Окрема думка

від 13.03.2024 по справі 757/23249/17-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

(збіжна)

судді Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю.

13 березня 2024 року

м. Київ

Справа № 757/23349/17

Провадження № 14-95цс22

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Панамедікус», про визнання недійсним іпотечного договору

Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. Обставини справи

1. У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Старокиївський банк» (далі - ПАТ «Старокиївський банк», банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Новокиївське» (далі - ТОВ «Новокиївське»), звернулося з позовом про визнання недійсним іпотечного договору.

1. Позивач на підставі статей 203, 215 ЦК України просив суд визнати недійсним іпотечний договір, укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ПАТ «Старокиївський банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований у реєстрі за № 916.

2. Позов мотивував тим, що ОСОБА_3 був акціонером та головою наглядової ради банку.

3. Послався на те, що за попереднім договором від 19 грудня 2013 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 2 066 250,00 грн (еквівалент 250 000,00 дол. США) та зобов`язався продати йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 186,5 кв. м у АДРЕСА_1 , та квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 161,90 кв. м. Згідно з додатковою угодою до попереднього договору строк повернення ОСОБА_3 грошей ОСОБА_1 подовжено до 10 червня 2014 року.

4. Зазначив, що на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за попереднім договором (з усіма змінами та доповненнями до нього) банк згідно з договором іпотеки, посвідченим23 квітня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. та зареєстрованим у реєстрі за № 91, передав в іпотеку ОСОБА_1 належну банку на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 161,90 кв. м, житловою площею 107,30 кв. м. Оціночна вартість квартири дорівнює ринковій та складає 4 738 845,76 грн.

5. Виходив з того, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) 17 вересня 2014 року прийнято рішення № 92, яким з 18 вересня 2014 року запроваджена процедура ліквідації ПАТ «Старокиївський банк» та уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» призначено Пантіну Л. О .

6. Підкреслив, що під час перевірки договорів (інших правочинів), проведеної відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», були виявлені договори іпотеки, укладені ПАТ «Старокиївський банк» з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 , який на той момент займав посаду голови наглядової ради ПАТ «Старокиївський банк», що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року). Договори, які б установлювали зобов`язання ОСОБА_3 перед банком у зв`язку з укладенням таких договорів іпотеки, відсутні.

7. Наполягав, що Спостережна рада ПАТ «Старокиївський банк» не приймала рішення стосовно укладення іпотечного договору, що суперечить положенням статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» та статутних документів банку. Укладений договір іпотеки суперечить інтересам банку, оскільки надання гарантій чи поручительств банківською установою на безоплатній основі, без отримання прибутку суперечить статтям 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

8. Проте ОСОБА_3 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і власником якого був банк.

9. Послався на те, що укладення безоплатного договору про надання майнової поруки суперечить спеціальній правосуб`єктності ПАТ «Старокиївський банк».

10. Зазначив, що фактично відбувся продаж майна банку на користь ОСОБА_1 ; при цьому грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним з основних акціонерів та головою наглядової ради банку ОСОБА_3 на його особисті рахунки, без подальшого перерахування на користь банку.

11. Заочним рішенням від 02 листопада 2018 року Печерський районний суд міста Києва позов ПАТ «Старокиївський банк» задовольнив.

Визнав недійсним іпотечний договір, укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ПАТ «Старокиївський банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований у реєстрі за № 916.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Старокиївський банк» судовий збір в розмірі 1 600,00 грн.

12. Місцевий суд рішення мотивував тим, що спірний договір іпотеки відповідно до пунктів 1, 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час укладення такого правочину) містить ознаки нікчемного правочину, оскільки укладення безоплатного договору про надання майнової поруки суперечить спеціальній правосуб`єктності ПАТ «Старокиївський банк».

13. Зазначив, що Спостережна рада ПАТ «Старокиївський банк» не приймала рішень щодо укладення оспорюваного договору іпотеки, що є порушенням статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» та статутних документів банку. Правління ПАТ «Старокиївський банк» також не приймало рішення про укладення спірного договору, що є порушенням статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства».

14. Послався на те, що за особистим зобов`язанням ОСОБА_3 щодо продажу об`єктів нерухомості ОСОБА_1 або повернення йому сум грошових коштів за попереднім договором банк поручився власним майном та передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт нерухомості за договором іпотеки, що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року).

15. Дійшов висновку про те, що надання гарантій чи поручительств банківською установою на безоплатній основі, без отримання прибутку суперечить статтям 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

16. Виходив з того, що унаслідок укладення договору іпотеки та попереднього договору купівлі-продажу між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_3 , відбувся перехід права власності на належне банку нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_2 ).

При цьому ОСОБА_3 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і було власністю банку. Будь-які документи, які б підтверджували намір ОСОБА_3 придбати у банку майно з метою його подальшого перепродажу третім особам, відсутні.

17. Місцевий суд дійшов висновку про нікчемність спірного іпотечного договору разом з усіма його додатковими угодами.

18. Також, установивши, що на час укладення іпотечного договору, третя особа ОСОБА_3 був одним з основних акціонерів банку та займав посаду голови спостережної ради, суд першої інстанції з посиланням на пункт 3 частини першої статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» дійшов висновку, що ОСОБА_3 був заінтересованою особою у вчиненні оспорюваного іпотечного договору в розумінні цього Закону. Таким чином, відбувся продаж майна банку на користь ОСОБА_1 ; при цьому грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним із основних акціонерів та головою наглядової ради банку ОСОБА_3 на його особисті рахунки без подальшого перерахування на користь банку.

19. Постановоювід 19 серпня 2020 року Київський апеляційний суд апеляційні скарги ТОВ «Панамедікус» та ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року залишив без змін.

20. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що для встановлення у судовому рішенні згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» нікчемності правочину треба встановити волевиявлення учасників такого правочину. За відсутності такого волевиявлення цей правочин є недійсним згідно із загальними правилами статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

21. Зазначив, що недійсний правочин є нікчемним згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з часу його укладення. Проте до моменту застосування вказаної норми права потрібно встановити волевиявлення сторін. За відсутності волевиявлення в однієї зі сторін до моменту укладення такого правочину (момент підписання) застосуванню підлягають загальні правила статей 203, 215 ЦК України щодо недійсності правочину.

22. За висновками апеляційного суду, установивши, що спірний договір іпотеки було укладено за відсутності рішення як спостережної ради, так і правління ПАТ «Старокиївький банк» на укладення спірного іпотечного договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки на момент укладення такого правочину в ПАТ «Старокиївський банк» волевиявлення не було.

23. У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

24. Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

25. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 ЦПК України, зокрема для відступу від висновків, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19 та від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16, щодо можливості застосування положень частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11 липня 2014 року, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до цієї дати.

26. Постановою від 13 березня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково.

27. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року змінила в частині мотивів задоволення позову про визнання договору іпотеки недійсним, виклавши її в редакції цієї постанови.

28. Решту рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року залишила без змін.

29. Велика Палата Верховного Суду мотивувала постанову тим, що частина друга статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, що діяла з 20 квітня 2014 року і була чинною 23 квітня 2014 року (на момент укладення та нотаріального посвідчення спірного іпотечного договору, тобто виникнення спірних правовідносин), передбачала, що протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв: договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

30. Зазначила, що договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується (частина третя статті 38 Закону в зазначеній редакції).

31. Послалася на те, що 11 липня 2014 року набрав чинності Закон України від 04 липня 2014 року № 1586-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи», яким внесено зміни, зокрема, до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

32. Виходила з того, що відповідно до частин другої - четвертої статті 38 України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції цього Закону від 04 липня 2014 року) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

33. Звернула увагу на те, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без установлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку, іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

34. Дійшла висновку що частину третю cтатті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11 липня 2014 року, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до цієї дати, застосовувати не можна, оскільки закон, яким відповідну редакцію цієї норми було закріплено, не має зворотної дії у часі.

35. Виходила з того, що для кваліфікації правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними слід враховувати ті підстави нікчемності, які містилися в імперативній нормі (статті 38 зазначеного вище Закону) на момент їх вчинення. Норма, яка містить підстави нікчемності, має бути чинною на момент вчинення правочину. Якщо редакція статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема її норми щодо критеріїв нікчемності, не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можна застосовувати для кваліфікації такого правочину як нікчемного.

36. Дійшла висновку про те, що станом на момент укладення договору іпотеки 24 квітня 2014 року таких підстав нікчемності (на які посилався позивач), тобто прямих вказівок про нікчемність, стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містила.

37. Зазначила, що частина друга статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, що діяла з 20 квітня 2014 року і була чинною 23 квітня 2014 року (на момент укладення іпотечного договору), передбачала підставою нікчемності договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку, такий критерій, як укладення договорів, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

38. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду в цій справі щодо застосування частини третьої cтатті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11 липня 2014 року, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до цієї дати, посилання позивача на нікчемність договору іпотеки від 23 квітня 2014 року за критеріями, які визначені зазначеною нормою (чинною з 11 липня 2014 року), є безпідставними.

39. Вважала, що посилання позивача на нікчемність правочину не підтвердились, тому за наявності відповідних вимог позовної заяви потрібно було перевірити підстави недійсності правочину, з яких пред`явлено позов.

40. Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що голова правління ПАТ «Старокиївський банк» є компетентним представником цього товариства, уповноваженим від його імені укладати і підписувати оспорюваний договір іпотеки, проте виключно за наявності рішення правління банку про укладення відповідного договору, що за положеннями підпункту 6 пункту 10.59 статуту є компетенцією саме правління як колегіального органу.

41. Виходила з того, що суди попередніх інстанцій вірно встановили, що правління ПАТ «Старокиївський банк» не приймало рішення стосовно укладення спірного договору іпотеки і не розглядало такого питання.

42. Зазначила, що оскільки голова правління ПАТ «Старокиївський банк» мав повноваження на підписання договорів від імені цього товариства (у тому числі оспорюваного договору), але не дотримався вимог до порядку вчинення правочину, зокрема його укладення за наявності рішення виконавчого органу товариства (правління), то цей правочин вважається вчиненим із перевищенням обсягу повноважень на здійснення правочину.

43. Дійшла висновку про те, що спірний договір іпотеки уклали за відсутності рішення правління ПАТ «Старокиївський банк», до компетенції якого статутом віднесено вирішення питань щодо укладення договорів, отже суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання такого правочину недійсним, оскільки його укладення не ґрунтувалось на волі ПАТ «Старокиївський банк» на передачу в іпотеку власного майна для забезпечення зобов`язань іншої особи.

44. Вважає, що укладення цього договору за відсутності рішення спостережної ради банку та посилання на статтю 71 Закону України «Про акціонерні товариства» за установлених у цій справі обставин не має значення, оскільки це стосується значних правочинів, а в цьому випадку оспорюваний договір таким не кваліфікувався. З таких же підстав вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не мотивували відхилення як доказу копії протоколу спостережної ради банку, наданої представником ОСОБА_3 . Натомість суд першої інстанції в судовому засіданні оглянув оригінал протоколу спостережної ради від 14 квітня 2014 року № 10, наданий представником банку, дав належну оцінку його змісту та виклав свої висновки щодо оцінки цього доказу в ухваленому судовому рішенні. Апеляційний суд під час розгляду справи перевіряв аналогічні доводи відповідача щодо наявності рішення спостережної ради з наданою згодою на укладення оспорюваного іпотечного договору та погодився з висновками суду першої інстанції, який врахував саме оригінал протоколу засідання спостережної ради, наданий банком.

45. Виходила з того, що за установлених у цій справі обставин, які свідчать про те, що оспорюваний договір іпотеки укладено з перевищенням представником повноважень, з дефектом волі власника переданого в іпотеку майна, є обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання цього договору недійсним.

46. Зазначила, що у справі № 910/2094/21 про витребування майна в останнього набувача, яка розглядалась у порядку господарського судочинства, вирішувався спір між іншими сторонами, які є юридичними особами, а саме: позивачем - ТОВ «Новокиївське» (власник майнових прав на квартиру та правонаступник позивача у справі) та відповідачем - ТОВ «Панамедікус» (до статутного капіталу якого ОСОБА_1 19 вересня 2014 року передав квартиру).

47. Дійшла висновку, що у справі, яка переглядається, стороною оспореного іпотечного договору є фізична особа ОСОБА_1, а отже, вимоги про недійсність такого правочину підвідомчі саме суду загальної юрисдикції, що у свою чергу унеможливлює спростування презумпції правомірності зазначеного правочину в межах розгляду спору про витребування майна, який існує між юридичними особами, в суді господарської юрисдикції.

48. Послалася на те, що визнання недійсним договору іпотеки за судовим рішенням у цій справі спростовує презумпцію правомірності зазначеного правочину, що зокрема і спрямовано на захист порушеного права позивача і сприятиме його відновленню, а отже, за установлених у цій справі конкретних обставин і висновків такий спосіб є належним і ефективним.

49. Виходила з того, що суди попередніх інстанцій по суті правильно вирішили спір та визнали оспорений договір іпотеки недійсним, проте частково помилились у підставах його недійсності, а також у своїх висновках щодо застосування положень частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема у питанні визначення правил дії в часі цієї норми та застосування визначених у ній критеріїв нікчемності до договору, який оспорюється у цій справі і укладений до 11 липня 2014 року, тобто до внесення змін до цієї норми.

ІІ. Зміст окремої думки

50. З постановою Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся в частині застосування статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

51. Відповідно до частин другої, третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на час укладення (02 липня 2014 року) договору про розірвання іпотечного договору (редакція була чинна до 11 липня 2014 року), протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

5) договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком. Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.

52. За частинами другою, третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

53. Виходячи зі статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» предметом його регулювання є фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

54. Цей Закон є спеціальним, екстраординарним, тому з огляду на пункт 8 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

55. Метою прийняття такого екстраординарного Закону був ефективний захист інтересів вкладників.

56. На відміну від статей 219-235 ЦК України, стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регулює не правила укладення правочинів на час їх вчинення, а повноваження уповноваженої особи у правовідносинах щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втраті майна та збиткам банку на час їх застосування.

57. Зокрема, з огляду на частину другу статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом дії тимчасової адміністрації та/або процедури ліквідації Фонд здійснює перевірку правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року, а правочинів, вчинених (укладених) банком з пов`язаними особами, та/або в інтересах пов`язаних осіб, та/або на їх користь, - протягом трьох років до дня запровадження тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або процедури ліквідації банку.

58. Отже, у справі не йдеться про ретроспективну дію норми права в часі, оскільки визначальним для нікчемності правочину є не додержання вимог закону на час укладення правочину, а його зміст та строк вчинення до дати запровадження тимчасової адміністрації або процедури ліквідації банку, які оцінюються на час запровадження тимчасової адміністрації.

59. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

60. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

61. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

62. Таким чином, з урахуванням вимог частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

63. Отже, у вказаній нормі міститься пряма вказівка про застосування цієї редакції Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в частині підстав нікчемності правочинів (частина третя статті 38) до правочинів, які вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

Суддя С. Ю. Мартєв