Постанова

від 25.07.2024 по справі 169/859/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 169/859/23 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О. В. Провадження № 22-ц/802/611/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Кібця Є. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Луцьку цивільну справу за позовом Державного підприємства «Луківська льононасіннєва станція», третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору Фонд державного майна України, до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача приватний нотаріус Гут Анатолій Павлович, про визнання договору недійсним та повернення майна за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 02 квітня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2023 року Державне підприємство «Луківська льононасіннєва станція» звернулося до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 30 жовтня 2017 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві державної власності державі Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, в повному господарському підпорядкуванні ДП «Луківська льононасіннєва станція». Відповідно до пункту 1.1 цього договору він укладений за підсумками конкурсу з продажу нерухомого майна, протокол №1 проведення повторних відкритих публічних торгів (аукціону) від 20 грудня 2010 року, що затверджені директором ТБ «Капіталіст» та головою ліквідаційної комісії Державного підприємства «Луківська льононасіннєва станція».

Позивач вказує, що вважає незаконним аукціон від 20 грудня 2010 року та оспорюваний договір купівлі-продажу від 30 жовтня 2017 року таким, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року №803, оскільки в даному випадку обов`язковим було надання відповідному суб`єкту управління майном згоди або дозволу Фонду на відчуження майна та на час проведення публічних торгів 20 грудня 2010 року було відсутнє свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно.

На підставі зазначеного позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 жовтня 2017 року нежитлового приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати відповідача повернути позивачу спірне нерухоме майно.

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 02 квітня 2024 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 жовтня 2017 року, що укладений між ДП «Луківська льононасіннєва станція» та ОСОБА_3 , зареєстрований у реєстрі за №565.

Зобов`язано ОСОБА_3 повернути ДП «Луківська льононасіннєва станція» нежитлове приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ДП «Луківська льононасіннєва станція» сплачений судовий збір в сумі 2684 гривні та витрати на правничу допомогу в сумі 10000 гривень.

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вказував на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції помилково вважав, що ДП «Луківська льононасіннєва станція» є належним позивачем. Суд першої інстанції не врахував, що позивач не зазначив, за захистом якого саме порушеного права звернувся з позовом. Також суд не визначив, чиє право нібито порушене: позивача (як державного унітарного підприємства, яке перебуває в тривалій процедурі ліквідації) чи держави.

Також відповідач зазначав, що суд помилково вирішив, що мало місце порушення порядку реалізації державного майна. При цьому не врахував, що держава як власник майна в особі Міністерства аграрної політики України надала дозвіл на реалізацію майна, зазначивши в наказі №67 від 17.02.2010 «Про припинення діяльності державних підприємств»: припинити діяльність ДП «Луківська льононасіннєва станція»; зобов`язати голову комісії з ліквідації ОСОБА_4 провести інвентаризацію й оцінку майна, коштів та здійснити продаж основних засобів підприємства в установленому законодавством порядку з метою погашення заборгованості.

Також покликався на те, що суд безпідставно відхилив клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Наведена позиція суду є хибною, не підтвердженою належними і допустимими доказами; суперечить нормам, які регулювали відповідні правовідносини у момент їх виникнення.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу зазначав, що вважає її необґрунтованою і такою, яка не спростовує фактів, установлених у рішенні суду. Рішення суду вважає законним, таким, що прийнято із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа на стороні позивача Фонд державного майна України вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, оскільки аргументи апеляційної скарги ОСОБА_3 є необгрунтованими і такими, що грунтуються на невірному тлумаченні норм права.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов,суд першоїінстанції виходивз того,що реалізація майна державного підприємства в процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, відбулася без погодження з Фондом держмайна. Також судом внаслідок таких висновків застосовано наслідки недійсності правочину у вигляді зобов`язання відповідача повернути позивачу нежитлове приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає, а тому колегія суддів з такими висновками не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як установленосудом, наказом Міністерства аграрної політики від 17 лютого 2010 року № 67 «Про припинення діяльності державних підприємств припинено діяльність ДП «Луківська льононасіннєва станція», зобов`язано голову комісії з ліквідації ДП «Луківська льононасіннєва станція» ОСОБА_4 провести інвентаризацію й оцінку майна, коштів та здійснити продаж основних засобів підприємства в установленому законодавством порядку з метою погашення заборгованості (а. с. 54-55).

Відповідно до пунктів 4.3, 4.5 Статуту ДП «Луківська льононасіннєва станція» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Відчуження та списання неповністю амортизованих засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, встановленому законодавством (а. с. 78-81).

Відповідно до довідки голови ліквідаційної комісії ДП «Луківська льононасіннєва станція» спірне приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120.8 кв. м є державною власністю в особі Міністерства аграрної політики України і обліковується на балансі ДП «Луківська льононасіннєва станція» (а. с. 61).

01 жовтня 2010 року між ДП «Луківська льононасіннєва станція» та ТБ «Капіталіст» укладено договір на проведення незалежної оцінки спірного нерухомого майна (а. с. 172).

На виконання умов цього договору ТБ «Капіталіст» 15 листопада 2010 року опублікувала оголошення про проведення аукціону з продажу майна ДП «Луківська льононасіннєва станція» - приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в загальнодержавному рекламно-інформаційному виданні «Біржовий щотижневик» № 11-1 (28) (а. с. 62-65).

Відповідно до Протоколу №1 проведення повторних відкритих публічних торгів (аукціону) від 20 грудня 2010 року відповідача ОСОБА_3 визначено переможцем аукціону з реалізації належного позивачу нежитлового приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 66389.40 гривень (а. с. 57).

У вказаному протоколі передбачено, що кошти в ромірі 100% вартості придбаного майна перераховуються переможцем повторних публічних торгів протягом 30 календарних днів з дати проведення аукціону.

Згідно з квитанціями від 06 та 11 січня 2011 року кошти за повторні публічні торги в загальному розмірі 66389,40 гривень сплачені відповідачем ОСОБА_3 на вказаний у протоколі публічних торгів рахунок (а. с. 58). Це свідчить про те, що ОСОБА_3 , як переможцем аукціону, було додержано усі вимоги щодо проведення розрахунку за придбане майно.

З наданих суду приватним нотаріусом Гутом А. П. документів, на підставі яких було укладено спірний договір купівлі-продажу, вбачається, що згідно з рішенням від 28.12.2010 р. № 55 Луківської селищної ради 19.11.2012 р. було видане свідоцтво про право власності на спірне приміщення складу очистки та зберігання насіння за державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, яке перебувало у повному господарському підпорядкуванні ДП «Луківська льононасіннєва станція».

30 жовтня 2017 року між ДП «Луківська льононасіннєва станція» та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу за підсумками конкурсу з продажу нерухомого майна, протокол №1 проведення повторних відкритих публічних торгів (аукціону) від 20 грудня 2010 року, що затверджені директором ТБ «Капіталіст» та головою ліквідаційної комісії Державного підприємства «Луківська льононасіннєва станція», нежитлового приміщення складу очистки та зберігання насіння Б-1 площею 2120,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві державної власності державі Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, в повному господарському підпорядкуванні ДП «Луківська льононасіннєва станція», на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ №409503, виданого виконавчим комітетом Луківської селищної ради Турійського району Волинської області 19 листопада 2012 року (а. с. 48-50).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статей 328, 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У статтях 317, 319 ЦК України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (стаття 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).

Функції уповноважених органів управління об`єктами державної власності визначені статтею 6 вказаного Закону.

Згідно з пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06 червня 2007 року «Про затвердження Порядку відчуження об`єктів державної власності», відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами.

Разом з тим, судом першої інстанції залишено поза увагою наступне.

Як слідує з матеріалів справи, на час проведення аукціону та укладення спірного договору ДП «Луківська льононасіннєва станція» входило до сфери управління Міністерства аграрної політики України. Лише згодом, розпорядженням КМУ від 20.11.2019 №1101-р ДП «Луківська льононасіннєва станція» передано до сфери управління Фонду державного майна України.

Згідно із підпунктом «и» п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна України відповідно до законодавства дає дозвіл (погодження) на відчуження державного нерухомого майна у випадках, встановлених законодавством.

Отже, до 20.11.2019 Фонд державного майна України не володів жодними відомостями щодо майна ДП «Луківська льононасіннєва станція».

На момент проведення повторного аукціону з реалізації нерухомого майна (20.10.2010) Фонд державного майна України відповідних повноважень не мав, тому й не приймав рішення стосовно надання згоди на відчуження майна.

Пунктом 3 ст. 18 «Прикінцеві положення» Закону України «Про управління об`єктами державної власності» внесено зміни до ЦК України, шляхом доповнення ст. 326 третьою частиною такого змісту: «Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами».

Отже, суд не врахував, що управління ДП «Луківська льононасіннєва станція» здійснювалось іншими суб`єктами. З моменту видачі наказу Мінагрополітики №67 від 17.02.2010 «Про припинення діяльності державних підприємств», такими суб`єктами були голови ліквідаційних комісій/ліквідатори.

Згідно з ч. 4 ст. 105 ЦК України до ліквідаційної комісії переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Тобто, з моменту видачі наказу Мінагрополітики України №67 від 17.02.2010 «Про припинення діяльності державних підприємств» розпочалася спеціальна процедура управління підприємством, спрямована на його ліквідацію.

Як визначено абз. 2 ч. 9 ст. 111 ЦК України, у разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія організовує реалізацію майна юридичної особи.

Відповідно до пункту 8.3 статуту ДП «Луківська льононасіннєва станція» з моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню підприємством.

Як видно зі змісту п.4.5 Статуту, відчуження та списання неповністю амортизованих засобів виробництва , що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, встановленому законодавством.

Фонд державного майна України у своєму листі за зверненням ліквідатора ДП «Луківська льононасіннєва станція» повідомив, що відповідно до Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803, Фонд не приймав рішення стосовно надання згоди на відчуження нерухомого майна цього державного підприємства (а. с. 26).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача про те, що станом на день проведення аукціону 20.12.2010 року та на час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення з переможцем публічних торгів ОСОБА_3 діюче на той час законодавство, як і норми Статуту державного підприємства, не містили вимог про отримання дозволу від Фонду державного майна для відчуження майна в процедурі ліквідації державного підприємства.

На момент проведення аукціону (20.10.2010) діяв Порядок відчуження об`єктів державної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007 (надалі - Порядок). Згідно з п. 1 розділу «Загальна частина» Порядку він визначає механізм та способи відчуження об`єктів державної власності.

На момент проведення аукціону пункт 3 розділу «Загальна частина» Порядку мав такий зміст: «Дія цього Порядку поширюється на відчуження майна, що передано казенним підприємствам, державним комерційним підприємствам (їх об`єднанням), установам та організаціям».

Дійсно, чинна редакція Порядку відчуженняоб`єктів державноївласності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. № 803, не стосувалась такої процедури в частині відчуження майна при ліквідації юридичної особи.

Лише постановою КМУ від 13.11.2019 року № 194 було внесено відповідні зміни в ряд постанов КМУ, зокрема і в наведений вище Порядок, внаслідок чого пункт 3 після слів установам та організаціям доповнено словами (у тому числі у процедурі ліквідації за рішенням суб`єкта управління); абзац п`ятий пункту6після слівструктурного підрозділудоповнено словами (крімвипадків відчуженнямайна упроцедурі ліквідаціїза рішеннямсуб`єкта управління); у пункті 7: підпункт1після слівмайнового комплексудоповнено словами,крім випадківвідчуження майнау процедуріліквідації зарішенням суб`єктауправління; абзацдванадцятий післяслів іншоїдіяльності доповненословами (крімвипадків відчуженнямайна упроцедурі ліквідаціїза рішеннямсуб`єкта управління); доповненопункт післяабзацу дванадцятогоновим абзацомтакого змісту: Під час відчуження майна у процедурі ліквідації за рішенням суб`єкта управління документи, визначені підпунктами 1-4, 7, 9 і 10 цього пункту, підписуються членами ліквідаційної комісії та затверджуються головою такої комісії. ; пункти 44 і 48 після слова Керівник доповнити словами (голова ліквідаційної комісії).

Отже,всі данізміни,які почалидіяти з2019року,стосувалися самепроцедури ліквідаціїдержавного підприємства.До внесенняцих змінзазначений Порядокне стосувавсявідчуження майнадержавними підприємствамиу процедуріїх ліквідації.

Згідно абз. 2 преамбули Статуту, органом управління ДП «Луківська льононасіннєва станція» є Міністерство аграрної політики України. Таким чином, згаданий вище наказ Міністерства аграрної політики України №67 від 17.02.2010 «Про припинення діяльності державних підприємств» був тим єдиним розпорядчим актом, яким керувалася ліквідаційна комісія та який дозволяв відчужувати спірне майно.

Отже,доводи апеляційноїскарги уцій частинізнайшли своєпідтвердження тає обґрунтованимиі заслуговуютьна увагусудом апеляційноїінстанції.Аналізуючи наведене,колегія суддіввважає,що відчуженнябуло здійсненов межахпроцедури ліквідаціїпідприємства яктакого,що неведе господарськоїдіяльності,на підставірішення суб`єктауправління (наказу Міністерства аграрної політики від 17 лютого 2010 року № 67 «Про припинення діяльності державних підприємств припинено діяльність ДП «Луківська льононасіннєва станція»). Прийняття означеного рішення з Фондом державного майна не погоджується, у відповідності до ст. 105 ЦК України до ліквідаційної комісії з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи, а у органу управління залишаються функції виключно погодження ліквідаційного балансу.

Разом з тим, як свідчать надані до справи матеріали, аукціон з продажу спірного нежитлового приміщення та договір купівлі-продажу, який укладався нотаріально на підставі його результатів, оформлялися належно уповноваженими особами ДП «Луківської льононасіннєвої станції» - головою ліквідаційної комісії Рудюком А. М. та за його дорученням членом комісії ОСОБА_5 в.о. директора підприємства.

Як ствердив представник позивача у позовній заяві та у своїх поясненнях в суді, позов подано Державним підприємством «Луківська льононасіннєва станція» у зв`язку з тим, що підприємство перейшло під управління Фонду держмайна та змінився голова комісії з ліквідації підприємства, який з`ясував, що при проведенні аукціону в 2010 році не було отримано згоди Фонду держмайна на відчуження спірного нежитлового приміщення.

Проте, у разі необхідності , як вважає позивач, одержання такого дозволу, обов`язок з оформлення документів для його отримання від Фонду було покладено саме на продавця майна, тобто саме на ДП «Луківська льононасіннєва станція», а не на покупця відповідача у справі ОСОБА_3 .

В даному випадку суд апеляційної інстанції також погоджується із доводами відповідача щодо застосування у цій справі доктрини заборони суперечливої поведінки, яка широко впроваджена у судову практику Верховного Суду та яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, а також ст.13 ЦК України про заборону зловживання правами.

Водночас, колегія суддів вважає мотиви позивача для задоволення його позовних вимог необґрунтованими з огляду на правову позицію, висловлену, зокрема, у постановах ОП КЦС ВС від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, ОП КГС від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19, КЦС ВС від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, ВП ВС від 25.05.2021 у справі № 461/9678/15-ц, КЦС ВС від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, КЦС ВС від 28.07.2021 у справі № 380/744/20 та від 07.07.2022 у справі № 560/2260/21, КАС ВС від 28.05.2024 у справі № 480/8344/22, де касаційний суддійшов висновкупро застосуванняпринципу заборонисуперечливої поведінкисторони усправі.Верховним судомуказано, що у практиці вирішення приватно-правових спорів підлягає застосованню доктрина заборона суперечливої поведінки, яка базується на римській максимі - ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці; в основі цієї доктрини знаходиться засада добросовісності як одна із складових верховенства права. При цьому, Суд у цих справах вказав, що під час вирішення деяких категорій спорів також слід виходити з того, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інших суб?єктів правовідносин. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, беручи до уваги суперечливу поведінку ДП «Луківської льононасіннєвої станції» і те, що підприємством предявлено позов до набувача майна про визнання договору, учасником якого був сам позивач, недійсним, з підстав неналежного оформлення ним же усіх документів, колегія суддів відмовляє у задоволенні такого позову, оскільки не встановлено факту порушення саме прав позивача у спірних правовідносинах, а також не доведено належним чином порушення процедури відчуження спірного майна.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Протоколу першого, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Трегубенко проти України» (заява N 61333/00) зазначено, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде доведений, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену, зокрема, у справах «Moreno Diaz Peсa and Others v. Portugal» (заява № 44262/10, пункти 60, 64 і 93), «Cachia and Others v. Malta» (заява № 72486/14, пункт 49) та «Hesz and others v. Hungary» (заява № 17884/12, пункт 28), яка передбачає, що в процесах позбавлення власності держава повинна суворо дотримуватися процедури; для примусового позбавлення цього права мають бути вагомі причини і держава, в особі своїх уповноважених органів, повинна це довести неспростовними доказами.

Разом з тим, аргументи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений положеннями статті 257 ЦК України, не можуть братися до уваги, оскільки суд вважає, що у позові слід відмовити за безпідставністю.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати з ухваленням нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК).

Як видно з матеріалів справи, при подачі позову позивачем було недоплачено судовий збір за вимогу про повернення майна, яка є майновою і яку слід було оплатити в мінімальному розмірі в сумі 2684 грн, а також відповідно апелянтом недоплачено за подачу апеляційної скарги судовий збір за цю ж вимогу в сумі 4026 грн, а всього 6710 грн, які підлягають стягненню з позивача в користь держави, так як у позові відмовлено.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, то з ДП «Луківська льононасіннєва станція» в користь ОСОБА_3 слід стягнути понесені ним витрати за сплату судового збору в сумі 4026 гривень.

Керуючись статтями 367, 376, 382, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Турійського районного суду Волинської області від 02 квітня 2024 року в цій справі скаувати і ухвалити нове судове рішення.

В позові Державного підприємства «Луківська льононасіннєва станція», третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору Фонд державного майна України, до ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача приватний нотаріус Гут Анатолій Павлович, про визнання договору недійсним та повернення майна відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Луківська льононасіннєва станція» в користь ОСОБА_3 , понесені витрати за сплату судового збору в сумі 4026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Луківська льононасіннєва станція» в користь держави судовий збір в сумі 6710 (шість тисяч сімсот десять) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді