Ухвала

від 02.04.2024 по справі 120/2431/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження в справі

м. Вінниця

02 квітня 2024 р.Справа № 120/2431/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, Державного підприємства «Інформацiйні судові системи», Державної судової адміністрації України, Міністерства цифрової трансформації України, Державного підприємства "Центр судових сервісів", як адміністратора підсистем ЄСІТС про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчити дії

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, Державного підприємства «Інформацiйні судові системи», Державної судової адміністрації України, Міністерства цифрової трансформації України, Державного підприємства "Центр судових сервісів", як адміністратора підсистем ЄСІТС, з вимогами:

- визнати протиправними дії Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, щодо того що в порушення імперативних вимог Закону України «Про захист персональних даних»:

а) без згоди суб`єкта персональних даних - ОСОБА_1 - добровільного волевиявлення фізичної особи (за умови ї поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди, відповідач здійснив обробку персональних даних ОСОБА_1 щодо участі її в судах України, де ОСОБА_1 відновлює порушені свої права;

б) було здійснено обробку персональних даних ОСОБА_1 - дії або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем;

в) Жмеринським міськрайонним судом, в порушення вимог статті 24 Закону України «Про захист персональних даних» (забезпечення захисту персональних даних) було порушено право ОСОБА_1 щодо захисту персональних даних ОСОБА_1 , в межах переліку судових рішень, де було зазначено прізвище ОСОБА_1 , як позивача;

г) Жмеринським міськрайонним судом, як в порушення вимог статті 14 Закону України «Про захист персональних даних » було здійснено поширення персональних даних ОСОБА_1 , як протиправну дію щодо передачі відомостей про фізичну особу ОСОБА_1 без її згоди як суб`єкта персональних даних;

д) Жмеринським міськрайонним судом, як володільцем (розпорядником персональних даних) було проведено обробку персональних даних ОСОБА_1 не у відповідності до вимог закону, та було здійснено без конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством, а відповідні персональні дані ОСОБА_1 що були оброблені відповідачем були проведені не у формі, що допускає ідентифікацію фізичної особи, якої вони стосуються, не довше, ніж це необхідно для законних цілей.

- визнати протиправною бездіяльність Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, щодо:

а) Жмеринським міськрайонним судом не було повідомлено ОСОБА_1 про джерела збирання Жмеринським міськрайонним судом, та місцезнаходження персональних даних ОСОБА_1 , мету обробки персональних даних Жмеринським міськрайонним судом, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних;

б) Жмеринським міськрайонним судом не було прийнято рішення про приведення дій Жмеринського міськрайонного суду до вимог Закону України «Про захист персональних даних» згідно звернень ОСОБА_1 , щодо виявлення таких порушень що здійснені з боку відповідача;

- зобов`язати Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області на підставі вимог статі 8 Закону України «Про захист персональних даних» змінити (знищити) персональні дані ОСОБА_1 , як розпорядником персональних даних, як такі що були оброблені даним відповідачем щодо фізичної особи ОСОБА_2 , як такі, що є незаконні, та такі, що є недостовірними, щодо того, що загальновідомим у Жмеринському міськрайонному суді є той факт, що позовні заяви від імені ОСОБА_1 , 1939 року народження, інваліда 2 групи пише її син ОСОБА_3 , який протягом багатьох років судиться з різними фізичними та юридичними особами.

- визнати протиправною бездіяльність зазначених Державного підприємства «Інформацiйні судові системи», Державної судової адміністрації України, Міністерства цифрової трансформації України, Державного підприємства "Центр судових сервісів", яка виявилася в тому, що при виконанні своїх делегованих повноважень то та в порушення імперативних вимог Закону України «Про захист персональних даних», не вилучили із Єдиного державного реєстру судових рішень персональні дані ОСОБА_1 та членів її родини ОСОБА_3 , та завдяки такій протиправній бездіяльності персональні дані позивача та членів родини позивача стали публічними;

- зобов`язати Державне підприємство «Інформацiйні судові системи», Державну судову адміністрацію України, Міністерство цифрової трансформації України, Державне підприємство «Центр судових сервісів» спільно із Жмеринським міськрайонним судом в межах наданих повноважень даним юридичним особам провести дії направленні на обезособлення відомостей про ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та зобов`язати видалити персональні дані ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що має досить ускладнені правові відносини із головою Жмеринського міжрайонного суду ОСОБА_4 . В межах однієї із судових справ, які були розподілені до розгляду в Жмеринському міськрайонному суді стала справа № 130/2294/21 судді ОСОБА_4 . На переконання позивача, суддя Шепель К.А. за участі посадових осіб даного спору розпочав у спосіб, що не передбачений нормами чинного законодавства та поза межами судової справи № 130/2294/21, отримувати опрацьовані персональні щодо персональних даних позивача та членів її родини та в спосіб, що не передбачений нормами ЗУ "про захист персональних даних" поширювати як загальновідомі відомості в численних рішеннях, що були постановлені в межах судової справи № 130/2294/21.

Зокрема, обґрунтовуючи підстави для звернення до суду з цим позовом, позивач вказує що в ухвалі Жмеринського міськрайонного суду від 22.11.2022 по справі № 130/2294/21 було постановлено таке: "Загальновідомим у Жмеринському міськрайонному суді є той факт, що позовні заяви від імені ОСОБА_1 , 1939 року народження, інваліда 2 групи, пише її син ОСОБА_3 , який на протязі багатьох років судиться з різними фізичними та юридичними особами".

Так, як вказує ОСОБА_1 , не розуміючи принципу моральності в нашому суспільстві та, порушуючи повагу до осіб, які намагаються знайти захист в судовій владі, в межах розгляду даної справи Голова Жмеринського міськрайонного суду ОСОБА_4 фактично, в порушення вимог ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" зобов`язав посадових осіб Жмеринського міськрайонного суду здійснювати обробку персональних даних щодо ОСОБА_1 та членів її родини ( ОСОБА_3 ), які намагаються поновити порушені права в Жмеринському міськрайонногосу суді. При цьому всі подальші звернення ОСОБА_1 в межах судової справи № 130/2294/21 не призвели до відновлення порушеного права ОСОБА_1 .

Вказані обставини зумовили звернення позивача до Вінницького окружного адміністративного суду з цією позовною заявою.

Крім того, позивач, наголошуючи на підставах та предметі первинного позову, який стосується поширення персональних даних позивача та членів її родини, вказує крім іншого, що водільцем персональних даних, що обробляються з використанням підсистем ЄСІТС є ДСА України, а розпорядником персональних даних є суди, учасники судового процесу, державне підприємство «Центр судових сервісів», як адміністратор підсистем ЄСІТС. Поряд з цим, на переконання ОСОБА_1 , функціонування відповідного реєстру судових рішень, в тому числі і обезособлення даних фізичних осіб здійснюється згідно відповідної процедури, шляхом обробки персональних даних відповідними державними органами, в повноваження яких визнано здійснювати такі дії, що відповідають нормам чинного законодавства.

Так, досліджуючи питання про те, чи є цей спір адміністративним суд зважає на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг. Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23.01.2019 у справі № 822/160/16, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, адже визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, у яких виник спір. Згідно правової позиції Верховного Суду публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (Постанова Верховного Суду від 04.09.2018 № 826/1934/17).

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб`єкта владних повноважень.

За частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;

16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.

При вирішенні питання про закриття провадження у цій справі суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 28.09.2023 у справі № 120/2431/23, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що предметом цього спору є саме протиправні, на думку ОСОБА_1 , дії відповідача як розпорядника персональних даних сторони.

Так, у цій постанові ВС зазначає: "Вважаючи, що відповідач - Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області, порушив її права шляхом обробки персональних даних без отримання добровільного волевиявлення на це, та поширив такі персональні дані у порушення вимог Закону України «Про захист персональних даних», позивач звернулась до адміністративного суду з цим позовом.".

З огляду на правову позицію Верховного Суду висловлену в постанові від 28.09.2023 у справі № 120/2431/23, зважаючи, що і решта вимог заявлених до Державного підприємства «Інформацiйні судові системи», Державної судової адміністрації України, Міністерства цифрової трансформації України, Державного підприємства "Центр судових сервісів", стосуються незгоди ОСОБА_1 з обробкою та поширенням її персональних даних, суд вказує про наступне.

Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, врегульовані Законом України «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VІ), який спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

У статті 2 Закону № 2297-VІ дано визначення терміну обробка персональних даних - це будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згода суб`єкта персональних даних - це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.

Розпорядник персональних даних - це фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону № 2297-VІ обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 8 цього Закону визначено, що особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними. Суб`єкт персональних даних має право звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду; застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних (пункти 8, 9 частини другої статті 8 Закону).

В межах цього спору ОСОБА_1 вважає обробкою її персональних даних вчинені відповідачами дії по збиранню, реєстрації, накопиченні, зберіганні, використанні та поширенні (розповсюдженні) інформації щодо її звернення до судів України за відновленням порушених прав та участі в розгляді таких справ та з метою захисту своїх прав просить суд, крім іншого, зобов`язати Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області на підставі вимог статі 8 Закону України «Про захист персональних даних» змінити (знищити) персональні дані ОСОБА_1 , як розпорядником персональних даних, як такі що були оброблені даним відповідачем щодо фізичної особи ОСОБА_2 , як такі, що є незаконні, та такі, що є недостовірними, щодо того, що загальновідомим у Жмеринському міськрайонному суді є той факт, що позовні заяви від імені ОСОБА_1 , 1939 року народження, інваліда 2 групи пише її син ОСОБА_3 , який протягом багатьох років судиться з різними фізичними та юридичними особами; зобов`язатиДержавне підприємство «Інформацiйні судові системи», Державну судову адміністрацію України, Міністерство цифрової трансформації України, Державне підприємство «Центр судових сервісів» спільно із Жмеринським міськрайонним судом в межах наданих повноважень даним юридичним особам провести дії направленні на обезособлення відомостей про ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та зобов`язати видалити персональні дані ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Таким чином заявлені в межах цього спору вимоги стосуються дій та бездіяльності відповідачів не як суб`єктів владних повноважень- органів державної влади при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг, а в цьому випадку безпосередньо як суб`єктів відносин, пов`язаних із персональними даними (володільця чи розпорядника персональних даних).

Статтями 6, 7 Закону України «Про захист персональних даних» визначено загальні та особливі вимоги до обробки персональних даних.

Згідно з п. 6, 7, 8, 9 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв`язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; 8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду; 9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частинами першою, другою статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Конституційні права особи мають цивілістичний вимір як абсолютні і невідчужувані цивільні права фізичної особи, які згідно з частиною першою статті 269 ЦК України належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

Статтею 269 ЦК України передбачено, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Відповідно до статті 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. Фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав (стаття 272 ЦК України).

Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов`язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов`язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права (частини друга, третя статті 273 ЦК України).

За правилами статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року у справі № 2-рп/2012, інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнову відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому, та інших сферах життя особи, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною; збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За нормами статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Аналіз наведених вище норм у сукупності та доводів позивача, наведених у позовній заяві, дає підстави вважати, що позовні вимоги заявлені ОСОБА_1 в межах цього спору спрямовані на захист особистих немайнових прав позивача.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Положенням пункту 1 частини першої статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, суд доходить висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому провадження у справі підлягає закриттю.

При цьому на виконання вимог ч. 1 ст. 239 КАС України суд роз`яснює позивачу, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.

Відповідно до частини 2 статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись ст.ст. 238, 248, 256, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, Державного підприємства «Інформацiйні судові системи», Державної судової адміністрації України, Міністерства цифрової трансформації України, Державного підприємства "Центр судових сервісів", як адміністратора підсистем ЄСІТС про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчити дії.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяТомчук Андрій Валерійович