020 - 11 193 817,50 грн; 14.05.2020 - 580 000,00 грн; 18.09.2020 - 3 300 000,00 грн; 25.09.2020 - 3 443 344,00 грн; 15.10.2020 - 8 474 430,00 грн та 11.11.2020 - 3 000 000,00 грн., що підтверджено випискою з банківського рахунку відповідача у ПАТ «КБ «АКОРДБАНК».

Факт отримання зазначених грошових коштів позивачем підтверджується випискою ПАТ «МТБ Банк» за рахунком позивача за період з 07.02.2020 до 16.11.2020.

Позивач не вчиняв будь-яких дій, що могли б свідчити про відмову прийняття ним виконання відповідача за укладеним ними договором купівлі-продажу майна.

Листом №57-01/05-20 від 18.09.2020 позивач повідомив ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ», що відповідач є власником та законним розпорядником переданого за договором від 06.02.2020 рухомого майна.

На час укладення оспореного договору та до березня 2020 року відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником позивача був ОСОБА_1 , а власником - ОСОБА_2 .

В подальшому керівник та власник позивача неодноразово змінювались.

Зокрема, з березня 2020 до серпня 2020 власником позивача була компанія «Транспортейшн Інвестмент Лімітед»; з серпня до вересня 2020 року - ОСОБА_3 ; з вересня до листопада 2020 року - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вактенс»; з листопада 2020 року до січня 2021 року - ОСОБА_4 ; з січня 2021 року до квітня 2021 року - ОСОБА_5 тощо.

За процесуально-правовими приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Станом на дату звернення до суду з даним позовом власниками позивача були дві особи - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Керівником - ОСОБА_1 (посадова особа, яка за твердженнями позовної заяви перевищила повноваження при укладенні спірного договору).

Суд звертає увагу, що позовна заява, що містить твердження про факт посадового злочину керівником, не підписана цим керівником. Крім того, матеріали справи не містять і жодного письмового документу, підписаного ОСОБА_1 (нотаріально завірена заява про відсутність згоди власника при укладенні спірного договору тощо) яким би стверджувалось про укладенням ним спірного договору за відсутності згоди власника підприємства.

Судом прийнято до уваги пояснення відповідача, підтверджені інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в частині звільнення з посади у серпні 2020 року ОСОБА_1 (посадової особи, що за твердженням позивача підписала спірний договір з перевищенням статутних повноважень), послідовної зміни у подальшому керівників позивача ( ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 ,) та повторне призначення у жовтні 2020 року іншим власником підприємства ОСОБА_1 .

Суд має погодитись, що відсутність факту притягнення посадової особи підприємства до майнової, дисциплінарної або кримінальної відповідальності за нанесення збитків перевищенням статутних повноважень та повторне призначення цієї самої особи керівником позивача у жовтні 2020 року робить більш вірогідним висновок про відсутність в діях ОСОБА_1 при укладенні спірного договору ознак перевищення повноважень, що в свою чергу доводить більшу вірогідність (по відношенню до твердження позивача про відсутність згоди власника на укладення спірного договору) твердження відповідача про існування письмового рішення власника про погодження укладення договору та ненадання його суду саме ОСОБА_1 (який на час звернення до суду з даним позовом був керівником позивача) з метою штучного створення підстав даного позову.

Крім того, суд має погодитись з доводами відповідача, що часта зміна власників та керівників позивача достатньо вірогідно могла бути викликана необхідністю уникнення юридичної відповідальності певної посадової особи за втрату документів підприємства.

За період часу з моменту укладення оспореного договору до моменту звернення з даним позовом до відповідача (менш ніж півтора року) власниками позивача було сім осіб, які за інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у відповідні проміжки часу були і його кінцевими бенефіціарними власниками.

За цей же проміжок часу обов`язки керівника позивача виконували, щонайменше, чотири особи, одна з яких була призначеною на цю посаду двічі.

У липні 2021 року Приватне підприємство «Контейнерний термінал Іллічівськ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Крентон Україна» про визнання недійсним договору купівлі - продажу рухомого майна від 06.02.2020.

В основу обґрунтування заявлених вимог позивачем покладено твердження про перевищення його керівником ( ОСОБА_1 ) встановлених статутом підприємства повноважень, при цьому жодного доказу на підтвердження даної обставини до позовної заяви не додано.

Як зазначалось раніше, особисто керівником позивача позову заяву з твердженнями про перевищення повноважень не підписано, жодної письмової заяви з поясненнями факту перевищення повноважень ОСОБА_1 суду не надано. Матеріали справи також не містять жодного документу про притягнення посадової особи, що за твердженням позовної заяви перевищила свої повноваження, до юридичної відповідальності.

Відповідно, твердження позивача про перевищення директором ОСОБА_1 свої статутних повноважень на час укладення спірного договору не підтверджені жодним доказом.

Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Частиною п`ятою статті 65 Господарського кодексу України встановлено, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

За приписами частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов`язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, у даному випадку саме позивач мав довести суду належними та допустимими доказами, що відповідач знав або за всіма ознаками не міг не знати про такі обмеження.

Натомість, позивачем фактично запропоновано суду всі негативні наслідки вчинення його посадовою особою можливого правопорушення покласти судовим рішенням виключно на відповідача (при цьому, без належного доведення доказами факту перевищення повноважень керівника позивача).

Судом встановлено, що посилання позивача до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині наявності відповідної інформації про обмеження повноважень його директором є недостатнім у даному випадку доказом, оскільки ця інформація містить лише посилання на статут позивача і не визначає граничних грошових сум укладення угод.

У той же час, пунктом 8.6.17 чинної на час укладення спірного договору редакції статуту позивача встановлено, що директор укладає договори про відчуження майна підприємства, якщо залишкова вартість такого майна не перевищує 1 000 000 гривень. Дане обмеження не розповсюджується на випадки передачі майна в оренду (чи інше володіння та/або користування).

Суд звертає увагу, що статутом передбачено обмеження не суми укладеної угоди, а саме залишкової вартості майна.

Залишкова вартість є різницею між первісною вартістю майна та сумою накопиченої амортизації. Залишкова вартість майна фактично залежить тільки від величини первісної вартості та від часу, який обладнання обліковується на балансі підприємства. Тому така вартість є абстрактною величиною, яка визначається в результаті проведення бухгалтерських процедур.

Відповідно, інформацією про залишкову балансову власність певного майна володіє лише юридична особа, на балансі якої обліковується це майно.

Укладений сторонами у справі договір купівлі-продажу та інші документи, підписані відповідачем, не містять інформації про залишкову вартість майна, що було відчуженим за договором.

Судом відхиллено складену позивачем більш як через рік від дати укладення договору бухгалтерську довідку, оскільки цей документ не може довести поза розумним сумнівом, що відповідачу було відомо про залишкову вартість відчуженого майна на момент укладення спірного договору.

Інших документів, що могли б підтвердити факт обізнаності відповідача до і на час укладення спірного договору про розмір залишкової вартості придбаного ним майна матеріали справи не містять.

З урахуванням правового регулювання частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України позивач мав довести суду у перш за все факт обізнаності відповідача про перевищення залишкової вартості понад встановлені статутом обмеження.

Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За процесуально-правовими приписами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що прямий процесуальний обов`язок доведення факту обізнаності відповідача про залишкову вартість майна на час укладення оспореного правочину позивачем не виконано.

При цьому, суд наголошує на саме факті обізнаності відповідача про залишкову вартість майна, а не про ціну цього майна за укладеним договором.

Відповідно, позивачем не доведено суду поза розумним сумнівом наявність фактичних підстав для визнання договору купівлі-продажу рухомого майна від 06.02.2020 недійсним.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими Закон пов`язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору

Зміст правочину складають права та обов`язки, про набуття, припинення та зміну яких домовилися учасники правочину, а також особи, визначені сторонами в якості учасників цього правочину.

За статтями 6, 627 та 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу та дефекти волі.

З огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав лише у тому разі, якщо буде встановлено, що контрагент юридичної особи за договором, діяв недобросовісно і нерозумно.

Як зазначалось раніше, судом встановлено відсутність доведеного факту недобросовісної чи нерозумної поведінки відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 92 Цивільного кодексу України, якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Оскільки у даному випадку саме директором товариства укладено оспорений договір і ця посадова особа на момент його укладення мала прямий доступ до записів бухгалтерського обліку позивача, у тому числі до інформації про залишкову вартість відчуженого майна, саме ця посадова особа в силу правового регулювання частини четвертої статті 92 Цивільного кодексу України є відповідальною за можливо нанесені позивачу збитки.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 26.09.2023 підставою скасування судових рішень у даній справі стало: «Разом з тим, з текстів оскаржених судових рішень вбачається, що в них немає висновків щодо спростування доводів позивача щодо відповідного доказу, при цьому такий доказ є єдиним, на підставі якого суди дійшли висновку про наявність у директора позивача відповідних повноважень на підписання договору. Таким чином, очевидно, що судами повинна була бути надана повна та всебічна оцінка такого доказу на предмет його відповідності вимогам ст.ст. 76-79 ГПК України, а також оцінка відповідним доводам позивача щодо неможливості врахування такого доказу. Так, зокрема, поза увагою суддів залишилися його посилання на те, що:

- під час первинного розгляду справи № 910/10699/21 у жодному процесуальному документі відповідача не було згадки про його обізнаність про наявність оригіналу рішення власника, не було повідомлено суди про неможливість подання даного документу разом з відзивом, об`єктивні причини такого неподання, які дії вчинив відповідач, спрямовані на отримання такого документу;

- у поясненнях відповідача від 05.07.2022 він кардинально змінив свою позицію та долучив копію рішення власника як доказ, начебто, надання згоди власника ПП "КТІ" на укладення оскаржуваного договору, а також інші докази, які до цього у справу відповідач не подавав та на які не посилався;

- копія рішення власника не містить переліку рухомого майна, на відчуження якого нібито було надано згоду власником скаржника ( ОСОБА_2 );

- в матеріалах кримінального провадження № 1202110010004718 від 03.12.2021 за ч. 2 ст. 190 КК України відсутні відомості щодо того, яким чином ОСОБА_9 міг отримати фотокопію рішення власника;

- надана слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, з відміткою "Згідно з оригіналом матеріалів кримінального провадження № 12021100100004718" засвідчує лише те, що надана слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві Північному апеляційному господарському суду копія Рішення власника відповідає матеріалам кримінального провадження № 1202110010004718 від 03.12.2021 року за ч. 2 ст. 190 КК України (тобто фотографічному зображенню Рішення власника з телефону ОСОБА_10 ), але не свідчить про відповідність Рішення власника оригіналу або про його існування як такого (що є неможливим з огляду на те, що таке рішення власника ПП "КТІ" ніколи не оформлювалося та не підписувалося власником Позивача;

- обставина нібито наявності згоди власника ПП "КТІ" на укладення Оскаржуваного договору підтверджується паперовою копією фотографічного зображення (фотографії), а не самим документом - письмовим рішенням власника ПП "КТІ", тобто таким засобом доказування, який не може підтверджувати таку обставину;

- рішення власника нібито було підписано власником Скаржника ( ОСОБА_2 ) 30.01.2020 за адресою: АДРЕСА_1 . Однак ні за вказаною адресою, ні у вказану дату ОСОБА_2 не підписував і не міг підписати даний документ з огляду на його перебування за межами України. Як слідує з наявної у матеріалах справи відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на адвокатський запит № 07-11/22 від 07.11.2022, ОСОБА_2 виїхав за межі території України 02.10.2019 року, а повернувся лише 06.03.2020. Тобто в проміжок з 02.10.2019 по 06.03.2020 ОСОБА_2 перебував за кордоном, що виключає можливість підписання ОСОБА_2 . Рішення власника.

- в матеріалах справи № 910/10699/21 (як і в матеріалах кримінального провадження№ 1202110010004718 від 03.12.2021 за ч. 2 ст. 190 КК України) міститься паперова копія фотографічного зображення (фотографії) Рішення власника».

Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

На виконання вимог статті 316 процесуального Закону Господарським судом міста Києва досліджено докази матеріалів справи в частині наданих касаційним судом обов`язкових вказівок та встановлено наступне:

- відсутність у матеріалах справи під час первинного розгляду справи № 910/10699/21 у жодному процесуальному документі відповідача згадки про його обізнаність про наявність оригіналу рішення власника у даному випадку не може вплинути на прийняте судом рішення, оскільки відповідно до частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. У даному випадку саме на позивача покладено процесуальний обов`язок доведення відсутності згоди власника на відчуження майна та залишкової вартості цього майна, оскільки це твердження покладено в основу обґрунтування заявлених ним вимог. Крім того, носієм цього обов`язку є саме позивач в силу правового регулювання частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України;

- правова позиція відповідача, викладена у поясненнях від 05.07.2022, зведена до відсутності ознак недійсності укладеного сторонами у справі договору, що відповідає його доводам, викладеним у відзиві та інших документах. Крім того, відповідно до частини другої статті 14 Господарського процесуального кодексу України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Частиною п`ятою статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, у тому числі, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. За правилами частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, у тому числі, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Відповідно, місцевий суд не вправі відмовити у прийнятті до уваги доповнення або зміну аргументації учасника судового розгляду, у тому числі подання додаткових доказів у межах встановлених процесуальним законодавством строків;

- наявна у матеріалах справи фотокопія рішення власника про надання згоди на укладення договору не містить переліку відчужуваного майна, проте і наявність такого переліку не вимагається умовою пункту 7.1.17 Статуту Приватного підприємства «Контейнерний термінал Іллічівськ» в редакції чинній на момент укладення спірного договору: до компетенції учасника підприємства відноситься питання погодження (шляхом видання письмового рішення) укладення договору про відчуження майна підприємства, якщо залишкова вартість такого майна перевищує 1 000 000 (один мільйон) гривень. Відповідно, за умовою пункту 7.1.17 статуту позивача його учасник має погоджувати укладення договору, а не відчуження певно визначеного майна;

- у Господарського суду міста Києва відсутні процесуальні повноваження досліджувати матеріали кримінального провадження № 1202110010004718 від 03.12.2021 за частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України на предмет наявності або відсутності відомостей, у тому числі щодо того, яким чином ОСОБА_9 міг отримати фотокопію рішення власника;

- господарський суд не має технічної можливості встановлювати справжність наданої слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, з відміткою "Згідно з оригіналом матеріалів кримінального провадження № 12021100100004718", фотокопії документу. Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. За процесуально-правовими приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У даному випадку з урахуванням виданої раніше довіреності на відчуження підприємства -позивача обставина надання власником згоди на укладення спірного договору та пересилання цього документу засобами електронного зв`язку є більш вірогідна, що зумовлює вірогідність наданої органом поліції фотокопії.

- твердження позивача про неможливість підписання свого рішення ОСОБА_2 30.01.2020 у місті Чорноморськ у зв`язку з перебуванням ним за кордоном України є вірним, проте факт підписання цього рішення саме у місті Чорноморськ не є підтвердженою доказами обставиною. З фотокопії рішення дійсно вбачається наявність у тексті адреси: Україна, 68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 10., проте ця адреса є місцезнаходженням (на час підписання) саме позивача, посадовою особою якого приймається це рішення. Зазначення відповідної адреси у тому самому місці документу також міститься, зокрема, у наданому позивачем рішенні (нотаріальної форми) власника про зміну керівника від 20.01.2020 та інших аналогічних документах, що доводить лише використання певної бланкової форми, а не місце його підписання. Оскільки Законом та статутом позивача не встановлюються вимоги до певного місця прийняття власником рішення, останній вправі приймати його у будь-якому місці, у тому числі - за межами кордонів України, що не може мати наслідком його недійсність.

- наявна у матеріалах справи копія довіреності нотаріальної форми (том1 арк 192), наданої власником позивача та підписаної у присутності нотаріуса, якою надано (у тому числі) ОСОБА_1 право фактично без будь-яких обмежень приймати від імені довірителя будь-які рішення та укладати правочини, у тому числі направлені на передачу майнових прав на підприємство-відповідача, свідчить про намір власника продати майновий комплекс підприємства-позивача, що робить наданий органом поліції доказ більш вірогідним, ніж відсутність будь-яких доказів з боку позивача на спростування факту погодження власником укладення спірного договору.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, Господарський суд міста Києва відмовляє у задоволенні позову повністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 01.04.2024.

Суддя Т.Ю. Кирилюк