Рішення

від 20.03.2024 по справі 608/1748/23

ЧОРТКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

копія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" березня 2024 р. Справа № 608/1748/23

Номер провадження2/608/20/2024

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Коломієць Н. З.

з участю секретаря Смаглій О. Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Волинця С. А., представника відповідача

Білобожницької сільської ради Пеляка В. С.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Каліннікова М. О.,

розглянувши увідкритому судовому засіданні взалі судув містіЧорткові справу запозовом ОСОБА_1 доБілобожницької сільської радиЧортківського району,Тернопільської області, ОСОБА_2 про скасуваннярішення, скасування державноїреєстрації земельної ділянки у Державномуземельному кадастрі, скасуваннядержавної реєстрації права власності на земельну ділянку,витребування частиниземельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області, ОСОБА_2 про скасування рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, витребування частини земельної ділянки. В позовній заяві позивач вказав, що в 1989 році придбав у ОСОБА_3 житловий будинок, загальною площею 24 кв. м, що розташований на земельній ділянці розміром 0,08 га в с. Калинівщина Чортківського району Тернопільської області. Однак, речове право на нерухоме майно та їх обтяження зареєстровано не було. Пізніше ОСОБА_1 стало відомо, що частина присадибної ділянки, якої він є власником з 1989 року, знаходиться у приватній власності іншої особи ОСОБА_2 . Підставою для оформлення права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , стало рішення Білобожницької сільської ради від 23.01.2021 № 102 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу громадянам безоплатно у власність земельних ділянок». Пунктами 1 та 1.2 даного рішення було вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передати безоплатно у власність земельну ділянку ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1640 га в с. Калинівщина, Чортківського району Тернопільської області, кадастровий номер 6125580700:03:001:0017. В подальшому, ОСОБА_2 зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на своє ім`я право власності на вказану земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №337990492 від 05.07.2023, номер запису про право власності 40394510, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2283143461255. ОСОБА_1 вважає, що його незаконним шляхом позбавлено права власності на частину земельної ділянки, яка належала йому. Просить визнати незаконним та скасувати п. 1.2 рішення Білобожницької сільської ради від 23 січня 2021 року №102 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості) та передачу громадянам безоплатно у власність земельних ділянок»; скасувати державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,164 га, кадастровий номер 6125580700:03:001:0017 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в Тернопільській області, Чортківський район, с. Калинівщина за ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку площею 0,1640 га, кадастровий номер 6125580700:03:001:0017 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в Тернопільській області, Чортківський район, с. Калинівщина за ОСОБА_2 ; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину земельної ділянки.

На позовну заяву відповідачем - Білобожницькою сільською радою Чортківського району Тернопільської області було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що рішенням сесії Білобожницької сільської ради №967 від 10.09.2020 надано дозвіл сільському голові на право підпису за громадян актів встановлення та погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки та прийому передачі межових знаків в технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, затвердження комісійного акту щодо не порушення межі земельної ділянки громадян в с. Калинівщина. Рішенням сесії Білобожницької сільської ради №984 від 20.10.2020 «Про затвердження комісійного акту щодо не порушення межі земельної ділянки площею 0,1640 га по вул. Центральна гр. ОСОБА_2 , затверджено акт комісії від 02.10.2020 та надано дозвіл Білобожницькому сільському голові підписати акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання гр. ОСОБА_2 замість гр. ОСОБА_1 .

Разом з тим, відповідач зазначає, що акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання гр. ОСОБА_2 замість гр. ОСОБА_1 та рішення № 984 від 20.10.2020, членами комісії та сільським головою були підписані помилково.

Також вказав на те, що відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного суду від 16.04.2004 №7, передбачено, що при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішенням з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції, зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо, суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов`язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права.

З огляду на вищевикладене, Білобожницька сільська рада просить позов ОСОБА_1 задоволити та повернути спірну земельну ділянку у власність Білобожницької територіальної громади.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Волинець С. А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримують, просять задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області Пеляк В. С. позов визнає, не заперечує проти його задоволення, однак просить повернути спірну земельну ділянку у власність сільської ради.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Калінніков М. О. позовні вимоги ОСОБА_1 не визнають, просять відмовити у їх задоволенні за безпідставністю позовних вимог. Адвокат Калінніков М. О. зазначив суду, що ОСОБА_1 не є власником спірної земельної ділянки, а тому його позов про витребування з незаконного володіння частини земельної ділянки на його користь, який по своїй суті є віндикаційним позовом, про що зазначено також в позовній заяві, є безпідставним. Віндикаційний позов це вимога не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна. Належним відповідачем у віндикаційному позові є володіючий невласник. А в даному випадку ОСОБА_2 є законним власником спірного нерухомого майна. Позивач не надав жодних правовстановлюючих документів, які б посвідчували право власності із відповідною державною реєстрацією речового права на житловий будинок та прибудинкову територію. Також, позивач ОСОБА_1 не надав жодного доказу на підтвердження того, що частина земельної ділянки біля житлового будинку знаходиться у власності відповідача ОСОБА_2 . Права та охоронювані законом інтереси позивача ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не порушені. У нього відсутнє суб`єктивне матеріальне право та законний інтерес, на захист якого подано позов, а також відсутній факт їх порушення або оспорювання. Вказані обставини є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши учасників процесу, свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в 1989 році позивач ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_3 жилий будинок глиняний, критий шифером, загальною жилою площею 24 кв. м., який розташований на присадибній ділянці розміром 0.08 га в селі Калинівщина Чортківського району Тернопільської області, що підтверджується договором купівлі - продажу, який посвідчений секретарем Білобожницької сільської Ради народних депутатів Чортківського району 31 березня 1989 року.

Речове право на нерухоме майно та їх обтяження зареєстроване не було.

Згідно рішення Білобожницької сільської ради від 23 січня 2021 року №102 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу громадянам безоплатно у власність земельних ділянок», п. 1 було вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передати безоплатно у власність земельні ділянки громадянам: п. 1.2 ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства площею 0,1640 га в с. Калинівщина Чортківського району Тернопільської області у власність. Кадастровий номер 6125580700:03:001:0017.

На підставі зазначеного рішення відповідач ОСОБА_2 зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку площею 0,1640 га, з кадастровим номером 6125580700:03:001:0017, для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №337990492 від 05.07.2023, номер запису про право власності 40394510, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2283143461255.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За положеннями ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п.1 ч.2 ст.16 цього Кодексу).

За положеннями ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.Під порушенням необхідно розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 заявив про порушення його права власності на земельну ділянку, придбану разом із житловим будинком, згідно договору купівлі продажу.

Однак, право власності ані на житловий будинок, ані на земельну ділянку, на якій розташоване зазначене домоволодіння, позивачем оформлено не було, доказів тому не надано, про що зазначено у позові.

Згідно правової норми, яка діяла на час укладення договору купівлі продажу житлового будинку від 31 березня 1989 року, а саме ст. 227 Цивільного кодексу УРСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Статтею 182 Цивільного Кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно зі статтею 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, за Цивільним кодексом України, значення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно є вирішальним, оскільки, з її наявністю чи відсутністю пов`язується момент, власне, виникнення і переходу права власності.

З довідки Чортківського ОК МБТІ №44 від 17.10.2023 вбачається, що за ОСОБА_1 станом на 01.01.2013 нерухомого майна, що знаходиться в с. Калинівщина Чортківського району Тернопільської області, не зареєстровано.

Згідно статей 125, 126 Земельного кодексу України, право власностіна земельнуділянку,а такожправо постійногокористування таправо орендиземельної ділянкивиникають змоменту державноїреєстрації цихправ. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, з дослідженої судом Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.07.2023, яку видав інженер землевпорядник ПП «Вектор», ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,164 га для ведення особистого селянського господарства в с. Калинівщина Чортківського району Тернопільської області. Орган, що здійснив державну реєстрацію права (в державному реєстрі прав) Білобожницька сільська рада Чортківського району.

Однак, з наданих позивачем письмових доказів не вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки.

Позивач ОСОБА_1 та представник Білобожницької сільської ради на підтвердження того, що позивачу належить 0,08 га земельної ділянки в с. Калинівщина, надали суду довідку Білобожницької сільської ради № 180 від 27.02.2024, згідно якої за ОСОБА_1 , згідно земельно-кадастрових книг станом на 1993 рік числяться такі земельні ділянки: в урочищі «Загомінки» (с. Калинівщина) 0,20 га: під забудовою (присадибна) - 0,04 га/0,08 га с. Калинівщина; витяги сторінок з погосподарської книги с. Клинівщина Білобожницької сільської ради №9 та копії сторінок з Книги реєстрації земельних ділянок, які передані у власність на території Білобожницької сільської ради (земельно-кадастрові книги), де значиться ОСОБА_1 як особа, якій 27.12.1993 передано у власність земельну ділянку 0,04/0,08 га.

Однак, не можливо з точністю встановити, де саме розміщена спірна земельна ділянка, її конфігурація, чи накладаються земельні ділянки та в якій площі. На підтвердження місця розташування спірної земельної ділянки представник позивача надав витяг з Протоколу 27 сесії 21 скликання Білобожницької сільської ради від 27.12.1993, де зазначено, що приватизація землі в селі має відбутися в межах 0,8 га та можна передавати у власність жителям сіл земельні ділянки безплатно в межах населених пунктів, вказаних в земельно-облікових документах не більше 0,8 га, під городами залишити 0,08 га. В даному протоколі вказана ОСОБА_4 матір відповідача, якій надано земельну ділянку.

Однак, з даного документу суд не вбачає, що ним встановлено місце розташування спірної земельної ділянки.

Крім того, на підтвердження своїх вимог, позивач надав схему земельної ділянки, складеною ПП «Вектор». Однак, землевпорядної документації у позивача немає, оскільки спірна земельна ділянка ним не приватизована, тому неможливо встановити межі земельної ділянки, а землевпорядну документацію відповідача, ПП «Вектор» не витребовувало, до уваги не брало. Документ розроблений ПП «Вектор» за своїм змістом є суперечливим та сумнівним, оскільки, за основу земельної ділянки ОСОБА_1 , приватне підприємство взяло площу розміром 0,096 га, в той час як сам позивач стверджує, що у нього перебуває у власності земельна ділянка площею 0,08 га. Отже, не можливо достовірно стверджувати, яку саме частину земельної ділянки позивача відповідач нібито незаконно приватизував та яка її частина підлягає витребуванню на його користь. Також, зі схеми ПП «Вектор» не можливо прийти до однозначного висновку, що вказана в ній площа перетину стосується лише накладання земельної ділянки відповідача, чи накладання земельної ділянки відповідача і сусіднього землевласника ОСОБА_5 , якщо це так, то не вказано площі накладення безпосередньо відповідачем.

З огляду на вищевикладене, належних та допустимих доказів оформленого права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 суду не надано, а тому його звернення із позовом про витребування з незаконного володіння частини земельної ділянки на його користь є безпідставним.

Позивачем ОСОБА_1 не доведено обставин передачі відповідачу ОСОБА_2 за оспорюваним рішенням Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області земельної ділянки, яка б включала земельну ділянку, що необхідна для обслуговування належного йому домоволодіння, а тому відсутні підстави для висновку про порушення внаслідок винесення такого рішення прав ОСОБА_1 .

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування, сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно, враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Згідно з абзацом 2 статті 59 Закону України «Про землеустрій», врахування приватних інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає у забезпеченні фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або користування, у тому числі на умовах оренди, земельних ділянокі в захисті їхніх прав на землю.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, для висновків про порушення прав позивача визначенням меж сусідніх земельних ділянок, мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Разом з тим, слід зазначити, що позивач ОСОБА_1 не заявляв клопотання про проведення відповідної судової земельно-технічної експертизи для визначення накладення меж земельної ділянки, виділеної ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка перебуває у його користуванні та інших питань..

У відповідності до правового висновку, викладеного у Постанові КЦС ВС від 11.03.2024 №178/1138/22, віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене тим тощо; б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Належним відповідачем у віндикаційному позові є володіючий невласник.

Натомість, право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,164 га в с. Калинівщина підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

Крім того, згідно акту, складеного 02.10.2020 комісією Білобожницької сільської ради, при обстеженні земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка передається у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 , порушень меж земельної ділянки згідно документації між громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не виявлено. Рішенням Білобожницької сільської ради № 984 від 20.10.2020 було затверджено акт комісії про погодження межі земельної ділянки загальною площею 0,1640 га по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ; погоджено та закріплено межу земельної ділянки площею 0,1640 га по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та надано дозвіл Білобожницькому сільському голові підписати акт прийомки передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_2 замість ОСОБА_1 .

Твердження представника відповідача Білобожницької сільської ради про помилковість підпису головою сільської ради вищезазначених документів та вимога про повернення земельної ділянки ОСОБА_2 у власність сільської ради є безпідставними, та не обґрунтованими..

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що рішення сільської ради про надання безоплатно земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідає вимогам чинного законодавства, що дало б підстави для його скасування.

Свідок ОСОБА_6 в ході судового розгляду пояснила, що з часу створення земельного відділу у Білобожницькій сільській раді працювала на посаді землевпорядника. В 1990-х роках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були землекористувачами земельних ділянок та конфлікту між ними не було. ОСОБА_1 користувався прибудинковою земельною ділянкою близько 30 років. Вважає, що при передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, сільська рада порушила порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, встановлений ст. 118 Земельного кодексу України. В свою чергу ОСОБА_1 необхідно було звернутися із заявою про намір приватизації земельної ділянки в сільську раду, що він не зробив.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що позивача знає з 1985 року. Присадибною земельною ділянкою він користувався з часу придбання житлового будинку з 1989 року. Вважає, що ОСОБА_1 незаконно позбавили частини земельної ділянки.

Згідно з положеннями статті 377 ЦК України та статті 120 Земельного кодексу України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 661/3925/16-а зроблено висновок про те, що набуття певного речового права на земельну ділянку особою, яка набула право власності на нерухоме майно, розміщене на цій земельній ділянці, відбувається шляхом переходу від попереднього власника нерухомого майна в тому ж обсязі, або відповідно до рішення органу місцевого самоврядування.

Також у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правило, передбачене статтею 120 ЗК України, стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розташовану на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частина дев`ятастатті 79-1 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

На підставі наявних у матеріалах справи доказів, відсутності у позивача правовстановлюючих документів на нерухоме майно, земельна ділянка в с. Калинівщина (номер будинку та назва вулиці відсутні) у розмірі 0,08 га не може вважатися сформованою.

Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем в позовній заяві, усні пояснення сторін, свідків, які надавалися в судовому засіданні, оцінивши, відповідно дост. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Згідно із частиною 1статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Частиною 6 статті 141 ЦПК України, передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1статті 136 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Частиною 3 статті 136 ЦПК України передбачено, що з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2023 року позивача ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору, у зв`язку з чим судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 79-1, 118, 120, 152, 158 Земельного кодексу України, ст. ст. 182, 321, 331, 377 Цивільного кодексу України, ст. ст. 76, 81, 89, 141, 263, 264, 265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

В позові ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя с. Калинівщина Чортківського району Тернопільської області до Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області (код ЄДРПОУ 04393657, с. Білобожниця Чортківського району Тернопільської області), ОСОБА_2 , жителя с. Білобожниця Чортківського району Тернопільської області про скасування рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, витребування частини земельної ділянки відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо Тернопільському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 29 березня 2024 року.

Згідно з оригіналом

Суддя:/підпис/

Оригінал рішення знаходиться в матеріалах справи № 608/1748/23

Рішення набирає законної сили « » р.

Суддя: Н. З. Коломієць

Копію рішення видано « » року

Секретар: