Рішення

від 20.03.2024 по справі 914/3456/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2024 Справа № 914/3456/23

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

до відповідача: Львівської обласної прокуратури

про: стягнення 97 000 000,00 грн. матеріальної шкоди та 3 000 000,00 грн. моральної шкоди,

представники:

позивача: не з`явився,

відповідача:Іваськевич Х.І.,

ВСТАНОВИВ:

23.11.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до відповідача: Львівської обласної прокуратури про стягнення 97 000 000,00 грн. матеріальної шкоди та 3 000 000,00 грн. моральної шкоди.

28.11.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 20.12.2023р.; викликати представників сторін у підготовче засідання.

Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

05.12.2023р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника (вх.№29764/23).У вказаному клопотанні зазначено, що всі доводи, викладені в позовній заяві, позивач підтримує в повному обсязі.

20.12.2023р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про продовження строку на подання відзиву (вх.№31136/23).

04.01.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№402/24). У відзиві відповідачем викладено клопотання про залишення позовної заяви без руху.

11.01.2024р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№1013/24).

Протокольною ухвалою від 07.02.2024р. суд ухвалив визнати причини пропуску строку на подання відзиву поважними, поновити строк на подання відзиву і долучити відзив до матеріалів справи.

Крім того, протокольною ухвалою від 07.02.2024р. суд ухвалив в задоволенні заяви про залишення позову без руху відмовити.

При цьому, суд виходив з того, що п.13 ч. 2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, тому підстав для залишення позову без руху немає.

Позиція позивача:

Фермерське господарство ОСОБА_1 звернулось до суду про стягнення 97 000 000 грн. матеріальної шкоди та 3 000 000 грн. моральної шкоди, завданих протиправними, на переконання заявника, діями прокуратури. Зокрема, позивач вказує на незаконне звинувачення представника ФГ Бурки Віталія Володимировича - ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.249 КК України та адмінправопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 85 КУпАП. Окрім цього, позивач наголошує на прийнятті незаконних рішень щодо державних інспекторів Львівсько-Закарпатської міжобласної інспекції по охороні та відтворенню водних живих ресурсів та врегулюванню рибальства у водоймах України ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які 13.06.2003 року незаконно звинуватили представника ФГ Бурку Василя Володимировича у скоєнні правопорушення та дискредитували ФГ ОСОБА_1 шляхом надання недостовірної інформації в газеті «Суботня пошта».

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначає, що в короткі терміни не зміг захистити свої права, в результаті чого Фермерському господарству було спричинено моральну та матеріальну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації, порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активної підприємницької діяльності. Зазначає, що мінімальна сума прибутків, яка могла бути отримана від інвестицій в сумі 16,02 млн. грн. при поміщенні коштів на депозитний рахунок у ВАТ «Ощадний банк України» в період з 01.01.2006р. по 01.01.2020р. становила б 97 165 957 грн.

Позивач у відповіді на відзив також вказав на те, що постановою Сокальського районного суду Львівської області від 05.03.2010 року у справі №4-1/2010; ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12.11.2010 року у справі №10- 583/2010; постановою Сокальського районного суду від 19.11.2004 року; постановою Сокальського районного суду від 08.04.2005 року; постановою Галицького районного суду м.Львова від 03.07.2012 року у справі №1304/5121/2012; постановою Галицького районного суду м.Львова від 22.02.2013 року у справі №461/1128/13-к; ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 18.03.2016 року у справі №454/978/14-к; ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 04.06.2020 року у справі №461/4132/20 встановлено вину та незаконність дій Львівської обласної прокуратури, розмір заподіяної матеріальної і моральної шкоди обгрунтовано в позові.

Позиція відповідача:

Відповідач проти позову заперечив повністю. Зазначив, що позивачем не подано доказів обгрунтування розміру заподіяної матеріальної шкоди, наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відсутні докази що підтверджують втрати немайнового характеру.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Позивач у позовній заяві зазначив, що рішенням Сокальської районної Ради від 05.03.1999р. №6 надано в постійне користування фермеру ОСОБА_1 20 га земель водосховища Відкритого акціонерного товариства «Сокальський завод хімічного волокна» для риборозведення.

13.06.2003 року державні районні інспектори рибоохорони з території ФГ вилучили рибу і сітки, склавши протокол про адміністративне порушення, звинувативши представника ФГ Бурку В.В. в порушені Правил любительського та спортивного рибальства, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.02.1999р. №19 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28.04.1999р. за № 269/3562.

17.09.2003р. в Сокальський РВ ГУМВС України у Львівській області з Львівської міжрайонної природоохоронної прокуратури надійшли матеріали про незаконний вилов риби забороненими знаряддями лову ОСОБА_2 .

16.10.2003р. було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за відсутністю події злочину, яку 12.10.2005р. було скасовано прокуратурою Сокальського району.

18.11.2005р. було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи з підстави відсутності події злочину, яку 17.01.2006р. було скасовано прокуратурою Сокальського району.

23.01.2006р. прокуратурою Сокальського району винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю в діянні складу злочину.

05.03.2010р. Сокальським районним судом у справі №4-1/2010 скасовано постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 17.01.2006р. та 23.01.2006р.

24.03.2011р. в Сокальський РВ ГУМВС України у Львівській області з прокуратури Сокальського району надійшли матеріали перевірки №328-483 (2003 рік) по факту незаконного вилову риби забороненими знаряддями лову ОСОБА_1

30.03.2011р. винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю в діянні складу злочину.

12.09.2011р. Сокальським районним судом у справі №4-88/11 скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, а справу скеровано в прокуратуру Сокальського району для проведення додаткової перевірки.

18.10.2011р. прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.

09.12.2011р. в Сокальський РВ ГУМВС України у Львівській області надійшла постанова про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи прокуратури Сокальського району від 07.12.2011р., матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи скеровано для проведення додаткової перевірки.

Після проведення додаткової перевірки 16.12.2011р. винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.

23.03.2012р. вказана постанова скасована прокуратурою Сокальського району та 27.03.2012р. матеріали надійшли в Сокальський РВ ГУМВС України у Львівській області для проведення додаткової перевірки.

Постановою ДІМ Сокальського РВ ГУМВС України у Львівській області (старший лейтенант міліції ОСОБА_7 ) від 30.03.2012р. в порушені кримінальної справи по факту незаконного вилову риби забороненими знаряддями лову відносно ОСОБА_1 відмовлено за відсутністю події злочину.

В матеріалах справи міститься ряд документів, які стосуються розrляду прокуратурою Сокальського району заяви громадянина ОСОБА_2 про вчинення злочину працівниками інспекції рибоохорони та спецпідрозділу «Беркут» 13.06.2003 року під час проведення перевірки ставка в с.Поториця Сокальського району.

Так, у підсумку слідує із тверджень позивача, що 04.06.2020 року Галицьким районним судом у справі №461/4132/20 скасовано постанову про закриття кримінального провадження №42017141150000051 та поновлено досудове розслідування.

Однак, відповідачем повідомлено суд про те, що за результатами проведення досудового розслідування кримінальне провадження №42017141150000051 від 26.05.2017р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.365 КК України (за фактом перевищення службових повноважень державними інспекторами Львівсько-Закарпатської міжобласної інспекції по охороні та відтворенню водних живих ресурсів та врегулювання рибальства у водоймах України) постановою від 08.12.2022р. слідчого першого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Про вказане рішення повідомлено заявника в порядку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 60, ч. 6 ст. 284 КПК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Зі змісту доводів позивача щодо підстав звернення до суду та матеріалів справи слідує, що Сокальським РВ ГУ МВС у Львівській області проведено перевірку, в порядку ст.97 КПК України, за результатами якої 30.03.2012р. прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом незаконного вилову риби забороненими знаряддями лову ОСОБА_2 . Відомості щодо скасування зазначеної постанови відсутні.

Частиною другою статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині другій вказаної статті зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає:

у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, також вчинення дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Позивачем наголошено, що саме стаття від 19.06.2003р. в газеті «Суботня пошта» з публікацією статті «Рибне браконьєрство двоюрідний брат рекету» та закриття кримінального провадження стали підставою для відмови у наданні ФГ «Бурка В.В.» інвестиції.

Позивачем не надано належних доказів, що саме наведений матеріал спричинив збиток діловій репутації позивача.

Суд звертає увагу на те, що належним відповідачем у позовах про захист ділової репутації юридичної особи внаслідок поширення недостовірної інформації є особа, котра поширила таку інформацію.

Натомість, обраний позивачем відповідач не є належним за вимогою про стягнення шкоди, завданої діловій репутації внаслідок публікації Статті.

Посилання ФГ на лист першого віце-президента МАБЕТ ОСОБА_8 в якому останній відмовив позивачу про відмову у співпраці, також є безпідставним, оскільки у вказаному листі не зазначено, як саме ОСОБА_8 виявив, що вказана Стаття стосується ФГ «Бурка В.В.».

Разом з тим, вказані постанови та рішення про відмову в порушені кримінальної справи та про скасування вказаних постанов не стосуються ФГ « ОСОБА_1 », а стосуються фізичної особи ОСОБА_2 , при цьому позивачем не подано суду доказів, що ОСОБА_2 представляв інтереси саме ФГ.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що керівником ОСОБА_9 » є ОСОБА_1 , особою, яка може вчиняти дії від імені вказаної юридичної особи зазначено ОСОБА_10 . Жодних відомостей про перебування у трудових відносинах з вищевказаним фермерським господарством ОСОБА_2 , станом на 13.06.2003 (дата складення протоколу №646 про адміністративне порушення відносно ОСОБА_2 ), позивачем не надано.

Отже, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували заподіяння позивачу втрат немайнового характеру, у тому числі моральних: приниження його ділової репутації та підриву довіри до його діяльності в результаті неправомірних дій відповідача, а також позивачем не надано доказів в підтвердження розміру моральної шкоди.

Водночас, відповідно до частин першої - третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди встановлені частиною першою статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Матеріалами даної справи не підтверджується, як неправомірність дій відповідача, так і завдання своїми діями шкоди позивачеві.

Слід зазначити, що при обчисленні розміру упущеної вигоди має значення достовірність (реальність) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов`язок з доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на потерпілого.

Неодержаний прибуток - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення, тобто якщо ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані у випадку неналежного виконання боржником своїх зобов`язань.

Крім того, важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Посилання позивача на те, що сума прибутків, яка могла б бути отримана позивачем від інвестицій в сумі 16,02 млн. грн., за обставин вкладу вказаних коштів на депозитний рахунок в банк, склала б 97 165 957 грн. є абстрактним, не підтверджується необхідними доказами, так як переписка з громадськими організаціями: Міжнародна громадська організація міжнародна академія біоенерготехнологій та Асоціації фермерів та приватних землевласників України щодо надання інвестицій не може бути доказом їх отримання, а тому господарський суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, як такого, що пропущений з поважних причин, суд зазначає наступне.

Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

У відзиві на позов відповідач заявив про пропуск позивачем строку позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. На це звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року по справі №755/13805/16-ц (пункт 53 постанови).

Як зазначила ВП ВС, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Суд звертає увагу на те, що в даному випадку позов не підлягає до задоволення через його необгрунтованість та безпідставність.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Господарський суд зазначає, що згідно ст.14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України», у рішенні від 18.07.2006р. та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, усі інші твердження та доводи позивача не спростовують вищевикладених висновків суду, отже, позовні вимоги є необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, підстав для стягнення судового збору з позивача в дохід державного бюджету немає.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в позові повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 01.04.2024 р.

СуддяКороль М.Р.