Постанова

від 25.03.2024 по справі 460/454/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 460/454/19 Головуючий у 1 інстанції: Колтун Ю.М.

Провадження № 22-ц/811/3762/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Псярук О.В.,

з участю: представника апелянта адвоката Зубача А.З., представника позивача ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , представника позивача ОСОБА_3 , представника третьої особи - Лесик-Гошко О.Є., прокурора - Бучко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційноюскаргою представника ОСОБА_4 адвоката ЗубачаА.З.на рішенняЯворівського районногосуду Львівськоїобласті від08грудня 2023року у справі за позовом Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_4 , треті особи Мисливсько-рибальське господарство «Майдан», ОСОБА_5 , Міністерство оборони України, про витребування майна із чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2019 року Яворівська КЕЧ району звернулась в суд із позовом до відповідача ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що об`єкти нерухомого військового майна, що знаходяться у військовому містечку № НОМЕР_1 у межах Яворівського навчального центру (Міжнародного центру миротворчості та безпеки) за адресою: Львівська область, Яворівський район, с.Верещиця є державною власністю. Повноваження власника в даному випадку виконує Міністерство оборони України в особі Яворівської КЕЧ району. Зазначав, що земельна ділянка площею 107,2 га, яка розташована в Яворівському навчальному центрі Збройних Сил України (Міжнародному центрі миротворчості та безпеки), у с.Верещиця увійшла до складу госпрозрахункового військового містечка № НОМЕР_1 Старицького гарнізону. На вказаній земельній ділянці збудовані приміщення та будівлі за рахунок коштів Міністерства оборони України. Однак тривалий період часу нерухомим майном, яке знаходилось у військовому містечку № НОМЕР_1 та було в оперативному управлінні Яворівської КЕЧ району, користувалось мисливсько-рибальське господарство «Майдан» за відсутності щодо цього правових підстав, оскільки вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель оборони.

З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно Яворівській КЕЧ району стало відомо, що власником нерухомого майна, що знаходиться у військовому містечку № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , а саме житлового будинку - будівлі З-1 загальною площею 53,3 кв.м. (житлова площа - 37,8 кв.м.), що складається з трьох житлових кімнат та кухні є ОСОБА_4 , який має у своїй приватній спільній частковій власності 1/2 частки. Дане спірне майно ОСОБА_4 придбав на підставі Договорів купівлі-продажу Р. №777 від 29.07.2010 року та Р. 773 від 29.07.2010 року у ОСОБА_5 , яка в свою чергу придбала це майно у Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» на підставі Договору купівлі продажу №658 від 16.07.2010 року. Площа будівлі змінено з 53,3 кв.м. на 71,0 кв. м. у зв`язку з прибудовою гаража загальною площею 21,4 кв.м.

Зазначав, що Міністерство оборони України в особі Яворівської КЕЧ району не давало свого волевиявлення на відчуження вказаного спірного нерухомого майна. А в результаті винесених судових рішень Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 та Вищого адміністративного суду України від 23.12.2014 скасовано рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26.01.2009 року №12 «Про оформлення права власності», що було підставою для видачі свідоцтва про право власності й відповідної реєстрації права власності на спірне майно. Оскільки спірне майно вибуло з володіння державної власності поза волі власника - держави Україна, в особі Міністерства оборони України, із покликанням на ст. 387, 388 ЦК України, просило витребувати у ОСОБА_4 спірний будинок на корить Яворівської КЕЧ району. Вважає, що неповернення нерухомого майна у власність держави в подальшому породжуватиме порушення її прав та інтересів щодо володіння, а також призведе до існуючої загрози подальшого відчуження спірного нерухомого майна - житлової будівлі №3 літери З-1 загальної площі 71,00 кв. м., що знаходиться у військовому містечку № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , іншими особами.

Оскаржуваним рішенням Яворівського районногосуду Львівськоїобласті від08грудня 2023року позов Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_4 , треті особи Мисливсько-рибальське господарство «Майдан», ОСОБА_5 , Міністерство оборони України, про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено повністю.

Витребувано від ОСОБА_4 на користь на Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) житловий будинок АДРЕСА_2 військового містечка № НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) сплачений судовий збір в розмірі 6330 грн. 00 коп.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_4 адвокат Зубач А.З..

Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, обставини справи, на які посилається суд в оскаржуваному рішенні не є доведеним.

Вказує, що Верховним Судом у справі №2а-23/11 в постанові від 24 травня 2023 року вже вирішено спір щодо визнання права власності на спірне майно за Міністерством оборони України, та відповідно права оперативного управління за КЕЧ району, де вказаним особам відмовлено повністю.

Окрім того, Постановою Вищого господарського суду України від 03 березня 2011 року та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2010 року встановлено, що земельні ділянки були зайняті на правовій підставі; будівництво оспорюваних об`єктів здійснювалось Товариством військових мисливців та рибалок Західного регіону України за власні кошти; ділянки не є самовільно зайнятими.

Також звертає увагу суду, що відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності. Суд першої інстанції вважав, що саме дата реєстрації 19.02.2018 року нерухомого майна за Міністерством оборони України є відправною для вирішення застосування позовної давності. Вважає такий висновок хибним, оскільки ще у 2010 році це майно було зареєстровано за ОСОБА_4 , а тому позивач вже у 2010 році володів усім спектром обізнаності, можливостей та повноважень для захисту, на його думку порушеного права.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта адвокат Зубача А.З., представника позивача ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , представника позивача ОСОБА_3 , представника третьої особи - ОСОБА_6 , прокурора - Бучко Р.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Яворівська КЕЧ району не є власником спірного майна, а є його правомірним (титульним) володільцем та користувачем. Обставини справи свідчать про відсутність у діях власника спірного державного майна волі на їх передачу іншій особі, що в свою чергу вказує на можливість витребування вказаного майна від добросовісного набувача. Окрім цього, суд першої інстанції вважав, що заява представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Встановлено, що згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на рухоме майно № 138302622 та Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна до листа ФДМУ від 23.08.2018 № 10-15-17260, власником єдиного майнового комплексу, військового містечка № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , до складу якого входить житловий будинок З-1, загальною площею 71,0 кв.м., є Міністерство оборони України, а балансоутримувачем зазначеного майна є Яворівська КЕЧ району.

Відповідно до Інформаційної довідки № 148513944 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, житловий будинок будівля Майдану літ.З-1 площею 53,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_4 .

Відповідно до Інформаційної довідки № 138302622 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно,, житловий будинок будівля Майдану літ.З-1 площею 53,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_4 .

Дане спірне майно ОСОБА_4 придбав на підставі договорів купівлі-продажу від 29.07.2010р. №773 і №777, посвідчених приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Тіхоновим В.А., у ОСОБА_5 .

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Позивач в обґрунтування позову зазначав, що об`єкти нерухомого військового майна, що знаходяться у військовому містечку № НОМЕР_1 у межах Яворівського навчального центру (Міжнародного центру миротворчості та безпеки) за адресою: Львівська область, Яворівський район, с.Верещиця є державною власністю. Повноваження власника в даному випадку виконує Міністерство оборони України в особі Яворівської КЕЧ району Оскільки спірне майно вибуло з володіння державної власності поза волі власника - держави Україна, в особі Міністерства оборони України, із покликанням на ст. 387, 388 ЦК України, просило витребувати у ОСОБА_4 спірний будинок на корить Яворівської КЕЧ району.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-2407цс15).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17)). Аналогічні висновки зроблені також у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) .

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Судом встановлено, що відповідно до постанови Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2023, яка постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.05.2023 у зазначеній дальше частині залишена без змін, судом було установлено, що будівлі, право власності на які рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області № 12 від 26.01.2009 року «Про оформлення права власності» визнано за Мисливсько-рибальським господарством «Майдан», збудовані протягом 1960-1990 років Всеармійським військовим мисливським товариством Прикарпатського військового округу на земельних ділянках, які належать до земель оборони та перебувають на обліку Яворівської КЕЧ району.

Пунктом 1 постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР» встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 18 від 13.01.1995 року «Про визначення органів управління майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР» Міністерство оборони України визначено органом управління підприємств, організацій та об`єктів колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР: виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

На Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління щодо розташованих на території України об`єктів власності Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зі складу якого у 1992 році вийшли ради військово-мисливських товариств (далі ВМТ) військових округів, проте, грошові кошти, матеріальні цінності, залишені після ліквідації ВМТ, в розпорядження Міністерства Оборони України не перейшли, а перейшли в користування створеного в березні того ж року Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, до складу якого увійшло Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

Таким чином, вирішуючи спір, судом встановлено, що спірна будівля вибула із власності Міністерства оборони України поза його волею.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_4 , як добросовісний набувач, набуваючи 29 липня 2010 року у володіння спірне нерухоме майно та укладаючи письмові договори про придбання такого майна, які були посвідчені нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не міг знати про те, що це майно вибуло з власності позивача поза його волею і щодо такого майна існує спір.

Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини

(далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited проти України» від 23 січня 2014 року пункти 166 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними;

якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, пункти 40 43).

Найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Упостановах від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц та від 18 березня 2020 року в справі № 199/7375/16-ц Верховний Суд, посилаючись на те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, дійшов висновку про те, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у добросовісного набувача на користь міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Верховний Судтакож вказує, що длязастосування положеннястатті 1Першого протоколудо Конвенціїщодо порушеннясправедливого балансута пропорційностівтручання вмирне володіннямайном, суду передусім необхідно встановити законність такого втручання, у тому числі, дотримання позивачем правових норм ЦК України щодо позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що перебіг позовної давності у вказаній справі почався з 19.08.2010року, тобто з дати реєстрації спірного майна за ОСОБА_4 , а позов у цій справі було подано тільки 30 січня 2019 року.

Згідно із частиною другою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається уразі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до частини п`ятої статті 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність.

Доводи Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району про те, що про оформлення права власності на спірне майно за ОСОБА_4 вона довідалась з тексту апеляційної скарги ОСОБА_4 від 04.10.2018 року на ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.09.2018 року, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, спори з приводу спірного майна тривають з 2009 року.

Окрім цього, як вбачається з листа Військової прокуратури Західного регіону України адресованому начальнику Яворівської квартирно- експлуатаційної частини району, в квітні 2016 року прокуратурою регіону було направлено листи до Яворівської КЕЧ району, Західного ТКЕУ та Головного КЕУ щодо проведення претензійної роботи та подальшого заявлення до суду позовів до громадян ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , МРГ «Майдан» та ТОВ «Приватна охоронна фірма «Ірбіс» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 .

З зазначеного випливає, що позивач ще до 2018 року володів інформацією, що спірне майно зареєстровано за ОСОБА_4

Яворівська квартирно-експлуатаційначастина району не була позбавлена можливості пред`явити позовні вимоги у межах строку позовної давності та не навела поважних причин неможливості пред`явлення такого позову.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Подібні висновки викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що обґрунтований по суті позов про витребування майна було подано з пропуском без поважних причин строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем, то у задоволенні цього позову слід відмовити саме з цієї підстави.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ч.1п.1,3,4ст.376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:п.1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; п.3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; п.4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 адвоката Зубача А.З. задовольнити.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2023 року скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_4 , треті особи Мисливсько-рибальське господарство «Майдан», ОСОБА_5 , Міністерство оборони України, про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 01 квітня 2024 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.