Окрема думка

від 13.03.2024 по справі 757/23249/17-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у цивільній справі № 757/23249/17-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новокиївське» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Панамедікус», про визнання недійсним іпотечного договору.

13 березня 2024 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, з правовими висновками якої не погоджуюсь і відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

Ухвалюючи рішення Велика Палата Верховного Суду не виконала поставлених перед касаційним судом завдань цивільного судочинства і залишила поза увагою вимоги процесуального закону в частині таких основних засад судочинства як обов`язковість судового рішення.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду постановила рішення, яке не має жодного практичного значення для сторін, не сприятиме захисту їх прав, свобод чи інтересів і не вирішує жодної юридичної проблеми у справі.

Натомість таке судове рішення не забезпечить виконання Верховним Судом свого завдання, визначеного статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині забезпечення єдності та сталості судової практики.

Правова позиція викладена у постанові суперечить десяткам попередніх рішень тієї ж Великої Палати, однак питання про відступ від попередньої судової практики не вирішено. Таким чином, за наявності вимог статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статей 2 і 18 ЦПК щодо обов`язковості судових рішень Верховного Суду, Велика Палата ухвалила рішення всупереч правовим позиціям самого суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на запобігання порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися для захисту інтересу в юридичній визначеності лише в разі неможливості захисту позивачем його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 32)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання недійсними договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.

У справі, що розглядається, спір фактично зводиться до відсутності права іпотеки. Водночас позивач та його правонаступник відповідних позовних вимог у цій справі не пред`являли. Визнання нікчемного, на переконання позивача, договору іпотеки недійсним не призведе до ефективного поновлення його прав, оскільки право власності на предмет іпотеки вже відчужено третій особі - ТОВ «Панамедікус». Вимог до цього товариства у межах цієї справи позивач не пред`явив.

Водночас позивач та його правонаступник відповідних позовних вимог у цій справі не пред`являли. Визнання нікчемного, на переконання позивача, договору іпотеки недійсним не призведе до ефективного поновлення його прав, оскільки право власності на предмет іпотеки вже відчужено третій особі - ТОВ «Панамедікус». Вимог до цього товариства у межах цієї справи позивач не пред`явив.

Натомість, як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110205561) у лютому 2021 року ТОВ «Новокиївське» (власник майнових прав на квартиру та правонаступник позивача у справі) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ «Панамедікус» (до статутного капіталу якого 19 вересня 2014 року передано спірну квартиру) про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24 травня 2021 року у справі № 910/2094/21 позов ТОВ «Новокиївське» задоволено. Визнано за ТОВ «Новокиївське» право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувано її із незаконного володіння ТОВ «Панамедікус».

Наведене рішення було оскаржено в апеляційному порядку та переглядалося апеляційним судом неодноразово. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03 серпня 2023 року, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2023 року, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 24 травня 2021 року та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Новокиївське» відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на пред`явлення належного позову про визнання права власності на спірну квартиру та витребування її від останнього набувача.

Отже, на мою думку, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі, яка перебувала на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду слід було скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Новокиївське», оскільки незалежно від задоволення його вимог про визнання іпотечного договору недійсним, його права на квартиру не будуть поновлені.

У той же час рішенням Великої Палати про визнання недійсним договору іпотеки у цій справі створюється лише ілюзія досягнення справедливого вирішення справи та хибним шляхом спрямовується судова практика в аналогічних спорах, реальне відновлення права власності у яких може бути досягнуте не поданням кількох безрезультатних позовів, а витребуванням майна на користь того у кого це майно було відібрано незаконним шляхом.

Суддя О. С. Ткачук