Окрема думка

від 13.03.2024 по справі 757/23249/17-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

суддів К. М. Пількова, С. О. Погрібного, І. В. Ткача до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17

У цій справі суди задовольнили позов ПАТ «Старокиївський банк» (далі - Банк), правонаступником якого є ТОВ «Новокиївське» до ОСОБА_1 і визнали недійсним іпотечний договір, укладений 23.04.2014 між ОСОБА_2 та Банком (далі - Договір іпотеки).

Позов ґрунтувався на тому, що Договір іпотеки укладено за відсутності рішення спостережної ради та правління Банкупро згоду на його укладення, що свідчить про відсутність належного волевиявлення, а сам правочин порушує права Банку, суперечить його інтересам, оскільки за цим договором надано майнову поруку на безоплатній основі за зобов`язанням ОСОБА_3 продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і власником якого був сам Банк. Наслідком укладення цього договору стало відчуження майна Банку на користь ОСОБА_1 ; при цьому грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним з основних акціонерів та головою наглядової ради Банку ОСОБА_4 на його особисті рахунки без подальшого переказу на користь Банку.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 13.03.2024 частково задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - Скаржник), змінила рішення Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2018 та постанову Київського апеляційного суду від 19.08.2020 в частині мотивів задоволення позову про визнання Договору іпотеки недійсним, виклавши їх в редакції своєї постанови.

Велика Палата виснувала, що у справі встановлені обставини, які дозволили дійти висновку про існування підстав для визнання Договору іпотеки недійсним, оскільки його укладено за відсутності рішення правління Банку, до компетенції якого статутом Банку віднесено вирішення питань щодо укладення договорів, тобто суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання такого правочину недійсним, оскільки його укладення не ґрунтувалось на волі Банку на передачу в іпотеку власного майна на забезпечення зобов`язаньіншої особи.

Частково не погоджуємось з висновками і рішенням Великої Палати, нижче викладаємо мотиви незгоди.

Вважаємо в цілому правильним висновок Великої Палати про те, що для кваліфікації правочинів неплатоспроможного банку як нікчемних слід враховувати ті підстави нікчемності, які містилися в імперативній нормі (статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») на момент його вчинення. Норма, яка містить підстави нікчемності має бути чинною на момент вчинення правочину. Якщо редакція статті 38 цього Закону, зокрема її норми щодо критеріїв нікчемності, не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можуть бути застосовані для кваліфікації такого правочину як нікчемного.

Отже, частину третю статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11.07.2014, до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до 11.07.2014, не може бути застосовано, оскільки закон, яким цю редакцію цієї частини було закріплено, не має зворотної дії у часі.

Велика Палата також правильно зауважила, що у цій справі позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки пред`явлено як із загальних підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, так і з посиланням на положення статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Дійшовши висновку про незастосовність до правочину, укладеного до набрання чинності законом, яким у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, які правочини є нікчемними, цих норм, Велика Палата однак дійшла передчасного висновку про існування підстав для задоволення позову про визнання Договору іпотеки недійсним з інших підстав.

Так, Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки за доводами касаційної скарги суди першої та апеляційної інстанції порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, що суди не дослідили зібрані у справі докази та застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Скаржник послідовно в апеляційній (т. 3, а. с. 199) та касаційній скаргах вказував на те, що суди не взяли до уваги копію протоколу № 10 засідання спостережної ради Банку з рішенням ради про схвалення Договору іпотеки, яка одержана ним зі справи приватного нотаріуса, що посвідчував спірний договір. При цьому Скаржник посилався на норми Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який передбачає, що нотаріус при вчиненні нотаріальної дії перевіряє обсяг цивільної дієздатності осіб, зокрема перевіряє повноваження посадових осіб при вчиненні правочинів. Копію протоколу № 10 засідання спостережної ради Банку Скаржник надав до матеріалів справи (т. 2, а. с. 141; т. 3, а. с. 78, 157).

Пославшись на те, що суд першої інстанції оглянув оригінал протоколу, наданий представником Банку, який рішення про схвалення Договору іпотеки не містив, суд апеляційної інстанції і Велика Палата залишили без відповіді ключовий довід Скаржника. Адже надана Скаржником копія протоколу з матеріалів нотаріальної справи з відповідними поясненнями і посиланням на те, що, оскільки цей протокол був у матеріалах справи нотаріуса, то саме він був використаний на підтвердження повноважень представника Банку при укладенні Договору іпотеки, потребувало дослідження цього доказу. Суди ж його відхилили, пославшись лише на те, що Банк надав протокол з іншим змістом.

Вважаємо нерелевантним посилання Великої Палати на те, що правочин у цій справі не є значним у термінах Закону України «Про акціонерні товариства», як обґрунтування Великою Палатою правильності відхилення судами як доказу копії протоколу засідання спостережної ради Банку з матеріалів справ нотаріуса.

Велика Палата, виснуючи про те, що голова правління Банку не мав повноважень укладати Договір іпотеки, виходила суто з того, що про укладення цього договору правління як виконавчий орган Банку не приймало рішення. Однак Скаржник послідовно посилався на те, що спостережна рада Банку надала згоду на укладення цього правочину.

Згідно з частинами першою - третьою статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства» виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

При цьому відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про акціонерні товариства» наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

З огляду на ці положення Закону України «Про акціонерні товариства» і доводи Скаржника про не дослідження судами ключового доказу - копії протоколу спостережної ради Банку з матеріалів справи нотаріуса, який посвідчував Договір іпотеки, що, за твердженнями Скаржника, підтверджує надання згоди на укладення договору спостережною радою Банку, вважаємо передчасними висновки Великої Палати про те, що у цій справі існували підстави для визнання Договору іпотеки недійсним як укладеного без згоди уповноваженого органу Банку, а отже з перевищенням повноважень голови правління як представника.

Вважаємо, що Велика Палата мала скасувати прийняті у справі рішення судів та передати справу на новий розгляд для дослідження ключового доказу, на який посилався Скаржник.

У зв`язку з цим також вважаємо, що оскільки висновки Великої Палати про те, що голова правління діяв з перевищеннями повноважень, укладаючи Договір іпотеки, є передчасними, Велика Палата мала утриматись від формулювання висновків стосовно того, які правові наслідки мають такі дії представника в контексті застосування частин першої, третьої статті 203, частини першої статті 215 та статті 241ЦК України.

Судді К. М. Пільков

С. О. Погрібний

І. В. Ткач