Постанова

від 02.04.2024 по справі 380/23799/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/23799/23 пров. № А/857/26135/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-суддіКузьмича С. М.,

суддівЗапотічного І.І., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року (ухвалене головуючим суддею Коморний О.І. у м. Львові) у справі № 380/23799/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила:

визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області щодо зарахування до стажу в Службі судової охорони, стажу служби ОСОБА_1 у державних органах;

зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби у Службі судової охорони періоди роботи позивачки на посадах державного службовця у Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради з 02.07.2007 по 10.04.2009 в Управлінні «Дозвільний офіс» Львівської міської ради з 21.08.2009 по 21.01.2016; у Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові з 22.01.2016 по 02.05.2017; в Управлінні регулювання забудови департаменту містобудування Львівської міської ради з 03.05.2017 по 20.03,2018; у Західному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 23.11.2021 по 01.03.2023.

В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що норми чинного законодавства України, передбачають право позивачки на зарахування до стажу служби у Службі судової охорони страхового стажу набутого нею під час проходження державної служби. На думку позивачки, з боку відповідача допущено протиправну бездіяльність щодо зарахування до її стажу служби у ССО стажу державної служби у державних органах за попередніми місцями роботи. Позивачка вважає, що причини протиправної бездіяльності відповідача, окрім іншого, полягають у неправильному застосуванні ( тлумаченні ) тих самих норм матеріального права, на яких ґрунтуються її позовні вимоги.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що позивач проходить службу у Службі судової охорони на посаді провідного спеціаліста фінансово-економічного відділу ТУ ССО у Львівській області, що не входить до переліку посад затвердженого наказом Служби судової охорони № 454 від 24.10.2022 «Про затвердження Переліку посад співробітників Служби судової охорони середнього та вищого складу, на яких, у разі переходу на службу до Служби судової охорони, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах».

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 проходить службу у Територіальному управлінні Служби судової охорони у Львівській області ( далі - ТУ ССО у Львівській області ) на посаді «провідний спеціаліст фінансово-економічного відділу ТУ ССО у Львівській області», яку обіймає згідно наказу начальника ТУ ССО у Львівській області від 06.06.2023 № 222 о/с ( по особовому ). Спеціальне звання «майор Служби» позивачці присвоєно наказом тимчасово виконувача обов`язків Голови Служби судової охорони Документ сформований в системі від 06.06.2023 № 291 (по особовому складу) у відповідності та з врахуванням рангу державного службовця, який було присвоєно позивачці під час проходження державної служби.

03.10.2023 позивачка звернулась до начальника ТУ ССО у Львівський області із рапортом, у якому просила прийняти необхідні рішення та вчинити необхідні дії для встановлення їй надбавки за вислугу років у відповідності до її попереднього стажу на державній службі.

06.10.2023 позивачка одержала відповідь на її звернення, яка викладена у листі підписаному начальником ТУ ССО у Львівській області від 05.10.2023 вих. № 44.06-354.

Із змісту листа від 05.10.2023 вих. № 44.06-354, позивачці відмовлено у задоволенні вимог рапорту від 03.10.2023 по причині відсутності, на думку автора листа, правових підстав для встановлення заявниці надбавки за вислугу років у відповідності до строку вислуги у спеціальному званні ССО із врахуванням періодів часу перебування на посадах державного службовця.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

Відповідно до ст. 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.

Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.

Статтею 164 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що спеціальне звання підполковника Служби судової охорони віднесене до спеціальних звань середнього складу Служби судової охорони.

Частина 6 ст. 163 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони визначається у відповідному положенні, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 № 1052/0/15-19 «Про затвердження Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони», затверджено Положення, яким визначено порядок проходження служби громадянами України у Службі судової охорони (далі - Положення).

Відповідно до п. 5 розділу І Положення (зі змінами), час проходження служби у Службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, стажу служби в поліції, інших правоохоронних органах.

Стаж служби у Службі дає право на встановлення співробітнику надбавки за стаж служби, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу служби у Службі (у календарному обчисленні) зараховуються періоди, визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їх сімей».

З наведеного слід дійти висновку, що пункт 5 Положення містить бланкетну норму, яка слугує підставою для звернення до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1999 №2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їх сімей» (далі - Постанова № 393).

Так, згідно з пунктом «б» ч. 1 ст. 1-2 Закону № 2262-ХІІ, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Пунктом «и» ч. 1 ст. 17 Закону № 2262-ХІІ визначено, що особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 12 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки України, Управління державної охорони України, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Національне антикорупційне бюро України, державну пожежну охорону, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України, органи і підрозділи цивільного захисту, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки України або Державну кримінально-виконавчу службу України на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затверджуваними відповідно Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання кримінальних покарань, цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, що затверджується Головою Служби судової охорони.

У свою чергу, абзацом 12 пункту 1 Постанови № 393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Національне антикорупційне бюро, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, органи і підрозділи цивільного захисту, державну пожежну охорону, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки або Державну кримінально-виконавчу службу на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затвердженими відповідно Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, виконання кримінальних покарань, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, затвердженим Головою Служби судової охорони.

Механізм виплати грошового забезпечення працівникам Служби судової охорони, визначено Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі - Порядок № 384).

Приписам даного Порядку № 384, передбачено таке.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення працівників Служби судової охорони, серед іншого, належить надбавка за вислугу років (підпункт 3 пункту 5 розділу І Порядку №384).

Грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади, серед іншого, в територіальних орган Служби судової охорони. Підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат (пункти 8, 9 розділу І Порядку №384).

Аналіз положень пункту «и» ч. 1 ст. 17 Закону № 2262-XII, абзацу 12 п. 1 Постанови № 393, п. 5 Положення, пунктів 8, 9 розділу І та пунктів 17-19 розділу ІІ Порядку № 384 дає підстави суду дійти висновку, що вказаними нормами права визначено за особою, у разі її переходу на службу до Служби судової охорони, право на зарахування до стажу в Службі судової охорони, періоду (часу) роботи в державних органах. При цьому, суд констатує, що таке право закріплене в Законі № 2262-XII та Положенні, порядок його підтвердження та обчислення - у Постанові № 393, а порядок його реалізації - у Порядку № 384.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами за змістом поданих ними заяв по суті спору, що на виконання вимог пункту «и» ч. 1 ст. 17 Закону № 2262-XII, абзацу 12 п. 1 Постанови № 393, наказом Служби судової охорони від 24.10.2022 № 454 затверджено Перелік посад співробітників Служби судової охорони середнього і вищого складу, на яких, у разі переходу на службу до Служби судової охорони, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах.

Наказом Служби судової охорони від 05.12.2022 № 519 до вказаного вище Переліку внесено зміни, у зв`язку з чим останній викладено у новій редакції, а саме:

« 1. Перший заступник Голови Служби судової охорони, заступники Голови Служби судової охорони;

2. Начальники управлінь, відділів, служб, секторів та їх заступники центрального органу управління Служби судової охорони.»

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, перелік, затверджений наказом Служби судової охорони від 24.10.2022 № 454 (зі змінами), включає лише керівні посади центрального органу управління Служби судової охорони.

Водночас, нормами чинного законодавства право зарахування до стажу служби у Службі судової охорони, яке дає право на встановлення співробітнику надбавки за стаж служби, надання додаткової оплачуваної відпустки, не поставлено в залежність від того, в центральному чи територіальному органі Служби судової охорони вони проходять службу.

При цьому, суд зауважує, що перелік посад середнього і вищого складу територіальних управлінь Служби судової охорони, на яких, у разі переходу на службу до Служби судової охорони, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах, станом на час виникнення спірних правовідносин, Головою Служби судової охорони не затверджено.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду сформував сталу судову практику під час вирішення питання щодо незатвердження державним органом списку посад, які зараховуються до стажу для обчислення вислуги років (постанови: від 18.11.2019 у справі № 813/5876/15, від 20.09.2019 у справі № 813/904/15, від 04.10.2018 у справі № 819/1695/16 тощо). Зокрема, суд касаційної інстанції вказав, що Закон №2262-XII для окремих категорій осіб передбачає гарантії формування вислуги років, необхідної для призначення та нарахування пенсії. Реалізація зазначеної гарантії не повинна залежати від невиконання державними органами, покладених на них обов`язків, зокрема, щодо створення та затвердження списку посад. Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на встановлену державою гарантію для окремих категорій осіб як складової їхнього правового статусу, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Крім цього, принцип юридичної визначеності, закріплений у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності - в даному випадку відсутність визначеного переліку посад середнього і вищого складу територіальних управлінь Служби судової охорони для обрахунку стажу.

Суд зазначає, що якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання для співробітників Служби судової охорони певних гарантій, а саме права на зарахування до вислуги років для призначення пенсії часу роботи в державних органах у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, що затверджується Головою Служби судової охорони за правилами, встановленими пунктом «и» ч. 1 ст. 17 Закону № 2262-ХІІ, держава, у даному випадку в особі Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області, безпідставно, відступаючи від гарантованих позивачці прав та правомірних сподівань, не зарахувала до її стажу службу в державних органах, як особі, на яку поширюється дія Закону № 2262-ХІІ.

Так, записами трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 підтверджується час (періоди) роботи позивачки в:

Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради в період з 02.07.2007 до 10.04.2009;

Управлінні «Дозвільний офіс» Львівської міської ради в період з 21.08.2009 до 21.01.2016;

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові в період з 22.01.2016 до 02.05.2017;

Управлінні регулювання забудови департаменту містобудування Львівської міської ради в період з 03.05.2017 до 20.03.2018;

Західному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції в період з 23.11.2021 до 01.03.2023.

Відтак, колегія суддів вважає, що незарахування відповідачем зазначених періодів до стажу служби позивачки у Службі судової охорони суперечить приписами закону, а покликання відповідача на відсутність у затвердженому переліку посад середнього і вищого складу територіальних управлінь Служби судової охорони, як на підставу для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів до стажу служби у Службі судової охорони, є протиправним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження та спростовують висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити і рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Крім цього, позивач надіслала до суду клопотання в якому просить суд винести окрему ухвалу у даній справі щодо допущених відповідачем порушень.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Аналіз положень наведеної статті КАС дає підстави для висновку, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2019 по справі № 200/4900/17).

При цьому, постановлення окремої ухвали є правом суду та вирішується на розсуд суду, виходячи із конкретних обставин справи.

За наслідками перевірки клопотання позивача, колегія суддів не вбачає передбачених статтею 249 КАС підстав для постановлення окремої ухвали, позаяк права позивача, у зв`язку із порушенням яких вона звернулася до суду з позовом у даній справі, цілком ефективно захищенні рішенням суду по суті спору, підстав для вжиття інших заходів реагування (судового впливу) апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач за подання позовної заяви сплатила судовий збір у розмірі 1073 грн 60 коп. та за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1609 грн 50, а отже, такі судові витрати підлягають до відшкодування на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 2683 грн 10 коп.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/23799/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області щодо зарахування до стажу в Службі судової охорони, стажу служби ОСОБА_1 у державних органах.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби у Службі судової охорони періоди роботи позивачки на посадах державного службовця у Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради з 02 липня 2007 року по 10 квітня 2009 року, в Управлінні «Дозвільний офіс» Львівської міської ради з 21 серпня 2009 року по 21 січня 2016 року, у Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові з 22 січня 2016 року по 02 травня 2017 року, в Управлінні регулювання забудови департаменту містобудування Львівської міської ради з 03 травня 2017 року по 20 березня 2018 року, у Західному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 23 листопада 2021 року по 01 березня 2023 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області ( код ЄДРПОУ: 43167274) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2683 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) гривні 40 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. І. Запотічний З. М. Матковська