Постанова

від 21.01.2025 по справі 914/3456/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/3456/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Бублієв Д.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

на рішення Господарського суду Львівської області

у складі судді Король М.Р.

від 20.03.2024 та

на постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Плотніцький Б.Д., Матущак О.І., Скрипчук О.С.

від 05.06.2024

за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

до Львівської обласної прокуратури

про стягнення 97 000 000,00 грн матеріальної шкоди та 3 000 000,00 грн моральної шкоди.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської обласної прокуратури про стягнення 97 000 000,00 грн матеріальної шкоди та 3 000 000,00 грн моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовано таким:

- незаконним звинуваченням представника Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - Бурки Василя Володимировича у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 249 Кримінального кодексу України та адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 85 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- у прийнятті незаконних рішень щодо державних інспекторів Львівсько-Закарпатської міжобласної інспекції по охороні та відтворенню водних живих ресурсів та врегулюванню рибальства у водоймах України Корбяка М.А., Шевчишина І.Б., Романчика С.В., Кітора А.В., які 13.06.2003 незаконно звинуватили представника Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича - Бурку Василя Володимировича у скоєнні правопорушення та дискредитували Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича шляхом надання недостовірної інформації в газеті "Суботня пошта";

- саме стаття від 19.06.2003 в газеті "Суботня пошта" з публікацією статті "Рибне браконьєрство - двоюрідний брат рекету" та закриття кримінального провадження стали підставою для відмови у наданні Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича інвестицій;

- в короткі терміни Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича не змогло захистити свої права, в результаті чого Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича було спричинено моральну та матеріальну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації, порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активної підприємницької діяльності. Мінімальна сума прибутків, яка могла бути отримана Фермерським господарством Бурки Віталія Володимировича від інвестицій в сумі 16,02 млн. грн при розміщенні коштів на депозитний рахунок у ВАТ "Ощадний банк України" в період з 01.01.2006 по 01.01.2020 становила б 97 165 957 грн.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Позивач у позовній заяві зазначив, що рішенням Сокальської районної ради від 05.03.1999 № 6 надано в постійне користування фермеру Бурці Віталію Володимировичу 20 га земель водосховища Відкритого акціонерного товариства "Сокальський завод хімічного волокна" для риборозведення.

13.06.2003 державні районні інспектори рибоохорони з території Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича вилучили рибу і сітки, склавши протокол про адміністративне порушення, звинувативши представника Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича в порушенні Правил любительського та спортивного рибальства, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.02.1999 № 19 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28.04.1999 за № 269/3562.

17.09.2003 в Сокальський РВ ГУМВС України у Львівській області з Львівської міжрайонної природоохоронної прокуратури надійшли матеріали про незаконний вилов риби забороненими знаряддями лову Буркою Василем Володимировичем.

16.10.2003 було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно Бурки Василя Володимировича за відсутністю події злочину, яку 12.10.2005 було скасовано прокуратурою Сокальського району.

18.11.2005 було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи з підстави відсутності події злочину, яку 17.01.2006 було скасовано прокуратурою Сокальського району.

23.01.2006 прокуратурою Сокальського району винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю в діянні складу злочину.

05.03.2010 Сокальським районним судом у справі № 4-1/2010 скасовано постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 17.01.2006 та 23.01.2006.

24.03.2011 в Сокальський РВ ГУМВС України у Львівській області з прокуратури Сокальського району надійшли матеріали перевірки № 328-483 (2003 рік) по факту незаконного вилову риби забороненими знаряддями лову Буркою В.В .

30.03.2011 винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю в діянні складу злочину.

12.09.2011 Сокальським районним судом у справі № 4-88/11 скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, а справу скеровано в прокуратуру Сокальського району для проведення додаткової перевірки.

18.10.2011 прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.

09.12.2011 в Сокальський РВ ГУМВС України у Львівській області надійшла постанова про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи прокуратури Сокальського району від 07.12.2011, матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи скеровано для проведення додаткової перевірки.

Після проведення додаткової перевірки, 16.12.2011 винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.

23.03.2012 вказана постанова скасована прокуратурою Сокальського району та 27.03.2012 матеріали надійшли в Сокальський РВ ГУМВС України у Львівській області для проведення додаткової перевірки.

Сокальським РВ ГУ МВС у Львівській області проведено перевірку, в порядку статті 97 Кримінального процесуального кодексу України, за результатами якої 30.03.2012 прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом незаконного вилову риби забороненими знаряддями лову Буркою Василем Володимировичем . Відомості щодо скасування зазначеної постанови відсутні.

В матеріалах справи міститься ряд документів, які стосуються розгляду прокуратурою Сокальського району заяви громадянина Бурки Василя Володимировича про вчинення злочину працівниками інспекції рибоохорони та спецпідрозділу "Беркут" 13.06.2003 під час проведення перевірки ставка в с.Поториця Сокальського району.

Із тверджень позивача слідує, що 04.06.2020 Галицьким районним судом у справі № 461/4132/20 скасовано постанову про закриття кримінального провадження № 42017141150000051 та поновлено досудове розслідування.

Відповідачем повідомлено про те, що за результатами проведення досудового розслідування кримінальне провадження № 42017141150000051 від 26.05.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 365 Кримінального кодексу України (за фактом перевищення службових повноважень державними інспекторами Львівсько-Закарпатської міжобласної інспекції по охороні та відтворенню водних живих ресурсів та врегулювання рибальства у водоймах України) постановою від 08.12.2022 слідчого першого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України. Про вказане рішення повідомлено заявника в порядку, передбаченому пунктом 3 частини 2 статті 60, частини 6 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.03.2024 у справі № 914/3456/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- зі змісту доводів позивача щодо підстав звернення до суду та матеріалів справи слідує, що Сокальським РВ ГУ МВС у Львівській області проведено перевірку, в порядку статті 97 Кримінального процесуального кодексу України, за результатами якої 30.03.2012 прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом незаконного вилову риби забороненими знаряддями лову Буркою Василем Володимировичем . Відомості щодо скасування зазначеної постанови відсутні;

- позивачем наголошено, що саме стаття від 19.06.2003 в газеті "Суботня пошта" з публікацією статті "Рибне браконьєрство - двоюрідний брат рекету" та закриття кримінального провадження стали підставою для відмови у наданні Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича інвестицій. Проте позивачем не надано належних доказів, що саме наведений матеріал спричинив збиток діловій репутації позивача;

- суди звернули увагу на те, що належним відповідачем у позовах про захист ділової репутації юридичної особи внаслідок поширення недостовірної інформації є особа, котра поширила таку інформацію. Натомість, обраний позивачем відповідач не є належним за вимогою про стягнення шкоди, завданої діловій репутації внаслідок публікації відповідної статті в газеті;

- посилання Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на лист першого віце-президента МАБЕТ Бойко А.Г., в якому останній відмовив позивачу у співпраці є безпідставним, оскільки у вказаному листі не зазначено, як саме Бойко А.Г. виявив, що вказана стаття у газеті стосується Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича;

- вказані позивачем постанови та рішення про відмову в порушенні кримінальної справи та про скасування вказаних постанов не стосуються Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича, а стосуються фізичної особи Бурки Василя Володимировича . До того ж позивачем не подано суду доказів, що Бурка Василь Володимирович представляв інтереси саме Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича;

- згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що керівником Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича є Бурка Віталій Володимирович, особою, яка може вчиняти дії від імені вказаної юридичної особи зазначено Бурку Валерія Володимировича. Жодних відомостей про перебування у трудових відносинах з вказаним фермерським господарством Бурки Василя Володимировича, станом на 13.06.2003 (дата складення протоколу № 646 про адміністративне порушення відносно Бурки Василя Володимировича), позивачем не надано;

- матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували заподіяння позивачу втрат немайнового характеру, у тому числі моральних: приниження його ділової репутації та підриву довіри до його діяльності в результаті неправомірних дій відповідача, а також позивачем не надано доказів в підтвердження розміру моральної шкоди;

- матеріалами даної справи не підтверджується, як неправомірність дій відповідача, так і завдання своїми діями шкоди позивачеві;

- посилання позивача на те, що сума прибутків, яка могла б бути отримана Фермерським господарством Бурки Віталія Володимировича від інвестицій в сумі 16,02 млн. грн, за обставин вкладу вказаних коштів на депозитний рахунок в банк, склала б 97 165 957 грн є абстрактним, не підтверджується необхідними доказами, так як переписка з громадськими організаціями - Міжнародна громадська організація міжнародна академія біоенерготехнологій та Асоціація фермерів та приватних землевласників України щодо надання інвестицій не може бути доказом їх отримання, що свідчить про недоведеність та безпідставність позовних вимог.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у даній справі, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо обґрунтування виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував: висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19 щодо застосування статті 1166 Цивільного кодексу України; висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2018 у справі № 914/1748/17 щодо застосування норм пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір"; висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 21.08.2021 у справі № 646/7015/19 та від 12.04.2023 у справі № 174/207/22 щодо застосування статті 23 Цивільного кодексу України.

Щодо обґрунтування виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зауважив, що "в постанові Західного апеляційного господарського суду від 05.06.20524 року по справі № 914/3456/23 відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм ст.ст. 8, 22, 40, 56, 64, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 22, 1167, 1176 Цивільного кодексу України, ст.ст. 13, 74, 75, 77, ст. 129, 236, 282 Господарського процесуального кодексу України у даних правовідносинах. У зв`язку із порушенням прав гарантованих ст.ст. 40, 56 Конституції України необхідне формування Верховним Судом єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норм ст.ст. 8, 22, 40, 56, 64, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 22, 1167, 1176 Цивільного кодексу України, ст.ст. 13, 74, 75, 77, 129, 236, 282 Господарського процесуального кодексу України у даних правовідносинах для правильного вирішення справи….".

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Здійснюючи перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при постановленні оскаржуваних судових рішень у даній справі в межах вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та доводів касаційної скарги по суті спору, Суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, та відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункти 8, 9 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1, пункту 4 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині 2 статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 Цивільного кодексу України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України).

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.

Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.

Майнова шкода (збитки) - це як шкода, завдана безпосередньо майну, так і шкода, завдана діяльності особи. Вона може включати як фактичні збитки (damnum emergens), включаючи збитки в натуральній формі, заподіяні внаслідок знищення рухомого або нерухомого майна, так і ті, які не стосуються матеріальних речей, що існують у природі, тобто упущена вигода (lucrum cessans), яка виражена у втратах немайнового характеру (настають у зв`язку з приниженням ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності).

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії/бездіяльність є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки завдавача шкоди.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Дії (бездіяльність) відповідачів, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Схожі висновки щодо питання особливостей деліктної відповідальності органів державної влади містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц.

Отже, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння позивачеві шкоди (майнової та моральної) необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою), у той час як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він заперечує проти позову.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, на підставі оцінки доказів та доводів позивача, встановили не доведеність таких складових цивільно-правової відповідальності, як: (1) заподіяння шкоди та її розміру, (2) неправомірності рішень, дій або бездіяльності органів прокуратури, (3) причинно-наслідкового зв`язку між діями вказаних органів та заподіянням шкоди.

Тобто, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди (майнової та моральної) суди першої та апеляційної інстанцій виходили з недоведеності позивачем наявності складу цивільного правопорушення.

Суд звертає увагу, що положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України саме на сторони справи покладено обов`язок надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень, а суд не наділений повноваженнями збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

При цьому саме по собі посилання на норми права та судову практику, їх довільне тлумачення кожною із сторін не може вважатись безумовною підставою для прийняття судового рішення на користь сторони без надання суду належних та допустимих доказів, які підтверджують обставини та доводи кожної із сторін справи.

Таким чином, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено наявності усього складу цивільного правопорушення як необхідної передумови для настання відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.

Суд зазначає, що доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19, від 21.08.2021 у справі № 646/7015/19 та від 12.04.2023 у справі № 174/207/22, є необґрунтованими з огляду на нерелевантність зазначеної практики обставинам, встановленим судами попередніх інстанцій у даній справі № 914/3456/23. Так, проаналізувавши зміст наведених постанов, Суд зазначає, що встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, за змістом постанови Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19 вбачається, що зазначена справа розглядалася за позовом фізичної особи до фізичної особи в порядку цивільного судочинства. Тобто правовідносини у цій справі № 761/12945/19 не стосувались заподіяння шкоди органами прокуратури.

За змістом постанов Верховного Суду від 21.08.2021 у справі № 646/7015/19 та від 12.04.2023 у справі № 174/207/22 вбачається, що зазначені справи розглядалися за позовом фізичної особи до органів прокуратури про стягнення майнової та моральної шкоди. У вказаних справах, Верховний Суд погоджуючись з висновками судів про стягнення на користь фізичних осіб моральної шкоди, виходив з встановлених судами обставин доведеності наявності складу цивільного правопорушення. Натомість, як зазначалось вище, у цій справі № 914/3456/23, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди (майнової та моральної), суди першої та апеляційної інстанцій виходили з недоведеності позивачем наявності складу цивільного правопорушення.

Посилання скаржника на те, що судами "не виконано" рішень Конституційного Суду України від 03.10.2001 № 12-рп/2001, від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Суд відхиляє як безпідставні, оскільки зроблені судами попередніх інстанцій висновки по суті спору не суперечать правовим висновкам у наведених рішеннях Конституційного Суду України щодо тлумачення положень статей 55, 62 Конституції Україні.

Відхиляючи, як помилкове, твердження скаржника про необхідність закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, Суд зауважує, що, оскільки сторонами спору у цій справі юридичні особи, вимога позивача спрямована на захист цивільного права на відшкодування шкоди та не пов`язана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, то такий спір за змістом приписів глави 2 Господарського процесуального кодексу України підлягає вирішенню у господарській юрисдикції.

При цьому, Суд зазначає, що постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.11.2023 у справі № 461/5197/22 касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишено без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 23.11.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 02.05.2023 залишено без змін. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, закриваючи провадження у справі зробив правильний висновок, що справа за позовом ФГ «Бурки В. В.» до Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки зазначений спір підвідомчий господарському суду.

Водночас, Суд зауважує, що знайшли своє підтвердження доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2018 у справі № 914/1748/17 щодо застосування норм пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір".

Так, у вказаній постанові об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2018 у справі № 914/1748/17 зазначила, що беручи до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Система Торгсервіс" звільнене від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Система Торгсервіс" звільнене від сплати судового збору також і в разі подання ним апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 14.12.2017 № 914/1748/17.

У даній справі № 914/3456/23 предметом розгляду була позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів прокуратури.

Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Отже, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.06.2018 у справі № 914/1748/17, Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звільнене від сплати судового збору за подання ним апеляційної скарги у даній справі № 914/3456/23.

В оскаржуваній постанові, у розділі «Судові витрати» апеляційний господарський суд зазначив, що: «У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.».

Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції не узгоджується з приписами пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» та висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.06.2018 у справі № 914/1748/17.

Проте, саме по собі зазначення такого висновку, без фактичного стягнення з позивача відповідного розміру судового збору, та відсутністю доказів сплати позивачем такого судового збору, не свідчить про прийняття судом апеляційної інстанції неправильного по суті судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, Суд вважає прийняті у даній справі рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції по суті спору (про відмову у задоволенні позовних вимог Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича) обґрунтованими, а доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 8, 22, 40, 56, 64, 129, 129-1 Конституції України, статей 22, 23, 1166, 1167, 1176 Цивільного кодексу України, статей 74, 75, 77, 236, 282 Господарського процесуального кодексу України такими, які не знайшли свого підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у оскаржуваній постанові, Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Пронін проти України" (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У цій справі Суд дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 914/3456/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді І.Д. Кондратова

О.А. Кролевець