Постанова

від 19.03.2024 по справі 947/25554/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1919/24

Справа № 947/25554/21

Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

з участю секретаря Виходець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката Берещенко Руслана Олександровича, представника ОСОБА_1 на рішення Київського районногосуду м.Одеси від25травня 2023року, постановленого під головуванням судді Васильків О.В.,повний текстрішення складений05червня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського державного нотаріального архіву, Саратської районної державної нотаріальної контори Одеської області в особі державного нотаріуса Колісника Дмитра Юрійовича, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Київська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання заповіту дійсним, -

в с т а н о в и в:

У серпні2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеського державного нотаріального архіву, Саратської районної державної нотаріальної контори Одеської області в особі державного нотаріуса Колісника Д.Ю. про визнання заповіту дійсним, в якому просила:

- визнати дійсним заповіт ОСОБА_4 , складений ним 02.02.2021 року в присутності двох свідків в Міській клінічній інфекційній лікарні Одеської міської ради;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, визначене в заповіті ОСОБА_4 від 02.02.2021 року;

- зобов`язати Одеський державний нотаріальний архів здійснити необхідні реєстраційні дії в спадковому реєстрі щодо реєстрації заповіту ОСОБА_4 , складеного ним 02.02.2021 року в присутності двох свідків в Міській клінічній інфекційній лікарні Одеської міської ради;

- зобов`язати Саратську державну районну нотаріальну контору Одеської області в особі державного нотаріуса Колісника Д.Ю. здійснити необхідні реєстраційні дії щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно, визначене в заповіті ОСОБА_4 від 02.02.2021 року.

В обґрунтування свого позову позивачка зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , який є рідним братом позивача ОСОБА_1 , помер.

Спадкову справу померлого відкрито Саратською державною районною нотаріальною конторою Одеської області в особі державного нотаріуса Колісник Д.Ю. Після спливу 6-ти місячного терміну на прийняття спадщини 04.08.2021 року стало відомо про наявність оригіналу заповіту ОСОБА_4 , складеного спадкодавцем 02.02.2021 року в Міській клінічній інфекційній лікарні Одеської міської ради за участю двох свідків.

У відповідності до тексту вказаного заповіту все своє майно ОСОБА_4 у випадку його смерті заповідав його сестрі ОСОБА_1 .

У відповідності доНаказу Міністерства юстиції України від 07.07.2011 року №1810/5, Міська клінічна інфекційна лікарня Одеської міської ради, де було посвідчено заповіт, повинна була протягом граничного терміну відправити примірник заповіту разом з відповідною заявою до Державного нотаріального архіву Одеської області для проведення реєстрації заповіту в спадковому реєстрі. Цього вказаним медичним закладом зроблено не було.

В Державному нотаріальному архіві Одеської області позивачу відмовили в реєстрації заповіту в спадковому реєстрі, пояснивши, що всі терміни пропущено і необхідно звернутися до суду для визнання заповіту дійсним і зобов`язання державного нотаріального архіву здійснити відповідні реєстраційні дії.

Позивач надіслав примірник вказаного заповіту до Саратської державної районної нотаріальної контори Одеської області в особі державного нотаріуса Колісника Д.Ю. для врахування заповіту при розділенні спадкового майна ОСОБА_4 між його спадкоємцями та вчинення відповідних реєстраційних дій, проте державним нотаріусом Колісник Д.Ю. було відмовлено враховувати вказаний заповіт при розділенні спадкового майна ОСОБА_4 між його спадкоємцями та рекомендовано звернутися до суду.

Позивач вважає, що підписуючи заповіт ОСОБА_4 повністю усвідомлював свої дії, керував ними та мав дійсне бажання залишити своє майно своїй сестрі ОСОБА_1 .

На момент підписання заповіту ОСОБА_4 був вже п`ятий рік як розлучений з ОСОБА_5 , яка отримавши при розлученні значну суму грошових коштів на своє утримання та утримання двох прийомних дітей, надала ОСОБА_4 нотаріально оформлену заяву про те, що як колишня дружина та опікун дітей - відмовляється на майбутнє від майна ОСОБА_4 , в зв`язку з чим бажання ОСОБА_4 залишити своє майно своїй сестрі ОСОБА_1 є цілком логічним та усвідомленим.

Також позивач зазначала, що заповіт ОСОБА_4 від 02.02.2021 року складено у відповідній формі та з відповідним посвідченням в Міській клінічній інфекційній лікарні Одеської міської ради за участю двох свідків, тому підстав визнавати його нікчемним або недійсним немає.

Судом до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору були залучені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради.

Рішенням Київського районногосуду м.Одеси від25травня 2023року позов в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, адвокат БерещенкоР.О.,представник ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт вважає, що суд формально відмовив в позову з підстав того, що відсутня нотаріальна реєстрація спірного заповіту та відсутня реєстрація спірного заповіту в Державному нотаріальному архіві Одеської області, оскільки саме за відсутністю нотаріальної реєстрації спірного заповіту та відсутності реєстрації спірного заповіту позивачка звернулася до суду щоб за вказаних обставин встановити дійсність заповіту в суді.

Також вважає, що суд безпідставно відмовив у проведенні почеркознавчих експертиз, на предмет ідентичності підпису ОСОБА_4 та головного лікаря медичної установи у заповіті.

У відзиві на апеляційну скаргу, Одеський державний нотаріальний архів в особі завідувача ОСОБА_6 просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, оскільки рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для його скасування.

В судове засідання, призначене на 19 березня 2024 року представник Одеського державногонотаріального архіву,державний нотаріусСаратської районноїдержавної нотаріальноїконтори Одеськоїобласті КолісникД.Ю.,Коровель К.Ю.,представник Київськоїрайонної адміністраціїОдеської міськоїради якорган опікита піклування не з`явилися, були сповіщені належним чином.

Від представника Київської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представника (а.с. 187-189 т. 3).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката БерещенкоР.О.,представника ОСОБА_1 ,адвоката ІльінаС.В., представника ОСОБА_7 ,яка представляєінтереси неповнолітнього ОСОБА_3 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Однак з таким висновком суду колегія суддів погоджується не в повній мірі, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого Татарбунарським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с. 72 т. 1).

Після смерті ОСОБА_4 з заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори ІНФОРМАЦІЯ_4 звернулись донька померлого - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 в інтересах неповнолітнього сина померлого - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 70-71 т. 1 ).

Також 15.06.2021 року з заявою про прийняття спадщини звернулась сестра померлого - позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 121 т. 1).

12.08.2021року доСаратської районноїдержавної нотаріальноїконтори Одеськоїобласті надійшлописьмове зверненняадвоката БерещенкаР.О.в інтересах ОСОБА_1 ,в якомуадвокат надсилаєоригінальний примірникзаповіту ОСОБА_4 від02.02.2021року (а.с. 132 т. 1).

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Положеннями глави 89 ЦК України визначено порядок оформлення права на спадщину, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно і зареєструвати право на таку спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки право власності на таке майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації.

Судом встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 була заведена Саратською районною державною нотаріальною конторою Одеської області на підставі заяв про прийняття спадщини, поданих неповнолітньою донькою померлого ОСОБА_2 та колишньою дружиною померлого ОСОБА_7 , діючою в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_1 , яка є рідною сестрою померлого ОСОБА_4 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_8 . При цьому будь-яких відомостей щодо наявності заповіту вказана заява не містить. Лише після того, як 09.07.2021 року державним нотаріусом було роз`яснено ОСОБА_1 , що спадкоємцями майна померлого ОСОБА_4 є спадкоємці першої черги, Одеським державним нотаріальним архівом лише 10.08.2021 року отримано примірник заповіту від 02.02.2021 року від імені ОСОБА_4 , надісланий від імені НКП «МКІЛ», а 12.08.2021 року Саратською районною державною нотаріальною конторою Одеської області отримано примірник заповіту від 02.02.2021 року від імені ОСОБА_4 , надісланий адвокатом Берещенком Р.О.

Судом першої інстанції при ухваленні рішення зроблено висновок про те, що заповіт, від імені ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 від 02.02.2021 року, є нікчемним, оскільки складений з грубим порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що такі висновки суду не ґрунтуються на законі, тому що позов заявлено до неналежного відповідача, а відтак суд не повинен був вирішувати питання доведеності та законності позову.

Тож, оскаржуване судове рішення є суперечливим.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог, однак помилився з мотивуванням.

Відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» відповідачами у справах про спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Колегія суддівзазначає,що приіснуванні спадкоємців,Одеський державнийнотаріальний архівта Саратськарайонна державна нотаріальна контора Одеської області в особі державного нотаріуса Колісника Д.Ю., які визначені позивачем, як відповідачі у позовній заяві не є належними.

В даній справі належними відповідачами мають бути інші спадкоємці, які своєчасно звернулись до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальний за це.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Колегія суддів приходить висновку про те, що у справі про визнання заповіту дійсним та визнання права власності на спадкове майно, належними відповідачами є діти померлого ОСОБА_4 , які звернулись своєчасно до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

З огляду на не пред`явлення позовних вимог до неналежних відповідачів, суд позбавлений можливості вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішення питання про їх задоволення, оскільки без залучення належних відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права на судовий захист шляхом подання позову до належних відповідачів за своїми позовними вимогами.

Відповідно до п. 2ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно дост. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За таких підстав, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає нормам законодавства та підлягає зміні в мотивувальній частині.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Берещенко Руслана Олександровича, представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районногосуду м.Одеси від25травня 2023року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 01 квітня 2024 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.М. Вадовська

---

Є.С. Сєвєрова