Постанова

від 05.06.2024 по справі 914/3456/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2024 р. Справа №914/3456/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Матущака О.І.,

Скрипчук О.С.

за участю секретаря судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2024 (повний текст рішення підписано 01.04.2024, суддя Король М.Р.)

у справі №914/3456/23

за позовом: Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

до відповідача: Львівської обласної прокуратури

про: стягнення 97 000 000,00грн. матеріальної шкоди та 3 000 000,00грн. моральної шкоди

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Іваськевич Х.І.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

23.11.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до відповідача: Львівської обласної прокуратури про стягнення 97 000 000,00 грн. матеріальної шкоди та 3 000 000,00 грн. моральної шкоди.

Рух справи в судах.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.03.2024 відмовлено у позові повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича, звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, яка надійшла до суду 09.04.2024.

Апелянт зазначає, що в короткі терміни не зміг захистити свої права, в результаті чого Фермерському господарству було спричинено моральну та матеріальну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації, порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активної підприємницької діяльності. Зазначає, що мінімальна сума прибутків, яка могла бути отримана від інвестицій в сумі 16,02 млн. грн. при поміщенні коштів на депозитний рахунок у ВАТ Ощадний банк України в період з 01.01.2006р. по 01.01.2020р., становила б 97 165 957 грн.

Також, апелянт зазначив, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що постановою Сокальського районного суду Львівської області від 05.03.2010 року у справі №4-1/2010; ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12.11.2010 року у справі №10- 583/2010; постановою Сокальського районного суду від 19.11.2004 року; постановою Сокальського районного суду від 08.04.2005 року; постановою Галицького районного суду м.Львова від 03.07.2012 року у справі №1304/5121/2012; постановою Галицького районного суду м.Львова від 22.02.2013 року у справі №461/1128/13-к; ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 18.03.2016 року у справі №454/978/14-к; ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 04.06.2020 року у справі №461/4132/20 встановлено вину та незаконність дій Львівської обласної прокуратури, розмір заподіяної матеріальної і моральної шкоди обгрунтовано в позові.

Відтак, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.

Відзиву на дану апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні представник прокуратури заперечив проти вимог апеляційної скарги.

Позивач в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

Згідно з ч. ч. 3, 11 ст. 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ч. 10 цієї статті та ч. 2 ст. 271 цього Кодексу і суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

У цій справі участь представників сторін в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась.

Виходячи зі ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, позиція позивача викладена у позовній заяві, а також на строки розгляду апеляційної скарги на рішення, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

Позивач у позовній заяві зазначив, що рішенням Сокальської районної Ради від 05.03.1999р. №6 надано в постійне користування фермеру Бурці Віталію Володимировичу 20 га земель водосховища Відкритого акціонерного товариства Сокальський завод хімічного волокна для риборозведення.

13.06.2003 року державні районні інспектори рибоохорони з території ФГ вилучили рибу і сітки, склавши протокол про адміністративне порушення, звинувативши представника ФГ Бурку В.В. в порушенні Правил любительського та спортивного рибальства, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.02.1999р. №19 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28.04.1999р. за № 269/3562.

17.09.2003р. в Сокальський РВ ГУМВС України у Львівській області з Львівської міжрайонної природоохоронної прокуратури надійшли матеріали про незаконний вилов риби забороненими знаряддями лову ОСОБА_1 .

16.10.2003р. було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за відсутністю події злочину, яку 12.10.2005р. було скасовано прокуратурою Сокальського району.

18.11.2005р. було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи з підстави відсутності події злочину, яку 17.01.2006р. було скасовано прокуратурою Сокальського району.

23.01.2006р. прокуратурою Сокальського району винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю в діянні складу злочину.

05.03.2010р. Сокальським районним судом у справі №4-1/2010 скасовано постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 17.01.2006р. та 23.01.2006р.

24.03.2011р. в Сокальський РВ ГУМВС України у Львівській області з прокуратури Сокальського району надійшли матеріали перевірки №328-483 (2003 рік) по факту незаконного вилову риби забороненими знаряддями лову ОСОБА_1

30.03.2011р. винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю в діянні складу злочину.

12.09.2011р. Сокальським районним судом у справі №4-88/11 скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, а справу скеровано в прокуратуру Сокальського району для проведення додаткової перевірки.

18.10.2011р. прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.

09.12.2011р. в Сокальський РВ ГУМВС України у Львівській області надійшла постанова про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи прокуратури Сокальського району від 07.12.2011р., матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи скеровано для проведення додаткової перевірки.

Після проведення додаткової перевірки 16.12.2011р. винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.

23.03.2012р. вказана постанова скасована прокуратурою Сокальського району та 27.03.2012р. матеріали надійшли в Сокальський РВ ГУМВС України у Львівській області для проведення додаткової перевірки.

Постановою ДІМ Сокальського РВ ГУМВС України у Львівській області (старший лейтенант міліції ОСОБА_2 ) від 30.03.2012р. в порушені кримінальної справи по факту незаконного вилову риби забороненими знаряддями лову відносно ОСОБА_1 відмовлено за відсутністю події злочину.

В матеріалах справи міститься ряд документів, які стосуються розгляду прокуратурою Сокальського району заяви громадянина ОСОБА_1 про вчинення злочину працівниками інспекції рибоохорони та спецпідрозділу Беркут 13.06.2003 року під час проведення перевірки ставка в с.Поториця Сокальського району.

Так, у підсумку із тверджень позивача слідує, що 04.06.2020 року Галицьким районним судом у справі №461/4132/20 скасовано постанову про закриття кримінального провадження №42017141150000051 та поновлено досудове розслідування.

Однак, відповідачем повідомлено суд про те, що за результатами проведення досудового розслідування кримінальне провадження №42017141150000051 від 26.05.2017р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.365 КК України (за фактом перевищення службових повноважень державними інспекторами Львівсько-Закарпатської міжобласної інспекції по охороні та відтворенню водних живих ресурсів та врегулювання рибальства у водоймах України) постановою від 08.12.2022р. слідчого першого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Про вказане рішення повідомлено заявника в порядку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 60, ч. 6 ст. 284 КПК України.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Зі змісту доводів позивача щодо підстав звернення до суду та матеріалів справи слідує, що Сокальським РВ ГУ МВС у Львівській області проведено перевірку, в порядку ст.97 КПК України, за результатами якої 30.03.2012р. прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом незаконного вилову риби забороненими знаряддями лову ОСОБА_1 . Відомості щодо скасування зазначеної постанови відсутні.

Частиною другою статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині другій вказаної статті зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає:

у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, також вчинення дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Позивачем наголошено, що саме стаття від 19.06.2003р. в газеті Суботня пошта з публікацією статті Рибне браконьєрство двоюрідний брат рекету та закриття кримінального провадження стали підставою для відмови у наданні ФГ Бурка В.В. інвестиції.

Позивачем не надано належних доказів, що саме наведений матеріал спричинив збиток діловій репутації позивача.

Суд звертає увагу на те, що належним відповідачем у позовах про захист ділової репутації юридичної особи внаслідок поширення недостовірної інформації є особа, котра поширила таку інформацію.

Натомість, обраний позивачем відповідач не є належним за вимогою про стягнення шкоди, завданої діловій репутації внаслідок публікації Статті.

Посилання ФГ на лист першого віце-президента МАБЕТ ОСОБА_3 в якому останній відмовив позивачу про відмову у співпраці, також є безпідставним, оскільки у вказаному листі не зазначено, як саме ОСОБА_3 виявив, що вказана Стаття стосується ФГ Бурка В.В..

Разом з тим, вказані постанови та рішення про відмову в порушенні кримінальної справи та про скасування вказаних постанов не стосуються ФГ ОСОБА_4 , а стосуються фізичної особи ОСОБА_1 , при цьому позивачем не подано суду доказів, що ОСОБА_1 представляв інтереси саме ФГ.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що керівником ФГБурка В.В. є ОСОБА_4 , особою, яка може вчиняти дії від імені вказаної юридичної особи зазначено ОСОБА_5 . Жодних відомостей про перебування у трудових відносинах з вищевказаним фермерським господарством ОСОБА_1 , станом на 13.06.2003 (дата складення протоколу №646 про адміністративне порушення відносно ОСОБА_1 ), позивачем не надано.

Отже, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували заподіяння позивачу втрат немайнового характеру, у тому числі моральних: приниження його ділової репутації та підриву довіри до його діяльності в результаті неправомірних дій відповідача, а також позивачем не надано доказів в підтвердження розміру моральної шкоди.

Водночас, відповідно до частин першої - третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди встановлені частиною першою статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Матеріалами даної справи не підтверджується, як неправомірність дій відповідача, так і завдання своїми діями шкоди позивачеві.

Слід зазначити, що при обчисленні розміру упущеної вигоди має значення достовірність (реальність) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов`язок з доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на потерпілого.

Неодержаний прибуток - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення, тобто якщо ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані у випадку неналежного виконання боржником своїх зобов`язань.

Крім того, важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Посилання позивача на те, що сума прибутків, яка могла б бути отримана позивачем від інвестицій в сумі 16,02 млн. грн., за обставин вкладу вказаних коштів на депозитний рахунок в банк, склала б 97 165 957грн., є абстрактним, не підтверджується необхідними доказами, так як переписка з громадськими організаціями: Міжнародна громадська організація міжнародна академія біоенерготехнологій та Асоціації фермерів та приватних землевласників України щодо надання інвестицій не може бути доказом їх отримання, а тому господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, як такого, що пропущений з поважних причин, суд зазначає наступне.

Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

У відзиві на позов відповідач заявив про пропуск позивачем строку позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. На це звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року по справі №755/13805/16-ц (пункт 53 постанови).

Як зазначила ВП ВС, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. В даному випадку позов не підлягає до задоволення через його необгрунтованість та безпідставність.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2024 у справі №914/3456/23 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 10.06.2024

Головуючий суддяПлотніцький Б.Д.

СуддяМатущак О.І.

СуддяСкрипчук О.С.