Рішення

від 02.04.2024 по справі 169/859/23

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 169/859/23

Провадження № 2/169/55/24

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2024 року селище Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого судді Ковальчук О.В.,

за участю секретаря судового засідання Гаврилюк Н.В.,

справа № 169/859/23

учасники справи:

позивач ДП «Луківська

льононасіннєва станція»,

представник позивача Рабушко В.С.,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги Фонд державного майна

України,

відповідач ОСОБА_1 ,

представник відповідача ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного підприємства «Луківська льононасіннєва станція» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Гут Анатолій Павлович, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Фонд державного майна України, про визнання договору недійсним та повернення майна,

в с т а н о в и в:

Державне підприємство «Луківська льононасіннєва станція» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі продажу та повернення майна.

Позов мотивований тим, що 30 жовтня 2017 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120.8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві державної власності державі Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України в повному господарському підпорядкуванні ДП «Луківська льононасіннєва станція». Відповідно до пункту 1.1 цього договору він укладений за підсумками конкурсу з продажу нерухомого майна, протокол №1 проведення повторних відкритих публічних торгів (аукціону) від 20 грудня 2010 року, що затверджені директором ТБ «Капіталіст» та головою ліквідаційної комісії Державного підприємства «Луківська льононасіннєва станція».

Вказуючи, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 30 жовтня 2017 року укладений з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803(далі - Порядок № 803), за змістом пунктів 6, 8 якого є обов`язковим надання відповідному суб`єкту управління майном згоди або дозволу Фонду на відчуження майна,та на час проведення публічних торгів 20 грудня 2010 року було відсутнє свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 жовтня 2017 року нежитлового приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120.8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати відповідача повернути позивачу спірне нерухоме майно.

Ухвалою суду від 29.08.2023 року відкрито провадження у справ та призначено підготовче судове засідання.

Відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву (а.с. 161-180).

Позивачем подано відповідь на відзив (а.с. 194-203).

Ухвалою суду від 15.12.2023 року підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд.

Будь-яких інших процесуальних дій не вчинялось.

Представник позивача ДП «Луківська льононасіннєва станція» - адвокат Рабушко Вячеслав Степанович в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів викладених в позові та відповіді на відзив.

Представник третьої особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Фонду державного майна України в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 про дату, час та місце розгляд справи був повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Матвіїв Вадим Миколайович в судовому засіданні позовні вимоги не визнав просив відмовити в задоволенні позову, оскільки відповідно до Протоколу №1 проведення повторних відкритих публічних торгів (аукціону) від 20 грудня 2010 року відповідач став переможцем аукціону з реалізації належного позивачу нежитлового приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120.8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , сплативши кошти в розмірі 100% вартості придбаного майна. 30 жовтня 2017 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що посвідчений приватним нотаріусом Гут А.П. Вказуючи, що реалізація спірного майна проведена у процедурі ліквідації ДП «Луківська льононасіннєва станція», та на момент проведення аукціону 20 жовтня 2010 року дія Порядку №803, на який посилається позивач, не поширювалась на відчуження майна у процедурі ліквідації за рішенням суб`єкта управління, а оспорюваний договір укладений відповідно до законодавства. Позивачем не обґрунтовано, за захистом , якого саме порушеного права він звернувся та відсутні докази, що відповідач діяв недобросовісно.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Гут Анатолій Павлович в судовому засіданні з викладеним в позовній заяві не погодився, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки продаж спірного нерухомого майна державної власності проведено відповідно до Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803, а обов`язок щодо отримання згоди на відчуження такого майна покладається на суб`єкта господарювання.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Суд встановив, що згідно із наказом Міністерства аграрної політики від 17 лютого 2010 року № 67 «Про припинення діяльності державних підприємств припинено діяльність ДП «Луківська льононасіннєва станція», зобов`язано голову комісії з ліквідації ДП «Луківська льононасіннєва станція» ОСОБА_5 провести інвентаризацію й оцінку майна, коштів та здійснити продаж основних засобів підприємства в установленому законодавством порядку з метою погашення заборгованості (а. с. 54-55).

Відповідно до пунктів 4.3, 4.5 статуту ДП «Луківська льононасіннєва станція» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Відчуження та списання не повністю амортизованих засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, встановленому законодавством (а. с. 78-81).

Відповідно до довідки голови ліквідаційної комісії ДП «Луківська льононасіннєва станція» спірне приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120.8 кв. м. є державною власністю в особі Міністерства аграрної політики України і обліковується на балансі ДП «Луківська льононасіннєва станція» (а. с. 61).

01 жовтня 2010 року між ДП «Луківська льононасіннєва станція» та ТБ «Капіталіст» укладено договір на проведення незалежної оцінки спірного нерухомого майна (а. с. 172).

На виконання умов цього договору ТБ «Капіталіст» 15 листопада 2010 року опублікувала оголошення про проведення аукціону з продажу майнаДП «Луківська льононасіннєва станція» - приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120.8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в загальнодержавному рекламно-інформаційному виданні «Біржовий щотижневик» № 11-1 (28) (а. с. 62-65).

Відповідно до Протоколу №1 проведення повторних відкритих публічних торгів (аукціону) від 20 грудня 2010 року відповідача ОСОБА_1 визначено переможцем аукціону з реалізації належного позивачу нежитлового приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120.8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 66389.40 гривень (а. с. 57).

Згідно з квитанціями від 06 та 11 січня 2011 року кошти в розмірі 66389.40 гривень сплачені відповідачем (а. с. 58).

30 жовтня 2017 року між ДП «Луківська льононасіннєва станція» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу за підсумками конкурсу з продажу нерухомого майна, протокол №1 проведення повторних відкритих публічних торгів (аукціону) від 20 грудня 2010 року, що затверджені директором ТБ «Капіталіст» та головою ліквідаційної комісії Державного підприємства «Луківська льононасіннєва станція», нежитлового приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120.8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві державної власності державі Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України в повному господарському підпорядкуванні ДП «Луківська льононасіннєва станція» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ №409503, виданого виконавчим комітетом Луківської селищної ради Турійського району Волинської області 19 листопада 2012 року (а. с. 48-50).

Згідно з розпорядженням КМУ від 20 листопада 2019 року №1101-р ДП «Луківська льононасіннєва станція» передано із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства до сфери управління Фонду державного майна (а. с. 13).

Фонд державного майна України у своєму листі за зверненням ліквідатора ДП «Луківська льононасіннєва станція» повідомив, що відповідно до Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803, Фонд не приймав рішення стосовно надання згоди на відчуження нерухомого майна цього державного підприємства (а. с. 26).

Відповідно до статті 202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст.203ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі

Згідно зі статтею 655ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно достатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до суду з позовом, позивач, зокрема, просив визнати недійсним договір купівлі-продажунежитлового приміщення від 13 жовтня 2017 року, у зв`язку з тим, що Фонд не надав дозволу на відчуження спірного майна ДП «Луківська льононасіннєва станція».

Щодо посиланьпредставника відповідачана неналежногопозивача судвиходить з наступного.

Державне підприємство - це юридична особа публічного права (частина другастатті 167 ЦК України).

Як встановлено законом (частини перша, друга та дев`ятастатті 73Господарського кодексуУкраїни (далі - ГК України), державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання, - речового права суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбаченихГК Українита іншими законами (частини перша та друга статті 74, частина першастатті 136 ГК України).

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (частина друга статті 136 ГК України).

Крім того, ГК України (абзац третій частини шостої статті 73 ГК України) передбачає, що особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України «Про управління об`єктами державної власності».

Згідно з п. 4 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Щодо порушення порядку реалізації державного майна та підстав з яких суд виходь при задоволенні позовних вимог

Згідно зі статтею 1Закону України«Про управлінняоб`єктамидержавної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Стаття 3цього Закону відносить майно, яке передане державним комерційним підприємствам, до об`єктів управління державної власності.

З огляду на наведене закон установлює особливості правового статусу державного підприємства як юридичної особи публічного права та особливості правового режиму майна державного підприємства, до яких застосовується спеціальний порядок правового регулювання, в тому числі й щодо управління майном державного підприємства, розпорядження цим майном, що не дає підстав для їх цілковитого ототожнення з правовим статусом юридичних осіб приватного права та порядком регулювання правового режиму майна юридичних осіб приватного права.

Характерною особливістю правового статусу державного підприємства, правового режиму майна цього підприємства є обмеження на рівні закону його (підприємства) правомочності розпорядження щодо окремих видів майна та наявність спеціальних, закріплених окремим законом, правил управління майном державного підприємства, зокрема й правил щодо розпорядження державним майном у спосіб його відчуження.

Так, правила розпорядження майном, що належить державному підприємству на праві господарського відання, передбачають участь у цьому процесі суб`єктів управління об`єктами державної власності, в тому числі Фонду. Зокрема, згідно з підпунктом «и» пункту 2 частини першоїстатті 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»Фонд відповідно до законодавства дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Такий випадок установлено частиною п`ятою статті 75 ГК України, відповідно до якої відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами. Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом. Фонд виступає організатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 5Закону України«Про управлінняоб`єктамидержавної власності» Кабінет МіністрівУкраїни постановоювід 06червня 2007року №803 затвердив Порядок відчуження об`єктів державної власності. Пунктом 6 цього Порядку так само передбачено, що рішення про надання згоди на відчуження, зокрема, нерухомого майна державної власності приймається суб`єктами управління лише за погодженням з Фондом.

Для процедури відчуження майна державного підприємства, яке перебуває в процесі ліквідації за рішенням органу, до сфери управління якого воно належить, подібних винятків ГК України чи Закон України«Про управлінняоб`єктамидержавної власності» не передбачають, а також і не містять норм, які б спеціально уповноважували саме в такому випадку керівництво державного підприємства, комісію з його ліквідації, голову такої комісії та/або орган, до сфери управління якого воно належить, відчужувати нерухоме майно підприємства без погодження з Фондом.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 320/4812/15-ц (провадження № 61-40922св19).

Установивши, що реалізація майна державного підприємства в процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, відбулася без погодження Фонду, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним.

У зв`язку з наведеним суд відхиляє доводи відповідача про те, що на час відчуження спірного майна, для процедури відчуження майна державного підприємства, яке перебувало у процесі ліквідації, згода Фонду не вимагалася.

Крім того, є безпідставним посилання сторони відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Гут А.П. як на наявність згоди на реалізацію спірного майна, на Наказ Міністерства аграрної політика № 17.02.2010 року № 67 (а.с. 54), оскільки в п.п. 3.3 п. 3 зазначеного наказу вказано: «провести інвентаризацію та оцінку майна, коштів і здійснити відчуження основних засобів у встановленому порядку…». Порядок реалізації майна дотримано не було.

Відповідно до частини першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Враховуючи вищевикладене, те, що наслідки недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції підлягають застосуванню за наслідками визнання оспорюваного договору недійсним, до договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2017 року, який слід визнати недійсним як такий, що укладений без дотримання процедури відчуження державного майна, з порушенням вимог законодавства, підлягають застосуванню вимоги частини першої статті 216 ЦК України про зобов`язання відповідача повернути позивачу нежитлове приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120.8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності

Представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Матвіїв В.М. під час промови в судових дебатах, було оголошено клопотання, що у разі якщо суд прийде до висновку щодо задоволення позовних вимог, то сторона відповідача робить заяву про необхідність застосування строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову з цих підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

У постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15 (провадження № 61-1256св18) зазначено, що для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд, приходить до висновку, що початком перебігу строку позовної давності є день укладення оспорюваного правочину. Оскільки з матеріалів справи встановити інші часові рамки не можливо.

З огляду на викладене, строк позовної давності мав сплинути 30.10.2017 року.

Однак стороною відповідача не були враховані зміни в законодавство.

Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови № 211 з наступними змінами).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану, серед іншого, внесено зміни до Цивільного кодексу України та продовжено на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан неодноразово було продовжено, тому на час звернення до суду з позовом строки позовної давності не сплинули.

Щодо стягнення судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підставі викладеного та керуючись нормами Закону України «Про управління об`єктами державної власності», статей 203, 215, 216, 256, 257, 261, 267, 526, 626, 655 ЦК України, та керуючись статтями 141, 247, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України та Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України, суд

у х в а л и в:

Позов Державного підприємства «Луківська льононасіннєва станція» задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 жовтня 2017 року, що укладений між Державним підприємством «Луківська льононасіннєва станція» та ОСОБА_1 , посвідчений зареєстрований у реєстрі за №565.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути Державному підприємству «Луківська льононасіннєва станція» нежитлове приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120.8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути судові витрати з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Луківська льононасіннєва станція» сплачений судовий збір в сумі 2684 гривні та витрати на правничу допомогу в сумі 10000 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Турійський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Державне підприємство «Луківська льононасіннєва станція», код ЄДРПОУ 34435075, юридична адреса: селище Луків, вул.. Залізнична, будинок 90, Ковельського району, Волинської області.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , рнокпп НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя О.В. Ковальчук